Афери великого футболу
Дивні трансфери, підроблені паспорти та хабарі від агентів.
Там, де крутяться великі гроші, обов'язково знайдуться ті, хто захоче відламати свій шматок пирога. Футбол в цьому плані не виняток. Дивні трансфери, чорні каси, підроблені паспорти, фіктивні шлюби, хабарі від агентів - на жаль, все це є частиною бізнесу під назвою футбол. Максим Розенко згадав афери, до яких мали стосунок українські клуби чи гравці. Іноді у якості постраждалої сторони.
Як Саленко в Тель-Авів їздив
У послужному списку кращого бомбардира чемпіонату світу-1994 Олег Саленка не знайдеш команди «Маккабі» Тель-Авів. Однак саме «Маккабі» в 1993 році викупило трансфер нападника у київського «Динамо».
«Логроньєс» в 1992 році орендував мене у «Динамо» на півроку. Також підписали протокол про наміри, в якому вказали суму мого трансферу - 1 мільйон доларів - в разі, якщо іспанський клуб захоче мене викупити. Для цього мав добре зарекомендувати себе в чемпіонаті Іспанії. Але коли за шість місяців практично самотужки залишив команду в елітному дивізіоні, моя трансферна ціна зросла і, на думку «Динамо», склала вже три мільйони.
«Логроньєс» відмовилися платити такі гроші, посилаючись на цифри в попередньому договорі. До згоди сторони прийти так і не прийшли. І тут мій тодішній агент Піні Захаві, який доклав руку до більшості трансферів в Західну Європу радянських футболістів першої та другої хвилі, провернув невелику аферу. Зіграло свою роль і те, що в київському «Динамо» тоді змінювався власник клубу - Віктора Безверхого змінив Григорій Суркіс.
Я не знав усіх подробиць, але тепер розумію, що Піні зі своїми спільниками вирішив трохи нажитися на моєму трансфері. У підсумку замість повернення в Іспанію я спочатку поїхав підписувати контракт на Землю обітовану. У Тель-Авів прилетів на три дні - пройшов медобстеження, поговорив з президентом, який знав про аферу. У підсумку «Маккабі» купив мене за мільйон, а «Логроньєс» через три дні продав за два. Люди, які брали участь в цій складній операції, заробили непогані гроші», - згадував в розмові з автором цих рядків Олег Саленко.
Справжній резонанс в іспанській пресі викликало повідомлення, що Олег Саленко вже в статусі кращого бомбардира «Логроньєс» отримував просто смішну зарплату - 400 доларів на місяць. Судячи з усього, Піні Захаві дуже «професійно» опікав нападника.
«Це так обходили податки. Подібне в Іспанії на той час зустрічалося часто-густо. Із зарплатою в «Логроньєсі» у мене було все в порядку - пам'ятаю, за останній сезону заробив близько 250 тисяч доларів чистими. Для 1994 року це хороші гроші. Але податки в Іспанії досягали майже 50 відсотків, тому основну частину зарплати я отримував з чорної каси», - зізнається нам Олег.
Як Леоненко тікав з Москви у Київ
На зорі 90-х на пострадянському просторі були не такі вже і поодинокі випадки, коли футболіст по-англійськи залишав розташування свого клубу, починав тренуватися і грати в новій команді. І тільки якщо над новачком нависала реальна загроза дискваліфікації, новий роботодавець виходив на контакт з колишнім роботодавцем гравця. Навесні 1992 року багато шуму наробила втеча нападника московського «Динамо» Віктора Леоненка в столицю України. Ймовірно, що київське «Динамо» вирішило домовлятися з московськими одноклубниками про трансфер Леона вже по факту - після того, як Віктор почав тренуватися в Києві. Відзначимо, що на момент втечі Віктор з п'ятьма голами лідирував у списку бомбардирів чемпіонату Росії, який щойно стартував.
«У Москві у мене квартира була поруч зі стадіоном - через дорогу. Якраз робив в ній ремонт. Цим і скористався - під виглядом ремонту упакував газову плиту й інші речі. З Києва за мною приїхала вантажівка, куди всі мої речі і склали. Я теж в авто сховався. На той час мав дві машини, але без водійських прав. На російсько-українському кордоні боявся, що мене знайдуть і розсекретять - ніби я комусь був потрібен.
У Москві майже всі знали, що я хочу в Київ. У клубі намагалися мене утримати - тягали по якимось депутатам, які мені щось розповідали. Газзаєв умовляв більше всіх. Говорив, куди ти їдеш, у тебе ж маленька дитина, а там радіація, Чорнобиль. Я його розумію - кому хочеться втрачати на рівному місці хорошого гравця. Вже після переїзду мені в Києв почали телефонувати незнайомці з кавказьким акцентом і з металевими нотками в голосі радили повернути отриманий в Москві ВАЗ 21-07», - згадував у розмові з автором цих рядків свою втечу Леоненко.
За втечу до Києва Леоненко загрожувала дворічна дискваліфікація. Але нападника це не зупинило. «Тодішній президент «Динамо» Віктор Безверхий відразу заспокоїв - під час своєї дискваліфікації буду отримувати зарплату і преміальні, такі ж, як ніби я граю. Я зіграв п'ять матчів, встиг забити 3 голи. Це був перший чемпіонат України, вища ліга якого тоді проводилася в усіченому форматі в двох групах. Потім мене на кілька місяців дискваліфікували. Незабаром кияни домовилися з москвичами. Ми навіть зіграли з московським «Динамо» товариську гру», - розповів Віктор.
Як європейці полювали за фальшивими паспортами
Ще одним видом футбольних афер є підробка документів. Частіше всього це робиться для того, щоб не потрапити під ліміт легіонерів. У 2001 році спалахнув скандал з аргентинцем Хуаном Себастьяном Вероном. Півзахисник начебто за 15 тисяч євро отримав італійський паспорт. Верон надав в імміграційну службу документи, які нібито підтверджують, що його далекий родич був італійцем і жив в цій країні. Згодом з'ясувалося, що людина, яку Хуан оголосив своїм прадідом, насправді немає до футболіста жодного стосунку, а в Італії почалося справжнє полювання на відьом. Під підозру потрапили відразу 300 футболістів.
Втім, покарання отримали одиниці. Найбільш відомими серед них стали бразильський голкіпер «Мілана» Нельсон Діда і нападник «Інтера» Альваро Рекоба, яких італійська футбольна ліга дискваліфікувала на 12 місяців. А ось Верона виправдали.
В скандалі фігурували і гравці, які колись виступали в чемпіонаті України. Екс-захисник московського «Спартака» і збірної Росії Раміз Мамедов, який на той час грав в австрійському «Штурмі» (нагадаємо, до «Штурма» Раміз трохи побігав в київському «Динамо»), був затриманий в віденському аеропорту з португальським (!) паспортом. Тоді рейсом з Москви до столиці Австрії прилетіло два «португальських» легіонера «Штурму». Сергій Юран, який отримав паспорт громадянина Португалії ще за часи виступів за «Бенфіку», і Мамедов.
Але якщо до Сергія з його португальської «ксівою» не було питань, то португальський паспорт Раміза значився у розшуку по лінії Інтерполу. Цікаво, що Мамедов в тодішніх інтерв'ю не соромився стверджувати, що отримав паспорт на законних підставах, оскільки один з його родичів був португальцем (!). У «Штурмі» відразу відхрестилися від Раміза, розірвавши з ним контракт.
Як українець Левицький став греком
Ще більш гучний скандал трапився з воротарем збірної України Максимом Левицьким. Голкіпер французького «Сент-Етьєна» чотири місяці значився в команді українцем, а потім раптом став нащадком еллінів. З грецьким паспортом Максим відіграв за «Сент-Етьєн» лише дві гри. Левицькому елементарно не пощастило - коли команда обіграла «Тулузу», її наставник Робер Нуазере, який до цього працював саме в «Сент-Етьєні» і був знайомий з підводними течіями клубу, роздратований поразкою, виголосив свою обвинувальну промову. «Точно знаю, що у Алекса - лівий португальський паспорт. Також не завадило б перевірити і Левицького».
Через пару днів новоявленого грека вже перевіряла французька поліція, причому після п'ятигодинного допиту воротаря затримали і доправили в камеру попереднього ув'язнення.
«У «Сент-Етьєні» тоді було шестеро легіонерів не з країн Євросоюзу, а на полі одночасно грати могли лише троє. Мені в клубі запропонували оформити паспорт, зробивши наголос на тому, що все це буде легально. Я кілька місяців не погоджувався, але коли в «Сент-Етьєні» сказали, що зробили португальський паспорт Алексу мене це заспокоїло. Паспорт взявся оформляти представник грецького консульства в Новоросійську. Забирав «ксіву» на нейтральній території - в Ліоні. Мені залишалося лише поставити відповідні підписи, але я все одно сумнівався. Сказав, що без свого агента Костянтина Сарсанії нічого підписувати не буду.
Костя прилетів, ми зустрілися з віце-президентом клубу, який пред'явив нам підписаний начальником місцевої поліції документ, що паспорт виданий на законних підставах. У Кості ще виникли сумніви, як це «Сент-Етьєн» за три місяці оформив мені паспорт, мовляв, дуже швидко щось, але останній аргумент переконав і його. У підсумку я розписався і забрав документ», - розповів нам Максим.
У поліції після допиту Левицькому сказали: «Ваша провина в тому, що поставили свій підпис». «Комісар поліції, вислухавши мої відповіді на допиті, махнув рукою. «Чортові французи - не обдурять – не проживуть» - я здивувався такому пасажу офіційної особи на адресу співвітчизників. Втім, більше думав про інше - як вибратися з цієї поганої історії. В КПЗ мене протримали до ранку.
Вранці один з жандармів приніс цілу пачку газет популярного «Екіп» - головною темою номера там було моє затримання. Моє велике фото з поліцейськими під ручки красувалося на обкладинці газети. Жандарм трохи зніяковіло попросив поставити автографи під кожним номером - напевно, на пам'ять для всіх його колег з відділу. А в 11 ранку мене визволили з-під варти, вручили розпорядження з'явитися в ліонський суд», - продовжує Максим.
Втім, Максим відбувся легким переляком - отримав двомісячну дискваліфікацію, яка трохи ускладнилася тим, що французи затримали відправку його трансферного листа в московський «Спартак», з яким Левицький вже підписав контракт. До суду Максим літав вже з Москви.
«Мені дали чотири місяці умовно. Але з нагоди виборів президента Франції оголосили загальну амністію. Плюс виписали штраф в 20 тисяч євро. Втім, я його так і не заплатив - з тієї причини, що мені так ніхто і не надіслав відповідних паперів. Елементарно не знав, куди перерахувати гроші. Перший час по Європі літав з побоюванням. Коли вперше після суду проходив митний контроль у Франції, хвилювався. В голові крутилися думки, що, чого доброго, зараз заарештують через несплату штрафу. Але ніяких питань мені більше не задавали», - не приховує Левицький.
Як Щербакова одружили в Португалії
Завершуючи тему з паспортами, відзначимо, що у кращого бомбардира юніорського чемпіонату світу-1991 року, екс-нападника донецького «Шахтаря» і лісабонського «Спортинга» Сергія Щербакова і досі є португальська паспорт.
«На початку 90-х на полі могли одночасно виходити лише троє легіонерів. Керівництво «Спортингу» відразу запропонувало мені оформити португальський паспорт, організувавши фіктивний шлюб. Свою португальську «дружину» бачив лише раз - в РАГСі. Один з працівників «Спортинга» привів на одруження свою онучку. Йому за це клуб виписав премію. А у мене зникла необхідність регулярно продовжувати візу. Це була звичайна практика тих років. У португальському паспорті позначка про розлучення у мене не стоїть. Але, думаю, що нас давно розвели і без цієї позначки», - згадує Сергій.
Як Фергюсон отримав український хабар
Зустрічалися й інші приклади афер. Ситуацію з трансфером Андрія Канчельскіса довго смакувала британська преса. У 1991 році «Манчестер Юнайтед» купив у «Шахтаря» Андрія Канчельскіса за 650 тисяч фунтів. Причому, за версією британців, в контракті був пункт, що при подальшому перепродажі футболіста «гірники» отримували третину суми від суми трансферу. Природно, від майбутньої угоди вигравали і агенти. В цьому не було нічого такого, якби не твердження, що Алекс Фергюсон нічого не знав про цей пункт або не помітив його.
У будь-якому випадку, розповідають, що через певний час за своє «незнання» Фергюсон отримав в подарунок від тодішнього агента Канчельскіса Григорія Єсауленка коробку, в якій лежали 40 тисяч фунтів готівкою. Як справжній джентльмен, тренер поклав всі гроші в клубний сейф, попередньо повідомивши про це керівництво клубу. В своїх мемуарах сер Алекс досить докладно описав всю цю курйозну ситуацію. Чи отримав «Шахтар» за Канчельскіса свою частину після переходу Андрія в 1995 році в «Евертон», історія замовчує. На той момент його трансфер став рекордним в історії «Евертона». Клуб з Ліверпуля виклав за 26-річного Канчелькіса 5 мільйонів фунтів. Тобто, якщо вірити британським ЗМІ, згідно з контрактом, гірники за цей перехід мали б отримати 1,66 мільйона фунтів
Максим Розенко, Київ
Фото автора і з особистих архівів героїв матеріалу.