Михайло Винницький, заступник міністра освіти і науки

Поділ бюджетник/контрактник має відійти у минуле

Україна не тільки не припинила під час повномасштабних воєнних дій освітній процес, а й продовжує реформувати освітню галузь. Зокрема, це стосується і сфери вищої освіти, яка за роки Незалежності змінювалася неодноразово. Зараз у планах уряду – зміна підходів до державного замовлення, а відтак і до фінансування вищої освіти.

Про нові підходи до фінансування вищої освіти, гранти на навчання та їх розміри, необхідні законодавчі зміни для цього, а також про освітянське лідерство – Укрінформу розповів заступник міністра освіти і науки України Михайло Винницький.

ДЕРЖАВА МАЄ ФІНАНСОВО ПІДТРИМАТИ ЯКНАЙБІЛЬШЕ ЗДІБНИХ АБІТУРІЄНТІВ, ЯКІ УСВІДОМЛЕНО ХОЧУТЬ ЗДОБУВАТИ ВИЩУ ОСВІТУ

- Пане Михайле, нещодавно Кабінет Міністрів України погодив проєкт Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо фінансування здобуття вищої освіти та надання державної цільової підтримки її здобувачам», тож у 2024-2025 навчальному році абітурієнти, можливо, вступатимуть до вишів по-іншому. Розкажіть детальніше про це.

- Нинішню систему, за якої держава фінансує здобуття вищої освіти, не можна назвати по-справжньому справедливою. Вона базується на тому, що студент вступає у виш в одному з двох статусів: або бюджетником, або контрактником. Якщо він написав іспит чи тест відмінно – добре, він потрапляє на бюджет і держава стовідсотково оплачує навчання. Написав гірше – освіту держава не оплачує взагалі. І часто це може бути різниця, умовно кажучи, у пів бала – людина зі 175 балами потрапляє на бюджет, людина з 174,5 балами – на контракт.

А держава зацікавлена в тому, щоб її громадяни здобували якісну освіту. Тому, наше завдання фінансово підтримувати якнайбільшу кількість здібних абітурієнтів, які усвідомлено хочуть вчитися, розвиватися. Насправді, у нас вже надзвичайно високоосвічене населення, я кажу про це як соціолог, а не заступник міністра. Однією з причин того, що ми ефективно протистояли повномасштабному вторгненню у лютому 2022 року, є велика кількість освічених та свідомих громадян, які знають, як брати на себе відповідальність. Водночас нам потрібно й далі розвивати людський капітал, думати про те, що наступне покоління має бути краще освіченим. І цей чорно-білий поділ – бюджетник/контрактник – має відійти у минуле.

Пропонується наступне: вступник складає ЗНО чи НМТ і на підставі результату отримує певну суму коштів від держави – грант. Кошти надходитимуть в електронному вигляді, на телефон (щось на кшталт того, як колись надходила «є-Підтримка» під час ковіду), і можуть бути використані лише для оплати за навчання. Тому, що суми будуть такими, що покриватимуть не всю вартість освітньої програми, загальну суму коштів державного фінансування ми зможемо розподілити серед більшої кількості вступників. Так, вступник отримає не стовідсотковий еквівалент вартості навчання в омріяному виші, а наприклад, 80%, 50% або 30%, але ці кошти отримають значно більше людей.

У нинішніх умовах економічного стану країни нам важливо, щоб більша кількість громадян отримала державну підтримку здобуття освіти. Це означає, що система яка передбачає, що меншість отримує повну підтримку, а більшість не отримує нічого, має відійти в минуле. Це – питання справедливості.

- Тоді що буде з державним замовленням, якщо пропонується ввести грантову систему?

- По-перше, від справжнього державного замовлення, за якого фінансується всі сто відсотків вартості навчання, ми не відмовляємося – за такою системою продовжать фінансуватися певні спеціальності й найздібніші вступники. Але не більшість, а чітко визначені.

У широкому розумінні термін, який ми зараз вживаємо – «державне замовлення» – є застарілим. За радянських часів держава могла замовити підготовку студентів, адже можна було більш-менш чітко порахувати, що для державного сектору, який займав 90% економіки, потрібна певна конкретна кількість фахівців. Зараз ми об’єктивно не знаємо, скільки нам буде потрібно економістів, менеджерів, юристів, ІТ-інженерів, архітекторів чи філософів, скажімо, через десять років.

- Але все-таки держава має уявлення про те, скільки буде потрібно, скажімо, вчителів початкової школи?

- Абсолютно правильно, є ряд спеціальностей, де ми точно можемо це прогнозувати – від учителів, медичних працівників, військових, до таких досить рідкісних, як фахівці атомної енергетики. Держава замовляє у закладів вищої освіти фахівців за визначеними спеціальностями, бо вони їй точно потрібні. І зі своєї сторони держава має дати цим фахівцям певні гарантії – зокрема, наявності першого робочого місця. Мова не йде про розподіл, як за радянських часів, а про кілька опцій першого робочого місця, можливість їх обрати. Очевидно, що в цій системі через два-три роки ці перші робочі місця повинні мати привабливу зарплату.

А для інших спеціальностей, потребу в яких держава не може прогнозувати (наприклад – право, IT-інженерія, політологи, соціологи, економісти і так далі), тут держава каже – ми не будемо вам гарантувати наявність робочого місця. Але нам потрібні високоосвічені люди, тож обирайте свої спеціальності відповідально, а держава дасть вам певні кошти, щоб ви досягали своїх цілей.

- Якого розміру будуть ці суми і від чого вони залежатимуть?

- За нашими оцінками, грант може складати від 15 тис. грн до 55 тис. грн на рік. Зараз держава оплачує навчання бюджетника у розмірі в середньому 54 900 на рік за студента. Умовно, в наступному році 190-бальник може отримати тих самих 55 тисяч і зможе з цими грошима прийти до топового закладу і це покриє повну вартість навчання. А, можливо, вартість буде вищою на топову спеціальність у столиці, але навчання на тій же спеціальності не у Києві, а у Івано-Франківську чи Кропивницькому буде дешевшим. Тут включається механізм конкуренції між закладами і містами.

- Чи не підвищать виші у такому разі вартість навчання?

- Може статися так, що деякі топові заклади на деяких спеціальностях контрактну вартість підвищать. Але це не означає, що хтось може залишитися без гідного навчання. Ми передбачаємо систему соціальних грантів, пов’язану з матеріальним станом сім’ї. Отже, якщо є здібна дитина зі сільської місцевості, дитина-сирота, або дитина учасника бойових дій, будуть соціальні гранти, які покриватимуть різницю між отриманим грантом і вартістю навчання. Крім того, передбачаються пільгові кредити.

І важливо ще врахувати законопроєкт, який зараз на фінальних стадіях прийняття в Раді – про індивідуальні освітні траєкторії. Там йдеться про те, що студент зможе регулювати свій темп навчання. Цілком ймовірною є ситуація, коли студент, який не підпадає під соціальний грант і не захоче брати пільговий кредит, отримає грант 50 тисяч гривень, але захоче йти на програму, де контракт коштує 70 тисяч. Тоді він зможе влаштуватися на роботу, щоб заробити відшкодування цієї різниці. Знаходження балансу між роботою та навчанням – це також частина формування суб’єктного громадянина. Індивідуальні освітні траєкторії передбачають, що можна зменшити ту кількість кредитів, яку необхідно набрати кожного року, і «розтягнути» бакалаврат, наприклад, на 5 років.

Для того, щоб усі ці зміни запрацювали для вступників з вересня 2024 року, нам треба внести зміни в законодавство. Проєкт Закону щодо розвитку індивідуальних освітніх траєкторій та вдосконалення освітнього процесу у вищій освіті вже пройшов перше читання у Верховній Раді України. Надіємося, що у лютому він буде прийнятий в остаточній версії. Законопроєкт про зміни у системі бюджетного фінансування вищої освіти буде зареєстрований у ВРУ вже незабаром і ми розраховуємо на ухвалення його у березні. Ще є законопроєкт про модернізацію мережі закладів вищої освіти. Але він не зачіпає вступників наступного року, це швидше про те, що нам треба змінити впродовж тривалого часу.

Закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо державної підсумкової атестації та вступної кампанії 2024 року» вже ухвалений. Він передбачає проведення НМТ з чотирьох предметів, з яких обов’язковими є українська мова, математика, історія України, і один – на вибір. Прогнозуємо, що у наступному році багато вступників обиратимуть четвертим предметом англійську мову. Процес складання НМТ вступниками 2024 року, як і минулого року, триватиме до середини червня. Сподіваюся, що до початку весни у нас уже достатньо добре буде розвинута інфраструктура укриттів, щоб НМТ проводилося все-таки там.  

Факт повернення вступників в українські університети – ознака того, що в Україні хороша освіта

Дещо із запізненням, у березні чи квітні, очікуємо на Порядок прийому на навчання для здобуття вищої освіти у 2024 році. Водночас вступники вже зараз знають, що їх чекає щодо НМТ. У червні-липні, коли вони будуть вступати, визначати свої пріоритети, в кабінетах вступників з’явиться ще одна зміна, а саме: ти йдеш на спеціальність державного замовлення, чи претендуєш на грант для повної чи часткової оплати контракту. Якщо вибір припадає на спеціальність державного замовлення, то все залишатиметься, як було дотепер – широкий конкурс, розподіл бюджетних місць між закладами в залежності від вибору і балів вступників. Стосовно грантів: зі вступом все буде так само, але буде ще додатковий етап – гроші прийдуть на телефон, маєш підписати контракт, оплатити частину або повністю за допомогою гранту.

ОБОВ’ЯЗОК ДЕРЖАВИ – ДАТИ ДИТИНІ ЗАГИБЛОГО ЗАХИСНИКА БАТЬКІВЩИНИ МОЖЛИВІСТЬ НАВЧАТИСЯ

- Скільки вступників очікуєте у 2024 році?

Ми хочемо створювати контингент мотивованих студентів

- У 2023 році НМТ складало біля 260 тисяч випускників, з них 20 тисяч – за кордоном. Подібні цифри ми прогнозуємо і у 2024 році але меншу кількість за кордоном, адже діти повертаються. І, до речі, факт повернення і взагалі написання НМТ вступниками в українські університети, які знаходяться фізично закордоном – переважно в країнах ЄС, які їм пропонують пільговий вступ у свої ж заклади – це ознака того, що у нас і освіта хороша. Абітурієнти «голосують ногами» за нас.

- Що буде з пільговими категоріями вступників, зокрема – з дітьми, які залишилися без батьківського піклування, із дітьми захисників Батьківщини, які залишилися з сиротами? Як система грантів вплине на них?

Скажу вам як викладач, що до середини першого заняття можу визначити, хто пільговик, а хто – ні

- Це залежить від категорії пільг, про які ми говоримо. Якщо мова йде про дітей загиблих у війні, то це обов’язок держави – дати такій дитині можливість навчатися. Буде зроблено все, щоб вона вступила. Щодо інших категорій, людина матиме доступ до соціального гранту, тим не менш вона спочатку має вступити до закладу вищої освіти. Це – фундаментальна відмінність від того, що є зараз. Зараз фактично мова йде про пільгові місця у закладах вищої освіти. Дитина, яка претендує на пільгу, може скласти НМТ на 140 балів, і її все одно візьмуть у ЗВО. Це – неправильно. Я скажу вам як викладач, що до середини першого заняття можу визначити, хто пільговик, а хто – ні. Це видно одразу, чи дитина вступила тому, що має знання, чи тому, що має пільги. І ця проблема насправді є негативним чинником, який впливає на якість освіти загалом, бо університети – це спільноти. Коли людина – у спільноті мотивованих людей, які хочуть учитися, то вона, відповідно, буде вчитися старанніше. А якщо спільнота немотивована, то якість буде нижчою. Відповідно, мова йде про те, що ми хочемо створювати контингент мотивованих студентів. Отже, держава має зобов’язання перед дитиною з пільгової категорії, але та спочатку має вступити, отримати мінімальний грант, а якщо буде потрібно, то решту доплатить держава.

- Ви згадали про те, що мережа університетів не може базуватися тільки у великих містах, таких як Київ, Львів. Ви також казали, якщо грант не покриває навчання у виші у великому місті, то абітурієнт може обрати і не топовий виш. А як же тоді якість освіти, яку, за замовчуванням, очікують саме в топових вишах у великих містах?

- Почнемо з мережі закладів вищої освіти. Подивимося на демографічну ситуацію приблизно 15 років тому. У 2008 році у нас було біля 650 тисяч випускників шкіл. У 2023 рік – 360 тисяч дітей закінчили наші школи. Звісно, це частково результат війни, деякі території є непідконтрольними. Але навіть коли ми повернемо Крим, Донбас, повернемося до міжнародно визнаних кордонів, то все одно будемо у ситуації, коли мережа закладів у нас складала біля 350 закладів вищої освіти, в кожному з них вчилося в середньому 6 тисяч студентів. У 2021 році кількість закладів вищої освіти трохи зменшилася, але середня кількість студентів в кожному виші знизилася до 3,4 тисячі студентів. Отже, ми маємо мережу і інфраструктуру, яка побудована для однієї кількості здобувачів, а фактично маємо іншу – значно меншу.

На сьогодні в системі МОН є 139 державних закладів вищої освіти, не рахуючи філій. Це – державні університети. Крім того є близько сотні приватних. Закономірно, що із тих 139 державних університетів можна виділити до 20 кращих. І важливо, що ці кращі, фактично, розподілені по всій Україні. Тобто у всіх регіонах є абсолютно нормальні виші, фактично в кожній області.

Це не завжди заклади із науковими здобутками світового рівня, на кшталт Кембриджа, Гарварда. Але у кожному з міст – чи то у Хмельницькому, чи у Вінниці, чи у Рівному (я спеціально згадую не традиційно великі університетські міста) є нормальні заклади вищої освіти, які націлені на ринок праці, готують фахівців. Ці заклади мають розвиватися. Але, коли в одному місті є два, три чи чотири заклади вищої освіти, то виникає питання, чи потрібно їх там стільки. У Тернополі, до прикладу, чотири заклади вищої освіти, у Івано-Франківську – три плюс переміщений заклад з Херсона. Демографія показує, що так бути не повинно. Ми повинні прагнути до певного масштабу закладу, до мультидисциплінарності. Це важливо, бо коли є  більший заклад, у студента є більший вибір предметів, збільшується конкуренція між викладачами, покращується якість.

- Ви говорите про об’єднання закладів вищої освіти? Але чи всі їх можна об’єднувати? Наприклад, медичні університети з іншими?

- Медична сфера – гарний приклад. У більшості країн світу медичні школи є факультетами або автономними інститутами в структурі класичних університетів. І на це є причина, вона пов’язана з якістю освіти. На 3 – 6 курсах, очевидно, підготовка медика потребує спеціалізованої медичної школи. Але є ще перший та другий курси. Наведу такий приклад: у нас в країні найкраща школа біохімії знаходиться у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника в Івано-Франківську, індекс цитування наукових робіт там дуже високий. В Івано-Франківську також є медичний університет. Біохімія – це один з базових предметів, який має вивчати кожен медик. Чи виграє студент-медик від того, що у нас у Івано-Франківську медичний університет працює окремо від національного? Біохімія розвивається у одному виші, а медичний є окремим закладом, і викладачі там не ті самі, що у Прикарпатському. Я вважаю, якість освіти медиків тут понижена. Треба дати студенту-медику доступ до найкращих біохіміків у країні. Те саме можна казати про інші дисципліни – і філософію, і психологію, і багато інших, які є базовими для підготовки медика, але викладаються в класичному університеті на значно вищому рівні, ніж у відокремленому медичному. У Європі є винятки, але в основному вважається, що найкраща форма підготовки лікаря – це коли студент-медик має можливість скористатися усією широтою знань, які пропонує спільнота класичного університету. Якщо медична школа є частиною багатопрофільного університету, студенти-медики мають доступ не лише до викладачів-медиків, а до значно ширшого вибору предметів, які викладаються якісно, таким чином долучаються й до світогляду, який має великий університет. На старших курсах вони вчитимуться переважно медичним спеціальностям, але база має бути спільною.

Те саме, коли ми кажемо про галузеві виші. Наприклад, нещодавно у Дніпрі об’єднали Український державний хіміко-технологічний університет та Придніпровську державну академію будівництва та архітектури. Ми розуміємо, що галузева специфіка важлива для магістерського рівня, але для початку навчання важливішим є ширший вибір, який забезпечується, коли в одному закладі є багато галузей.

ПРИ ВЧАСНОМУ ОБ’ЄДНАННІ УНІВЕРСИТЕТІВ ЗАЛИШАЄТЬСЯ ПЕВНА АВТОНОМНА СТРУКТУРА В МЕЖАХ ОБ’ЄДНАНОГО ВИШУ

- Ви говорите про масштабні речі. Як це буде відбуватися на практиці?

- Це відбувається крок за кроком, університет за університетом. Говорити про те, що буде масове об’єднання і за один день із мережі в майже 170 державних закладів (139 закладів МОНу, ще 15 МОЗу і 13 МінКульту) раптом зробимо 100 – фантастика. Ми їздимо в міста, дивимося, де є можливості для об’єднання, розмовляємо з колективами, ректорами, і ловимо політичний момент.

Наприклад, в Миколаєві є слабенький, на жаль, колишній педагогічний заклад, а зараз Миколаївський національний університет імені Василя Сухомлинського. І Національний університет кораблебудування, який створювався колись, як профільний заклад для специфічної індустрії Миколаєва, але за останній час став фактично широкопрофільним університетом. В якийсь момент ми зрозуміли, що ці два заклади можна об'єднати. Ми з міністром відвідали ці заклади і зараз ухвалено розпорядження КМУ про їх об’єднання. Чи означає це, що ставиться хрест на педагогічній освіті в Миколаєві? Ні. У новому закладі буде педагогічний інститут. Попередня назва об’єднаного закладу – Університет кораблебудування і розвитку Півдня (УКРоП). У будь-якому випадку кораблебудування залишається в назві адже це частина ідентичності Миколаєва. А розвиток півдня – це включає і педагогіку, й інженерні спеціальності, і соціально-економічні тощо.

- Якраз хотіла запитати, як сприймають трудові колективи, викладачі, ректори такі пропозиції? Чи бачать вони у таких змінах перспективи для себе?

- Можу сказати, що зміни це завжди болісно, адже є інституційна пам'ять, психологічні моменти тощо. Але дуже не хотілося б доводити ситуацію до кризи, коли де-факто університет – банкрут, і тоді його треба приєднати не як суб’єкта, а просто, як комплекс будівель… і більше вже нічого. Коли тенденція в тому чи іншому закладі йде до погіршення, але ми бачимо, що її можна зупинити через об'єднання, приєднання, це – найкращий момент зреалізувати подібні заходи. При вчасному об’єднанні залишається певна автономна структура в межах об’єднаного університету, люди зберігають свою робочу ідентичність, свої місця, зберігаються певні освітні програми.

- Наскільки університетам доведеться трансформувати свої освітні програми, напрямки навчання? Будь-яке об’єднання передбачає певну роботу над тим, а чому саме навчатимуть студентів?

- Тут якраз мова і йде про 2024 рік, про масштабні зміни. По-перше, треба розуміти, що у 2024 році ми розпочинаємо великий проєкт з оновлення всіх стандартів освіти. Стандарти оновлюватимуться у зв’язку з двома факторами.

Перший – це ухвалення, як ми сподіваємося, законопроєкту щодо індивідуальних освітніх траєкторій. Там прописана інша модель формування стандартів. Ті стандарти, які існують зараз, були затверджені в основному у 2017-2028 роках, і, так чи інакше, вже потребують оновлення. Якщо законопроєкт буде ухвалений, стандарти треба буде оновити.

Другий – у нас гармонізується Перелік спеціальностей з Міжнародною стандартною класифікацією освіти. Це вимога закону ще з 2019 року і нещодавно нам про це згадала Єврокомісія, що це вимога нашого статусу, як кандидата в ЄС. У нас було 28 галузей, тепер буде 10 плюс одна – воєнні науки. Відповідно, деякі спеціальності будуть змінюватися, щось буде укрупнюватися, з’являтимуться нові. Це, знову ж таки, поштовх, щоб оновити стандарти.

Стосовно об’єднання вишів. Мова не повинна йти лише про механічне об’єднання інституцій. У вищій школі відчувається гостра нестача управлінського потенціалу. І тому зараз ми завершуємо пілотний проєкт з навчання університетських лідерів. У 2024 році він буде масштабуватися. Один з елементів цього навчання – управління злиттям. Тому що мова йде не лише про будівлі, спорткомплекси тощо, мова йде про людей. Часто ми бачимо, що у закладах є різні культури. З березня 2024 року ми плануємо масштабувати цю навчальну програму для університетських лідерів. Впродовж року, і першої половини 2025 року ми сподіваємося, що близько тисячі представників університетів пройдуть це навчання. Мова йде про проректорів, деканів, завідувачів кафедрами. Зараз ми пілотуємо сам зміст програми разом із нашими іноземними партнерами, цей проєкт здійснюється за підтримки Британської Ради і Світового банку. Саме навчання триватиме чотири місяці, зміст навчання включатиме і фінансовий менеджмент, і питання злиття культур,   і розбудову стратегій університетів,  і якість освітніх програм та багато іншого. Фактично, мова йде про формування наступного покоління університетських лідерів.

Наталія Молчанова
Фото – Володимира Тарасова