Між миром і війною: як українці та киримли творили історію
Як два народи пройшли шлях від ситуативних союзів до стратегічного партнерства
«У нас інше ставлення до Криму. Ми не думали про його красоти. Ми просто знали, що там – наша Батьківщина. Навіть якби там не було ні моря, ні гір, а самі лиш степи, ставлення до Криму було б таким самим».
Ці слова належать Мустафі Джемілєву, незламному лідеру кримськотатарського народу, дисиденту, який 303 дні тримав голодування в радянській тюрмі, протестуючи проти совєтської системи. Сьогодні, коли киримли вкотре переживають російську окупацію, слова Джемілєва набувають нового, доленосного змісту. Він стверджує: «Доля України вирішується в Криму, а доля Криму – в Україні». Це є квінтесенцією багатостолітніх, складних і водночас нерозривних взаємин двох народів.
Укрінформ у співпраці з Українським інститутом національної пам’яті та радіо «Байрактар» пропонує мультимедійний проєкт «Правда чи міф?». Відстежувати нові епізоди можна на сайтах Укрінформу та Інституту національної пам’яті, слухати в етері радіо «Байрактар», у соцмережах та на Spotify.
Кримські татари (киримли) – корінний народ півострова, який мав власну потужну державу: Кримське ханство, що існувало з 1441 по 1783 рік. Українці і киримли разом проходили багато історичних етапів: від жорстоких воєн до критично важливих військових союзів. Недарма у наших мовах так багато спільних слів: гарбуз, казан, туман, каре, кава. Це свідчить про глибоку історію сусідства.
Про те, чого в історії між нашими народами було більше – союзів чи ворожнечі – і поговоримо, розвінчуючи найпоширеніші історичні міфи разом з істориками Українського інституту національної пам’яті (УІНП).
БІЛЬШЕ СОЮЗНИКИ?
В історії українсько‑кримськотатарських взаємин існували численні періоди спільної військової та політичної діяльності, зокрема між козаками та кримськими татарами, які мали спільні інтереси у боротьбі проти зовнішніх загроз, насамперед Московського царства. Ці союзні моменти були більш численними та значущими, ніж відкриті конфлікти між спільнотами, правда чи міф?
Ось що пояснили в Інституті: Стан речей значно складніший, ніж проста дихотомія правда/міф.Українсько-кримськотатарські відносини в ранньомодерний час були балансуванням між конкуренцією та ситуативним союзом в умовах фронтирної території.
Ці союзи мали велику вагу в певні критичні моменти (як, наприклад, союз Богдана Хмельницького з кримськими татарами), але в цілому тривали недовго та часто розпадалися через різні погляди на стратегічні цілі обох сил.
ПЕРШИЙ СОЮЗ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ ІЗ КРИМОМ ПРОТИ МОСКОВІЇ
Чи правда, що у «Конституції Пилипа Орлика» 1710 року було закріплено союз між Козацькою державою та Кримським ханством – перший юридично оформлений договір між двома політичними утвореннями? Цей союз мав на меті спільну боротьбу проти Московії та підтримку незалежності обох сторін?
Ось що пояснюють в Інституті нацпам’яті: В «Конституції» є згадка про необхідність укладення союзу між Військом Запорозьким і Кримським Ханством, цей документ напрацьовує відповідний стратегічний курс.
Сам союз (Кайрський договір) було укладено 23 січня 1711 року. Антимосковський союз першочергово орієнтувався на відновлення української незалежності. Кримське ханство на той момент було васалом Османської імперії, тому головна користь від цього союзу полягала у забезпеченні безпеки в регіоні Північного Причорномор’я.
Більше ілюстрацій, фотографій та розповідей дивіться у проєкті «Правда чи міф» у соцмережах Укрінформу.
СОЮЗ МІЖ УНР ТА КНР (1918)
У 1918 році між Українською Народною Республікою та Кримською Народною Республікою існували домовленості про взаємне невтручання та спільні дії проти зовнішніх ворогів. Чи справді це так?
Для тих, кого цікавить можливість послухати відповіді на ці питання і дещо більше, шукайте відповіді у подкасті «Правда чи міф» на Спотіфай, новий епізод вже готовий для прослуховування:
До моменту проголошення Кримської Народної Республіки на чолі з Курултаєм як головним крайовим урядом Кримського півострова зносини з кримськими татарами у візії політиків УНР вважалися «внутрішньою» справою Тимчасового уряду Російської Республіки.Остання мала улагоджувати ці питання через обраних місцевим населенням і затверджених нею крайових комісарів. Водночас український уряд декларативно підтримав вимоги представників кримськотатарського Мусвиконкому (згодом – Курултаю) щодо окремої національно-територіальної автономії у складі майбутньої Російської Федеративної Республіки.
Проголошення Кримської Народної Республіки (грудень 1917 р.) припало на період раптової політичної невизначеності, зумовленої політичними та збройними спробами більшовиків взяти владу на колишніх національних теренах Російської імперії. У грудні 1918 р. на території півострова (як і на теренах УНР) розпочалися бойові зіткнення між більшовиками та силами, підконтрольними кримськотатарському урядові, а в січні 1918 р. більшовики остаточно перейняли владу в Криму. В таких умовах налагодження стійких політичних відносин було справою, фактично, неможливою.
Попри підтримку автономістської візії кримськотатарських політиків, а згодом визнання місцевої державності, діячі УНР (наприклад, М. Грушевський, Ф. Матушевський, О. Севрюк) не відкидали теоретичну можливість приєднання території півострова як частини єдиної української держави (переважно, апелюючи до значної частки українського населення на території Криму). З рівня окремих доповідей та наукових конференцій у 1917 р. ця ідея набула практичного втілення весною 1918 р., з появою збройних союзних сил Почвірного Союзу на терені України. В квітні 1918 р. здійснюється невдала спроба взяття півострова під контроль Кримською групою Болбочана, а в тогочасних друкованих органах УНР з’являються офіційні тези щодо перегляду кордонів, проголошених у ІІІ Універсалі.
Попри відсутність чітких дипломатичних зносин, мали місце окремі спроби налагодження співпраці між представниками обох національностей. Ось деякі з них:
- Проєкт долучення Кримського півострова як федеративної частини Української Республіки через «обопільне розуміння (тобто, двосторонній договір) України та Криму» (ідея члена Центральної Ради Макара Кушніра, опублікована у статті «З приводу меж Української Народньої Республіки» («Нова Рада», травень 1918 р.).
- Спільна операція Кримської групи Петра Болбочана та кримськотатарських повстанців проти більшовиків у квітні 1918 р. під час визволення Кримського півострова.
- Участь кримськотатарської делегації в роботі З’їзду поневолених народів Росії (м. Київ) у вересні 1917 р. За результатами роботи з’їзду ухвалили постанови «Про федеративний устрій Російської держави» і «Про загальнодержавну та крайові мови» (рівний статус національних мов, пріоритет націонал-територіального поділу в структурі майбутньої Російської Федеративної Республіки).
КРИМСЬКІ ТАТАРИ НА РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКІЙ ВІЙНІ: ЦИФРИ, ГЕРОЇ, ПІДПІЛЛЯ
Сьогоднішня історія відносин українців та кримських татар вже точно далека від «ворожих» сентенцій одне до одного, адже ми маємо спільного ворога і спільно боронимо свою землю. Вперше за століття маємо не просто ситуативний союз, а повну інтеграцію та взаємну довіру.
Доля кримськотатарського народу складається драматично протягом останніх століть. Після совєтської депортації 1944 року сотень тисяч кримських татар та довгоочікуваного масового повернення на Батьківщину вже у 90-х-2000-х роках киримли знову опинилися під окупацією у 2014-му, що поставило під загрозу їхнє культурне та фізичне існування. Втім саме вони становили більшість серед протестувальників біля стін ВР Криму у 2014 році, а сьогодні щодо їхніх активістів відбуваються тиск та переслідування, арешти, суди та довговічні ув’язнення в Росії.
Чисельність у світі: За різними оцінками, загальна кількість кримських татар – від 300 тисяч до кількох мільйонів осіб (враховуючи велику діаспору в Туреччині, Румунії, Болгарії).
Чисельність в Україні (до 2014): За останнім переписом, в Україні жили майже 250 тисяч кримських татар, переважна більшість яких мешкала у Криму.
Розселення після окупації: Після 2014 року тисячі киримли стали внутрішньо переміщеними особами. Найбільша їхня концентрація у Києві, а також у прилеглих до Криму районах, зокрема у Херсонській області. За різними підрахунками, кількість тих, хто був змушений покинути півострів, сягає 50 тисяч осіб.
Мова та освіта: На окупованих територіях кримськотатарська мова перебуває під тиском русифікації. На підконтрольній території України станом на 2025 рік продовжує діяти лише одна повноцінна школа з кримськотатарською мовою викладання (у Новоолексіївці Херсонської області, центрі найбільшого місця проживання кримських татар на материковій Україні – близько 7 тисяч).
Також є приватний кримськотатарський ліцей «Бірліке скул» на Київщині.
Кримські татари масово стали на захист України з 2014 року. Хоча точна кількість військовослужбовців із міркувань безпеки не розголошується, лідери кримськотатарського народу зазначають, що йдеться про тисячі бійців у лавах Сил оборони.
Легендою російсько-української війни став добровольчий батальйон «Крим», який очолює Іса Акаєв. Цей підрозділ брав участь у найзапекліших боях, зокрема при обороні Київщини, а нині діє як спецпідрозділ у складі Головного управління розвідки МОУ.
В окупованому Криму та на інших захоплених територіях діє партизанський рух «Атеш» (у перекладі з кримськотатарської – «Вогонь»). Це унікальний приклад підпільного спротиву, створеного у вересні 2022 року кримськими татарами та українцями, які руйнують логістику ворога зсередини.
Ця спільна боротьба підтверджує головний урок історії: ми – не просто сусіди, ми – стратегічні партнери. І українці, і киримли сьогодні мають одне спільне майбутнє: вільний Крим у вільній Україні.
Текст: Ярина Скуратівська, Київ
Наукова консультація: Володимир Тиліщак, УІНП
Ілюстрації: Катерина Березовець, Укрінформ.
У серії «Правди чи міф» читайте, слухайте і дивіться матеріали:
Покрова без міфів: що ми знаємо про це свято
Олена Степанів: правда і міфи про першу жінку-офіцерку у світі
Радіо «Афродіта»: правда і міфи про підпільну радіостанцію УПА
Вбивство Петлюри: як злочинець став «жертвою»
Таємний український університет: як у Львові діяв підпільний виш?
Олена Теліга: Як гестапо вирішило долю поетки?
Міфи проти Гідності: Чи існує «осіння закономірність» Майданів?