«Я тут пів життя». У Харкові демонтують модульне містечко для переселенців
Будинки-контейнери, встановлені ще у 2015-му, давно визнані аварійними, та виїздити з них згодні не всі
Тридцять першого жовтня у модульному містечку вимкнули електрику та перекрили воду. На території почалися підготовчі роботи до демонтажу будинків. Однак не всі мешканці виїхали – вони відмовляються від варіанту, запропонованого Харківською міськрадою. Що говорять люди, які стали ВПО понад 10 років тому, та як бачать ситуацію посадовці, дізнавалися кореспонденти Укрінформу.
“АДМІНІСТРАЦІЯ ЗА ЖИТТЯ І ЗДОРОВ'Я ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ НЕ НЕСЕ”
Містечко, що задумувалося як транзитне – прихисток на максимум пів року – і в кращі часи справляло дещо гнітюче враження. Будиночки, а по суті – контейнери, розраховані або на родину, або гуртожиткового типу, з кімнатами та спільною кухнею. Купа проводів на території – усе тут працювало від електроенергії. Тож нині немає ані опалення, ані можливості приготувати їжу, всі санітарні незручності без централізованого водопостачання зрозумілі. На занедбаному дитячому майданчику, де карусель “вросла” у землю, попередження, що і майданчик і будинки – в аварійному стані, й “адміністрація не несе відповідальності за життя й здоров’я” малечі та дорослих.
Комунальники працюють кілька днів, пригнали кран та вантажівки. Почали з того, що зняли огорожу довкола містечка. Вивезли лавку з дашком, якесь енергообладнання. Вантажать покинуті мешканцями речі та всілякий мотлох, дорога якому на смітник. На деяких будинках висять оголошення: “Опломбовано. Відкривати заборонено”. А розбір деяких модулів уже почався, і, очевидно, що ці роботи пришвидшуватимуться. Але станом на п’яте листопада у деяких будинках мешкають люди.
22-річна Дар'я Бойцова з Луганщини оселилася в модульному містечку ще дитиною.
- Я в Харкові закінчила школу, здобула освіту в університеті, половину свого життя я тут, – говорить Даша.
Дівчина має інвалідність від народження, пересувається на кріслі колісному. Одинадцятирічною дівчинкою вона разом із бабусею приїхала до Харкова на чергову операцію в Інститут ортопедії та протезування.
Повертатися після лікування було нікуди – їхній Алчевськ окупували росіяни.
- Вже треба було нам виписуватися, лікарі питають, чи є в нас якісь родичі, знайомі в місті, хто б нас прийняв. Але в нас нікого. Ми отримали від ДСНС направлення в це містечко. Спершу жили в гуртожитку. Це не дуже зручно – дитина після операції, а санвузли загальні, кухня поруч – гамірно постійно. Хоч як просила, та в окремий будиночок нас переселили лише у 2019 році. Підтримували його в нормальному стані. Щось ламалося – викликали майстрів, купували необхідне для ремонту. А зараз, розумієте, нас просто викидають звідси… Я на інсуліні, нерви не витримують цього всього, – плаче бабуся Дар'ї Наталя Єфимова.
Зарядити гаджети та скип’ятити води вона ходить на СТО неподалік.
Жінкам запропонували переїхати в один зі студентських гуртожитків, у які після початку повномасштабної війни селять переселенців. Цей варіант родина відкидає.
- Ми їздили дивитися. Місця мало зовсім, вузько. Вона на кріслі – не розвернутися, руки он позчісувала, синці, – розповідає Наталя. – Забрати побутову техніку, меблі – звісно, ми ж за роки обросли речами – туди не можна, нікуди поставити і ніде зберігати. Я не знаю, що нам робити з нашими двома котами! Як їх залишити? Це ж члени нашої родини!
Переселенці просять міську владу допомогти їм із пошуком приватного будинку в Харкові чи області. Самостійний пошук через соцмережі поки не дав результату.
- Даші з кріслом, звісно, зручніше було б у будинку. Ми готові платити комунальні, десь урізаючи себе, хоч я й так уже на ліках економлю. Оренду ми не потягнемо, – каже Єфимова.
“З ДВОМА СУМОЧКАМИ Я ВЖЕ ВИЇЗДИЛА – З ДОНЕЦЬКА. БІЛЬШЕ НЕ ХОЧУ”
Дар'я та її бабуся стверджують, що мешканці модульного містечка не отримували від влади жодного офіційного повідомлення з кінцевою датою проживання, тож не очікували, що виселятися доведеться в зиму.
Це повторює і переселенка з Донеччини Марина Кирбаба. За її словами, як і всі харків’яни, прочитали цю новину на сторінці міськради в соцмережах, і на зустрічі з заступником міського голови Юрієм Шпарагою, яка відбулася у жовтні, люди просили принаймні не відключати електрику та воду, допоки всі не переїдуть.
- Однак уранці 31-го все вимкнули, – говорить переселенка.
Марина родом із нині окупованої Ясинуватої, до початку війни жила в Донецьку.
- У липні 2014-го евакуювалася в Куп’янський район, я була тоді вагітна. Жили в якомусь таборі, який розконсервували для переселенців. Народжувала в Харкові. Потім місяць прожила в центрі матері та дитини, потім – у лікарні, де окремий бокс мені здався раєм після отих поневірянь. Далі, завдяки волонтерській організації “Станція Харків”, жила в хостелі. І зрештою отримала направлення в модульне містечко. Тут жила в кількох гуртожиткових модулях, бо якийсь закривали, якийсь відкривали, і людей переселяли. У цій кімнаті ми з 2023 року, – розповідає Марина.
Вона – мама-одиначка з двома дітьми, говорить, старша донька навчається онлайн у донецькій школі. На оренду житла переселенка коштів не має.
- Влаштуватися на постійну роботу, коли в тебе двоє дітей і більше нікого поруч, практично неможливо, – зауважує Марина.
Жінка до останнього сподівалася, що їм дозволять залишитися, та заявляє про моральний тиск.
- Є ж будиночки зовсім цілі, – переконує Марина. – У цьому гуртожитку електромережа справді несправна, в коридорі лампи не працюють. Я заселялася два роки тому, крани на кухні були зламані. Бойлер більший сюди переставити з іншого модуля не допросилася. Бо стосунки з адміністрацією в мене важкі. Ще у 2019-му, коли нас хотіли виселяти, і на кухнях усі просто обурювалися, саме я багато їздила, писала, зверталася, куди тільки було можливо. І тоді ми відвоювали містечко, хоч як нас не видавлювали. Тодішній адміністратор казав ніби жартома: от, ми вам вимкнемо світло, воду і заб’ємо каналізацію, а тоді викличемо службу у справах дітей, і їх у вас заберуть, бо вони живуть у неналежних умовах. І сміявся. Ми казали: “Не посмієте”. Але от, маємо. Служба у справах дітей у нас була в неділю – і це було залякування.
Зрештою Марина пристала на другий варіант житла, запропонований міськрадою. Це також місце компактного проживання ВПО. Вона підписала згоду, що її все влаштовує, і нині потроху пакує речі.
- Це все дуже важко… За ці роки ми обросли якимось майном. Меблі, купа посуду… Та он дитячі велосипеди. Зберігати це все ніде… Нам казали: “Дві сумочки у руки – і в гуртожиток”! Ви розумієте, як це? Я вже з двома сумочками їхала – з Донецька! І більше так не хочу, – говорить жінка.
“ЛЮДЯМ НЕОДНОРАЗОВО ГОВОРИЛИ ПРО ПЕРЕЇЗД”
Що житло тимчасове, звісно, всі мешканці знали від самого початку. Однак договори на проживання в містечку місцева влада все подовжувала, бо рішення, яке б улаштувало всіх, не було, і в умовах повномасштабної війни воно, тим більше, не з’явилося. Термін придатності конструкцій сплив ще у 2017-му, відтоді в містечку не приймали нових переселенців, і воно поволі пустіло.
Містечко спробували закрити у 2019 році: тоді міськрада заявляла про аварійність. Хоч були спротив і обурення, багато хто поїхав: з 360 мешканців, станом на червень 2020-го, лишилося 203. І змінив цю цифру наступ росіян на Харків. Перше повідомлення про те, що мешканців містечка розселять у гуртожитки, з’явилося на офіційних ресурсах міськради у травні цього року. На той час там проживало лише 37 людей.
31 жовтня міська рада повідомила, що влада допомагає з розселенням до гуртожитків, і в містечку залишаються лише 15 людей.
За словами заступника міського голови з питань доступності, ветеранської політики та внутрішньо переміщених осіб Юрія Шпараги, обласний центр контролю та профілактики хвороб та Інститут судових експертиз ім. Бокаріуса встановили, що приміщення модульного містечка непридатні для проживання.
У коментарі Укрінформу ввечері 5 листопада посадовець повідомив, що в містечку – 9 мешканців.
- Серед них є двоє людей з інвалідністю, на кріслах колісних, але в однієї вона хоч і явна, та поки що без офіційних документів. І в першому, і в другому випадку вони проживають разом і з родичами-помічниками. Є дівчина з бабусею-опікуном, а в іншому випадку син оформлює опікунство над матір’ю. Їм пропонується інклюзивне житло в одному з гуртожитків міста Харкова, які визначені як тимчасове місце перебування для осіб з інвалідністю. Всі інші громадяни, я так думаю, будуть влаштовувати своє життя самостійно. Водночас ми готові надати місця в гуртожитках. На сьогодні в місті визначено 52 місця для ВПО. Процес (розселення, – ред.) триває. Коли ми розпочинали, було 32 особи, зараз – 9, – говорить Шпарага.
За його інформацією, родина з сімома дітьми переїхала до села в Близнюківській громаді, де їм придбала будинок місцева влада.
- Ще одна мама з трьома дітьми переїхала до чоловіка, з яким має спільних дітей, він – харків’янин, – стверджує посадовець.
За його словами, переселенцям на кріслах колісних запропонували кімнати площею 18 кв. м на першому поверсі гуртожитку.
- Там розширені коридори, туалетна кімната, душова інклюзивні. Я позавчора брав крісло колісне, рулетку і сам перевіряв, як воно проходить. Там можна проживати, – заявляє Шпарага.
На запитання, чому остаточна ліквідація містечка відбувається вже практично під зиму, а не протягом теплого періоду, заступник мера відповідає так:
- Перше засідання комісії з техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій відбулося ще навесні. З людьми проводилася робота, що так і так – містечко не придатне. Була експертиза центру контролю та профілактики хвороб. Ну, там явно ж. Коли піднімають обшивку – а там цвіль, грибок. Просто що його не видно назовні. Далі експертиза Інституту Бокаріуса. Але люди сподівалися до останнього. Ми з ними говоримо, а вони все одно думали, що ніхто не буде демонтувати. А коли є всі документи, висновки про непридатність до використання, прийняте рішення про відключення від комунікацій і розселення. Людей повідомляли неодноразово, скільки разів я особисто говорив. Ще весною пропонували переїзд, – пояснює Шпарага.
Він переконує: перебувати у містечку направду небезпечно, і він у цьому переконався на власні очі.
- Наприклад, трохи підняли стелю, а там по кабелях тече вода. Розумієте, просто прийшов уже край цим конструкціям. Там стовідсоткове забезпечення електроенергією, ті контейнери обплетені кабелями. А герметичності вже давно немає. Хто хоч трохи розуміється на техніці безпеки, той знає, що це таке. Людей давно звідти треба було переселити, але сталося, що сталося… Доводиться умовляти. Люди по 10 років там прожили і не влаштувалися в житті по-іншому, ніж проживати у модульному містечку, – каже Шпарага.
КІЛЬКІСТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ У ХАРКОВІ СТРІМКО ЗРОСТАЄ
У січні 2022 року віцепрем’єр-міністерка України Ірина Верещук, керівник Харківської облдержадміністрації Олег Синєгубов і міський голова Харкова Ігор Терехов на брифінгу розповідали про пілотний проєкт будівництва житла для переселенців. За задумом, у перший новий будинок мали б переїхати мешканці модульного містечка. Ішлося про зведення трьох триповерхових будинків, і що будівництво першого з них розпочнеться наприкінці весни 2022-го.
«Ми завершуємо з проєктною документацією – на це місто дає кошти. Далі ми домовилися про співфінансування 30 на 70. Надалі, напевно, можна залучати й грантові кошти, й теж іти шляхом співфінансування», – сказав тоді Терехов.
До реалізації не дійшло через повномасштабну війну. Наразі стоїть питання хоча б тимчасового прихистку для евакуйованих людей, кількість яких стрімко зростає.
- Дівчина на кріслі колісному та її бабуся хочуть, щоб їм придбали окреме житло. Таке в них бажання – нормальне бажання, звичайно. Якби не було війни, можливо, це питання було б вирішено до 2022 року. У сьогоднішніх умовах такої можливості немає… Динаміка по ВПО, на жаль, позитивна. Зараз їх уже понад 208 тисяч (буквально місяць тому мерія повідомляла про понад 206 тис., і це лише офіційно зареєстровані, – ред.). Тут не йдеться про надання окремого житла, нам треба хоч дах над головою людям дати, – резюмує Юрій Шпарага.
Юлія Байрачна, Харків
Фото: В’ячеслав Мадієвський / Укрінформ
Більше наших фото можна купити тут.