Як «система Путіна» засліплює французів
На російський пропагандистський канал RT влаштувався навіть колишній високопосадовець зовнішньої розвідки Франції
Російська пропаганда у Франції, її вплив на французьку еліту, пересічних французів, суспільство загалом мають багату й давню історію. Українська Революція Гідності лише активізувала вже наявні інструменти цієї пропагандистської машини, яка нині стала агресивнішою і більш структурованою. Царська й радянська Росія завжди насильно тримали Україну як один зі своїх регіонів, нічим не відмінним, ані в культурному, ані в мовному плані від «старшого брата» на теренах імперії.
«ФРАНС-ІНФО»: МАЙДАН «НАБЛИЗИВ УКРАЇНУ ДО ПРІРВИ»
Ідея, що Україна є складником Росії, настільки закоренилася в західному менталітеті, що навіть після 28 років української незалежності, більшість французів ототожнюють ці дві країни і два різних народи.
Яскравим прикладом, може бути сайт однієї із найбільших радіостанцій «Франс-Інфо», на якому для того, щоб дізнатися новини про Україну, треба зайти до розділу «Росія».
Наприклад, остання публікація і запис ефіру про Україну в цій рубриці датовані 2 травня. Бачення сучасної України подаються абсолютно викривлено і стереотипно. Впливове ЗМІ згадує «ДНР» і «ЛНР» (без лапок), як сепаратистські й проросійські «республіки», але жодним чином не пояснює першопричини ситуації, до якої призвела російська військова агресія.
Дуже специфічним також є розуміння національної ідентичності українського народу, адже запорізьких козаків називають «особливою етнічною групою».
Резюмуючи, у цьому ефірі радіостанція пояснює французам, що події Майдану стали «початком наближення України до прірви».
ОКРІМ УКРІНФОРМУ: ЖОДНОГО ВПЛИВОВОГО УКРАЇНСЬКОГО МЕДІА ФРАНЦУЗЬКОЮ МОВОЮ НЕ ІСНУЄ
Якщо до 2014 року Росія переважно не застосовувала на Заході відверто антиукраїнський дискурс, то зі спалахом Майдану – Москва дуже швидко створила інформативну зброю, дати гідну відсіч якій у Франції досі є важкою і часто невдячною справою. Мережі «своїх людей» у політичній, економічній, інформаційній, культурній та інших сферах розвивалися Росією десятиріччями. На це Москва виділяє мільйони доларів і євро, які вливаються у проєкти на підтримку своїх інтересів. Водночас, більшість проукраїнських заходів й ініціатив у Франції сьогодні проводяться на волонтерських засадах. Досі не існує жодного впливового українського медіа французькою мовою (окрім франкомовної версії Мультимедійної платформи іномовлення Укрінформу).
ВІД «СВЯТОЙ РУСИ» ДО СТАЛІНГРАДА З НЕНАВИСТЮ ДО АМЕРИКИ І НАТО
У 2016 році професор Ренського університету, дослідниця російських питань Сесіль Весьє опублікувала книгу «Мережі Кремля у Франції». У дослідженні докладно розповідається про різні інструменти і засоби, що застосовує Росія з просування своєї пропаганди і дезінформації. Книга, через яку, до речі, деякі «герої» цієї майже наукової праці подали судовий позов проти пані Весьє за наклеп, набула широкої популярності в російських і українських колах, а також у французькій пресі. До речі, судову тяганину Сесіль Весьє виграла.
На думку автора, для різних французьких соціальних груп Росія застосовує індивідуальні підходи, які відповідають специфічним інтересам і потребам.
«Для деяких французів, у тому числі туристів, що швидко проїхалися Росією, вона є країною монастирів та церков із золотими куполами [..] Для наївних з правих або крайніх правих політичних партій, це – «Святая Русь», яка захищає християнські цінності. А для ліваків, комуністів – це країна Сталінграда і боротьби проти нацистів», – пише у досліджені Весьє.
Окремо виділяються французи, які поважають Росію за те, що вона протистоїть Америці. Також окрема увага приділяється тим, хто вважає, що РФ представляє перспективний економічний ринок.
Отже, російська пропаганда має і вміє за кого зачепитися і вбачає сприятливий ґрунт, в якому можна вільно сіяти свої ідеї, у тому числі антиукраїнські.
«Як би там не було, «система Путіна» вже присутня у засліпленні, отруєнні й навіть у зрадах деяких французів і європейців та чекає на своє розширення. Відмова від впливу цієї влади на Францію і Європу – це не лише питання індивідуальної етики, але й національної безпеки», – пише Весьє.
Вона також наголошує, Європа є загрозою бажанню Росії зберегти свій вплив на країни Східної Європи.
ЯК КОЛИШНІЙ КЕРІВНИК ЗОВНІШНЬОЇ РОЗВІДКИ ФРАНЦІЇ ВЛАШТУВАВСЯ НА RT
Російські франкомовні медіа, такі як «Спутник» і Russia Today, активно насаджують російську точку зору на події в Україні й у світі, задля чого наймають відомих французьких журналістів та експертів, які представляються, як альтернативні й незалежні джерела.
Від російської пропозиції навіть не зміг відмовитися колишній високопосадовець у системі зовнішньої розвідки Франції 77-річний Ален Жюйє. Починаючи з березня, він двічі на місяць веде програму про геополітику на RT France. Така ситуація викликала багато жорсткої критики у соціальних мережах. Але, чи не погоджено таке нове реноме французького розвідника (адже колишніх не буває) із вищим керівництвом Франції, принаймні з керівництвом зовнішньої розвідки? Якщо так, то хто цьому сприяв? Напевно, «свої люди» Кремля у Парижі.
НАЦИКИ, ЛЕВАКИ І ЛЕГКИЙ КЕШ
Не менш відвертим є вплив Кремля на французьке політичне життя. Візит голови крайньої правої партії «Національний Фронт» (нині «Національне об'єднання») Марін ле Пен до Москви 24 березня 2017 року спричинив у Франції великий скандал. Адже лідерка французьких націоналістів поїхала до Путіна саме у розпал президентської виборчої кампанії з конкретною метою: отримати позику в розмірі 11 мільйонів євро на фінансування партії. Тому підтримка цією політичною силою та її провідними діячами російської політики у питаннях Криму і Донбасу нікого не дивує та зайвих питань не викликає.
Зі свого боку, лідер крайньої лівої партії «Нескорена Франція» Жан-Люк Меланшон схиляє голову перед Путіним за його антиамериканську позицію. На думку пана Меланшона, Євромайдан був інспірований Сполученими Штатами і НАТО, а в Україні до влади прийшли фашисти. Щойно після анексії Криму Меланшон заявив, що Росія діє з метою захисту російськомовних від нової української влади.
Деякі відомі французькі політики вибрали іншу тактику і підтримують кремлівську політику менш відверто, але так само сумлінно. Кремль вміє за це віддячити. Організація конференцій, за які продажні представники французької еліти отримують чималі гроші, лакшерні готелі, лімузини та інші привілеї, служать непоганою мотивацією для тих, хто любить шикарне життя і легко отриманий кеш.
ДОРОГІ НАШІ ФРАНЦУЗЬКІ «СПІВВІТЧИЗНИКИ»
Варто також згадати і про численні російсько-французькі асоціації та організації, які люблять запрошувати французьких політиків та експертів у різних галузях на дебати, круглі столи, інші різноманітні публічні зустрічі. Втім, треба згадати і про так звану Soft-Power, якій Росія придає велике значення. Проведення культурних заходів за участю російських та українських артистів є для Кремля одним із найкращих прикладів вдалої комунікації на тему російсько-українського конфлікту.
«Ми є братами, а на Сході України йде громадянська війна», – саме так це подається французькій публіці. Адже не треба забувати, що для Кремля мистецтво ніколи не було і не буде поза політикою.
Москва ретельно піклується і про діаспору, або так званих своїх «співвітчизників». За законом РФ від 23 липня 2010 року, «співвітчизниками також визнаються особи та їхні нащадки, що проживають за межами території Російської Федерації й відносяться, як правило, до народів, які історично проживають на території РФ, а також зробили вільний вибір на користь духовного, культурного і правового зв’язку». Отже, незалежно від національності, будь-який француз, українець чи грузин – можуть вважатися «співвітчизниками», якщо їхні родичі або прародичі проживали на території колишньої Російською імперії або СРСР. Ба більше, будь-яка російськомовна людина може бути прирівняною до «співвітчизника», оскільки має духовний або культурний зв'язок із Росією. Тому слова Путіна про те, що Росія є скрізь, де розмовляють російською, звучать дещо моторошно, враховуючи зусилля Кремля згуртовувати так званих «співвітчизників» саме навколо російської мови і культури, з метою підтримки своєї агресивної політики.
У свою чергу, українська влада повинна, нарешті, усвідомити важливість інформативної та культурної політики, яка потребує реальної підтримки закордоном, у тому числі фінансової.
Анна Чесановська, Париж
Читайте також: Інтерв'ю з Анною Жаяр-Чесановською (09.03.2018)