7 квітня. Пам’ятні дати

Сьогодні Всесвітній день здоров’я, а християни східного обряду святкують Благовіщення Пресвятої Богородиці

Благовіщення Пресвятої Богородиці – одне з дванадесятих (головних) свят у православному календарі. Благовіщення це власне «блага», або «добра» звістка. Відзначається воно ще з ІV століття і присвячене події, що описана в Євангелії апостолом Лукою. Архангел Гавриїл сповістив Діві Марії, про майбутнє народження Нею Ісуса Христа – Сина Божого і Спасителя світу. Слова архангела були першою благою вістю не тільки для Діви Марії, але й для всього людства після його гріхопадіння, тобто від часів Адама і Єви. Церква навчає, що Пресвята Марія не просто дізналася, що у неї буде дитя, але й дала на це власну згоду, і саме в момент промовлення Нею слів: «Се, Раба Господня, хай буде Мені по слову  Твоєму» і відбулося чудо непорочного зачаття. Саме з цієї миті Слово стало плоттю. Так само, як колись через Єву у світ увійшла смерть, так само тепер через Діву Марію у світ повернулося життя. На Благовіщення тим, хто поститься, дозволяється їсти рибу. Люди несли цього дня до храму насіння, щоб освятити його для майбутнього садіння, бо вважалося, що на Благовіщення Бог землю благословляє. «Бог, - казали наші пращури, - у цей день благословляє рослини, і все починає рости». В Україні споконвіку на Благовіщення збиралися сільські громади на віча, під час яких вирішували, хто й коли оброблятиме ниви вдовам і сиротам. А ще існував звичай: першу весняну оранку починали в тих родинах, де не було господаря. Виконували цю нагальну працю за допомогою толоки, тобто колективно і без оплати. А ще цього дня існував чудовий звичай випускати з кліток пташок. Звісно, це вже була прерогатива містян (переважно дітей). Звільнення пернатих із неволі цього дня було святою справою. Так, наприклад у Києві тисячі пташок випускали на товкучці біля Самсонівського фонтана на Контрактовій площі, або, як тоді говорили, «біля Лева» - найстарішого фонтана Києва.

Всесвітній день здоров’я. Цього дня в 1948 році набув чинності Статут Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ; підписаний у липні 1946). З 1950 року Всесвітні дні здоров’я відзначаються щороку 7 квітня, і щоразу вони присвячені певним темам. Кожна тема відображає пріоритетну царину діяльності, що є актуальною для ВООЗ на даний момент. Цього дня ВООЗ запускає програми інформаційно-роз’яснювальної діяльності, розраховані на значно більший термін, аніж безпосередньо на день здоров’я. Всесвітній день здоров’я є чудовою нагодою для всіх країн світу докласти сконцентрованих зусиль задля вирішення  ключових питань охорони здоров’я суспільства. Європейське регіональне бюро ВООЗ допомагає висвітлювати заходи і дає аналітичні оцінки стосовно обраної тематики. Офіси Регіонального бюро в різних країнах проводять спеціальні заходи, привертаючи увагу громадськості до теми конкретного Всесвітнього дня здоров’я, стимулюють обговорення на цю тему серед політиків, урядовців, та всіх інших сторін, що цікавляться питаннями здоров’я. Цьогорічною темою Всесвітнього дня здоров’я стане діабет – його профілактика і лікування. У Європейському регіоні майже 60 мільйонів людей хворі на діабет.  Поширення цього захворювання зростає в усіх вікових категоріях, при цьому в деяких країнах ним хворіють уже 10–15 відсотків населення. Постійне зростання випадків захворювання на діабет зумовлено здебільшого збільшенням надмірної ваги тіла і ожирінням, нездоровим харчуванням, недостатньою фізичною активністю, а також несправедливими соціально-економічними умовами життя. Діабет не тільки лягає тягарем на тих, хто живе з цим захворюванням, але й справляє певний тиск на економіку і системи охорони здоров’я країн регіону.

Події дня:

7 квітня 1994 року в столиці Руанди Кігалі після загибелі в авіакатастрофі президента країни Габ’ярімани, почались жорстокі міжетнічні зіткнення між повстанцями з Патріотичного Фронту, в якому домінували представники національної меншості тутсі, і урядовими військами та поліцією, що складались в основному з національної більшості хуту. За 100 днів геноциду було вбито майже мільйон чоловік народності тутсі та поміркованих хуту (на той час 11% населення країни). Лише 22 червня ООН санкціонувала втручання французьких військ в руандійські події. Південь країни - територію основного розселення тутсі - взяли під контроль близько 2,5 тис. військових. У листопаді 1994 року в Танзанії почав роботу Міжнародний трибунал по Руанді. Він судив організаторів і натхненників масового знищення громадян, серед яких в переважній більшості були колишні чиновники правлячого режиму, які отримали пожиттєві терміни ув’язнення. Руандійськими судами до смертної кари були засуджені більше 100 активних учасників геноциду; великі терміни ув’язнення отримали власники, керівники і ведучі засобів масової інформації, визнані винними у розпалюванні міжнаціональної ворожнечі. 7 квітня 2004 року в Кігалі було відкрито пам’ятник жертвам геноциду. За рішенням ООН з 2013 року відзначається Міжнародний день пам’яті про геноцид у Руанді.

Ювілеї дня:

140 років від дня народження Іларіона Семеновича Свєнціцького (1876-1956), визначного українського філолога, музеєзнавця, мистецтвознавця, громадсько-культурного діяча. Випускник фізико-математичного факультету Львівського університету, був вільним слухачем історико-філологічного факультету Петербурзького університету, захистив докторську дисертацію у Відні. З 1913 року – доцент Львівського університету, 1944-1950 – завідувач кафедри слов’янської філології. Одночасно (до 1956) керував Львівським відділом Інституту мовознавства АН України, а також очолював створений ним у Львові 1905 року Національний музей (у 1939-1991 – Львівський музей українського мистецтва). Музей Іларіон Свєнціцький очолював до 1952 року, аж поки радянські партійні органи не  зняли його з посади за «…засмічення фондів музейної бібліотеки націоналістичною літературою». Вчений саме перебував у відпусці, коли з фондів музею була вилучена величезна кількість експонатів, зокрема декілька тисяч книг, архівних документів, полотен визначних українських художників, зброї. «Антирадянські експонати та націоналістична література» вивозились з музею вантажівками, а невдовзі були спалені. Наукові інтереси цього видатного вченого були багатогранними – він досліджував мовознавство, зокрема історію української мови, історію української літературної мови, діалектологію, палеографію, рукописні пам’ятки і стародруки, музейну справу. Найвідоміші праці – «Бучацьке Євангеліє ХІІІ ст.», «Основи науки про мову українську», «Нариси з історії української мови», «Мова Галицько-Волинського літопису» тощо. Автор численних праць з давньоруської літератури, фольклору та літератури інших слов’янських народів, українського мистецтва. Ілларіон Свєнціцький – батько Віри Свєнціцької – відомого українського мистецтвознавця.

85 років від дня народження Дональда Бартельма (1931-1989), американського письменника, одного з лідерів неоавангардистського напрямку в літературі США. Автор збірок: «Міське життя», «Злочинні насолоди», «60 оповідань», романів «Мертвий батько», «Рай». Проза Бартельма вирізняється зумисною одноманітністю колориту і широким застосуванням бурлеску. Трагіфарсові ситуації багатьох його оповідань створені неспроможністю героїв (вірніше персонажів) із обивательського середовища хоча б припустити можливість іншого духовного існування та розпачем, який оволодіває ними, коли вони зіштовхуються з будь-якими відхиленнями від штампів, за якими живуть.

7 квітня 1939 року в місті робітників, столиці автомобілебудівної промисловості США місті Детройт народився Френсіс Форд Коппола (1939), кінорежисер, продюсер, сценарист. Поставив фільми: «Бійцівська рибка», «Хрещений батько», «Розмова» (приз МКФ в Канні, 1974), «Клуб «Коттон»», «Апокаліпсис сьогодні» (приз МКФ в Канні, 1979), «Дракула» (премія «Оскар», 1992), «Такер», «Молодість без молодості» та ін. Талановитим Коппола себе не вважає. «Все що у мене є – це уява. Вона у мене багатюща. А ще я продукую весь час ідеї. Печу їх наче пиріжки. Часом вони виявляються непогані», – зауважує режисер. А ще він упевнений, що чим менше бюджет, тим ліпша ідея. Скромність – одна з його рис. Крім того, він не злостивий і не заздрісник, що для людини його кола мало не дивина. Він давно товаришує з іншим американським кінопатріархом Мартіном Скорсезе. Йому подобається те, що роблять брати Коени: «Якби мене колись із ними порівняли, то мав би це за честь», - каже Коппола. Що вплинуло на вибір професії? Чорно-білий фільм Ейзенштейна «Броненосець Потьомкін». Після перегляду стрічки, юний Френсіс зрозумів, чим займатиметься все своє подальше життя. Якби він нічого не зняв крім геніального «Апокаліпсиса» (вільна екранізація повісті Джозефа Конрада «Серце пітьми»), або «Хрещеного батька», хоча це абсолютно різні фільми, то все одно увійшов би в історію кіномистецтва. Нині пан Коппола мешкає в сонячній Каліфорнії – у нього розкішний маєток і виноградники в долині Напа. Вино – інше його захоплення після кіно. А ще, звісно, сім’я, яка є для нього вінцем усього, заради чого варто жити на цьому світі.

Роковини смерті:

180 років з дня смерті Вільяма Годвіна (1756-1836), англійського письменника, публіциста, історика, філософа. Автор трактату «Роздуми про політичну справедливість», у якому піддав критиці суспільний лад Англії і зобразив утопічну картину ідеального суспільства без приватної власності, соціального роману «Речі, якими вони є, або Пригоди Калеба Вільямса», «готичних» романів «Сент-Леон», «Флітвуд», «Мандевілль». Вільям Годвін закінчив Хокстонський коледж (поблизу Лондона), був пастором, але згодом відмовився від сану. Великий вплив на формування його світогляду мали твори французьких просвітителів, особливо Ж.Ж. Руссо. Сам вплинув на формування поглядів Роберта Оуена і Персі Біші Шеллі.