“Розведення військ”: дещо про військово-стратегічні та політичні висновки

“Розведення військ”: дещо про військово-стратегічні та політичні висновки

Укрінформ
“Розведення сил” біля Станиці Луганської стало чи не найбільш спірною подією на фронті останніх місяців

Політики як в Україні, так і на Заході, включно зі спецпредставником США Куртом Волкером, пересування військ біля Станиці Луганської подають як серйозний прогрес та рух уперед. При цьому висновки політичних експертів не завжди співпадають  з оцінками ситуації з військово-стратегічної точки зору.  У нашому випадку багато військових стверджують, що Україна здобуває проблем більше, аніж розв’язує. Укрінформ розбирався, чи цілі та методи “розведення військ” відповідають, зокрема,  реаліям війни на Донбасі та наближають нас до перемоги…

СТАНИЦЯ ЛУГАНСЬКА: ХТО ВІДІЙШОВ, ЯК ДАЛЕКО І ЧИ ВІДІЙШОВ ВЗАГАЛІ

Горезвісний зруйнований міст поблизу селища Станиця Луганська став об’єктом переговорів ще в 2016 році. Тоді Тимчасова Контактна Група (ТКГ) у Мінську досягла домовленості, що українські війська та підрозділи армії РФ і так званих “сепаратистів” мають синхронно відійти від берегів річки Сіверський Донець, яка розділяє сторони конфлікту, з метою розпочати відновлення мосту та побудови контрольно-пропускного пункту. Обов’язковою умовою початку такого розведення мало б стати двостороннє припинення вогню, яке тривало б щонайменше 7 днів. Не важко здогадатися, що відомі своєю підступністю російські бойовики після укладення домовленостей постійно протягом 3 років  порушували режим тиші і провокували вогневі контакти з українськими військовими. Тому українське командування не спішило залишати стратегічно необхідні позиції і нікого нікуди не відводило.  Що ж тепер робити з такими «дрібницями», як постійні обстріли наших позицій? Вони перестають бути  важливими?

Журналіст та військовий експерт Юрій Бутусов так прокоментував ситуацію: “Реалізовано "розведення військ". Чи провів таке розведення противник, і чи підуть найманці з "Князя Ігоря"( висота, на якій розташований пам’ятник князю Ігорю, вогнева позиція бойовиків одразу за зруйнованим мостом. Авт.) - невідомо. Українські військові виявили добру волю - противник не припиняє нічні перестрілки зі стрілецької зброї. А за умовами розведення військ має бути повна тиша впродовж тижня. Через це раніше зривалися всі "розведення". Але ми це зробили. Ризик великий - але тепер подивимося, що далі. ”

Важливий момент: сьогодні начебто реалізовуються положення домовленостей, підписаних ще в 2016 за президента Порошенка. Але ж реалізовувати підписане в односторонньому порядку Україна не спішила, адже супротивна сторона навіть близько не розпочинала виконувати взяті на себе зобов'язання. Тепер же українські війська відводяться не у відповідь на дотримання росіянами та “сепаратистами” умов Мінська, а з… надією на їх виконання. Звісно ж, в своє виправдання цивільні та військові високопосадовці розсипаються у “переможних фактах”. Адже, мовляв, ми свої війська відвели всього на 300 метрів, а “вони” - аж на цілий кілометр!  Тим не менш, одного погляду на картосхему “розведення” достатньо, аби побачити, що заплановане розведення для обох сторін однакове. Більш того, за цим планом, українські військові фактично звільнюють для бойовиків плацдарм на північному березі Сіверського Дінця та залишають в так званій “сірій зоні” частину самого селища Станиця Луганська. Ні про яку рівнозначність відведення не можна навіть і говорити, адже  фактично в результаті розведення окупанти контролю над місцевістю не втрачають.

Юрій Бутусов пояснює: “У добрі наміри російського командування вірити не слід, висота з пам'ятником князю Ігорю, що  “панує” над мостом на південному березі, як і раніше, контролюється противником, вона в зону розведення не потрапляє, й у ворога, як і зберігаються тактично вигідні позиції, а дистанція все одно дає змогу вести вогонь з важкого піхотного озброєння. Розведення військ заради моста - політичне рішення, що не виправдане військовою обстановкою”.

“УМИСНА СЛІПОТА” ОБСЄ СТАВИТЬ ПІД СУМНІВ ДОЦІЛЬНІСТЬ РОЗВЕДЕННЯ ВІЙСЬК

Скидається, навіть в разі дотримання обома сторонами умов розведення, відвід українських військ та демонтаж укріплених позицій — значно більша втрата, ніж те саме для окупаційних військ. Більше того, російські військові та підконтрольні їм незаконні збройні формування, схоже, навіть і не думали залишити позиції. Звісно, на камери було зімітовано бурхливу діяльність. Але ніхто не може підтвердити реальний вивід ворожих підрозділів. Місія ОБСЄ, на яку покладено завдання контролю за розведенням, лише повідомила, що вони отримали лист від “керівництва” “сепаратистів” про те, що вони відвели війська. Вже на наступний день, після розхваленого “першого кроку до досягнення тиші” Міністерство оборони України на брифінгу стверджувало, що на позиціях противника залишається озброєний персонал. Підстав вважати, що в найближчому майбутньому ОБСЄ вдасться встановити, чи дотримався ворог поставлених умов, немає.

Прикладом тут може слугувати ситуація в Золотому. Про розведення військ і облаштування пропускного пункту там домовилися тоді ж, коли і про Станицю Луганську — в 2016-му. Наші військові вийшли, і відтоді процес зупинився.  Пункт пропуску так і не запрацював, а чим займаються в тому районі сепаратисти, окрім збивання спостережних дронів ОБСЄ — невідомо. До того ж, немає впевненості і об’єктивності та чесності спостерігачів ОБСЄ. Олег Жданов, військовий експерт, розповідає: “в 2018 році Росія фактично витіснила з місії ОБСЄ представників Європи. Було кілька підривів, напади на екіпажі з європейцями. У результаті в місії ОБСЄ залишилися представники Казахстану, Білорусі, підконтрольних Росії. Їм не можна довіряти. Вони офіційно підтвердили відведення військ проросійськими терористами, але очевидці стверджують, що на блокпосту є бойовики.”

Допускати  ситуацію  втрати контролю над територією біля Станиці Луганської, як вже сталося біля Золотого, категорично не можна. Адже, як пояснює військовий експерт Михайло Жирохов, це відкриває дорогу до захоплення ворогом плацдарму на нашому березі Сіверського Дінця. З 2014 року ми відбиваємося, щоб відновити міст. Тому що супротивник не має плацдарму на лівому березі Сіверського Донця. Але цей міст, якщо він буде відновлений, якщо він буде здатний тримати танки чи бронетранспортери, це буде прямий шлях для виходу противника на лівий берег. Якщо зараз вони по цьому мосту перекинуть якийсь підрозділ і за півгодини закріпляться у Станиці Луганській, потім вони просто скажуть: ну, так трапилось...”

Юрій Бутусов переконаний, що “розведення” біля Станиці Луганської не відповідає також і   стратегічним цілям України : “Розведенням військ свою країну не звільнити і Путіна не умиротворити. Тактичне рішення біля Станиці не мотивоване стратегією, майбутнє війни не визначено. У Путіна стратегія є - він здійснює політику затягування війни на нашій землі, асимілювання населення, роздачі паспортів, а в України стратегії немає. У такій ситуації розраховувати на успіхи і зміну обстановки не доводиться. Думаю, розведення військ у ситуації, що склалася, не наблизить нас до перемоги”.

ПРОДОВЖЕННЯ ПРАКТИКИ ОДНОСТОРОННЬОГО ВІДВОДУ ВІЙСЬК МОЖЕ МАТИ НЕ ТІ НАСЛІДКИ

Виведення українських військ з берегів Сіверського Дінця, особливо у умовах, коли на інших ділянках, особливо на Донецькому напрямку, точаться гарячі бої, як мінімум виглядає помилкою, якщо не стратегічним прорахунком. Але найбільше тривоги викликають плани про аналогічне “розведення військ” в районі Маріуполя, озвучені керівником безпекової підгрупи в ТКГ, генерал-майором  Богданом Бондаром: “ У нас була домовленість щодо створення вільного від важкого озброєння і техніки району. Це – південь, напрямок Маріуполя. На тій території, яка тимчасово не контролюється Україною. Ця територія обмежена чотирма населеними пунктами, серед яких є  Новоазовськ. Ще у нас залишається створення зони безпеки на ділянці російсько-українського кордону, який, поки що, також нами не контролюється. Планується, і вже є такі домовленості – тільки Росія це все блокує – вихід патрулів СММ ОБСЄ для контролю цієї ділянки в режимі 24/7, тобто цілодобовий режим контролю, щоб не допустити переміщення зброї та боєприпасів з території Росії в окремі райони Донецької та Луганської областей.”

Наразі повна конфігурація запланованого “розведення” на південній ділянці фронту не оприлюднена, але якщо вона включатиме вихід українських підрозділів з добре укріплених позицій на височині під сумнозвісним Широкіно, то від цього можна чекати мало бодрого. А плани доручити ОБСЄ контроль над українсько-російським кордоном багатьом військовим експертам взагалі видається ідеєю людей з іншої реальності. ОБСЄ не може не те що контролювати, а просто якісно моніторити всього два вищезгаданих КПП — в Станиці Луганській та в Золотому.  Контроль та можливість перешкоджати переходу військ та постачання через українсько-російський кордон лежить далеко за межею можливостей та мотивації місій ОБСЄ.

Отже, схоже, поки що “відведення військ” породжує багато питань і дає мало відповідей. Не існує беззастережних фактів та свідчень, які б підтверджували дотримання росіянами та “сепаратистами” яких би там не було домовленостей контактних груп.  Залишається покладатись на те, що мотиви, якими можна раціонально обґрунтувати фактичний  відступ наших військ зі стратегічно важливих позицій, особливо в умовах, коли “тишею” і припиненням вогню навіть і не пахне,  лежать в іншій площині. Зокрема, мають політичні корені. Таке, безумовно, можливе. Приміром, такі кроки України певним чином можуть бути використані нашими стратегічними партнерами у складних дипломатичних «розкладах» задля посилення тиску на Росію. Але тоді не зле було б хоча б тезово окреслити загальний курс, досягненню  якого слугують подібні маневри. Аби виконання Україною  домовленостей, що саботуються ворогом вже декілька років, в Україні не видавалося поразкою чи її наближенням.

Вячеслав Масний, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-