“І знову перші кроки, як в дитинстві”: У Нідерландах ставлять на ноги наших вояків

Нідерландські фахівці завершили реабілітацію першої групи українських військовослужбовців, чекають на наступну

Майже три місяці тому троє українських військовослужбовців прибули до Нідерландів на реабілітацію. Двоє бійців були у візках, один, кульгаючи, міг пересуватися на протезах. Попри важкі травми та довгу дорогу, всі троє були у гарному гуморі, а їхні очі світилися надією колись знову міцно стати на ноги.

Уперше про цю свою заповітну мрію вони розповіли мені 29 жовтня 2021 року, тоді Сергій Кулінець, Олександр Терстуях та Андрій Сімчук тільки-но прилетіли до Нідерландів. Одразу з аеропорту на спеціально обладнаному авто вони вирушили до військового реабілітаційного центру в місті Доорн, провінція Утрехт. Там нідерландські медики вже першого ж дня взялися проводити обстеження та працювати над створенням програми реабілітації. Ці троє бійців стали першими українськими військовими, яких відібрали для лікування та реабілітації у Нідерландах. Тоді кожен розповів мені свою історію, і як війна розділила їхні життя на “до” та “після”… Ми домовилися зустрітися вдруге перед їхнім поверненням в Україну, щоб разом оцінити, яких результатів їм удалося досягти за час перебування в Нідерландах.

ПЕРШІ САМОСТІЙНІ КРОКИ ТА СПОРТИВНА ТЕРАПІЯ

Першим біля центрального входу військового реабілітаційного центру я зустріла солдата військової служби за контрактом Андрія Сімчука. Зізнаюся, що не одразу впізнала у ньому чоловіка, якого бачила майже три місяці тому. Тоді він пересувався на візку, піднятися з якого на лікарняне ліжко чоловікові допомагав медперсонал. Поранення боєць отримав у селищі Павлопіль під Маріуполем.

«Дві переламані гомілки, п’ятки – суцільна каша, стегно зламане, ліва рука, хребет. У мене все в пластинах. Я дуже сподіваюся, що тут мені допоможуть і я зможу знову ходити», – сказав мені тоді він. Сьогодні переді мною Андрій уже стояв самостійно, поспішаючи на консультацію до стоматолога.

Андрій Сімчук

«Реабілітацію почали з басейна, потім тренажери, фізіотерапія, і потихеньку почав рухатися, долаючи біль. Вчили, як ходити, як триматися. Займався у спортзалі, руки, ноги розробляли. Мої очікування справдилися. Я став на ноги. Мене навчили знову ходити. Я дуже хочу повернутися у бригаду. І це велике бажання – мій великий стимул, через біль крок за кроком іду до мети. Я думаю, що я зможу. Зараз чекаю на спеціалізоване взуття, щоб не було великого навантаження та можна було вільно рухатися. Воно стабілізує ноги. Зуби зробили», – посміхаючись розповів після повернення від стоматолога Андрій.

Приголомшена результатом, питаю в реабілітаційному центрі у нідерландців: де інші двоє українських бійців. Кажуть, у них саме спортивна терапія. І пропонують машиною відвести, щоб я не блукала територією. Автівка зупиняється біля будівлі з великими вікнами. Через скло можна побачити чоловіків, які грають у м’яча. Мене заводять до зали та наголошують, що знімати на камеру дозволено тільки українських бійців. Питають, чи впізнаю я наших хлопців. Я зосереджено роздивляюся гравців і нарешті впізнаю Сергія та Олександра, які кидають у кошик м’яча. Чоловіки дуже змінилися. Обидва стали стрункішими, підкачаними та дуже активними.

Андрій Сімчук
«Спорттерапія дуже важлива. Ми хотіли показати їм, що вони насправді можуть значно більше, аніж думають. Ми хотіли, щоб вони повірили у себе та свої можливості, бо у тій ситуації, в якій вони зараз, легко зневіритися. Ми граємо у баскетбол, бадмінтон, настільний теніс, гольф, робимо кардіонавантаження, тренуємо м’язи. Також плавання. Дуже важливо навчитися самостійно правильно занурюватися у воду, заходити та виходити з басейну, не боятися. Порівнюючи з тим, якими вони були на початку і зараз, можна побачити великий прогрес. Я думаю, що вони зробили велику роботу та гарно попрацювали над собою», – розповів фахівець зі спортивної терапії Габі Луман.
Габі Луман

Лейтенант Сергій Кулінець каже, що Габі Луман надихав на гарний результат своїм власним прикладом, адже в чоловіка немає лівої руки. Однак, попри це, він живе повноцінним життям і не почувається особливим.

ВІРТУАЛЬНА РЕАЛЬНІСТЬ ТА ІЛЮЗІЯ ХОДЬБИ

Своїми результатами Сергій Кулінець приємно вразив нідерландців. Він не просто досяг поставленої мети – встати з інвалідного візка та навчитися ходити з милицями, – а й перевершив сподівання медиків та свої власні – пішов без їхньої допомоги.

Сергій Кулінець

«Я втратив ноги… Спочатку було важко, але треба далі жити. Я духом не падаю. Мене дуже підтримують дружина, родина, друзі, побратими, волонтери. Сподіваюся, що в Нідерландах мені буде надана професійна допомога. Дуже хочеться, щоб навчили знову ходити, поставили на ноги», – сказав мені майже три місяці тому рішуче налаштований лейтенант Сергій Кулінець.

Чоловік розповів, що ноги він втратив у червні 2021 року. Коли повертався з відрядження з Києва до військової частини, дорогу йому перебіг дикий кабан. Його автівка зіткнулася з твариною. До тями прийшов вже в київському шпиталі з ампутованими кінцівками.

«…Як повідомили, то кінцівки мої залишилися в машині. В мене було 12 операцій, після чергової операції перевели в Ірпінський реабілітаційний центр. Там лікар повідомив, що приїхали фахівці з Нідерландів, щоб провести медичний огляд та відібрати тяжкопоранених, яким вони можуть допомогти, до військово-медичних закладів Нідерландів», – розповів Сергій.

Фінансування лікування та реабілітації українських бійців здійснюється коштом сторони, що приймає, а також частково за гроші Трастового фонду НАТО. Таким чином у вересні минулого року відібрали трьох перших кандидатів. Серед них був і Сергій, який щосили вхопився за цей шанс.

«Протягом мого періоду перебування в Нідерландах в мені змінилося те, що зараз я вже інша людина. Ту мету, яку я перед собою ставив, я досягнув, і навіть перевершив мої сподівання. Для мене по приїзді сюди головною метою було навчитися ходити, а зараз я можу ходити з допомогою милиць на великі дистанції та навіть без них, без сторонньої допомоги, самостійно. Я цього не очікував», – наголосив чоловік.

Каже, у центрі вони займаються працетерапією, зокрема виробляють різні речі з дерева та металу. Сергій виготовляв шахи та під час цієї роботи самостійно стояв на протезах.

«Ви знаєте, здорова людина не може зрозуміти всю емоційну складову, наскільки це чудово – почуватися у вертикальному положенні, стоячи, коли ти відчуваєш свій зріст, яким ти був раніше. Коли я роблю крок – це відчуття свободи. Ви не уявляєте. Коли тобі потрібно відчинити вікно, ти просто встав і відчинив, це дуже важливо – не відчувати себе обмеженим у чомусь», – поділився боєць.

А ще він багато займався у басейні та тренажерному залі. Та чи не найбільше його вразила віртуальна реальність.

Габі Луман та Сергій Кулінець

«Є в мене така процедура – віртуальна реальність. Переді мною стоїть екран дуже великий, піді мною доріжка, яка рухається, жилет вдягають спеціальний та створюють переді мною ілюзію ходьби. Наприклад, що я ходжу на пляжі, чайки літають, або що я, перебуваючи в громадському транспорті, тримаюся за поручень, а водій, наче без посвідчення, їздить, як хоче. У цей момент платформа піді мною починає рухатися, а мені потрібно втриматися, навчитися балансувати. Це дійсно така підготовка, на яку я не очікував. Перебуваючи в цей момент на протезах, я не думав, що маю встояти на протезах протягом тривалого часу. Я був приємно здивований. Також коліно в мене тепер – сучасне, безпечне. Дуже функціональне. Я не відчуваю жодного дискомфорту, коли я роблю крок. Все підібране під мене. Дійсно дуже якісно, жодних проблем зі шкірою. Я просто взув і забув, та пішов. Важливо зрозуміти, що немає нічого неможливого, навіть коли ти втрачаєш частину себе», – наголосив чоловік.

Він закликає всіх, хто опинився в такій ситуації, не опускати рук. Бути сильними, не падати духом та працювати над собою, і тоді буде результат. Чоловік також розповів, що його дуже сильно надихає син Дмитро. Йому рік і три місяці. Він саме вчиться ходити.

«І досі, коли дивлюся на нього, як він робить свої перші кроки, мене переповнюють радісні емоції. Коли дивлюся на досягнення своєї дитини – відчуваю так само, що я знову проходжу той самий шлях, який проходив колись, коли був маленьким, робив перші кроки, мабуть, падав. Я часом дивлюся на нього і вчуся в нього. Відчуваю, що і мені потрібно робити ці кроки краще. Вчуся ходити разом із сином», – ледь стримуючи емоції, каже Сергій.

ЕКСКУРСІЇ ТА СМАКОЛИКИ ВІД УКРАЇНЦІВ У НІДЕРЛАНДАХ

З нідерландськими медиками українські військові спілкуються й у додатках на мобільних. Багато допомагають українці, які вже багато років живуть у Нідерландах та вільно володіють нідерландською мовою. Вони супроводжують бійців, зокрема на консультаціях у фахівців. Допомагають пояснити, які саме проблеми турбують.

Олександр Терстуях

Молодший сержант у відставці Олександр Терстуях – єдиний, хто прилетів до Нідерландів на протезах, але ходити йому було важко, часом боляче.

«В армію зазвичай ідуть, не думаючи про наслідки. Головне – захистити свою країну, щоб люди жили у мирі, а не ховалися у підвалах. Під час обстрілу нашої позиції снаряд вибухнув біля ніг. Я отримав важке поранення. Також рука була поранена, у двох місцях перелом. Вуха постраждали, спина. Поки був у шоковому стані, то здавалося, що все добре. Коли прийшов до тями, то картина вже була не дуже хорошою. Спільними зусиллями мене підлікували. Знайшлися добрі люди, допомогли з протезами. Минуло два роки. Я вже зміг ходити без ціпка. Я думаю, що в Нідерландах більше можливостей, нові технології, медикаменти. Мені б дуже хотілося, щоб мені допомогли, бо буває день – нічого, а наступного дня вже важко ходити», – розповів після приїзду Олександр Терстуях.

Українські перекладачі змогли детально пояснити, який саме біль турбує Олександра. Нідерландські фахівці виявили проблему. Чоловіка прооперували. Сильний біль у нозі відступив.

Олександр Терстуях

«Очікування мої справдилися. Мені прооперували ліву ногу. Видалили проблемне місце, яке турбувало при ходьбі. Нині нога в процесі загоєння. Ще місяць не минув після операції, але вже є результат. Я пробую ходити на протезах. У мене виходить. Мені роблять нові культеприймачі. Я в них ходив, тренувався, але ще не все доробили, ще в процесі. Бігати ще не можу, але потрібен час адаптуватися. Нога ще повністю не загоїлася, але все буде добре. Щиро дякую всім лікарям», – поділився своєю історією чоловік.

Українці, які живуть у Нідерландах, не лише допомагали порозумітися з нідерландськими спеціалістами, а й постійно влаштовували для бійців екскурсії. Зокрема, українські військові відвідали Амстердам, Утрехт, Роттердам, Гауду, музей під відкритим небом Заансе Сханс, зоопарк, національний військовий музей, побували на могилі видатного українського політичного та військового діяча, голови проводу українських націоналістів, полковника УНР Євгена Коновальця. Велику підтримку надавало посольство України у Нідерландах.

Також, відвідуючи бійців, українці привозили домашні смаколики. Зізнаються, що вже дуже скучили за своїми родинами та не можуть дочекатися, коли вже зможуть особисто продемонструвати свої успіхи та нові досягнення рідним. Додому українські військові мають повернутися вже за тиждень. Тим часом військовий реабілітаційний центр у Нідерландах готується приймати наступну групу бійців з України.

Ірина Драбок, Гаага

Фото автора