Велика Британія дала Росії 36 годин для відповіді. Це — ультиматум, але що після нього?

Якщо Захід і Кремль таки почнуть перемовини, це будуть перемовини того, хто виграв, з тим, хто програв

День минув в очікуванні заяви прем'єр-міністра Великої Британії Терези Мей у справі отруєння колишнього співробітника російського ГРУ (військова розвідка) Сергія Скрипаля та його доньки. Заява матиме дві частини: 1) звинувачення держави Росії у причетності до злочину; 2) оголошення санкцій, тобто обіцяна раніше “рішуча відповідь” британського уряду на дії Кремля.

Дочекалися. Тереза Мей, виступ у Палаті громад: “Зараз зрозуміло, що містер Скрипаль та його донька були отруєні нервово-паралітичною речовиною військового типу, яку розробляла Росія. Вона є частиною нервово-паралітичних речовин, відомих як “Новичок”... Ґрунтуючись на позитивній ідентифікації цієї хімічної речовини експертами світового рівня в оборонній науково-технічній лабораторії в Портон-Дауні, на нашому знанні, що Росія раніше виготовляла цю речовину, і досі в стані робити це, даних, що Росія здійснює спонсоровані державою вбивства… уряд дійшов висновку, що з великою імовірністю Росія відповідальна за дії проти Сергія та Юлії Скрипалів”.

Далі Тереза Мей закликала Росію пояснити, як військова хімічна зброя потрапила у британське графство Вілтшир. В уряду Британії дві версії: або це пряма дія російської держави, або російський уряд дозволив хімічній зброї потрапити в руки інших людей, втративши контроль. Пояснень чекають до кінця дня 12 березня: “Якщо не буде достойної відповіді, ми зробимо висновки про те, що ці дії були незаконним застосуванням сили російської держави проти Об’єднаного Королівства і я повернусь сюди, щоб доповісти про весь спектр заходів, які ми застосуємо у відповідь”.

Відповідь Росії майже напевне буде такою: “Спочатку дайте докази, що це “Новичок”, ми їх ретельно розглянемо і оцінимо, і вже потім дамо відповідь. А до цього і без цього нема про що навіть говорити”. Тобто, Тереза Мей мусить у середу повернутися в Палату громад. І тоді мусить повторити: “незаконне застосування сили російської держави проти Об’єднаного Королівства”. Іншими словами — акт війни!

Що ж, судячи з повідомлень британських ЗМІ, розслідування ведеться серйозне і масштабне, уявити, що воно закінчиться простим переліком версій, просто неможливо. Це була б для Великої Британії ще більша ганьба, ніж нездатність захистити особу, якій цей захист був офіційно наданий. Безумовно, вбивство полонієм Олександра Литвиненка, яке сталося у Лондоні 2010 року і яке Велика Британія, по суті, “проковтнула”, дуже сильно змінило атмосферу — політичну і суспільну — навколо нового подібного - нахабного і жорстокого — злочину. Здається, британці і справді почуваються глибоко ображеними, а тому розлюченими.

Отже, повторимо, впевненість британців, що це справа рук російських “чекістів” - буде офіційно підтверджена у середу. Саме впевненості, бо абсолютних юридичних доказів, хто саме замовив і здійснив такий злочин не буде. Кремль, звісно, наполягатиме саме на абсолютних доказах (причому визначати цю абсолютність має він сам), але звичне кремлівське “де докази!? це не докази!” тут вже не матиме жодного значення. Головне питання інше: якою буде “рішуча відповідь”? Чим відповість Велика Британія на фактичний акт війни?

Рішучої відповіді, яку теж можна називати війною, не буде. Просто будуть додаткові санкції, від яких комусь конкретно й буде погано, але які не змусять Росію до зміни політики. Такий песимізм, на жаль, має вагомі підстави. Увесь притомний світ чудово знає, хто збив пасажирський “боїнг” над Донбасом улітку 2014 року. Увесь світ знає, що Росія офіційно загарбала силою частину української території — Крим і неофіційно — Донбас. Увесь світ знає, що Росія бомбує з повітря міста у Сирії. За все це Росію карають — санкціями. Але вони не зупиняють агресію, Кремль продовжує скоювати злочини, вбиваючи людей гуртом і поодинці. Тобто, покарання є неадекватним скоєному.

А, може, все-таки адекватним? Санкції поступово, але послідовно погіршують становище Росії — економічне та політичне. Це теж бачать всі, а Росія — краще за інших. Відповісти ж Росії такими радикальними санкціями, щоб вона негайно впала — просто небезпечно. Йдеться ж про державу, яка, по-перше, має незаперечні можливості знищити всю планету, по-друге — не соромиться цим шантажувати світ. Як сказав Путін, “зачем нужен этот мир, если в нем не будет России”.

Хто у цій суперечці — які санкції є адекватними — має рацію, визначити неможливо. Це та ситуація, коли відповідь може дати тільки практика, але ніхто при здоровому глузді до практичної перевірки здатності Кремля “пульнути” по світу ракетами з ядерними зарядами вдаватися, слава Богу, не буде. Відповідь Великої Британії на отруєння Олега Скрипаля ми приречені розцінювати у згаданому ракурсі: хтось вважатиме їх недостатніми, неадекватними, а хтось — логічними в руслі загальної стратегії поступового задушення режиму Путіна.

Які саме санкції може оголосити Тереза Мей, британські ЗМІ прогнозують: висилка дипломатів, скасування віз та різного роду фінансові обмеження російським олігархам, бойкот фіналу чемпіонату світу з футболу з боку держави, і навіть збільшення військової присутності Великої Британії у Східній Європі. Очевидно, що жоден з цих кроків, і всі разом, не спричинять капітуляції Кремля. Зате вони роблять дещо більш для нас важливіше: поглиблюють цивілізаційну прірву між Росією та Заходом, вбивають будь-яку спорідненість між ними, а без неї Росія приречена на глобальну поразку.

Йдеться про парадокс: Росія шантажує Захід з метою врешті-решт домовитися із Заходом як рівний з рівним. З точки зору Кремля це дуже вигідна пропозиція Заходу, адже Росія не зазіхає на його провідну роль там, де вона була в часи СРСР. Навіть більше: Росія готова поступитися або поділитися дечим з того, що мала в ті часи, приміром — Східною Європою, сателітами в Африці, Латинській Америці чи Азії. Власне, все може бути предметом перемовин (торгу) за умови, що розмовляють рівний з рівним.

Однак щоб відбулася розмова на рівних, Захід — політики і суспільство - повинен мати хоч якусь повагу до опонента, повинен бачити в ньому хоч якісь моральні чесноти. Тим часом, характер нинішніх стосунків Заходу і Росії та, головне, стійка тенденція до їх погіршення, невблаганно створюють ситуацію, коли розмова на рівних стає неможливою. Росія втратила в очах Заходу повагу. Жорстокі убивства, бомбардування міст, смерть пасажирів “боїнга”, масове вживання допінгу спортсменами, хімічна зброя, підтримка Ким Чен Ина, шантаж Путіна і суцільна брехня — ось якою нині є Росія в очах Заходу. Яка вже там повага, залишився один страх перед російським терором і погрозами ядерної війни.

Що ж, якщо виключити варіант ядерного апокаліпсису, то все раніше чи пізніше має закінчитися перемовинами. Захід і Кремль таки почнуть глобальні перемовини про місце Росії на геополітичній мапі світу, але це будуть перемовини того, хто виграв, з тим, хто програв. У кого є сумніви, хто в якій ролі буде?

Юрій Сандул, Київ