Краматорськ. Зустріч у креативному «бункері»

Краматорськ. Зустріч у креативному «бункері»

Блоги
Укрінформ
Український Донбас у ці дні

Скажу одразу: наша поїздка була організована у рамках програми ООН із відновлення та розбудови миру в Донецькій та Луганській областях (UN RPP). Її учасники – понад двадцять журналістів з різних регіонів України. 

Це було вісім дуже насичених інформаційно і подієво днів, сповнених зустрічей, знайомств, обмінів думками, дискусій, оглядів, переїздів. Колеги підрахували, що ми проїхали півтори тисячі кілометрів. Відвідали 17 міст і сіл, серед них такі «знакові» для всієї України як Краматорськ, Авдіївку, Бахмут, Лисичанськ, Слов’янськ, Сєвєродонецьк, Станицю Луганську, – перелік неповний… Проїхали через з-понад два десятка блокпостів, до лінії розмежування було подекуди три-чотири кілометри…

НЕПОДАЛІК ВІД ВІЙНИ

Найголовніший висновок – яким би очевидним і водночас парадоксальним він не здавався: життя триває! І хоч як би в силу специфіки воно не відрізнялося від життя в інших селах і містах України, люди і там – нерідко за кілька кілометрів від війни турбуються про такі ж щоденні нелегкі мирні клопоти і живуть думками про майбутнє…

І, що по-справжньому вразило, порадувало і надихнуло – там народжується, міцніє і розширюється – спільнота людей, активістів, які не просто мріють, а не чекаючи спонукання і навіть підтримки, гуртуються, виявляють ініціативу і беруться за позитивні перетворення у власному селі, місті, в районі.

Не раз спадало на думку, що в багатьох інших по-справжньому мирних районах варто було б повчитися у них прагненню перетворити місце, в якому мешкаєш, на краще. 

Креативне мистецтво на краматорській вулиці
Креативне мистецтво на краматорській вулиці

І тоді й підтримка з’являється. І дуже часто в таких проектах допомагають саме міжнародні організації. (Якщо залатати дах, який постраждав від обстрілу, засклити вікна чи попросити цегли їх закрити – краще звернутися до місцевої влади. А як щось створити на перспективу – переобладнати занедбаний кінотеатр для занять дітей спортом і розташування молодіжного простору, освітити вулицю ліхтарями на сонячних батареях чи таку ж батарею розмістити біля школи, аби учні могли на перерві зарядити свої гаджети, вже не кажучи про щось солідніше – краще одразу звертатися до міжнародних організацій. І їх реально зараз у цих двох областях на нашій території працює багато. Насамперед – це програми ООН (програму із відновлення та розбудови миру, за якою ми поїхали, наприклад, реалізують чотири агентства: Програма розвитку ООН (ПРООН), структура ООН з питань гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок, Фонд ООН у галузі народонаселення(UNFPA), Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО). Фінансово підтримують її одинадцять міжнародних партнерів: ЄС, Європейський інвестиційний банк, уряди Великої Британії, Данії, Канади, Нідерландів, Норвегії, Польщі, Швеції, Швейцарії та Японії).

Складається враження, що тут, практично на передовій за мирне життя і прогрес, підтримуючи паростки ініціативи, даючи можливість їм прорости – через розвиток громад, загалом громадського суспільства, формуючи впевненість в активістів, що вони можуть змінити світ навколо, – міжнародні організації роблять більше, ніж своя, вітчизняна влада. В останніх поки що слабо доходять до цього руки. З об’єктивних причин. Але не тільки. (Цікаво, що у деяких реципієнтів завдяки вкладу міжнародних організацій бюджети організацій, міст і сіл зростали… вчетверо). 

За цим вкладом наступають зміни в навколишньому середовищі, у ставленні людей один до одного, до свого життя і до майбутнього. Адже недаремно так багато проектів, спрямованих на дітей, на молодь, студентство, на освіту.

Сергій Гаков
Сергій Гаков

«ПРОСТІР ДЛЯ ВТІЛЕННЯ ТВОЇХ ІДЕЙ» У КРАМАТОРСЬКУ

 До свого місця роботи і творчості – Центру інновацій GEEK-bunker – вулицями міста нас веде Сергій Гаков, недавній науковець та викладач у Краматорській машинобудівній академії, нині співзасновник технологічної компанії Farm 3D, засновник центру, який назвали «Простором для втілення твоїх ідей». Приміщення переобладнали з офісу колишнього банку. Куленепробивне скло, надійно, як у бункері. 

Чудова різнобарвна осінь, тихе мирне місто. П’ять з половиною років тому 12 квітня 2014 року озброєні загони самопроголошеної ДНР взяли контроль над Краматорськом і протрималися там до 5 липня, коли місто звільнили. 

Дорогою Сергій показує приховані сліди війни – облицьований наново верхній поверх житлового будинку: постраждав, коли обстрілювали міськраду, ріг школи стесало міною, але цього вже не видно. У сквері імені Тараса Шевченка залишились сліди від куль і снарядів… 

Сергій волонтерів з перших днів війни. Каже: «Ми доставляли нашим на блокпости воду, запчастини та волонтерську амуніцію. Нарвались на засідку. Взяли в полон». Потім було 23 жахливих дні полону, доки не поміняли його на «свого».

Розповідає, що багато міст Донеччини «зітхнули фінансово вільніше» після війни. До 2014 року один Донецьк «розвивався та зростав», там були акумульовані величезні фінанси, тільки там були перспективи розвитку. Так не має бути, – переконаний Сергій. Кожна громада має розвиватися. 

У Краматорську - весілля
У Краматорську - весілля

Краматорськ – немале місто, біля 200 тисяч мешканців. Архітектурно створений за єдиним проєктом, вулиці паралельно-перпендикулярні, Внизу – промислова зона, вгорі – житлові масиви, інакше кажучи, його мешканці у спальні райони поверталися після роботи, щоб вранці знову вирушити на роботу. Ніхто й не думав про щось більше.

«А в 2014 році, після звільнення, місто стало культурно розвиватися», – каже Сергій. Місцеві художники за підтримки підприємців почали заповнювати вулиці і сквери своєю творчістю. Досить креативною. «Щось таке скіфське, степове, пов’язане з історією», «з матеріалів – крейда, піщаник і метал». Підприємці ще до війни об’єднувались та прагнули до чогось більшого, ніж просто побут. Уточнює: і тоді, й зараз допомагають малий і середній бізнес. У великого бізнесу «клуб за інтересами» в іншому місці – переважно у виконавчій владі.

…ГІК бункер почався зі «співдружності» фанів технологій та entertainment. Спочатку планували тут офіс для стартапів, а потім вирішили зробити відкритий простір для людей, які хочуть навчатися щось створювати, коли з’являється час і натхнення. «Паралельно ми подалися з міні-проектом в ПРООН, – каже Сергій. – Так з’явилося трохи мультимедійного обладнання. І почалося співробітництво».

У Краматорську тоді залишилося всього декілька айтішних компаній. Багато креативних фахівців роз’їхалися, а ті, що залишилися, потребували поповнення, брати його було ніде. Почалося гуртування IT-спільноти, відкрили комп’ютерні курси.

«У 2015 році виникла ідея повнотехнологічних воркшопів, наприклад, «Технопечива», – продовжує Сергій. – Діти разом з батьками повинні були придумати дизайн печива, з нашою допомогою «замоделити» його, надрукувати на 3D-принтері, а потім ще й спекти це печиво. Пекли прямо тут, у «бункері». Розголос пішов по всьому місту і викликав зацікавленість навіть на профільних ресурсах іншомовного сегменту інтернету».

Далі запустили навчальну комп’ютерну програму – спочатку для дорослих: вона була і профорієнтаційна, і професійна. Але дуже швидко зрозуміли, що варто починати з молодшою аудиторією: підібрали чудову програму для школярів: модульна гра, в якій треба писати купу скриптів на найбільш затребуваних мовах програмування. Зі змішаною групою школярів віком 9-15 років застосували проектний підхід: «спочатку вчимося, а під кінець навчання пишемо рівень для гри, презентуємо на краш-тесті проект». Бажаючих було дуже багато, і багато тих, хто закінчив більш, ніж один модуль навчання.

Вхід до бункера
Вхід до бункера

Нині в ГІК-бункері базуються два стартапи: один займається 3D-друком, другий – обробкою стрим-відео, транскодуванням відеофайлів. Але креативний простір стає своїм для всіх бажаючих. Зростає вплив активної спільноти на стан справ у місті. І дедалі більше проектів орієнтуються на соціальні проблеми.

«Багато креативних освітніх проектів ми реалізовували з ПРООН, хоча – не тільки, – продовжує Сергій. – Було чимало різних заходів. Наприклад, запам’ятався День науки. ПРООН допомогли привезти й нагодувати обідом школярів із віддалених селищ, що входять до мережі міста, а команда дітей з міських робото- та технологічних гуртків знайомила їх з робототехнікою, показала 3Д-друк та інші технології, такий собі формат «діти-дітям», це дуже мотивуюче. Тепер в одній із шкіл з’явилася сильна команда з робототехніки, а міська влада нинішнього року виділила чотирьом приміським школам 600 тисяч гривень на закупівлю комплектів робототехніки. Це ж здорово, що IT-бізнес підняв такий рух на рівні міста». 

Соціальні проекти «бункера» справді нерідко стимулюють міську владу. Молоді «айтішники», які навчались програмуванню, розробили електронну систему звернень до депутатів міськради на сайті міста. У «бункері» відбулася її презентація, вже й люди почали надсилати електронні запити до депутатів… Депутатам, правда, не сподобалося таке наближення їх до народу, вони заявили, що система не до кінця розроблена (хоч насправді не так). Але результат все ж був: міськрада виділила кошти і придбала іншу систему, яка працює через колцентр. Випускники ІТ-курсів, які до речі, отримували гарвардські сертифікати, спробували створити систему контролю за рухом громадського транспорту, електронну реєстрацію в лікарні, і взагалі, не дають «застоятися» своїми ініціативами міській владі, стимулюючи її до інновацій.

Нині ГІК-бункер багато робить для впровадження інноваційних методик в освітній процес. «Ще раніше зрозуміли, що нам несила охопити всіх школярів, але ми можемо поділитися своїми знаннями з учителями, каже Сергій Гаков. – Звернулися до міськуправління освіти з пропозицією безоплатно провести заняття, спрямовані на підвищення кваліфікації. У місті погодилися. На перше заняття прийшли майже всі вчителі інформатики з краматорських і не тільки шкіл, але реально навчалась половина, а закінчила навчання – менш третини. На жаль, це реальний стан нашої системи освіти. Чимало вчителів не здатні до саморозвитку. Бувало, привезеш у школу новітню техніку, а її тільки комісіям й демонструють: мовляв, ось яка у нас є! З одного боку, вчитель боїться, щоб учні не поламали, а з другого – й сам не знає, як до неї підступитися». 

Тож нині громадські активісти вирішили пропонувати школам технологію, навчальні матеріали, а не готовий продукт, умовно кажучи, вудочку, а не рибу. Нова українська школа дає для цього всі підстави. До того ж усі навчальні матеріали розробляються разом зі шкільними вчителями, з безпечних антиалергенних матеріалів, методом 3D-друку на обладнанні технолабораторії.

Один з прикладів: розроблена модель ДНК – конструкція з пазлів: спробуй скласти ДНК: тут і моделювання, і колективна групова робота, і знання потрібні. Або скласти молекулу, а з молекул – хімічні сполуки… Це не зазубрювати матеріал! Зараз інженери компанії Farm 3D працюють над декількома напрямками таких «лабораторій для шкіл». 

Сергій каже, що у школах нині тренд: «Приберіть смартфони з уроку!» А чому б не навпаки: використати смартфони з метою навчання! У нас же цифрова революція! На пропозицію ПРООН в технолабораторії виготовили… кубики – головоломки. Їх непросто розкласти і скласти. А до того ж кожний кубик містить інформацію про одну із Цілей сталого розвитку ООН. Але ця інформація – «закодована», її можна відкрити тільки навівши смартфон на QR code. Що залюбки й роблять учні, й не по одному разу, разом із грою всотуючи в себе корисні знання.

З такими навчальними матеріалами цікаво і «нестрашно» працювати ні учням, ні вчителям.

Тісне партнерство ГІК-бункера з міжнародними організаціями зовсім не означає, що підтримуються всі їхні креативні ідеї. (Деякі, мабуть, здаються занадто креативними!). Запропонували, каже Сергій Гаков, впровадити модуль переробки пластика на різні корисні речі для громади. Виглядає це так: учні, студенти збирають пластик певного класу, визначають, яку корисну модель хочуть з нього зробити: шахові фігури, наприклад, якісь креативні меблі, елементи декору тощо. Такий модуль прямої переробки, на основі великого 3Dпринтеру, стоїть в якомусь технологічному центрі, або закладі, наприклад ПТУ. Туди ж надходить вторинна сировина та починається процес прямої переробки у корисні речі. А ще там навчають, як це зробити. Тож наяву ефект навчальний, екологічний, безвідхідне і не дуже складне (за словами Сергія) виробництво…

Але переконати поки що не зуміли… Можливо, наступним разом.

(Далі буде)

Лариса Остролуцька
Фото Олександра Симоненка

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-