Загострення на Донбасі: Коли політики мають слухати генералів

Загострення на Донбасі: Коли політики мають слухати генералів

Аналітика
1811
Ukrinform
Якщо ворог пре танками, то не може бути поважних причин, щоб наші солдати відповідали лише автоматами 

Дві доби – 19 і 20 липня - на фронті було особливо гаряче. Російські війська обстрілювали наших з важкої зброї і навіть розпочали наступ з очевидним наміром прорвати нашу оборону. Ми втратили, за повідомленнями прес-центру АТО, дев’ять солдат загиблими, поранених півтора десятка. Ще один наш військовий потрапив у полон.

Головна причина спалаху військовий дій очевидна. Оскільки у протистоянні і з Україною, і з Заходом у Росії нема інших «аргументів», окрім грубої сили, вона й застосовує її, коли вважає за потрібне. Зараз, на думку Кремля, саме такий момент: треба показати свою міць у відповідь на наміри Заходу дипломатичним та економічним тиском примусити Росію припинити війну на Донбасі. Тобто, Росія демонструє: тиснути на мене, мовляв, безперспективно.

Інша, звісно - менш важлива, причина, чому російське командування на Донбасі вдалося до активних дій (спроба наступу і масштабне застосування важкого озброєння), яких давно не було – потреба підтримувати дисципліну і боєздатність своїх строкатих, різношерстих, тобто сколочених з кадрових, «ополченців» з місцевих та різного роду добровольців, військ. Останнім часом повідомлення про збройні «розбірки» серед цих військ почастішали. То «ополченці» роззброїли і побили свого командира - кадрового російського офіцера, то вчинили збройний опір «міліції ЛНР». І постійні новини про дезертирів. Нічого дивного, адже люди, зібрані на війну, «дуріють», якщо війни нема. У такій ситуації найкращий, а по суті – єдиний, спосіб тримати цих людей під надійним контролем – бойові дії, коли «дуріти» просто ніколи, коли думаєш тільки про те, як вціліти у бою.

Як Захід відповість на чергову російську демонстрацію сили і непоступливості – то їхня справа, побачимо. Поки що ми почули лише заяву прес-секретаря Державного департаменту США Хезер Науерт, котра від імені свого відомства засудила дії проросійських бойовиків та закликала Москву негайно виконати умови припинення вогню. А ось як Україні адекватно відповідати, адже гинуть не чиїсь, а наші солдати?

Не можна дотримуватися правил гри, якщо інший «гравець» їх ігнорує, інакше програш гарантований. Сумно читати повідомлення штабу АТО, що на вогонь гармат і танків наші відповідали стрілецькою зброєю та гранатометами, тобто тим, що не заборонено «мінськими угодами». Росія давно і відверто їх порушує, і терпіти ці порушення до безкінечності не можна, це просто небезпечно. Армія сильна моральним духом, а ніщо так не пригнічує солдата, як відчуття безсилля (в даному випадку – неможливість застосувати власну вогневу міць) перед ворогом.

Війна має свої закони, а вони дуже далекі від законів дипломатії. Тому єдиною справді адекватною відповіддю на військові дії ворога є такі ж військові дії. Якщо ворог застосовує танки, то не може бути поважних причин, у тому числі дотримання міжнародних угод, щоб наші солдати воювали проти них лише автоматами і кулеметами. Якщо ворог обстрілює наші позиції з важкої артилерії, то нема поважних причин не застосовувати будь-яку зброю, аби змусити цю артилерію замовкнути. Більше того, виправданими є навіть такі військові дії, які є попереджувальними. Тобто, можна і треба вживати таких військових кроків, які б узагалі унеможливлювали обстріл ворогом наших солдат. І не треба боятися будь-чиїх, у тому числі з боку Заходу, звинувачень у порушенні умов припинення вогню. До речі, цих звинувачень і так вистачає, як би ми не старалися дотримуватися писаних угод. Для захисту життя наших солдат нічого не буває надмірним.

При всій повазі до західних санкцій і західної дипломатії маємо розуміти, що повністю покладатися на них можна лише тоді, коли вони справді гарантують незастосування Росією військової сили. А вони наразі це гарантують? Як бачимо, ні. А це означає, що у нас мають бути й інші, крім санкцій і засудження, методи протидії Росії. «У нас» - це, звісно, в України. Захід може собі дозволити обмежуватися санкціями, бо ж не його солдати гинуть. Росіяни стріляють в українців, а не в американців чи німців. Отже, насамперед нам і належить шукати адекватну протидію агресору. Якщо політики не знають, яку саме – хай запитають у генералів. Ті зобов’язані за обов’язком служби знати.

Це, зрештою, очевидні і навіть банальні істини. Сумно, що їх доводиться раз у раз повторювати. А треба, оскільки війна не припиняється і ми продовжуємо втрачати найцінніше – життя наших людей.

Юрій Сандул, Київ


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-