Чому воєнні злочини - це не «нова нормальність»
Ми в XXI столітті, тож аморально лише спостерігати, як воєнні злочини скоюються щодня, і називати це «реальністю війни»
Після терактів 11 вересня Джордж Буш закликав американців жити своїм життям. Обійняти дітей. Піти в магазини, щоб економіка не зупинилася. Коли воюєш із терористами, не можна своїми діями підживлювати страх. Страх – головна зброя ворога.
Але президент не закликав стати байдужими до тероризму. І не пропонував визнати його «новою нормальністю». Це тонка межа.
Українці роблять усе, щоб не зневіритися і захистити країну. Жити, працювати, виховувати дітей, відбудовувати те, що щоночі знову намагаються зруйнувати. Це не слабкість. Це відмова віддати ворогу власну країну і власне життя.
Але жити всупереч терору не означає сприймати терор як буденність. Тероризм проти українських міст не може стати фоном. Байдужість у цьому випадку близька до співучасті.
Після вересневих тижнів жорстоких атак міжнародне засудження знову виявилось надто тихим і неефективним. Навіть звичне «глибоке занепокоєння» дедалі частіше звучить як філософське прийняття: «це ж війна». Ніби масові удари по житлових кварталах, енергетиці й цивільній інфраструктурі – природна властивість конфлікту, а не воєнний злочин.
На цьому тлі особливо різко виглядає зайнятість міжнародних інституцій власними символічними справами.
У Генасамблеї ООН 164 країни підтримали резолюцію «Correct the Map»: відхід від карти Меркатора до рівновеликих проєкцій на кшталт Equal Earth. Африка на новій мапі виглядає такою, якою є, – майже вдвічі більшою за Росію. Площа Росії не змінюється. Змінюється ілюзія величі.
Ідея слушна. Але деталі перетворюють «історичний жест» на лицемірство. Україна утрималася під час голосування. Не тому, що заперечує науку чи розмір Африки. Постійний представник Андрій Мельник чітко сказав: на зразках Equal Earth тимчасово окуповані українські території зображені так, що це суперечить Статуту ООН і резолюціям про територіальну цілісність України, зокрема щодо Криму. Київ просив виправити формулювання. Співавтори на компроміс не пішли. Разом з Україною утримались Естонія, Грузія, Литва, Молдова і Сербія. Проти проголосували лише Сполучені Штати, назвавши резолюцію ідеологічною і зайвою. ООН охоче грається в символи, коли ціна символу – нуль.
Якщо ви толеруєте агресію, ви ніякої історичної справедливості не відновлюєте. Не можна «виправляти» карту світу, лишаючи на ній наслідки злочину. Не можна збільшувати Африку на папері й одночасно малювати окупований Крим іншим відтінком – ніби його статус уже предмет картографічного смаку, а не порушення міжнародного права.
ООН любить боротися з колоніалізмом у минулому часі. Легко засудити проєкцію 1569 року. Легко збільшити континент у шкільному атласі. Складно назвати своїми іменами сучасний колоніалізм Росії: анексія, окупація, зміна демографії, карти з «новими кордонами», щоденні удари по цивільних.
Легко воювати з історією. Складно змінювати теперішнє.
Справедлива карта починається не з проєкції. Вона починається з кордонів, які не малюють за правом сили. Справедлива карта – це також карта, де в режимі реального часу не скоюються воєнні злочини.
І досить уже цитувати Франкла як універсальну розраду.
Його спостереження з концтабору стало надто зручним мемом: першими ламались ті, хто вірив, що скоро все закінчиться; потім – ті, хто не вірив, що це колись закінчиться; виживали ті, хто фокусувався на своїх діях без очікувань.
Але ми не в концтаборі. Наша мета – не просто вижити.
Ми в XXI столітті. І вже аморально лише спостерігати, як воєнні злочини скоюються щодня, і називати це «реальністю війни».
Повернімося до раціонального мислення. Необхідна і достатня умови існують у логіці недаремно.
Незламність і стійкість України – необхідні умови для відновлення миру.
Але зовсім не достатні.
Демократичному світу потрібен план. Україні потрібен план. І розуміння, що воєнні злочини мають закінчитися.
Не «якщо». А «коли».
Ілона Хмельова, докторка філософії (PhD) за спеціальністю міжнародне право, секретар Ради економічної безпеки України (ESCU)