22 березня. Пам’ятні дати

Сьогодні з ініціативи ООН відзначається Всесвітній день водних ресурсів

День встановлений за рішенням учасників Конференції ООН з навколишнього середовища, яка відбулась у Ріо-де-Жанейро 3-14 червня 1992 року. Метою проведення заходів, присвячених цій даті, є привернення уваги до проблем якості питної води, необхідності охорони водних ресурсів та їх раціонального використання. Вода – «альфа і омега» життя. Склянка води втамовує спрагу, від води залежить здоров’я людини. Водні ресурси мають величезне значення в царині працевлаштування, що, в свою чергу, підтримує економічний, соціальний і людський розвиток. Сьогодні четверта частина населення планети – 1,5 мільярда людей – працевлаштована саме в сферах, пов’язаних з водними ресурсами. Крім того, майже всі робочі місця, так чи інакше, залежать від наявності води. Втім, незважаючи на взаємозв’язок водних ресурсів і робочих місць, права мільйонів людей, чий добробут залежить від води, не дотримуються і не захищаються належним чином в рамках трудового законодавства. Тема Дня 2016 – «Водні ресурси і працевлаштування». Вона покликана привернути увагу до тієї важливої ролі, яку водні ресурси відіграють під час створення високоякісних робочих місць. В Україні з водними ресурсами, так само як і з лісами (Міжнародний день лісів відзначався напередодні), справи невтішні. Запаси водних ресурсів (річкового стоку) в Україні на одну людину становлять близько 1,8 тис. кубічних м на рік, що є одним з найменших показників у Європі. Особливо катастрофічне становище складається з водними ресурсами на півдні нашої країни. Річки міліють і висихають. Причина – замулення річок внаслідок розорювання заплав і вирубування лісових смуг, забруднення хімічними добривами, промисловими стоками, створення на їхніх берегах звалищ, глобальні зміни клімату.

Православне свято – День сорока Севастійських мучеників (сорок святих, або сорок мучеників). В Україні здавна вважалося, що з цього дня має розпочатися справжня весна, тому матері випікали з тіста по сорок «жайворонків» чи «голубів» і віддавали дітям, щоб вони, ходячи вулицями, закликали птахів з вирію. У деяких місцях випікали печиво, що нагадувало птахів, і відносили його сусідам, аби краще неслися гуси й висиджували яйця. Діти, взявши печиво, вибігали за село й наспівували веснянки. На півдні України в цей день пасічники починали виставляти вулики з омшаників. За звичаєм, у цей день дівчата варили сорок вареників. Хоч цей день і вважався провісником весни, але люди вірили, що ще можуть бути сорок приморозків («Сорок святих ще принесуть сорок морозів», «Сорок святих сорок лопат снігу викинуть»).

Ювілеї дня:

230 років від дня народження Йоахіма Лелевеля (1786–1861), польського історика, громадсько-політичного діяча. Професор Віленського і Варшавського університетів. Після закінчення Віленського університету вчителював у м. Кременці (тепер Тернопільська обл.). У 1828 році був обраний до сейму. Під час польського повстання 1830-1831 – голова «Патріотичного товариства», член Тимчасового уряду. Після поразки повстання емігрував до Франції, один з ідеологів польської демократичної еміграції. Основоположник романтичної школи в польській історіографії. Автор праць з історії Польщі й Литви.

174 роки від дня народження Миколи Віталійовича Лисенка (1842-1912), видатного українського композитора, піаніста, диригента, педагога, громадського діяча, фундатора української класичної музики. Випускник Київського університету, навчався в Лейпцизькій та Петербурзькій консерваторіях. В 1904 році відкрив у Києві Музично-драматичну школу, через рік очолив товариство «Боян», 1908 року заснував і очолив «Український клуб». Лисенко збагатив музично-сценічні й вокальні жанри української музики, був основоположником її інструментальних жанрів. Композитор є автором 9 опер (у т. ч. «Наталка Полтавка», «Тарас Бульба», «Енеїда», дитячих опер «Коза-дереза», «Пан Коцький»), оперети «Чорноморці», численних фортепіанних творів, хорів, романсів, пісень. Лисенко – один з перших інтерпретаторів «Кобзаря» Шевченка (автор понад 80 вокальних творів різних жанрів). Свого часу Микола Лисенко був не тільки українським композитором № 1. Він був однією з центральних постатей усієї української культури. В будинку Лисенків бували відомі письменники, музиканти, артисти, художники. Серед найвідоміших – Іван Франко і Леся Українка, Михайло Коцюбинський і Микола Садовський, Нечуй-Левицький, Кропивницький та багато інших. Півстоліття віддав Микола Віталійович композиторській роботі, але «годувала» його і його численну сім’ю виключно викладацька діяльність. Як пише Максим Рильський у статті «Рицар української пісні», «…непримиренність і послідовна принципіальність були, власне, причиною того, що першорядний піаніст і чудесний диригент, який міг собі зробити блискучу концертну кар’єру, …усе життя залишався скромним учителем фортеп’янної гри, тільки на схилі віку очоливши власну музичну школу, але й тоді ніяких матеріальних багатств не придбавши, а творчості своїй віддаючи лише урвані від щоденної педагогічної роботи хвилини… А як писав Микола Лисенко свої знамениті опери? Він писав їх в неможливих умовах. Адже тоді й думки не було про створення українського оперного театру, краще, про що можна було мріяти,   – це поблажлива постава опери в одному з російських театрів «між іншим» або виконання її аматорським гуртком… І те й те давало більше розчарувань, ніж творчої радості…» Однією з головних перешкод в музичній діяльності Лисенка була цензура. В одному з листів до Івана Франка композитор пише: «Треба Вам знати, що цензура… з новим царствуванням стала скаженою і лютою, як ніколи до того. Вже дійшло до того, що забороняються звичайні збірки побутових пісень, щоб і звука не було українського. Вони прагнуть до повного знищення слова, звука, всього, що тільки має дух український».

95 років від дня народження Ніно Манфреді (1921-2004), італійського актора, кінорежисера, сценариста, продюсера, одного з найяскравіших представників італійського «масового кіно». За свою творчу кар’єру зіграв понад 100 кіноролей у таких відомих кінорежисерів як Діно Різі, Даміано Даміані, Етторе Скола та ін. Попри те, що у «небожителів» - Антоніоні, Вісконті, Росселіні, Фелліні не знімався, Ніно Манфреді знали й любили. Серед його найвідоміших фільмів: «Кат», «Хліб і шоколад», «Операція «Святий Януарій»», «Ми так кохали одне одного», «Огидні, брудні, злі» та ін. Як режисер зняв кінострічки «За отриману милість» (приз на МКФ у Канні, 1971), «Оголена жінка». За фахом юрист. Грав спочатку в театрі, а потім в амплуа «ліпшого друга головного героя».

85 років від дня народження Бертона Ріхтера (1931), американського фізика-експериментатора, фахівця в галузі фізики елементарних частинок, квантової електродинаміки, прискорювальної техніки, лауреата Нобелівської премії (1976, спільно з С. Тінгом).

80 років від дня народження Михайла Осадчого (1936-1994), українського поета, прозаїка, правозахисника. Був двічі засуджений. Покарання відбував у мордовських концтаборах. Після заслання Михайло Осадчий повернувся до Львова. Довго не мав роботи, потім працював вантажником, двірником, кочегаром. У листопаді 1987 року він став одним із ініціаторів створення Української асоціації незалежної творчої інтелігенції. Його б засудили і втретє (у грудні 1988 Осадчого офіційно попередили про кримінальну відповідальність «за дармоїдство»), але не встигли – розвалилась імперія. 1993 року в мюнхенському Українському Вільному Університеті Михайло Осадчий здобув вчений ступінь доктора філософії, захистивши дисертацію «Українське літературне дисидентство». Михайло Осадчий був членом львівської письменницької організації, а  з 1993 року працював доцентом кафедри історії журналістики Львівського державного університету. Помер Михайло Григорович 5 липня 1994 року. Похований на Личаківському кладовищі у Львові.

40 років від дня народження Лаури Джин Різ Візерспун (1976), популярної американської акторки та продюсера, володарки премії «Оскар» та «Золотий глобус» за фільм «Переступити межу» (2005). Можна сказати, що Різ Візерспун – обраниця долі, адже є чимало інших не менш талановитих актрис, які очікують на «Оскар» десятиліттями, але так і не отримують заповітну статуетку. Але з іншого боку, не можна сказати, що нагорода й визнання «звалилися» їй просто так. До своєї мети вона йшла послідовно й наполегливо. Різ Візерспун народилася в родині лікарів у Новому Орлеані. З дитинства мріяла стати лікаркою, але так сталося, що пішла акторським шляхом. Брала участь у шкільному театральному гуртку, семирічною знялася в рекламному ролику. Займалася художньою гімнастикою, була відмінницею й активісткою. В одинадцять Різ стала переможницею «Конкурсу юних талантів», а в чотирнадцять отримала свою першу роль. Для широкого глядацького загалу, як американського, так і світового, Різ Візерспун передусім «Білявка в законі» (2001, а потім і «Білявка в законі-2», 2003). Саме роль блондинки-інтелектуалки Ель Вудз в кінокомедії австралійця Роберта Лукетича, автора відомих кінокомедій «Якщо свекруха – монстр» та «Гола правда», принесла їй славу і статки. На сьогодні Різ Візерспун знялася у майже 50-ти фільмах. Актриса – матір трьох дітей, має власну зірку на Голлівудському бульварі, займається доброчинністю.

Роковини смерті:

110 років з дня смерті Мартіна Вегеліуса (1846-1906), фінського композитора, диригента, педагога, музично-громадського діяча. Засновник Гельсингфорського музичного інституту (з 1939 року - Академія ім. Сібеліуса), директором якого був до кінця життя. Автор симфонічних, хорових та інших творів, а також численних праць з музикознавства. Виховав плеяду видатних фінських композиторів (Я. Сібеліус, А. Ярнефельт, Е. Мелартін та ін.).