Замовити пресконференцію в Укрінформі

реклама

Наш монстр Франкенштейна — Росія

Наш монстр Франкенштейна — Росія

Укрінформ
Для декого в Україні замало України, щоб реалізувати їх великі амбіції. Їм надто тісною є «маленька українська культура»

Будувати сильну незалежну демократичну Україну — недостатньо масштабна місія. Тому вони марять ідеями перебудови Росії, тому шукають “інших росіян”, які мають стати союзниками у цьому нарешті «справді амбіційному завданні». 

Тому із захопленням слухають тих росіян, які, не знайшовши себе в путінській, хочуть саме в нас  будувати “іншу Росію”, щоб потім, можливо, експортувати її на батьківщину. 

А що, якщо справді спрямувати всі свої сили на те, аби разом з іншими росіянами (ліберальними, прозахідними) змінити нашого сусіда на демократичну країну? 

Це ж справді буде глобальне перетворення! Воно змінить не лише Росію, але й цілий світ!

Можливо, у цьому новому світі  і нам українцям житиметься краще і безпечніше? 

Але для того, щоб зрозуміти, що вийде, коли українці допомагатимуть росіянам міняти їх державу, замість будувати власну, не потрібно вигадувати майбутнє. 

Досить озирнутися у минуле. 

Історія творення Російської імперії на початку 18 століття чи Совєтського Союзу в 20-му - це зокрема історія тих амбітних українців, яким було замало України. 

Таких, як мій земляк, уродженець Галичини і випускник Могилянки Степан Яворський.  Один із поплічників творця російської імперії Петра І, фактичний керівник російської церкви періоду її перетворення з незалежної інституції у інструмент в руках імператора. 

Він не лише став на бік Петра І у війні з Мазепою, а ще й наклав анафему на українського гетьмана.  

Проте співпраця Яворського з російським імператором — не просто зрада. 

Для нього особисто — це можливість реалізувати масштабні амбіції. Такі, як перетворення Московської академії за зразком його рідної Могилянської. В цьому йому допомагали багато інших високочолих українців, які ще десятиліттям становили основу викладацького складу академії у Москві. Загалом активними будівничим нової імперії було багато очільників реформованої церкви і більшість серед них (70 зі 127) у першій половині 18 століття були українцями.

Ще один випускник Могилянки, Феофан Прокопович був автором згаданого проєкту одержавлення церкви, який усунув «двовладдя» і сконцентрував усю владу, в тому числі й церковну, в руках царя. Саме він відіграв величезну роль у творенні Росії як централізованої імперії. 

Українці не лише будували внутрішню структуру Росії, але й поширювали її кордони, беручи участь у нападах росіян на сусідні держави. Вихідець із козацької старшини Київський полковник Олександр Безбородько став ініціатором завоювання та окупації Криму, Грузії, поділу Польщі. 

Не забув він і про свою батьківщину: обклав мешканців України додатковими податками, які мали компенсувати дефіцит бюджету імперії. 

Чимало українців вважали для себе надто дрібною справою побудову української держави й після революції 1917 року. 

Більшовицька ідея перебудови Російської імперії та світу виглядала більш масштабною. Тому, наприклад, Юрій Коцюбинський, син одного з найвідоміших українських письменників, став головнокомандувачем збройних сил так званої радянської Української народної республіки, у гібридній війні більшовиків проти справжньої Української Народної Республіки. 

Згодом, через 20 років, більшовики «віддячили» йому за служіння арештом та розстрілом. 

Але доля Юрія Коцюбинського не стримувала інших, які вважали нормальним реалізовувати амбіції, служачи імперії проти свого народу. 

Чудову кар‘єру в совєтській системі зробив уродженець Киівщини Віталій Федорчук, який очолив союзний КГБ, а потім Міністерство внутрішніх справ. Рухаючись до вершини щаблями чекістської драбини, він ще на посаді чільника республіканського КГБ в Києві нещадно нищив український національний рух, розгортаючи масштабні репресії проти Чорновола, Стуса, Світличного та сотень інших дисидентів. 

І навіть нинішній відновлювач російської імперії Путін має поруч себе вірного українського козачка, чи то пак Козака. Уродженець Кіровоградщини Дмитро Козак ще з часів мерії Санкт Петербурга став одним із наближених до нинішнього президента РФ.

З 2014  року  він відповідав в уряді Росії за справи окупованого Криму. З 2020 – заступник голови адміністрації президента Росії, відповідальний за політику щодо України. Дмитро Козак — учасник переговорів з Україною, які врешті закінчилися в лютому цього року масштабною російською агресією.  

Тож українці вже змінювали Росію. 

Вони були серед тих, хто перетворив її на імперського монстра. 

Вигаданий київськими розумниками у XVIII столітті, він вже триста років прагне вбити свою матір. 

Це наш монстр Франкенштейна. 

У декого з українців він викликає замилування чи навіть захоплення тим, яким сильним і страшним він вийшов. Це ж бо про нашу силу, наш розум, здатний сотворити таке! 

Але замилування — смертельно небезпечне. Бо монстр хоче лиш одного: вбити нас. 

Так само небезпечними є спроби розгледіти в нім щось людське, близьке нам, щось, з чим можна жити. Немає там такого. 

Він - наша смерть, або ми його погибель. 

Впевнений наше покоління має врешті реалізувати друге. Маємо зробити з нашим монстром те, що не вдалося доктору Франкенштейну з його чудовиськом — знищити, допомогти врешті розкластися його насправді вже мертвому тілу. 

На цьому нині все. До наступних зустрічей у вирі історії.

Слава Україні!

***

Our Frankenstein’s Monster – Russia

For some in Ukraine, Ukraine is not enough to realize their big ambitions. “Little Ukrainian culture” is too narrow for them. Building a strong, independent, democratic Ukraine is not a sufficiently large-scale mission. That is why they dream of ideas of reconstructing Russia, that is why they are looking for “other Russians”, who should become allies in this “really ambitious task.”

That is why they listen with admiration to those Russians who, not finding themselves in Putin’s Russia, want to build “another Russia” among us, so that they can then export it to their homeland.

And what if we really focus all our efforts on changing our neighbour to a democratic country together with other Russians (liberal, pro-Western)?

This will really be a global transformation! It will change not only Russia, but also the whole world!

Maybe in this new world, we Ukrainians will live better and safer? But in order to understand what will happen when Ukrainians help the Russians change their state, instead of building their own, you don’t need to invent a future.

It is enough to look back.

The history of the creation of the Russian Empire at the beginning of the 18th century or the Soviet Union in the 20th is, in particular, the history of those ambitious Ukrainians for whom Ukraine was not enough.

Such as my compatriot Stepan Yavorsky, a native of Halychyna and a graduate of Kyiv Mohyla Academy. One of the henchmen of the creator of the Russian Empire, Peter I, the de facto head of the Russian Church transformed an independent institution into a tool in the hands of the emperor.

He not only took the side of Peter I in the war with Mazepa, but also imposed an anathema on the Ukrainian hetman.

However, Yavorsky’s cooperation with the Russian emperor was not just treason.

For him personally, this was an opportunity to realize his large-scale ambitions. Like transforming the Moscow Academy to a model of his native Mohyla Academy. In this, he was helped by many other high-ranking Ukrainians who formed the basis of the teaching staff of the Moscow Academy for decades. In general, many leaders of the reformed church were active builders of the new empire and most of them (70 out of 127) in the first half of the 18th century, were Ukrainians.

Another graduate of Mohyla, Feofan Prokopovych, was the author of the above-mentioned church nationalization project, which eliminated the “dual power” and concentrated all power, including church power, in the hands of the tsar. It was he who played a huge role in the creation of Russia as a centralized empire.

Ukrainians not only built the internal structure of Russia, but also expanded its borders, taking part in Russian attacks on neighbouring states. The Kyiv colonel Oleksandr Bezborodko, who came from among the Cossack ranks, initiated the conquest and occupation of Crimea, Georgia and the division of Poland.

He did not forget about his homeland either: he imposed additional taxes on the residents of Ukraine, which were supposed to compensate for the deficit in the empire’s budget.

Many Ukrainians considered the construction of the Ukrainian state too trivial for them, even after the 1917 Revolution. The Bolshevik idea of rebuilding the Russian Empire and the world looked more ambitious. That is why, for example, Yuriy Kotsyubinsky, the son of one of the most famous Ukrainian writers, became the commander-in-chief of the Armed Forces of the so-called Soviet Ukrainian People’s Republic, in the hybrid war of the Bolsheviks against the real Ukrainian People’s Republic.

20 years later, the Bolsheviks “thanked” him for his service by arresting and shooting him.

But the fate of Yuriy Kotsyubinsky did not deter others who considered it normal to realize their ambitions, serving the empire against their people.

Vitaly Fedorchuk, a native of the Kyiv region, had a wonderful career in the Soviet system, heading the Soviet KGB and then the Ministry of Internal Affairs. Moving to the top of the rungs of the Chekist ladder, he mercilessly destroyed the Ukrainian national movement, launching large-scale repression against Chornovil, Stus, Svitlychny and hundreds of other dissidents.

And even the current restorer of the Russian Empire, Putin, has a faithful Ukrainian Cossack, or rather just a Kozak. Dmytro Kozak, a native of the Kirovohrad oblast, has been one of those closest to the current president of the Russian Federation ever since he was the mayor of St. Petersburg.

Since 2014, he has been responsible for the affairs of the occupied Crimea in the Russian government. From 2020 – he was the Deputy Head of the Administration of the President of Russia, responsible for its policy toward Ukraine. Dmytro Kozak was a participant in the negotiations with Ukraine, which ultimately ended in February of this year with the large-scale Russian invasion.

And so Ukrainians are already changing Russia.

They are among those who turned her into an imperial monster.

Invented by Kyiv intellectuals in the 18th century, it has been trying to kill its mother for three hundred years.

This is our Frankenstein’s monster.

Among some Ukrainians, it causes admiration or even jealousy at how strong and scary it turned out to be. This is about our strength, our mind, capable of creating such things!

But infatuation is deadly. Because the monster wants only one thing: to kill us.

Attempts to see it as something human, close to us, something we can live with are just as dangerous. There is no such thing. It is our death, or we are its.

I am sure our generation will eventually realize the second option. We have to do with our monster what Dr. Frankenstein failed to do with his monster – to destroy it, to aid in the final decomposition of its already dead body.

Володимир В'ятрович

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-