Права військового під час кримінальних справ: як їх не порушити

При веденні адвокатом кримінальних справ за участю військовослужбовців виникають практичні питання, що потребують окремого аналізу та прискіпливої уваги. Завжди є спокуса послатись на труднощі в дотриманні прав військових. Але цього рішуче не слід допусками. Дозволю собі поділитись досвідом з власної професійної практики, оскільки, переконана, вони можуть допомогти в нестандартних аспектах.

СІЗО, ІТТ чи гауптвахта?

При винесенні судового рішення про запобіжний захід у вигляді тримання під варту серед правників рідко постає питання про належні установи тримання військовослужбовців, як особливої категорії осіб. Як свідчить судова практика, зазвичай ані суд, ані захисники, ані прокурори не замислюються над цією дріб’язковою обставиною. Однак, тип установи впливає на умови перебування військовослужбовця у місцях несвободи, визначає ступінь дотримання його прав та інтересів. Більшість ухвал слідчих суддів містить інформацію про місце попереднього ув’язнення не в спеціалізованих місцях для перебування військовослужбовців або взагалі не містить жодної інформації про конкретний тип закладу. Тоді виконання ухвали традиційно покладається на пенітенціарну та поліцейську системи попереднього ув’язнення (ІТТ, СІЗО). Це саме стосується і обрання запобіжного заходу на стадії підготовчого судового засідання та судового розгляду.

Для вирішення зазначеного питання важливо знати різницю між типами відповідних установ.

● ІТТ – спецустанова поліції, що знаходиться у віданні Міністерства внутрішніх справ***;

● СІЗО – установа пенітенціарної системи Державної кримінально-виконавчої служби, що знаходиться у віданні Міністерства юстиції України;

● гауптвахта – спецприміщення Військової служби правопорядку, що знаходиться у віданні Збройних Сил України (ст. 4 ЗУ «Про попереднє ув’язнення»).

Утримання на гауптвахті передбачає значно ліпші умови перебування ув’язнених, виключає в’язничну романтику, антисанітарію, безпеку, медичне обстеження та створює можливість уникнути ведення антисоціального способу життя.

У разі застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно просить суд помістити військовослужбовців не в ізолятор тимчасового тримання (ІТТ) або слідчий ізолятор (СІЗО), а направляти до гауптвахти.

Це засновано на ч.ч. 1-2 ст. 4 Закону України «Про попереднє ув’язнення», абз.8 ст.3, п.4 ч.1 ст.7 Закону «Про Військову службу правопорядку», положеннями Інструкції про порядок і умови тримання засуджених, узятих під варту та затриманих військовослужбовців, затверджене Наказом Міністерства оборони України 26.09.2013 № 656.

Отже, адвокатам потрібно звертати увагу слідчих суддів на відсутності у клопотанні прокурора конкретного типу установи тримання під вартою та заперечувати проти поміщення військовослужбовців до СІЗО або ІТТ, наполягати на належних закладах, оскаржувати ухвалу про вжиття запобіжних заходів, в т.ч. через неналежну установу. Хоча в будь-якому випадку слід узгоджувати відповідне місце перебування із клієнтом, адже трапляються випадки коли останній заперечує проти гауптвахти на користь СІЗО.

На мій погляд, єдиний мінус для тримання на гауптвахті – це незаконність залучення військовослужбовців до праці, принаймні до господарського обслуговування, як-то дозволено для перебування у слідчих ізоляторах.

І. Тонкощі змін законодавства та кваліфікація військових правопорушень

При правильному аналізі диспозиції норм деяких видів військових злочинів та адміністративних правопорушень, а також історії змін законодавства виявляються важелі, які сприяють уникненню кримінальної відповідальності або поліпшенню становища підозрюваного чи обвинуваченого.

Перелічимо окремі аспекти:

1. Слід звернути увагу, що завдяки Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за окремі військові злочини» від 12 лютого 2015 року № 194-VIII до складу військових злочинів було додано окрему третю частину із кваліфікуючою ознакою – вчинення діяння «в умовах особливого періоду», чим посилена відповідальність цих спецсуб’єктів.

Однак, зазначені норми діють не з моменту настання особливого періоду – 18.03.2014 р., і не з моменту прийняття зазначеного Закону – 12.02.2015, а з моменту набуття ним чинності – 05.03.2015.

Отже, навіть якщо військовослужбовець вчинив злочин під час дії особливого періоду, але до набрання чинності відповідних змін до Кримінального кодексу, він нестиме відповідальність за загальним правилом частини першої відповідної статті, якщо немає інших кваліфікуючих ознак.

2. Слід звернути увагу, що завдяки Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності військовослужбовців, надання командирам додаткових прав та покладення обов’язків в особливий період» від 16.03.2017 №1952-VIII Кодекс про адміністративні правопорушення доповнено новою Главою 13-Б «Військові адміністративні правопорушення».

З моменту набрання чинності цим нормативним актом слід аналізувати наявність та ступінь суспільної небезпеки правопорушення, а також зміст диспозиції на предмет її належності не до кримінального, а до адміністративного військового правопорушення. Адже межа між цими видами порушень досить тонка, особливо за такими складами як «Відмова від виконання законних вимог командира (начальника)» (ст. 172-10 КУпАП) та «Непокора» (ст. 402 ККУ).

Водночас, відповідно до цих змін в «Загальні положення» КУпАП додано важливу норму, відповідно до якої військовослужбовці за вчинення військових адміністративних правопорушень несуть відповідальність, передбачену главою 13-Б цього Кодексу, за умови, якщо ці правопорушення не тягнуть за собою кримінальну відповідальність (ч. 5 ст. 15). Це звісно ускладнює адвокатам намір надати правову оцінку порушенню кримінального характеру, як адміністративного.

Однак, ці зміни не означають, що лише та тільки за відсутності в КК України відповідної диспозиції кримінального правопорушення діяння військовослужбовця кваліфікуватиметься як адміністративне. Наявність складу злочину, що формально підпадає під вчинені військовослужбовцем дії, все одно автоматично не виключає можливість перекваліфікувати правопорушення клієнта з кримінального на адміністративне. Зміни до КУпАП надають адвокатам приводи та підстави для більш прискіпливого аналізу складу злочину та адмінправопорушення за правовою природою у порівняному взаємозв’язку з урахуванням фактичних обставин справи.

3. Слід звернути увагу на зміну Глави 13-Б «Військові адміністративні правопорушення» завдяки Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності військовослужбовців та деяких інших осіб» 16 березня 2017 року № 1952-VIII.

Цими змінами, так само як в свій час у КК України, додано нова окрема частина з кваліфікуючою ознакою – вчинення діяння «в умовах особливого періоду» та посилена відповідальність. Ці норми також діють не з моменту настання особливого періоду – 18.03.2014 р., і не з моменту прийняття зазначеного Закону – 16.03.2017, а з моменту набуття ним чинності – 16.04.2017.

Завдяки обізнаності у перелічених правових нюансах захист українських військових стає більш ефективним та результативним. Сподіваюсь, наведена у статті інформація стане в нагоді колегам для успішної правничої та громадської діяльності.

*** Правила внутрішнього розпорядку в ізоляторах тимчасового тримання органів внутрішніх справ України, затверджені Наказом МВС 02.12.2008 N 638;

Правила внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджені Наказом Міністерства юстиції України 18.03.2013 № 460/5;

Взяті під варту особи можуть залучатися до роботи лише в межах території місця попереднього ув’язнення за їх згодою і з дозволу слідчого або суду, які здійснюють кримінальне провадження. Праця таких осіб оплачується за тарифними ставками (окладами), що діють у народному господарстві. Із заробітку ув’язнених за виконавчими документами провадяться відрахування в порядку, встановленому законодавством України. Прибутки, одержані внаслідок використання праці ув’язнених, не підлягають оподаткуванню і використовуються для упорядкування місця попереднього ув’язнення та поліпшення умов тримання під вартою.

Взяті під варту особи можуть залучатися без оплати їх праці лише до робіт, пов’язаних із створенням належних санітарно-побутових умов і впорядкуванням місця попереднього ув’язнення. До таких робіт ці особи залучаються почергово у вільний від проведення слідчих дій час і не більш як на дві години протягом дня (ст. 13 Закону «Про попереднє ув’язнення»).

Відповідно до Указу Президента «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року № 303/2014, затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII.

Марія Островська, адвокат, голова Комітету Національної асоціації адвокатів країни з військового права

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства