Владислав Мороко, директор департаменту культури, туризму, національностей та релігій Запорізької ОДА
Ми приберемо з Запоріжжя всю радянщину
- Насправді, назва "Запорожжя", з огляду на історію, мала відношення до великої території, а не тільки до самого міста. Моя точка зору - Запорожжя і Запоріжжя - вони різні, і фонетично, і культурно. Запорожжя - це і Січеславщина, і Дніпропетровщина. Всі землі козаччини, тому на таку назву може претендувати навіть Дніпропетровськ. До того ж, "Запоріжжя" не має жодного відношення до декомунізації.
Я не вважаю, що на даний момент, це питання на часі. Це не настільки принципово, як скажімо, проспект Леніна чи пам'ятник Леніна. Наразі є більш гострі питання, ніж зміна назви міста.
- У регіоні є багато вулиць, яких уже, по суті, не існує, але на папері вони є. Зокрема й ті, що підпадають під закон про декомунізацію. Хто має навести порядок у цій справі і чи підлягають неіснуючі вулиці або селища під перейменування?
- Цим мають займатися органи самоврядування. У нас була така ситуація, коли треба було поміняти 14 топонімічних назв. Тоді й виявилося, що 12 із них уже не існують. Це вирішується на місцевому рівні, назви неіснуючих об'єктів, пунктів просто прибираються. Ми зробили свою роботу і передали документи на Кабмін, далі - вже не наша компетенція.
- У Запорізькому національному університеті відкрито виставку соціального побуту СРСР. Не зовсім зрозуміло для чого, і наскільки вона доречна?
- Доречна. Я вам більше скажу, в краєзнавчому музеї ми будемо робить розділ номенклатури радянської доби. У нас уже розпочатий процес творення концепції такої експозиції.
Спроба декого розповісти про соціалістичний Едем в СРСР - брехня
Є такі, хто казав, - як можна кабінет Брежнєва відновлювати! Насправді, треба не лише відновлювати, а й вивчати. Тим більше, є певні проблеми з точки зору історії. У тому плані, що в "кабінеті Брежнєва" не його стіл, а Якимівського райкому партії області. Ми хочемо показати реальні речі, номенклатурну ієрархію. Тому що кожний райком мав свої столи, свої стільці, свої вимоги та права. Наприклад, секретар райкому міг брати квитки за державні кошти лише у плацкарті, а секретар обкому - вже купейні. Взагалі, ми хочемо показати побут не тільки радянської людини, а й номенклатури.
Люди мають знати, що радянські часи не були ідеальними. І спроба декого розповісти про соціалістичний Едем в СРСР - брехня. Насправді, не все було так добре та справедливо.
Ось такий приклад із мого дитинства. Коли я відпочивав у бабусі, до нашого сусіда в Оріхові (місто в Запорізькій області, - авт.), приїхав товариш на 24-ій чорній "Волзі". Але сама автівка - то було ніщо у порівнянні з тим, що в нього за склом показово лежала порожня пляшка з під "Кока-коли". Це було свідоцтвом не тільки того, що він заможний - у нього був статус людини, яка була у капкраїні. Для всіх це було чимось неймовірним! Скільки заздрості викликала ця порожня пляшка - він був там, він пив колу!
Тому, ми маємо показати на прикладі цих елементарних речей, який ганебний побут і життя насправді були за радянських часів, як усі ходили майже однаково одягнені. Щоб провести корпоративний аналіз і порівняти побут радянських людей періоду "развітого соціалізма" та побут "загнівающєго капіталізма", потрібні ось такі виставки.
- Скільки за час вашої каденції було закрито або відкрито бібліотек, клубів для молоді у регіоні? Чи, може, відновлено роботу раніше закритих заклади культури?
- За два останні роки ми зберегли всю мережу закладів культури - 1071, зокрема й понад 500 бібліотек.
Зазначу, якщо за цей час і закривалися бібліотеки, то лише через оптимізацію закладу, або коли будинки потребували капремонту. Але під це виділялися інші приміщення. Працівників бібліотек, музеїв і клубів за два роки теж не поменшало. Їх як було 5,5 тис., так і залишилося. Наразі над цим питанням ми працюємо з новоствореними громадами.
Пропонуємо їм об'єднати культурно-мистецькі центри, щоб акумулювати гроші на конкретних об'єктах, і можливо, зробити їх більш привабливими для молоді та інтелектуального відпочинку. Але це питання вирішуватиме лише громада.
- А як бути з назвою населених пунктів, мешканці яких проти перейменування? Наприклад, село Чубарівка Пологівсього району.
- Всі питання проти перейменування, якщо такі виникають, пов'язані з тим, що представники цієї соціальної спільноти просто не хочуть змін і завжди виступають проти них.
Зрозуміло, що державне управління має дивитися на крок уперед, і ми, насамперед, візьмемося не скільки за перейменуванням, скільки за зміну свідомості. Ми бачимо, як радянська матриця у поєднанні з імперсько-російською та більшовицькою ідеологією, дала нам проблеми на сході України - таку ракову пухлину як ДНР-ЛНР. Але і вона з'явилася не сьогодні.
Тому перейменування все одно буде, і не тільки вулиць і селищ, а й ландшафтів і музеїв тощо. Ми будемо це робити відповідно до нашої, української історії. І якщо за півроку місцеві еліти не спромоглися донести цю думку до своїх співгромадян, то це, насамперед, проблема цієї місцевої еліти. Згідно з законом усі ці назви будуть перейменовані в добровільному, або наказовому порядку.
- Виникали проблеми у зв'язку з цим іще в області?
Противники декомунізації кажуть - "Ліш би нє било войни, тож хай все буде, як є". Але війна вже йде, і одна з її причин - злам двох цивілізацій
- Так, у селі Жовтневе Приазовського району. Я намагався піти назустріч цій громаді, коли мешканці заявили, що змінювати нічого не потрібно, бо Жовтневе, це лише назва колгоспу, на базі якого було створено село. Але коли я працював з архівами, виявилося - село назване у 1958 році, саме на честь сорокаріччя жовтня. За радянської влади всі назви - "жовтневий" та "травневий", були пов'язані вийнятково з революцією. Тож така поведінка з боку жителів Жовтневого - відвертий саботаж, але село все одно буде перейменовано. Єдине, якщо вони не дадуть назву самі, ми його перейменуємо на "Данузла", це річка яка колись там була.
Також виникли суперечки з мешканцями колишнього села Кірово, якому повернули стару назву - Жеребці. Але жителі вирішили дати селу іншу назву - Таврійське.
- Яка ще мотивація у мешканців невеличких селищ, які проти декомунізації?
- Кажуть - "ліш би нє било войни, тож хай все буде, як є".
Але війна вже іде, і одна з її причин - злам двох цивілізацій - радянська-азійсько-ординська і європейська цивілізації. На щастя, цей злам пройшов по Донбасу, а не по Запорізькій області. Тому там культ совка, Леніна, і знищується все українське. Совок - це виправдання на пограбування, при цьому, хтось ще й має бути винним. У нацистів у всьому були винні євреї, у росіян - бандерівці.
Це різновид імперського сепаратизму, суміш, яка дає страшні наслідки - зруйновані міста та десятки тисяч загиблих у мирний час. А все починалося з гасла - "Ми радянські"! І такі люди ставляться до всього українського, як до чужого. І це є велика проблема. Тож ми приберемо всю радянщину, та всі 1600 об'єктів, які мають до цього стосунок.
- Чи є, на ваш погляд, назви, що не підпадають під новий закон, але теж мають бути змінені?
- Вважаю, що з часом треба перейменувати вулиці, які названі на честь російських міст. Може я помиляюсь, але в Запоріжжі жодного разу не зустрічав вулиці Львівської, або Тернопільської. Проте - архангельські, мурманські, московські та інші у нас є. У цих назвах ми бачимо Радянський Союз, і не бачимо вільної України. Це фантоми минулого, на які не звертаєш увагу, але вони закладаються в голові з дитинства.
Те саме стосується і районних музеїв. У найкращому випадку це музеї радянської доби. Вони як були з історії СРСР, такими і лишилися. Наприклад, гарний музей у Пологах, керівник цього закладу дуже вболіває за своє діло, і ось ми зайшли у залу ХХ сторіччя, і що бачимо? Ми бачимо історію ВКП(б), де на голод український плакат голоду з Поволжя. Навіть тут підміна понять - тобто не було нічого не радянського, все - лише російське.
Коли півтора року тому я прийшов на цю посаду і ми проводили перший туристичний форум, Василівська райадміністрація приїхала з проектом "Ренесанс Новоросії" - це взагалі був жах! Це був траур - 2014 рік, уже фактично розпочалася україно-російська війна. Так, вони готували це під проект "Таврія", і мали на увазі зовсім інше, але в голові все одно були російські поняття.
Тому перейменування це тільки один з етапів зміни свідомості, що призведе до більш нормального сприйняття реформ. Всі реформи, які зараз відбуваються - відверто саботуються на всіх рівнях. Як на партійно-господарських - старою номенклатурою, так і, власне кажучи, частиною суспільства, що не готова до них.
До прикладу, днями була нарада щодо зеленого туризму, його хочуть розвивати гарні люди, але вони в масі своїй кажуть - дайте на це гроші. Якщо ви хочете розвивати свій бізнес, то він має бути окупний. Або це ринок, або щось інше. Будуйте свою зелену садибу, за вас це ніхто не зробить. Такі проблеми - на межі свідомості. Так, держава може допомогти, але треба і самому змінюватися і працювати, а не чекати, що хтось дасть тобі гроші на розвиток твого ж бізнесу.
Тож треба змінювати не тільки назви вулиць, або селищ, а перш за все, - свідомість. А вулиці - це тільки початок. Наша головна мета - повернути українську свідомість та українську історію громадянам.
- Чи зачепить декомунізація літературу?
- Вперше, ми майже на півтора мільйона гривень закупили нових книг українського видавництва для бібліотек регіону. Це шикарні книги. Пам'ятаєте, як ми змінили ринок, коли бойкотували спочатку регіоналівські, а потім російські видання. Ми маємо впливати на ринок, купуючи український продукт, саме український. І нехай книги навіть залишаються мовою оригіналу, мову ворога теж треба знати, але вони мають бути українським продуктом. Теж саме із з телебаченням. Я не розумію, коли прихожу додому, вмикаю телевізор, а там замість вітчизняних передач ідуть російські серіали.
- Вятрович, як один зі співавторів закону про декомунізацію, під час виступу у Запоріжжі сказав, що вулиці Героїв Сталінграда, треба повернути стару назву - Шкільна. Але у радянській версії закарбовані й імена героїв, серед яких багато українців. І вони загинули у битві, яка повернула хід історії війни.
- За законом засудження тоталітарних режимів, ми не перейменовуємо назв, пов'язаних із Другою світовою. Це суперечливе питання, тому не будемо його торкатися. Бо була битва не заради стратегічного об'єкта, а заради символу. Давайте, ліпше назвемо цю вулицю іменем героя, який загинув у АТО.
- Як історик спеціаліст із ХХ століття підтвердіть або спростуйте, чи був нічний штурм Запоріжжя 14-го жовтня 1943-го, діораму якого багато років демонстрували на Хортиці?
- Штурм був, дуже масштабний і кривавий. Нам розповідали, що нібито місто звільнили за один день, але насправді, Запоріжжя звільняли цілий місяць. Тут було три лінії оборони, що призвело до великих людських втрат. Нічний штурм стався після місяця облоги, атак і тренування радянських солдат.
Але знов таки, місто звільнили тільки до Дніпра.
Правий берег було звільнено набагато пізніше - після форсування Дніпра в найдовшій і найглибшій його частині. Це - один із "геніальних" методів ведення війни радянських генералів, коли можна було звільнити правий берег через Кічківську переправу.Там можна було суходолом пройти. Стільки тисяч солдат було покладено дарма, але з цим ніхто не рахувався. На цьому місці і сьогодні лежать баржі зі зброєю. Археологи пропонують підняти їх до дня визволення.
- Але ж день визволення Запоріжжя святкують 14 жовтня.
- Святкують 14 жовтня, тому що так зручно. І Покрова, і майже завжди тепла погода.
- Повертаючи старі назви вулицям та містам, ми не повертаємось до російського царизму?
- Жодної імперської назви не буде. А щодо вулиці Соборної замість проспекту Леніна, у даному випадку мова про соборність України.
- Як на вашу думку безболісно прибрати постамент Леніна, через який було стільки сварок?
- Просто демонтувати і все. Ми хвилювалися, що перші демонтажі в області можуть спровокувати сутички. Навіть в Оріхові, перед тим як прибрати пам'ятник, посилили заходи безпеки. Вивели додаткові патрулі й самооборону. Та жодна людина не вийшла. Цілий день пиляли того Леніна, і все спокійно. Змінили назви площі, вулиць, і всі вже забули старі назви.
- Чи буде на Запоріжжі "парк радянського періоду" із демонтованих монстрів?
- Як історик можу сказати - так, ми можемо створити "парк радянського періоду", щоб показати жахіття того часу, але я б краще зробив музей степового кургану, степової України. Ось це варто розвивати, а не збирати ідолів.
- Скільки молоді брало участь в обговоренні перейменування вулиць і міст на Запоріжжі?
- У нас нема такої статистики. Можу сказати, що мешканців старшого покоління було більше, але це не значить, що через це були прийняті якісь консервативні рішення. Вони приймалися виважено.
- Скільки запорожцям коштуватиме зміна назв?
- Ніяких вимог міняти одразу документи або паспорти немає. Але якщо хтось захоче поміняти паспорт, то це коштуватиме 89 копійок, це розмір державного мита.
- Ваше ставлення до називання вулиць іменами героїв АТО?
- Жодних питань. Вони загинули заради нас. Насправді незалежність нам дається непросто, дається кров'ю, і ми маємо їх пам'ятати і називати їхніми прізвищами вулиці, площі.
- Згідно з законом України, назви можна давати через 10 років після загибелі.
- Закони писали, коли у нас не було війни. Хлопці загинули, і ми зобов'язані їх вшанувати.
Лілія Клименко, Запоріжжя.