Новий рік: як радянська влада «перевиховала» свято
Від європейських витоків XIV століття до ілюзії щастя за залізною завісою: розвінчуємо міфи про «головне свято зими»
Попри усталене уявлення, що традиції неможливо змінити примусом, а жодна влада не здатна «керувати» народною пам’яттю, саме історія Нового року в Україні є свідченням того, наскільки крихким може виявитися світ наших уявлень.
Часто ми самі не усвідомлюємо, скільки несемо в собі уламків радянських нашарувань. Приклад цього свята демонструє, як лише за одне-два покоління можна втратити традицію, що плекалася століттями і наскільки пластичною є наша пам’ять. Проте ця ж історія дає надію: за наявності волі ми так само легко можемо повернутися до справжніх сенсів.
Укрінформ у співпраці з Українським інститутом національної пам’яті та радіо «Байрактар» пропонує мультимедійний проєкт «Правда чи міф?». Відстежувати нові епізоди можна на сайтах Укрінформу та Інституту національної пам’яті, слухати в етері радіо «Байрактар», у соцмережах та на Spotify.
Разом з істориками Українського інституту національної пам’яті розбираємося, що в нашому Новому році є спадком предків, а що – штучним конструктом спецслужб.
Дата свята: чи нав’язала нам січень Росія?
Знаменита щедрівка про «ластівочку» – традиційний приклад того, що в давнину Новий рік в Україні зустрічали навесні, коли птахи поверталися з вирію. Існує поширене переконання, що зимовий Новий рік у січні – це «найновіша» версія свята, яку українцям нав’язала імперська Росія.
Ось як це пояснює Інститут національної пам’яті: Як говорять дослідники, українські землі, які входили до складу Великого князівства Литовського і частково Речі Посполитої, святкували початок Нового року 1 січня з 1362 року, а літочислення вели від Різдва Христового.
На території московського царства указ Петра I від 20 грудня 1699 року переніс святкування Нового року з 1 вересня на 1 січня за юліанським календарем, запровадивши літочислення від Різдва Христового замість «від створення світу». Цар наказав прикрашати оселі ялиновим та сосновим гіллям, вітати один одного та влаштовувати феєрверки. Ці приписи поширювалися й на підвладні українські території.
Дідух проти ялинки: чи була ялинка чужою?
Часто доводиться чути про два протилежні полюси: суто українську традицію дідуха та нібито «чужу» традицію ялинки, яка стала популярною лише після Другої світової війни. Чи справді до радянських часів ялинка не була головним символом?
Ось коментар істориків УІНП: Упродовж тривалого часу в російській імперії, до складу якої входила більша частина українських земель, Новий рік був завершенням різдвяних свят. Варто також пам’ятати, що Новий рік за юліанським календарем припадає на два церковні свята: 31 грудня встановлене свято на честь Меланії, а 1 січня – це свято на честь Василія Великого. У ХІХ ст. святкування Нового року у містах було світським: бали, маскаради, лотереї, катання на ковзанах.
Як стверджує дослідниця Дарія Анцибор, впродовж ХІХ століття ялинка пройшла шлях від аристократичних вечорів до майже кожної міської оселі (йдеться про українські землі в складі Російської імперії). Ялинку в своїх оселях ставили Старицькі, Лисенки, Грушевські, Косачі та інші представники української інтелігенції.
Судячи з листів і мемуарів галицької інтелігенції, ялинки на українських землях у складі Австро-Угорської імперії сприймалися наприкінці ХІХ ст. як обов'язковий звичай.
На Буковині, де ще більше відчувався вплив усього німецького (а саме звідти традиція прикрашати ялинку) була ще одна особливість. У деяких буковинських селах прикрашали живі ялинки, якщо вони були на подвір'ї.
До речі, в СРСР наприкінці 1920-х були спроби офіційно заборонити ставити ялинку.
Створення «радянського культу» нового року від ідеологів Голодомору
То ж як виник той самий «стандартний» набір із олів’є, шампанським та телевізійними шоу, який ми звикли вважати невід’ємним атрибутом свята? Чи був цей культ створений свідомо і впроваджений за допомогою масової культури?
Для тих, кого цікавить аудіоверсія епізоду і дещо більше за текст, шукайте відповіді у подкасті «Правда чи міф» на Спотіфай, новий епізод вже готовий для прослуховування:
Суттєво пізніше, 23 грудня 1947 року, указом Президії Верховної Ради СРСР 1 січня оголосили вихідним днем. Після цього поступово сформувалася радянська традиція святкувати Новий рік – з олів’є, «Іронією долі» та шампанським.
Новий рік для українців – це складна мозаїка, де переплелися давні європейські традиції, автентичні обряди з дідухом та щедрівками, і трагічні нашарування радянської доби. Проте наша стійкість перед спробами уніфікації довела: ми здатні очистити свої свята від штучних смислів.
Бажаємо вам незламного, переможного і справді поворотного Нового року. Бережімо себе, нашу справжню історію та один одного!
Укрінформ та весь колектив проєкту «Правда чи міф» дякують Українському Інституту національної пам’яті та партнерам за співпрацю та яскраві враження. А слухачам, глядачам та читачам за увагу. Ми повернемось у новому році з оновленим форматом.
Різдвяно-новорічні традиції з українським духом:
Театральні вечори у Старицьких та Лисенків. У Києві, в будинках на вулиці Саксаганського, де мешкали родини Миколи Лисенка та Михайла Старицького, Новий рік був частиною «українського острова». Тут влаштовували домашні вистави та вертепи. Діти композитора та драматурга власноруч виготовляли костюми, а замість стандартних балів гості співали щедрівки в обробці Лисенка.
«Українська» ялинка міської інтелігенції. Поки імперія нав’язувала німецькі стандарти, українські родини (Косачі, Грушевські) додавали дереву національного колориту. Замість дорогих скляних іграшок ялинку часто прикрашали виробами з соломи («павучками»), горіхами, загорнутими у фольгу, та яблуками. Це було поєднання європейської моди з народним мистецтвом.
Буковинська «Маланка» як справжній карнавал. Для жителів Західної України саме Новий рік (день Святої Меланії) був часом грандіозного маскараду. Традиція виготовлення величезних масок і костюмів із сіна та шкіри була настільки міцною, що її не змогли викорінити навіть десятиліття радянських заборон.
«Залізна ялинка» в окопах. Сьогодні на передовій українські захисники створюють нові символи. Часто це «ялинки», зібрані з використаних гільз, залишків снарядів або просто гілок, прикрашених тактичними ліхтариками чи шевронами. Подібні «ялинки» часто можна побачити в багатьох українських містах.
Кутя з сухпайка. Традиційна святкова вечеря на фронті набуває особливого значення. Військові готують кутю з тих інгредієнтів, які є під рукою. Зараз можна знайти кутю у сухпайку, яку треба просто залити гарячою водою. Часто різдвяні та новорічні ласощі і традиційні страви військові отримують із волонтерських посилок. Це момент єднання з домом, навіть коли навколо тривають обстріли.
«Тост мовчання» та дзвінок найріднішим. Головною традицією сучасного Нового року на війні є не святковий стіл, а можливість почути голос рідних. У багатьох підрозділах існує неписане правило: перші хвилини року зустрічати у тиші, згадуючи полеглих побратимів, а вже потім обмінюватися короткими побажаннями.
Текст: Ярина Скуратівська, Київ
Наукова консультація: Ігор Каретніков та Володимир Тиліщак, УІНП
Ілюстрації: Катерина Березовець, Укрінформ.
У серії «Правда чи міф» читайте, слухайте і дивіться матеріали:
Покрова без міфів: що ми знаємо про це свято
Олена Степанів: правда і міфи про першу жінку-офіцерку у світі
Радіо «Афродіта»: правда і міфи про підпільну радіостанцію УПА
Вбивство Петлюри: як злочинець став «жертвою»
Таємний український університет: як у Львові діяв підпільний виш?
Олена Теліга: Як гестапо вирішило долю поетки?
Міфи проти Гідності: Чи існує «осіння закономірність» Майданів?
Як народилася «Свічка пам’яті»?
Між миром і війною: як українці та киримли творили історію
Оксана Мешко: чому КДБ боялось легендарної «козацької мами» українських дисидентів?