Іран - США: Ядерні домовленості за 60 днів?

Чи переросте меморандум у повноцінну угоду

Меморандум про взаєморозуміння між США та Іраном став лише першим кроком до можливого завершення війни. Проте наївно було б вірити в зафіксовані в ньому обіцянки іранців відмовитися від ядерних амбіцій. Дуже своєрідний, напружений початок переговорного процесу у Швейцарії, в якому взяв участь віцепрезидент США Джей Ді Венс, яскраво продемонстрував, що до реальної угоди ще вельми далеко.

Документ, підписаний дистанційно Дональдом Трампом під час обіду у Версальському палаці та іранським президентом Масудом Пезешкіаном, був оголошений перемогою Сполучених Штатів. Про це заявив не лише сам Трамп, його активно підтримав лідер Франції Емманюель Макрон. «Браво», – сказав президент республіки після підписання меморандуму. Усі присутні нічого подібного не очікували й відреагували оплесками.

Хоча документ має тимчасовий характер – передбачає 60-денне переговорне вікно, протягом якого США та Іран мають узгодити параметри повноцінної мирної угоди, – за взаємною згодою цей термін може бути продовжено, що відкриває можливості для розтягування цієї тимчасовості до нескінченності.

А ось американські війська мають бути відведені з «безпосередньої близькості» від Ірану протягом 30 днів.

ЕКОНОМІКА ПЕРЕМОГЛА БЕЗПЕКУ

Попри гучні заяви про безпеку, недопущення створення ядерної зброї та стабільність на Близькому Сході, ключовим фактором укладення меморандуму, врешті, стала світова, і, головним чином, – американська економіка. Ціни на бензин для Трампа мають особливу цінність у рік проміжних виборів.

Певні результати попередня угода принесла майже негайно. Найважливішим із них стало скасування американської морської блокади Ірану та відновлення судноплавства через Ормузьку протоку. Через цю вузьку водну артерію проходить чверть глобального експорту нафти, значна частина скрапленого газу та мінеральних добрив.

Оголошення про відкриття протоки стало позитивним сигналом для міжнародних ринків, ціни на нафту дуже повільно, але поповзли вниз (з $82 до $78, зрештою піднявшись до $80 за барель марки Brent). Бензин у США теж відгукнувся на ці події, хоча й незначно – подешевшавши за три дні в середньому на 5 центів за галон (59 копійок за літр).

Зі свого боку, США скасували морську блокаду іранських портів.

Водночас Тегеран погодився тимчасово призупинити стягнення зборів з кораблів, які проходять через Ормузьку протоку, а Трамп заявив, що якщо хтось і стягуватиме таку платню, то це можуть бути лише США в разі провалу переговорів щодо остаточної угоди.

Проте навіть після підписання меморандуму Іран зберігає інструмент контролю над одним із найважливіших морських маршрутів світу. Згідно з новими правилами, судна мають отримувати дозвіл на прохід через спеціально створений орган управління протокою, що закріплює особливу роль Тегерана в регулюванні руху нафти.

Як не парадоксально, головним здобутком воєнної операції стало відкриття Ормузького водного коридору, який був закритий Іраном одразу після її початку.

ЯДЕРНЕ ПИТАННЯ: ЗНОВУ ЗА РИБУ ГРОШІ

Ключове питання, через яке й виник конфлікт між США та Іраном, залишається невирішеним. Ідеться про іранську ядерну програму – тему, яка десятиліттями була головним предметом суперечок між Тегераном і Заходом.

Адміністрація Трампа стверджує, що прагне досягти угоди, яка буде ефективнішою за Спільний всеосяжний план дій (СВПД) 2015 року. Однак меморандум містить лише загальне зобов’язання Ірану не створювати ядерну зброю. По суті, це та сама декларація, яку Тегеран робив і раніше.

Питання ядерної програми охоплює складні технічні аспекти: рівень збагачення урану, кількість і типи центрифуг, доступ міжнародних інспекторів до об'єктів, систему моніторингу й механізми перевірки виконання зобов'язань. Саме через це переговори щодо СВПД тривали роками, до них були залучені не лише дипломати, а й десятки фахівців з ядерної фізики, контролю над озброєннями та міжнародної безпеки.

На цьому тлі нинішній переговорний процес видається ще хиткішим, а позиції США – слабшими, аніж десять років тому.

Скептики звертають увагу, що саме недостатнє розуміння технічних нюансів може стати одним із головних ризиків переговорів. Будь-яка помилка в розрахунках чи нечіткість формулювань здатні створити лазівки, які в майбутньому можуть призвести до нової кризи – у кращому разі. А в гіршому – зрештою, до створення Іраном ядерної зброї.

Якщо Штатам таки вдасться перетворити загальні політичні декларації на детально прописаний механізм контролю, меморандум матиме шанс перерости в повноцінну мирну угоду. Якщо ж переговори загрузнуть у технічних суперечках, у яких, безперечно, зацікавлений Тегеран, нинішні домовленості стануть лише тимчасовою паузою в американсько-іранському протистоянні.

Саме ядерна програма, а не припинення вогню чи економічні домовленості стане головним тестом на життєздатність нового курсу у відносинах між Вашингтоном і Тегераном.

Цікаво, що питання балістичних ракет взагалі випало з порядку денного, хоча однією з цілей воєнної операції було знищення ракетної програми. Зараз Трамп вважає, що Іран має право на такі ракети, оскільки вони є в інших країн Затоки. Так, наче інші країни регіону так само погрожують знищенням Ізраїлю та обстрілюють військові бази США.

НЕЛІНГВІСТИЧНА ЗАДАЧА: «ВАШИНГТОН ПЕРЕМІГ ТЕГЕРАН»

На думку багатьох американських експертів, Іран, згідно з документом, здобув значні вигоди, а Сполучені Штати фактично відмовилися від частини своїх важелів впливу в регіоні.

Потягом багатьох років Трамп невтомно критикував ядерну угоду 2015 року, укладену за президентства Барака Обами. Тодішній Спільний всеосяжний план дій він називав «найгіршою угодою в історії» і під час свого першого президентства вивів із неї США.

Однак нинішній меморандум передбачає для Ірану ще масштабніші економічні переваги. Навіть республіканці дедалі активніше критикують за це Трампа.

Одним із ключових пунктів документа є створення міжнародного фонду для післявоєнного відновлення Ірану обсягом щонайменше 300 млрд доларів. Передбачається, що значну частину коштів можуть надати арабські держави Затоки. Якщо ці плани будуть реалізовані, Іран отримає безпрецедентний доступ до фінансових ресурсів після багатьох років ізоляції.

Не менш суперечливим є положення про розморожування іранських активів за кордоном. За різними оцінками, ідеться про десятки мільярдів доларів, доступ до яких був обмежений через санкції.

Значна частина економічних бонусів надається Ірану ще до того, як буде узгоджений остаточний мирний договір і створені механізми контролю за його виконанням. Так, адміністрація Трампа погодилася на істотне пом’якшення нафтових обмежень ще до завершення основних переговорів. Іран у найближчій перспективі зможе відновити масштабний експорт нафти й отримувати валютні надходження для відновлення країни.

Усе це, на думку критиків угоди, послаблює переговорні позиції Вашингтона. Вони вважають, що нинішні домовленості значно вигідніші для Ірану, ніж ядерна угода 2015 року. Якщо СВПД передбачав часткове послаблення санкцій в обмін на конкретні ядерні обмеження, то новий меморандум поки що пропонує масштабні економічні преференції без детально прописаних механізмів контролю.

ЧИ СТАВ ІРАН СИЛЬНІШИМ?

На початку бойових дій адміністрація Трампа ставила перед собою значно грандіозніші завдання, ніж просто їх припинення чи відкриття Ормузької протоки.

У перші дні конфлікту Білий дім відкрито заявляв про необхідність політичних змін у Тегерані, повалення режиму аятол. Американське керівництво, разом з ізраїльським, розраховувало, що поєднання воєнного тиску, економічної ізоляції та внутрішнього невдоволення послабить іранську владу настільки, що вона втратить контроль над ситуацією, і справу завершать опоненти режиму всередині країни. Однак американсько-ізраїльський бліцкриг не вдався, і далі все пішло не за планом.

Безумовно, Іран зазнав величезних втрат. Війна призвела до масових руйнувань, загибелі щонайменше 1700 цивільних. Ліквідовано верховного лідера Алі Хаменеї, низку високопоставлених представників військово-політичного керівництва, а окремі об’єкти, зокрема й пов’язані з ядерною програмою та ракетними потужностями, зазнали масштабних руйнувань. Проте досі невідомо, наскільки істотних. Відновлення військової та промислової інфраструктури обійдеться в сотні мільярдів доларів.

Та попри ці втрати, іранський режим не лише зберіг керованість, а й продемонстрував здатність завдавати відчутних ударів по інтересах своїх противників. Найважливішим інструментом впливу стала Ормузька протока, у можливість закриття якої Трамп не вірив.

Саме контроль над цим стратегічним коридором дав Тегерану потужний дипломатичний козир. Блокування судноплавства швидко вийшло за межі регіональної кризи й почало впливати на світові ринки, ціни на нафту й настрої інвесторів. Наслідки війни охопили весь світ.

Цей козир і змусив Вашингтон переглянути свої цілі та пріоритети.

У підсумку Іран вийшов на переговори далеко не як переможена сторона, а ще й висунув свої вимоги.

Усе це дає підстави критикам адміністрації Трампа стверджувати, що після місяців бойових дій сторони фактично повернулися до довоєнних переговорних позицій і що Тегеран домігся значних поступок від США.

Прихильники ж Трампа наголошують, що йому вдалося зупинити кровопролиття й стабілізувати ситуацію на енергетичних ринках.

ІЗРАЇЛЬ ДЕМОНСТРУЄ ГОТОВНІСТЬ ДІЯТИ САМОСТІЙНО

Найсерйознішим викликом для американсько-іранських домовленостей може виявитися позиція Ізраїлю. Попри те, що документ декларує припинення військових операцій на всіх напрямах, бойові дії ЦАХАЛ у Лівані тривають. Саме на них акцентував увагу Іран під час недільних переговорів у Швейцарії.

Для Ірану ліванське питання має принципове значення. Тегеран наполягає, що завершення війни неможливе без виведення ізраїльських військ з територій південного Лівану, зайнятих під час нинішнього конфлікту. Іранське керівництво розглядає подальшу присутність там Ізраїлю як продовження війни, незалежно від підписаних домовленостей.

Водночас ізраїльський уряд демонструє готовність діяти самостійно, без оглядки на Вашингтон. На відміну від США та Ірану Ізраїль не був стороною переговорів і не брав участі у виробленні положень меморандуму. Хоча адміністрація Трампа попередньо ознайомила ізраїльське керівництво зі змістом документа, автоматичної згоди від нього не надходило.

Прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу неодноразово заявляв, що ізраїльські війська залишатимуться в південному Лівані доти, доки це буде потрібно з міркувань національної безпеки. Ба більше, ізраїльські військові оприлюднили карту нової буферної зони, що свідчить не про підготовку до відступу, а про намір закріпити контроль над зайнятими територіями.

Напруження між Трампом і Нетаньягу вже важко приховати. Інтереси США та Ізраїлю й раніше збігалися далеко не завжди, але тепер вони стають мало не протилежними. Завершення війни на умовах, які у підсумку посилюють Іран, аж ніяк не влаштовує ізраїльтян. Зрештою, можливий провал Трампа на проміжних виборах у США і загроза самому існуванню держави Ізраїль – непорівнювані категорії для ізраїльської сторони.

Особливо різкою виявилася реакція представників ізраїльського правого табору. Частина політиків прямо заявила, що меморандум аж ніяк не гарантує безпеки Ізраїлю і не може обмежувати свободу дій ізраїльської армії.

У Вашингтоні ж наголошують, що продовження бойових дій може поставити під загрозу весь процес врегулювання. Але таке врегулювання й не потрібне Ізраїлю.

А НАМ ЩО З ТОГО?

Зниження напруги між США та Іраном може зіграти на користь Україні, хоча із серйозними застереженнями.

Через замирення на Близькому Сході Вашингтон отримає більше часу й можливостей для зосередження на інших напрямах, зокрема й на російській війні проти України. Трамп і сам дав про це зрозуміти під час саміту G7 у Франції.

Якщо Іран повернеться на світовий нафтовий ринок, збільшення пропозиції енергоносіїв позначиться на їх цінах. Це неминуче вдарить по російських нафтових доходах.

Але в тому разі, якщо збережеться американський санкційний режим щодо Москви.

Тегеран і Москва давно зріднилися у військовій сфері та питаннях обходу санкцій. Якщо Іран почне посилювати відносини із Заходом, зокрема й шляхом залучення інвестицій, його російські зв’язки можуть істотно послабитися.

Водночас американсько-іранські домовленості мають й іншу сторону медалі. Домовленість із Тегераном, послаблення санкцій та розмороження його активів може створити небезпечний прецедент.

Москва може підносити це як доказ того, що Вашингтон готовий домовлятися з противниками без залучення всіх зацікавлених сторін. Якщо можливий діалог із Тегераном без участі Ізраїлю, то з таким самим успіхом Трамп може знову спробувати знайти спільну мову з РФ, без України, й намагатися оживити майже похований «дух Анкоріджа».

Може посилитися тиск на Київ щодо переговорів із Росією. У Москві добре розуміють, що меморандум з Іраном демонструє слабкість, а не силу. А отже, до вимог США можна не прислухатися, натомість збільшити свої.

Україна та ЄС мають враховувати ці обставини.

* * *

Трамп болісно сприймає будь-яку критику його політики щодо Ірану. Доволі об’єктивний аналіз наслідків війни, опублікований у недільному випуску «New York Times», що повторює загальновідомі тези, викликав бурю гніву в американського президента.

Мало не щодня він наполегливо повторює про перемогу на Іраном. Заявляє про знищені флот, ППО, військово-політичне керівництво. Можливо, такі гучні й часті заяви матимуть певний ефект. Зрештою, до виборів ще більш як чотири місяці.

Володимир Ільченко, Нью-Йорк