Обстріл біля Попасної забороненою зброєю: надважкий міномет «Тюльпан» чи авіаудар?

Вирва біля десяти метрів у діаметрі та до п'яти метрів глибиною після російського «привітання» неподалік м. Попасна, що на Луганщині, вразила всіх жахливою руйнівною силою.

– Ви досі слухаєте телевізор?

– Вас зомбують... – лунає із вуст мокшанських пропагандистів.

І «розквітають» аж до неба українські чорноземи від «вигаданих» обстрілів північних «братів».

– У вас упереджене ставлення до Росії...

– Це політичні розбірки, а простому народові це ж ні до чого... – нав'язливо нашіптує болотяний, мокшанський «змій»...

І здригається від «болю» українська земля Донбасу. Проростають земляними стовпами, розпускаються смертельними пуп'янками бездонних вирв «чорні тюльпани», що пахнуть порохом і смертю.

– Здавалося, що земля хитається під ногами, виривається з полону і втікає десь далеко... ген аж за небокрай, – розповідає «Батя», очевидець жахливого обстрілу московинами українських позицій.

– Бліндаж рухався, немов живий, ми вціліли якимось чудом. Нас ще врятувало, що між нами та місцем падіння міни був ярок, він і погасив частково вибухову хвилю. І цей «прихід» був на досить пристойній відстані від позицій... Мені навіть страшно подумати – чим би все закінчилось, впади він ближче до нас.

– Капелан, там вирва з добрий будинок, – розповідає схвильовано воїн, спритно обминаючи якісь валуни, давніші вирви та фундаменти на руїнах колись житлових будинків...

Знову невеличкий ярок – і перед очима постає якась сюрреалістична картина... Ніби земля, не витримавши лукавства і брехні про «режим тиші», провалилася – не вирва, а якесь провалля.

Дійсно, промайнуло в голові, їх (московинів) тут «немає», де появляються вони, витає один дух смерті й руйнації.

– Це скоріш всього російський надважкий міномет 240-го калібру, так званий «Тюльпан», його призначення – руйнація фортифікаційних споруд, – пояснює «Батя».

– Але один факт викликає сумнів, – продовжує боєць.

– Ми не чули «виходу», розумієте...? Якщо він працював навіть із максимальної дистанції, а це в межах біля 20-ти кілометрів, «вихід» ми мали б почути, це беззаперечно...

– Можливо-можливо, – парирую я.

Хоча, за ознаками, ця велетенська воронка мені більше нагадує авіаудари, нанесені мокшанцями в Сирії, а втім?..

Повертаємося мовчазні й подавлені відчуттям смерті, що витає в повітрі, у свідомості – якийсь незрозумілий звук, то напевно стогін зраненої української землі.

Погляд зупиняється на яскравих квітах: червоні тюльпани на фоні одинокої стіни (все, що залишилось від зруйнованого будинку) – ніби символ майбутнього життя,  життя, що проростає із насіння, котрим є кров наших синів, героїв сьогодення, українських воїнів, які так щедро зрошують спраглу землю українського Донбасу.

Тюльпани різні бувають: чорні «тюльпани» смерті й червоні тюльпани життя.

Микола Мединський

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства