Іракський «Майдан» в тупику – західна модель не працює, східна веде в середньовіччя
Поділ між шиїтами та сунітами, іранський «старший брат» під боком, корупція, якої не прийнято й соромитися… І тут же молодь, яка в XXI століття хоче
Антиурядові виступи в Іраку, в яких беруть участь десятки тисяч людей, тривають з 1 жовтня, більше місяця. Ознаки того, що в усьому світі називають українським словом «Майдан» - очевидні. Протести почалися спершу в дев'яти південних «шиїтських» провінціях, потім у Багдаді, потім на півночі, у провінції Кіркук, населеній курдами. Вже загинули більше 260 осіб.
Водночас протести не мають релігійного забарвлення, як можна було б очікувати в ісламській країні, де шиїтська більшість населення та суннітська меншина мають складну історію відносин і ще свіжу пам’ять про панування суннітів за Саддама Хусейна, серії кривавих терактів у мечетях впродовж 2003-2013 років, а також війну проти «Ісламської держави». Але нині абсолютна більшість протестувальників і глава уряду належать до однієї гілки ісламу – шиїтської.
Ба більше протистояння триває не тільки між державними силовиками та обуреними громадянами, а й між релігійними парамілітарними формуваннями (у нас би сказали «тітушки») та сучасною світською молоддю, що виросла на інтернеті і яку ввігнати назад у середньовіччя вже набагато складніше, ніж якихось 15-20 років тому.
Показово, що під час протестів спалено не тільки близько 90 урядових будівель, а також штаби політичних партій – причому будь-яких - у молоді, яка вийшла на протести немає довіри до жодної із старих політичних сил.
Антикорупційна «жовтнева революція»
Нинішні протести вже охопили щонайменше 12 з 18 іракських провінцій, їх центр - столиця Багдад. Але причина скрізь одна - нестерпна економічна ситуація і відсутність позитивних перспектив. Молодь становить 60% населення Іраку, а кожен четвертий серед молодих людей не має роботи, причому це тільки офіційні дані, а за даними МВФ цей показник ще вищий. Тож і протестувати вийшла переважно молодь.
Влада спробувала відключити інтернет на 75% території країни. Але це не спрацювало - протест має здебільшого спонтанний характер, без явних координаторів, які б без інтернету виявилися б ізольованими.
Через тиждень після початку масових протестів, коли рахунок загиблих був ще близько 100 осіб, уряд висловив готовність частково виконати вимоги їх учасників: запустити перший етап програми по боротьбі з бідністю і безробіттям. Ще за два тижні президент країни, колишній голова уряду Іракського Курдистану, Бархам Салех пообіцяв провести дострокові парламентські вибори, а також заявив, що прем'єр-міністр Аділь Абдул-Махді погодився піти у відставку, якщо йому буде знайдена заміна.
Прем'єр-міністром Іраку, згідно з конституцією і в рамках дотримання паритету трьох конфесійних і етнічних груп: арабів-шиїтів, арабів-сунітів і курдів, може бути тільки шиїт, нинішній прем’єр Махді, природно, шиїт. Як і його попередник, відставки якого протестувальники домоглися рік тому.
Після цього на парламентських виборах 2018 року перемогли шиїтські партії "Блок аль-Ахрар" і "Альянс Фатах", які утворили коаліцію зі світською "Аль-Ватанія", Компартією Іраку та ісламістським "Альянсом перемоги". Підсумком цього запаморочливого союзу і став уряд 77-річного Махді, досвідченого іракського політика, в минулому - віце-президента, а також міністра нафти і міністра фінансів.
Але за рік стан справ не поліпшився. Корупціонери як і раніше розкрадають бюджет і у багатій нафтою країні грошей не вистачає не тільки на розвиток, а й на відбудову – цілі регіони ще не відновилися після війн: південь після війни із США 2003 року, північний захід – після панування Ісламської держави у 2014-2017 роках., При тому, що Ірак на четвертому місці в світі за експортом нафти – у країні систематично відключають електрику та водопостачання. Як кажуть маніфестанти, всі ці гроші дістаються політикам, а народу не залишається нічого.
За оцінками уряду Іраку і Світового банку, на відновлення країни потрібно не менше 88 млрд доларів, пише BBC.
Уряд спробував збільшити податки на середній клас, що поряд з усунененням з посад кількох популярних діячів, що заслужили на повагу в ході війни з ІДІЛ 2013-2017 рр. і стало безпосереднім приводом для протестів.
Є ще одна небезпека: Ірак може стати повністю залежним від Ірану
Важливу роль в зростанні невдоволення іракців, окрім корупційного чинника, зіграли спроби сусіднього Ірану змінити політичну в їх країні. Іран прагне відігравати в близькосхідному регіоні роль, аналогічну Росії на пострадянських теренах – він так само поширює свій «іранський мир»: на Сирію, Ємен і ось – на Ірак.
Іран перетворився на потужний, якщо не на найпотужніший, політичний фактор для внутрішнього життя Іраку. «Можна навіть говорити про те, що Ірак значною мірою втратив суверенітет», - пише Радіо Свобода.
Цього тижня з візитом в Багдаді побував командувач силами спецпризначення «Кодс» в складі Корпусу вартових Ісламської революції (КВІР) Касем Сулеймані. Впливовий іранський генерал, як стверджується, провів ряд «таємних зустрічей». Таких самих інструктажів як наприкінці 2013-го – початку 2014 року проводили в Києві російські посланці від ФСБ та Кремля.
Загони так званої "шиїтської міліції" - це близько 150 тисяч озброєних людей, які мають досвід бойових дій проти ІДІЛ. Більшість їх фінансово і організаційно пов'язані з Тегераном. Нині вони контролюють цілі регіони Іраку - це таке паралельне держава в державі, причому до такої міри, що на іракській території Іран розміщує свої важкі ракетні системи, націлені на Саудівську Аравію та Ізраїль.
У масових вбивствах на вулицях, в нападах на демонстрантів особливо відзначилися саме проіранські загони "міліції. Тож якщо режиму в Багдаді, завдяки втручанню цієї «міліції», вдасться встояти, а це цілком можливо, то вплив Ірану там ще більше посилиться. Адже вийде, що його головна опора - ось ці самі проіранські загони, при тому, що іракська влада сама їх не контролює.
Водночас гинуть і самі «міліціонери». Двоє їх командирів у провінції Майсан, були вбиті протестувальниками, які витягли їх з машини швидкої допомоги і забили до смерті. Лінчували і двох місцевих командирів міліції в місті Ель-Амара, розташованого за 50 км від кордону Ірану. Каїса Хазан, керівник «Асаїб Ахль аль-Хакка» («Ліги праведників»), оголосив, що загалом 9 «міліціонерів» були вбиті під час недавніх акцій протесту, і звинуватив… звичайно Ізраїль в їх смерті.
Іран проникає і в політичну систему Іраку. У проіранських партій є свої міністри, силовики, парламентарії. Одна з причин нинішньої кризи пов'язана з тим, що зі свого поста був знятий впливовий керівник Служби боротьби з тероризмом генерал Абдул Вахаб аль-Сааді, який не залежав від Ірану.
Протестувальники уже висловлювали обурення через іранське втручання. Ще 25 жовтня в місту Кербелі вони скандували гасла, направлені проти Ірану, розривали фотографії аятоли Алі Хаменеї і врешті підпалили іранське консульство. А 3 листопада протестувальники знову увірвалися до цього ж консульства, під час атаки загинули троє осіб, ще 19 отримали поранення. А ще іракські «майданівці» зняли з будівлі дипмісії прапор Ірану, заміниши його на свій національний.
Що далі...
Якщо нинішній прем’єр-міністр Махді уособлює компроміс між самостійним курсом Іраку та зближенням з шиїтським Іраном, то в разі його відставки велика ймовірність приходу вже відверто проіранського прем'єра. Це до певної міри укріплює становище Махді, забезпечуючи йому, з одного боку, підтримку світської частини суспільства, але, з іншого, заганяє проблему в глухий кут.
А взагалі, перспективи Іраку виглядають, м’яко кажучи, тривожно, якщо слабке громадянське суспільство не висуне нове покоління лідерів, здатних боротися з системною корупцією та іноземними впливами.
Серед демонстрантів ясно виражено сильне розчарування в нинішній партійної політичної системи, тому тут проявляються досить сильні симпатії до моделі авторитарної влади, аж до відновлення в Іраку військової диктатури «саддамівського» типу, зазначає оглядач проекту Радіо «Свобода».
Втім, повторюємо, «іракський Майдан» не має визнаних лідерів, він організований горизонтально, основні його учасники - це молоді люди - до 25 років. І ця молодь вже повністю сформувалася в епоху інтернету. Вона така ж як її однолітки з інших країн «арабської весни», а її виступи - досить нове для Іраку явище, але саме воно робить Ірак частиною сучасного світу...
Водночас в умовах загального невдоволення економічним становищем і недовіри до чинних політиків радикальні організації, а також ті, хто закликає до поввернення у відверте середньовіччя - завжди будуть популярні і зможуть легко поповнювати свої лави.
Одним словом, складно в Іраку. Експортувати туди модель традиційної демократії західного зразка, як це спробували зробити американці та їх союзники, - не випадає, а повернутися до відомих традицій Сходу – це загроза і державній безпеці, і економічному розвитку, яку не хоче допустити вихована у XXI століття молодь.
Олександр Волинський, Київ