Радіо «Афродіта»: правда і міфи про підпільну радіостанцію УПА

Спецпроєкт

14 жовтня, День створення УПА. Серед легенд та міфів - малознана, але варта уваги сторінка - радіостанція  “Афродіта”

Радіо — це не лише інформація, а й зброя. У ХХ столітті, під час світових воєн, воно стало одним із найпотужніших інструментів пропаганди, координації та спротиву. Саме тому уряди тримали під жорстким контролем кожну хвилю.  Та навіть у тих умовах знаходилися сміливці, які створювали власне радіо свободи.

Одним із таких унікальних явищ була підпільна радіостанція УПА, відома під кодовою назвою «Афродіта» (варіант написання “Афродита”). Вона мовила просто з криївки у Карпатах у 1943–1945 роках — у час, коли Україна опинилася між двома тоталітарними режимами, нацистським і радянським.

Редактори, диктори, техніки, охоронці — усі працювали у глибокому підпіллі. Радіостанція передавала новини, коментарі, а також українські пісні та навіть програми іноземними мовами — англійською й французькою.

Укрінформ у співпраці з Українським інститутом національної пам’яті та радіо «Байрактар» запустив мультимедійний проєкт «Правда чи міф?». Відстежувати проєкт можна на сайті Укрінформу та Інституту національної пам’яті, слухати в етері радіо «Байрактар», у соцмережах та на Spotify.

Відомо, що у повстанських документах 1940-х років ця станція згадується під назвами «Самостійна Україна» та «Вільна Україна».  А от «Афродіта» — це не офіційна, а кодова назва, яку використовували з міркувань безпеки.   Але чому саме богиня кохання? Здається, точної інформації, чому була обрана саме ця  кодова назва, немає. Тобто, в історії радіо УПА є нерозгадана історична загадка. Правда чи міф?

Інститут національної пам’яті підтверджує, що точного пояснення вибору цього криптоніма немає. Кожен ефір радіостанції розпочинався зі слів: «Ви чуєте голос вільної й незалежної України. Говорить підпільна радіостанція «Вільна Україна». Власне оці назви «Вільна Україна» і «Самостійна Україна» і подавались у тогочасних повстанських документах як офіційні назви радіостанції.

«Афродита» натомість була кодовою назвою, криптонімом. І як у кожного криптоніма метою її використання було замаскувати те, про що мовиться. Тому якоїсь символіки у цьому криптонімі дошуковуватися історики Інституту не радять. Хтось із дотичних до радіостанції у своїх спогадах навіть називав цю назву жартівливою. Насправді довкола станції є багато інших загадок і білих сторінок,  які ще чекають своїх дослідників.

Історія «Афродіти» має ще не один дивовижний епізод. Але завжди згадують про диктора-іноземця на підпільній українській  радіостанції, бельгійця Альберта Газенбрукса. Він вів передачі англійською та французькою мовами. Після знищення криївки, звіди мовила радіостанція, Альберт вижив, але його заарештували.  8 років відбув бельгієць у Сибіру у ГУЛАГУ, а після смерті Сталіна був повернений на батьківщину. Саме він лишив нам спогади про діяльність  радіо Афродита.

"Час моєї праці в Радіо «Вільна Україна» — то були найкращі хвилини мого життя. Я тоді переродився і зрозумів, ЩО це означає жити і боротись за шляхетні ідеали. А воля України, визволення цього доброго народу стало для мене метою...", - писав Газенбрукс.  Також він додавав:

"Ніколи я не жалітиму, а навпаки, вважаю себе щасливцем, що мав можливість своєю працею прислужитись до визволення України. Україна заслуговує на те, щоб для неї жити, працювати й боротися..."

Ці цитати взяті зі спогадів Газенбрукса "Моя участь в УПА", які він написав після звільнення з радянських таборів. Саме завдяки його спогадам історики змогли відтворити деталі діяльності підпільного радіо.

Існування підпільних радіостанцій, зрештою, не унікальне явище. Чимало повстанців і партизанів мали передавачі і вели мовлення. Скажімо, в окупованій Польщі також діяли підпільні радіостанції, які передавали інформацію про дії Руху Опору та закликали до боротьби. Однак саме “Афродита” мала досвід ведення етерів на окупованій території впродовж кількох років і її існування не фінансував жоден уряд і жодна країна.  До речі, частину обладнання українські підпільники для радіо закупили у своїх польських «колег».

Про унікальну радіостанцію слухайте у подкасті “Правда чи міф” на Spotify

Чому радіо «Афродита» дослідники називають унікальним явищем навіть серед невеликої кількості підпільних радіостанцій. Це правда чи міф?

Інститут нацпам’яті підтверджує автентичність цих фактів.

Це й справді унікальне явище для повстанських рухів ХХ століття. Адже небагато підпільників мали власні радіостанції, та й ті розташовувалися зазвичай в країнах-союзниках. Як наприклад польське радіо, що вело мовлення із Лондона. Українські повстанці зуміли організувати радіостанцію на окупованій ворогом території і без сприяння жодної державноої установи.

Унікальність цього явища втілена у багатьох сучасних проєктах. Легенда обростає сучасними легандами. Наукові деталі і розвідки можна прочитати у дослідженнях історика, нині військового Володимира Мороза. Є матеріал Укрінформу про радіостанцію. Вийшов друком документальний роман Олега Криштопи «Радіо Афродіта».

Втілену ідею,  як би звучала радіостанція, якби її не знищили совіти, а українська держава таки б втрималась – можна послухати у проєкті гурту Мертвий півень «Радіо Афродита». До речі, для Міська Барбари, музиканта та лідера гурту цей проєкт став одним із останніх у житті.

Цікаві факти

  • Радіо «Афродіта» мовило не лише українською, а й англійською та французькою. Одним ізспівробітників був Альберт Газенбрукс – бельгійський інженер, який втік із німецького полону і приєднався до УПА. Він відповідав за технічну частину та читав новини іноземними мовами, зокрема французькою. У 2010 році він був посмертно нагороджений Орденом "За заслуги" I ступеня Президентом України.

  • Передачі готувалися у складних умовах, з мінімумом технічних ресурсів. Радіостанція тривалий час розміщувалася у добре замаскованій криївці в скелях Карпат, поблизу села Ямельниця на Стрийщині (сучасна Львівська область). Таке розташування забезпечувало її роботу майже півтора року.

  • Частину обладнання для станції повстанці придбали в польських колег із підпілля. Завдяки потужному передавачу (новий сучасний передавач привезли з Відня у 1944 році), сигнал радіостанції був чутний у різних країнах Європи, зокрема у Німеччині, Великій Британії, Франції та Швейцарії.

  • Радіостанція працювала майже два роки — з 1943 по 1945-й, аж до знищення криївки. "Афродита" була знищена 6-7 квітня 1945 року оперативною групою НКВС, радіоапаратура була знищена гранатами під час бою, в якому загинули троє співробітників, але решті вдалося втекти. За легендою, мовлення перервалося лише вибухом гранати, кинутої в криївку.

  • основний склад редакції та технічних фахівців  становлять близько 10 осіб, але загальна кількість людей, які забезпечували роботу станції (включно з охороною, логістикою, постачанням пального і акумуляторів), була значно більшою. Відомо про керівника Ярослава Старуха (псевдо "Сивий"). Редакторів та перекладачів Богдана Галайчука, Корнила Яворівського, Володимира Макара, Дмитра Лушпака, Костя Цмоця. Диктори, які відомі: "Зіна" (Валентина/Оксана), Альберт Газенбрукс. Технічний персонал: Роман Божиковський

Радіо «Афродіта» — це не просто сторінка історії, а доказ того, що український голос не можна заглушити.

 Навіть у горах, у підпіллі, серед небезпек — він звучав, говорив правду й кликав до свободи.

Текст: Ярина Скуратівська, Київ

Наукова консультація: Володимир Тиліщак, УІНП

Ілюстрації: Катерина Березовець, Укрінформ