Історія вишиванки: Коли чорне — не тільки журба 

Тернопільський краєзнавчий музей зберігає багату колекцію борщівських вишитих сорочок 

Серед понад 256 тисяч музейних експонатів Тернопільського обласного краєзнавчого музею, найстарішого в області закладу культури, є особливі сорочки-вишиванки. Отож знайотеся: найдавніший в області музейний зразок борщівської сорочки.

КОЛІР ОБРАЛИ НЕСПРОСТА

Нещодавно призначений на посаду директора Тернопільського обласного краєзнавчого музею Ярема Шатарський, коли мова заходить про борщівську вишиванку, що увійшла до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України, зокрема, про жіночі та чоловчі сорочки, відразу каже, що в останні десятиліття вони стали своєрідною візитівкою краю.

- Ба більше, упевнений, такої дивовижної краси, вишитої жіночими руками, напевно, ніде не знайдете. Якраз напередодні Дня Незалежності у музейних залах ми підготували експозицію про борщівську вишиванку, - каже Ярема Шатарський.

Аби краще дізнатися про витоки борщівської вишитої сорочки, він запропонував зустрітися із фахівчинею, яка знає все про такий вид народного мистецтва. Це завсектора відділу фондів музею Галина Завіша.

- Пані Галино, в чому ж унікальність борщівської вишиванки?

- Особливість борщівської вишиванки, якій уже понад п'ять століть, — у чорному кольорі її взорів, який люди обрали неспроста. Виникнення такої техніки вишивання пов’язують із трагічними подіями, що колись трапились у цьому краї. За легендою у XV–XVIII століттях на Борщівщину постійно нападали турки й татари, під час одного з набігів у кількох селах було вбито всіх чоловіків... Дівчата й жінки важко переживали втрати, оплакуючи свою гірку долю, й заприсяглися, що носитимуть жалобу за загиблими упродовж кількох поколінь. Вони поклялися одягати сорочки з чорною вишивкою на весілля та інші свята.

- І виходить, виконали борщівські жінки-вдови та їхні нащадки ту обіцянку?

- Виходить, так, бо кажуть, що саме ті жінки, які вишивали такі сорочки у 20-30-х роках минулого століття, були останнім поколінням, пов’язаним цією присягою.

- Але ж вишивання таких сорочок не припинилося?

- Ні, звичайно, але після цього для сорочок замість чорної вовни, жінки почали використовували кольорові, яскраві нитки.

- Це єдина легенда про борщівську вишиванку?

- Та ні, існує ще кілька цікавих легенд, пов’язаних із нашою вишивкою. Зокрема, про те, що колись у цих краях панувала страшна хвороба, від якої потерпали лише жінки. Щоб захистити себе від недуги, вони густо вишивали сорочки чорними нитками, адже вірили, що так можна обдурити смерть.

Інша легенда говорить про те, що в борщівському краї кілька років панувала посуха, рослини гинули. Люди молилися, освячували в криницях воду, а Господь все одно не давав дощу. І от одній старшій жінці наснився сон: стоїть на березі річки Божа Матір і зашиває полотно чорними нитками, візерунки – багаті, до них додано жовті, червоні, зелені квіточки. Пречиста Діва каже жінці: "Якщо закінчу вишивати і змахну вишивкою, скропить дощ землю і зацвітуть на ній жита і квіти".

Прокинулася жінка, обміркувала сон і звернулася до односельчанок: "А давайте допоможемо Матері Божій у вишиванні. Вона землю нашу і рослинність на ній вишивала". І взялися жінки за чорне вишивання… День і ніч працювали. Потім повдягали сорочки, вийшли на подвір’я біля церкви. Піднявши руки вгору, почали просити Господа, аби послав на землю дощ. І сталося диво: вночі пройшла злива. Відтоді вже не було у краї таких засушливих років. А чорні сорочки, як данина матері-землі, стали не лише сімейними реліквіями, але й оберегами.

- А для яких оказій вишивали такі сорочки?

- Та задля різних, як кажуть, на всі випадки - до шлюбу, на неділю і будень, на свята і на смерть, - каже музейниця.

Вона зазначає, що за народними уявленнями, на сорочку могли перейти властивості характеру, скажімо, лінощі, сварливість, працьовитість чи фізичний стан - хвороба, здоров’я тієї людини, яка її носить. І, навпаки, сорочка могла передати бажані й небажані прикмети, тому її ніколи і нікому не позичали.

Крім того, на Борщівщині існувало повір’я, що через натільну сорочку можна зняти "вроки", причарувати або заподіяти якесь зло навіть без присутності самої людини.

Наприклад, вважалося, що чорні сорочки, на яких вишито червоні цяточки або яскраві квіти, були для дівчат своєрідним приворотом. Якщо хлопець, який сподобався дівчині, у танці торкався руками її вишиття, то після цього вона вдягала сорочку ще дев’ять разів і шукала причину, щоб зустрітися з парубком. А вже тоді він обов’язково присилав до неї сватів.

УСІМ РАРИТЕТАМ РАРИТЕТ

Галина Завіша показує і головний музейний вишиваний раритет – борщівську жіночу сорочку, якій майже 150 років!

- Цю жіночу сорочку свого часу передали у музей із села Залісся колишнього Борщівського району. Їй майже півтора століття. Вона пошита із домотканого полотна, з плечовими уставками, горловина пишно зібрана, оздоблена чорними і темно-вишневими нитками, на рукаві є ромбовидні темно-коричневі, сині, рожеві й жовті узори. Є на сорочці і стилізований рослинний орнамент, основнйи колір – чорний, інші – коричневий, синій, фіолетовий, жовтий. Манжети прикрашає мережка та вузький орнамент, - каже Галина Завіша.

До речі, на нашу зустріч вона теж прийшла у досить оригінальній сорочці.

- Ця сорочка із домотканого полотна належала моїй прабабусі, яка народилася у 1893 році. Але сталося так, що їй із часом не сподобалися темні кольори вишитих рукавів і вона відпорола вишивку, яка була на них. І залишилася сорочка без вишиття на рукавах. У 2016 році я пішла на майстер-клас «Школи борщівської сорочки» із вивчення технік вишивання верхоплутом, коли вишивають, не проколюючи полотно і це створює щось подібне на 3D-ефект. І от вийшла така комбінована сорочка, частина якої - вишиття прабабці, а частина – моя, - каже пані Галина, погладжуючи рукою вишиті нею орнаменти.

У фондах музею є і колекція з 26 давніх чоловічих борщівських сорочок, переважно тунікоподібних. Їх вишивали монохромними та поліхромними квітковими і геометричними орнаментами, а деякі ще додатково оздоблювалися бісером, лелітками. Борщівські чоловічі сорочки вирізняються не лише серед подільських, а й з-поміж інших українських вишиванок.

ДУХ ТРИПІЛЛЯ, КОНОПЛЯ І ДВАДЦЯТЬ ВИДІВ ПОЛОТНА

Галина Завіша запрошує підійти до музейної експозиції, де на манекенах – зразки борщівської вишивки.

- Зауважте, - каже, - на багатьох виробах прослідковуються мотиви трипільської культури. І це не дивно, бо Борщівщина – край, де жили трипільці.

І справді, в печері Вертеба навіть діє музей Трипільської культури (про який розповідав Укрінформ).

- Так ось, гляньте на ці оригінальні спіральні мотиви, квіткові орнаменти, ламані лінії, смуги, кола. Вони перегукуються зі знайденими у наших краях розмальованими глиняними виробами часів Трипілля, які, вірогідно, пізніше й послужили вишивальницям для відтворення отих візерунків на полотні.

- З чого у цих краях шили чоловічі і жіночі сорочки, аби потім укрити їх вишивкою?

- Шили з полотна, переважно конопляного, бо льон тут майже не вирощували. Процес виготовлення полотна трудомісткий, тривав близько двох років, і в ньому брала участь уся сім'я. Залежно від сорту ниток, взятих на основу, розрізняли близько 20 видів полотен.

- А щодо крою? Тут в експозиції сорочки переважно з прямолінійним кроєм.

- Так, для крою такої сорочки характерні прямокутні деталі, які легко було оздоблювати вишивкою. Такий простий і економічний крій зумовлений шириною домотканого полотна, бажанням створити зручний одяг і в той же час, повністю і раціонально використати тканину.

- А якими найпопулярнішими були типи крою жіночих сорочок?

- Передусім, тунікоподібна, сорочка – «хлоп'янка» та сорочка, призбирана коло шиї, - «уставкова» і «безуставкова». Крім того, сорочки могли були довгі «додільні» або обрізні із пришивною підтячкою.

Найпоширенішим типом крою борщівських сорочок була сорочка, призбирана біля шиї, уставкова і безуставкова. У таких сорочках теж використовували додаткові деталі: ластки, бочки клини, манжети.

У всіх типах сорочок виріз горловини і низ рукавів густо закріплювали швом бавовняними нитками чорного кольору. Вишивку на рукавах і стані виконували вовняними нитками різними техніками – «підстелений хрестик», «колодки», «ланцюжок» «ретязь» «мережки».

ТРИЛИСНИКИ З БІСЕРУ

- У колекції Тернопільського обласного краєзнавчого музею є понад 60 жіночих і майже 30 чоловічих давніх сорочок, буденних і святкових. Найбільше сорочок маємо із села Кривче – 16, вони оздоблені переважно поліхромним рослинним орнаментом, - розповіла Галина Завіша.

Вона каже, що буденні сорочки шили з грубшого конопляного полотна, з уставковим рукавом. Такі сорочки майже не оздоблювалися або ж прикрашалися вузькою вишивкою по краю уставки з трьох сторін і біля розрізу пазухи.

Галина Завіша розповіла, що у фондах музею є і група новіших сорочок - 50-60 років ХХ ст. з оригінальним розміщенням вишивки. На відміну від давніх зразків, такі сорочки шилися з білого тонкого лляного полотна або купованого ситцю чи попліну. Вишивка виконувалася хрестиком по канві. У таких сорочках цільнокроєні рукави, повністю встелені різнокольоровою вишивкою рослинного чи геометричного орнаменту. Окремої уваги заслуговують гаптовані сорочки 1950-60 років.

- Та справжні витвори мистецтва - святкові сорочки кінця ХІХ поч. ХХ ст., які густо прикрашені вишивкою. Найголовніша особливість декору таких сорочок- це густе шиття чорною вовною, якою зашита майже вся поверхня рукава.

Деякі дівчата ще додатково прикрашали сорочку бісером: переважно у лінійному чи шахматному порядку повторювався один і той самий оздоблювальний елемент у кольоровій гамі: зубці, кружечки, трилисник, квіти, ромби тощо. Характерною особливістю деяких борщівських сорочок є чітко виступаючий на чорному фоні узор, виконаний темно-вишневими чи кольоровими нитками у вигляді букетів квітів, гірлянд або ромба з відростками на кутах.

Вишивали і поодинокі елементи, наприклад «розети», квіточки, подані в шахматному порядку і розміщені дуже густо.

- Оте домінування чорної вишивки на сорочках, які ви мені показуєте, якось не виглядає печальним.

- Розумієте, борщівська сорочка, це, передусім, витвір мистецтва, в якому хоч і домінують чорні нитки, але вона завжди ошатна і дуже колоритна, асоціюється з родючими подільськими чорноземами, з одвічною надією на урожай, а отже, і на життя. Кола символізували сонце, початок нового життя. Звивисті лінії відображали нескінченність людського буття, продовження роду, а також вічність людського духу, різні етапи в житті людини.

- А деякі елементи мені нагадують плин води…

- Так і є, оті візерунки символізують річки, воду – як упорядкований і спокійний плин людського життя. Ламані лінії – то символ багатства, відтворення сільськогосподарського реманенту. У них можна побачити елементи плуга, ціпа. Ромб, як вважають етнографи, символізує засіяне поле, плодючість і народження. Майже завжди на таких сорочках можна помітити елементи росту і розвитку, що виражені в рослинно-квіткових композиціях або ж у невеликих вкрапленнях різнокольорових ледь помітних орнаментів, які проглядаються з-під чорного фону, ніби засіяне в землю насіння, що в майбутньому проросте різнобарв’ям, - каже музейниця.

Безумовно, колекція жіночих і чоловічих борщівських народних вишитих сорочок, які зберігаютсья у Тернопільськоум обласному краєзнавчому музеї – безцінне зібрання. Тому не дивно, що вони у багатьох викликають зацікавлення, а митців надихають на поезію, музику, живопис.

Олег Снітовський, Тернопіль

Фото Олега Снітовського та обласного краєзнавчого музею