Як живеться Нью-Йорку в степу донецькому?

Як живеться Нью-Йорку в степу донецькому?

Блоги
Укрінформ
Український Донбас у ці дні

Торецький (до декомунізації – Дзержинський) район на Донбасі – це старовинний козацький край. В останні десятиліття – шахтарський, металургійний. У ХІХ столітті тут видобували четвертину від тогочасного видобутку вугілля Донбасу. Сам Торецьк розташований за 7 км від залізничної станції Фенольна. З цією назвою пов’язана як одна із особливостей розвитку району, так і великі екологічні проблеми.

Фенольний завод почали будувати в 1916 році задля виробництва кам'яновугільного фенолу як сировини для виготовлення вибухових речовин: йшла Перша світова. Запустили у липні 1917 року за Тимчасового уряду, а в громадянську – зруйнували. Потім відновили, а в Другу світову знову зруйнували. І аж по війні завод одержав сталий розвиток і нові спрямування – для металургійної й хімічної промисловості. Нині входить до промислової групи Метінвест. За сто років відбулося багато змін, але екологічною проблемою краю він залишився.

КОЛИ Й ЧОМУ МІНЯЛАСЯ НАЗВА СЕЛИЩА?

Найбільше це відчувають на собі мешканці смт Новгородське, на території якого перебувають промислові потужності підприємства. Селище веде свій родовід щонайменше з ХУІІ століття, коли на цих землях з’явилися козацькі зимівники, потім у Балці Залізна утворилася державна військова слобода. У ХУІІІ столітті родючі землі почали освоювати іноземці, яких закликала колишня німецька принцеса, а відтак російська імператриця Катерина ІІ. Німецький підприємець Яків Унгер, який отримав тут землі, «виписав» з батьківщини фахівців, і вони збудували один з перших на Донеччині цегельних заводів. За однією з версій саме Яків Унгер, який багато подорожував і був у захваті від того, як відбувається розвиток промисловості на американських землях, назвав селище, яке розбудовувалося навколо заводу, Нью-Йорком. За іншою версією – назва йде від графа Ігнатьєва, власника земель на березі річки Кривий Торець: він був одружений на американці. 

Ливарний цех заводу Якова Нібура, фото початку 1900-х років
Ливарний цех заводу Якова Нібура, фото початку 1900-х років

Однак факт залишається фактом: в українському степу з’являється Нью-Йорк, і він стає центром поселень семи колоній німців-менонітів. Намагаючись відповідати своїй назві, Нью-Йорк донецьких степів на межі ХІХ і ХХ століть розвивається справді бурхливо. А потім настали більшовицькі часи. Для Нью-Йорка вони були не найкращими. У вересні 1941-го німецьке населення було депортовано до Казахстану. Через десять років – у жовтні 1951-го – Нью-Йорк перейменували в смт. Новгородське, і не питайте, чому: з 1949-го між СРСР і колишніми союзниками у Другій світовій почалася холодна війна. Який може бути Нью-Йорк? 

У новітні часи, як розповідає секретар селищної ради Тетяна Краско, тема повернення до історичної назви не раз виникала в громадському середовищі. В дискусіях одностайності не дійшли, однак дедалі частіше новгородці згадують своє славне, навіть романтичне минуле, і називають новостворені структури та об’єкти українським Нью-Йорком… Нещодавно, наприклад, з’явилося з цією назвою кафе, створене частково на гранти міжнародних організацій. За випеченими там круасанами приїжджають з усіх округ.

А в грудні 2016-го на сайті Верховної Ради навіть було зареєстровано законопроект № 5517 про перейменування смт Новгородське в Нью-Йорк. Тоді до розгляду питання не дійшло, а що скаже нова влада – поживемо-побачимо.

Тетяна Краско
Тетяна Краско

ЛИСТИ ДО НЕЗНАЙОМОГО ДРУГА

Звернутися до осмислення історичного минулого, подій, які трапилися уже в останній час, громадських активістів спонукала вистава, зрежисована Ольгою Данилюк у 2017-18 роках, «Листи незнайомому другу з Нью-Йорка». Початок їй поклав реальний випадок: волонтери побачили дітей Новгородського, які маланкували під обстрілами. Цей факт став основою сюжету, співавторами якого були школярі. У виставі брали участь учні 14-15 років, потім вони поїхали з нею до Києва, Одеси, Харкова… «Я була на виставі в Житомирі, – каже Тетяна Краско. – Побачивши, як щиро грають, зрозуміла: діти передають власні емоції, адже тоді, коли відбувалися події, їм було по 9-10 років, вони все це пережили на собі, про це створювали виставу, і це показували».

«Вистава мала велике значення для дітей, але, не менше й для дорослих, – продовжує Тетяна. – Вона згуртувала молодь і спонукала дорослих взятися до роботи». У селищі створилася ініціативна група з громадської безпеки та соціальної розбудови, її діяльність була спрямована на об’єднання мешканців громади. Війна не пройшла повз нас: через обстріли постраждало біля 160 будинків. П’ятеро наших мешканців загинуло. Ще п’ятеро – поранено. А скільки виїхало – й не порахувати!» 

Розпорядженням уряду від 7 лютого 2018 року селище офіційно віднесене до населених пунктів, що перебувають на «лінії зіткнення». До цієї самої лінії з боку південно-східних околиць селища – три-чотири кілометри, подекуди навіть сотні метрів. 

А якщо глянути з верхівки пагорба, який обирали місцем гуляння ще меноніти, побачиш не тільки чудову панораму селища, а й силуети будівель окупованої Горлівки. 

Нині на території селищної ради у шести населених пунктах живуть 12063 мешканці. Села розкидані, спільних меж між ними немає, дороги, як і зазвичай між селами – нікудишні. Треба було добре думати, яким чином гуртувати громаду. 

З економічної точки зору бюджетоутворюючим є ТОВ «НВО «Інкор і Ко», простіше кажучи, фенольний завод. Є ще підприємства сфери машинобудування, сільського господарства та переробки, деякі на стадії банкрутства, різні малі підприємства. 

«До 2016 року включно бюджет селища становив понад 4,3 млн. гривень, – ділиться Тетяна Краско. – Однак через встановленні урядом пільги для мешканців прифронтової зони ­– звільнення від сплати податків на землю та на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, місцевий бюджет втратив… 85% доходів. Тепер ми можемо собі дозволити фінансувати хіба що одну програму, і то не сильно дорогу: наприклад, здійснити оплату за освітлення трьох вулиць… Для нас це дуже велика проблема, ми порушуємо її з 2017 року. Але водночас треба рухатися далі». 

Презентація проекту відродження селища
Презентація проекту відродження селища

РЕАЛЬНІ СПРАВИ ГРОМАДСЬКИХ ІНІЦІАТИВ

 «Найбільшим досягненням групи на цьому шляху стало створення профілю громади, – вважає Тетяна. – Документ, який ми готували за підтримки ПРООН, а також інших міжнародних організацій у 2018–19 роках, містить «портрет» громади, проблеми, шляхи їх розв’язання. Ми спочатку не розуміли, наскільки важливо це зробити, але чітко дотримувалися всіх рекомендацій: проводили опитування мешканців, формували фокус-групи, детально обговорювали проблеми. І тепер, коли готуємо проекти, використовуємо факти й аргументацію з нашого профілю». 

Один з проектів, здійснений разом з ПРООН в Україні місцевою владою та бізнесом – встановлення сонячних батарей для освітлення центральних вулиць, на дитячих ігрових та спортивних майданчиках (перші встановили ще 2015 року, під шаленими обстрілами).

Ще один – встановлення «розумних камер» внутрішнього відеоспостереження на в’їзді в селище. Вони працюють в онлайн режимі й передають зображення в головне управління Донецької області. До речі, вже допомогли вирахувати автомобілі, що перебувають у розшуку. 

Наступний проект – «Доступ до поліції в онлайн-режимі». (Ми побували на поліцейській станції в Новгородському, побачили виведені на екрани результати спостереження камер, встановлених у найбільш людних місцях, затишну обстановку і готовність служителів порядку відгукнутися на будь-яке звернення мешканців селища).

Про всі проекти розказати неможливо: одні закінчилися, інші починаються. У Новгородському від тих давніх «нью-йоркських часів» залишилася чудова двоповерхова споруда кооперативного магазину Аарона Тіссена. Стан у неї був надзвичайно занедбаний, але спільними зусиллями з ПРООН та місцевими силами, значну частину ремонту та реставрації зроблено, і тепер є всі підстави мати впевненість, що соціальний хаб «Історико-культурний центр «Український Нью-Йорк» таки поселиться в цьому приміщенні. 

Серед інших проектів, спрямованих на згуртування громади – заплановано створення Центру соціальної активності «Великий будинок поколінь».

Читайте також: Багатостраждальна Авдіївка – місто можливостей

Одним з головних досягнень громади у Новгородському називають утворення двох громадських організацій: «Студії громадських жіночих ініціатив» та «Ініціативна молодь українського Нью-Йорку».

Очільниця жіночої ГО Надія Гордіюк називає себе «військовим донором». Два роки, починаючи з 2014-го, вони з донькою тандемом працювали волонтерами. Донька мешкає в Німеччині, організовувала звідти допомогу нашим хлопцям на фронті, а мама тут одержувала її цілими партіями й передавала на лінію вогню. І тепер вона каже: «Я не раз розмірковувала: чому ми опинилися в такій ситуації? Тому, що дуже добре працювала російська пропаганда. А люди не знали історії свого селища, вірили, що прийде «русскій мір» і принесе благо. Я започаткувала фейсбук-спільноту, яку назвала «Український Нью-Йорк на Донеччині». 930 мешканців нашого селища є її учасниками. У нас з’явилася платформа для спілкування й озвучення проблем».

Жінки Новгородського дуже активні: перед нашою зустріччю вони повернулися з Торецька, де протестували проти відведення українських військ із займаних позицій. «Люди знервовані, бояться майбутнього, – каже Надія. – Знають, що з Горлівки ніхто війська не відведе». 

Крістіна Шевченко, очільниця молоді, має свій, хоч і невеликий, досвід спілкування з тим «міром»: коли почалися активні бойові дії, батьки відправили доньку аж у Владивосток. Дівчина дуже швидко повернулася. На моє запитання: «Чому?» – ухильно відповіла: «Росія – це Росія». 

Молодіжна організація створилася у травні, але в громаді вони вже про себе заявили: почали з організації свята Івана Купала – постаралися відтворити народні традиції. Потім провели дискотеку поколінь. «Усім дуже сподобалося, – каже. – Ми почали спілкуватися, це так цікаво!». Потім був «День молоді». А ще – влаштували справжній «суботник» у парку. Залучили до прибирання і дорослих, і дітей. 

Новгородське. На передньому плані - фенольний завод
Новгородське. На передньому плані - фенольний завод

ЧИМ ДИХАЄМО І ЩО П’ЄМО?

…Ми виходимо з приміщення, й одразу відчуваємо якийсь наче присмак у повітрі, яким дихаємо. 

«Відчуваєте нашу специфіку? – питає Тетяна Краско. – То наш фенольний. П’ять років як не здійснюється жодних екологічних перевірок. Ми не знаємо, яка ситуація із забрудненням (хоча добре її відчуваємо), впливати на неї не можемо, і на заводі це чудово розуміють. А в зв’язку з обстрілами (навіть учора десь біля години лунали вибухи не так далеко від нас) величезна проблема – шламонакопичувачі (понад 450 тисяч тонн), розташовані за 200 метрів від лінії розмежування. Ще у 2015-му було зруйновано трубопровід, який відкачував вміст «басейна з відходами». Через обстріли постраждала й дамба. А якщо б її прорвало, взагалі була б масштабна екологічна катастрофа із забрудненням притоки Сіверського Дінця, який є єдиним джерелом питної води в області.

З водою – давня проблема на Донбасі – не тільки тут. З десяти комунальних колодязів у селищі, де постійно моніторять якість води, пити її не можна. Тож з міжнародною допомогою збудували дві свердловини питної води у Сухій балці, одну в центрі Новгородського і ще дві продовжують будувати.

Водночас є проблема підняття шахтних вод – неподалік шахтна Горлівка…. 

Усі насущні проблеми, а їх чимало, виписані у профілі селища. Це проблема не на один рік. Але є чітке уявлення, що треба робити, як саме, з допомогою яких інструментів і, що важливо, з якими партнерами. 

Директор школи Ольга Сосова
Директор школи Ольга Сосова

ШКОЛА НА МЕЖІ ЗІТКНЕННЯ

«Розумну камеру», яка сигналізує про всі неналежні автомобільні візити на територію селища, встановлено й поблизу новгородської школи №18. Вона розташована майже на лінії зіткнення. Школа невеличка. В ній навчаються 88 учнів і постійно перебуває група дошкільнят різновікової групи.

Всього у Новгородському 3 школи та школа-інтернат обласного підпорядкування. І дві з них зовсім близько до лінії вогню. За 4 кілометри до розмежування навчає дітей і загальноосвітня школа №17 (їх тут 360), а також дитячий навчальний заклад №14 (115 дітей).

Ми побували у школі №18. Сам навчальний заклад, його майстерні, стадіон розташовані вздовж автомобільної дороги, якою рухається цивільна і військова техніка. На початку вересня 2014 року, як розповідав селищний голова Микола Ленко, в центр Новгородського прорвалися сепаратисти і їх ДРГ розстріляла машину. Школа справді перебуває в не дуже безпечному місці. Але, незважаючи на всі катаклізми, заняття відбувалися щодня, хоча на її подвір’я не раз «прилітали» снаряди.

На фронтоні школи наліпкою позначено дату її відкриття: 1961. Очевидно, що це пізніша «реставрація». Насправді цій школі вже 105 років. Знала вона різні часи і різних правителів і завойовників. 20 років викладання тут ведеться українською. Нинішня директорка Ольга Сосова сама навчалася в цій школі, її улюбленою вчителькою була Тетяна Краско, яка до обрання її депутатом селищної ради була тут директором, викладачем історії.

В Музеї етнографії і фольклору
В Музеї етнографії й фольклору

Справжня «фішка» школи, яка робить її відомою щонайменше на всю Донеччину, – музей етнографії та фольклору. Він є філією Донецького обласного краєзнавчого музею. Тут і старовинний одяг, і знаряддя праці, і вишиті рушники, й розмальовані печі – усе важко перелічити.

…Школи на лінії розмежування навіть у найтяжчі періоди війни залишалися осереддям українства і громадянського (щоб уникнути слова патріотичного) виховання. Навіть не тільки в силу свого прагнення, а й тому, що послідовна класична освіта формує знання про історію, літературу, філософію, навчає мислити й аналізувати. Думаючим людям, навіть дуже юним, важко сприйняти нав’язані міфологеми і фейки, приправлені агресією і насильством.

(Далі буде)

Лариса Остролуцька 
Фото Олександра Симоненка

Попередні публікації цього циклу:
- Краматорськ. Зустріч у креативному «бункері»

- Багатостраждальна Авдіївка – місто можливостей

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-