Валерій Куліч, голова Чернігівської облдержадміністрації
Дуже багато зусиль на державній службі йде на "боротьбу з вітряками"
Дуже багато зусиль іде на, скажемо так, "боротьбу з вітряками", а не вирішення якихось конкретних задач.
От, приміром, є у нас така проблема - нестача субвенцій на зарплату освітянам і медикам. Уряд їх розподіляє з розрахунку на душу населення, яке в кожній області проживає. Чернігівщина - малонаселений регіон при тому, що за площею - другий в Україні. Через це субвенцій нам і не вистачає. Ми страждаємо від цього вже, напевно, сьомий рік поспіль. Виникає заборгованість із зарплати, і щороку доводиться їздити в Мінфін, пояснювати, переконувати. Витрачати час, у принципі, на очевидні речі.
- Чому не можна прийняти окрему постанову щодо Чернігівщини, яка б раз і назавжди зняла цю проблему?
- Тому що, на превеликий жаль, у нас дуже з великою частотою змінюється уряд. Адже питання це характерне лише для Чернігівської області (усім іншим регіонам субвенцій вистачає, у них густота населення вища). Та коли воно виникає, в уряді відразу з'являються підозри, що ми тут робимо щось не так. Коли ж розбираємось, усе приймається і гроші виділяються. От і на сьогодні це питання вже частково зняте - ми отримали 64 млн грн. із 268-ми, яких не вистачає нам у бюджетах усіх рівнів. Але скільки часу і здоров'я мені коштувало добратися до Прем'єра, довести, що в нас така ситуація... Сподіваюся, вона зміниться з децентралізацією, яка передбачає передачу фінансування освітніх і медичних установ на місцевий рівень.
Своїм завданням я вбачаю переорієнтувати їх діяльність на участь у реальному житті. Статистика - це добре, але це має бути невеликою частиною їхньої роботи. Решту зусиль обласних департаментів треба спрямувати на реальний сектор сфери їхньої відповідальності.
Я в житті користуюсь такою формулою: щоб більше витрачати, треба більше заробляти. Із витрачанням у нашій державі все нормально. А от до того, як ми будемо заробляти, є дуже багато питань. Отож, моє завдання - трішки переламати цю систему і спрямувати людей на якусь конкретну, реальну роботу.
- Це було б чудово! Пам'ятаю, років 10 тому програми соціально-економічного розвитку області були надзвичайно цікавими. Вони містили стільки аналітики: порівнянь, причин досягнень чи невдач, рекомендацій для цілих галузей. Мені, як журналістці, любо-дорого було працювати з документом, який, відчувалося, писали фахівці. Зараз же в цих програмах - суха статистика, яка ні про що не говорить.
- Наведу приклад того, що нам вдалося зробити за ці півроку. На одній зі спільних українсько-білоруських зустрічей, що проходила на Чернігівщині на рівні віце-прем'єрів, ми домовилися з Білоруссю у рамках прикордонного співробітництва на 35% знизити тариф на транзитні перевезення залізницею товарів, вироблених на підприємствах Чернігівської області. Для підприємств України цей тариф було знижено на 10%, для наших - на 35%. І це дуже важливо з точки зору того, що влада може зробити практичного для розвитку економіки. Поясню чому.
Наша область, як відомо, - найпівнічніша в Україні і аграрна. А реалізація вітчизняної продукції на експорт відбувається через чорноморські порти. Відтак, експортери Чернігівщини логістично є у найневигіднішій ситуації. Тому що на перевезення своєї продукції витрачають найбільше коштів. До того ж, у жовтні-листопаді їм не вистачає залізничних вагонів, які по дорозі розбирають. Через це наші підприємства не можуть системно відвантажувати продукцію.
Зниження тарифу на транзитні перевезення територією Білорусі відкриває нам нові ринки, і підприємствам Чернігівщини тепер однаково вигідно вантажити що на чорноморські порти, що на балтійські.
У вирішенні таких питань і має полягати робота обласних департаментів. Адже то була не перша подібна зустріч із білорусами. Однак такої проблеми раніше ніхто не порушував. Тому що для цього треба знати про її існування. От у вирішенні таких практичних питань, зокрема, відпрацюванні зовнішніх ринків, я і вбачаю завдання департаментів.
- На прес-конференції ви говорили про зацікавленість наших підприємств у ринках Скандинавії. Отже, будемо переорієнтовуватись туди?
- Ринки Скандинавії для нас цікаві, бо там холодно і нічого не росте. Також треба шукати виходи в густонаселені країни Африки й Азії. Нещодавно Китай уже надав дозвіл на експорт молочної продукції двом молокопереробним підприємствам Чернігівщини. Так по шматочку, методично, ми й "відгризаємо" зовнішні ринки.
- Відчувається, в яких питаннях ви дока.
- Чому я так детально про це розповідаю? Тому що головна задача влади - це забезпечити роботу наших підприємств і можливість заробляти гроші. Тому що це - і зайнятість людей, і зарплата, і податки, і, відповідно, формування місцевих бюджетів. Не буде працюючих підприємств - то й влада нічого не буде варта.
- Хочу торкнутися проблеми консолідованої сплати податків нашими найпотужнішими підприємствами. Якби вони реєструвалися за місцем розташування і більшу частину податків сплачували тут, на Чернігівщині, чи вистачало б цих коштів для розвитку області?
- Ми звели такі показники, щоб подивитися. Найбільше дотацій ми отримуємо на виплату пенсій (3,7 млрд грн.) і соціальні виплати. В цілому - 5,8 млрд грн. А лише одне підприємство "Брітіш Американ Тобакко" - Прилуцька тютюнова фабрика тільки акцизного збору в державний бюджет сплачує близько 6 млрд на рік. А ще ж є зо два десятки наших підприємств, які входять в офіс великих платників податків. Серед них - чернігівський пивкомбінат, обленерго, "Чернігівнафтогазвидобування", підрозділи "Укрнафти" та інші, від яких область майже нічого не має. Так що Чернігівщина однозначно сплачує у держбюджет більше, ніж отримує. Я не можу точно сказати, скільки, бо податки "Укрнафти", приміром, обласна статистика не рахує. Кошти митниці, знову ж таки, проходять транзитом. Але разом з ними, відрахуваннями податкової служби, енергетичної митниці, акцизних підприємств, область перераховує у держбюджет близько 10 млрд грн. Приклад Чернігівщини яскраво показує, наскільки нам потрібна децентралізація.
Отож, нам все-таки треба переключати суспільну думку і концентруватися на тому хорошому, що відбувається: що ми будуємо, ремонтуємо, відкриваємо... Тому що нам потрібен розвиток, нам потрібне свіже повітря. Та й люди хочуть будувати і мати якусь перспективу.
- Що зараз будується в області й за рахунок чого?
- У нас відбувається багато хорошого, потрібне лише бажання знайти й подивитися, що де робиться. Цього року ми залучили сумарно близько 130 млн грн (більшу частину - з Фонду регіонального розвитку) на добудову і ремонти, заміну опалення та інші потреби різних об'єктів: шкіл, садочків, лікарень, житлових будинків. У Мені будуємо й ремонтуємо багато, у Прилуках, Коропі, Городні... Навіть уперше за останні роки виділили з обласного бюджету 13 млн грн на ремонт доріг. Хай це ямковий ремонт, але приємно, що процес руху вперед пішов.
ТИСНУТИ - ОСТАННЄ ДІЛО. ТРЕБА ВЧИТИ ЛЮДЕЙ РАХУВАТИ
- Енергетична, зокрема, газова криза, яку переживає Україна, вкотре змушує всерйоз подумати про альтернативні види палива. Наскільки активізувався перехід, принаймні, закладів бюджетної сфери, на торф і деревину, якими багата Чернігівщина?
- У нас тільки за цей рік на альтернативні види палива (торф, дрова, пілети, щепу) переведено 45 котелень. Перш за все, на щепу. Тому що торф не є відновлюваним видом палива, його поклади вичерпаються - і все. А вимоги Європейського Союзу, під які можна й фінансування отримати, - це використання відновлюваних видів. Велика кількість лісів на Чернігівщині, захаращеність парків, які треба розчищати - потужний ресурс, яким ми володіємо. В Естонії, наприклад, площа якої дорівнює території Чернігівської області, весь той хмиз, що над дорогами росте, спеціальними установками переробляється на щепу і спалюється в котельнях. Місто Таллінн, здається, на 70% опалюється котлами на щепі.
- Ви не проводите агітації за перехід на торфобрикет чи щепу?
- Найкраща агітація - це рахунки, які люди отримують. Якщо вартість гігакалорії на газу сьогодні складає 1800-2000 грн, то на щепі чи пілетах, - в середньому, десь 1100-1200 грн. Тож люди самі чітко рахують, скільки будуть платити і мають право вибору. Екологічно найчистішим є опалення електричною енергією, сонячними батареями... Тому поспішати з агітацією переходити на торф чи щепу не треба.
- Авжеж, сонця стає все більше. Пора, мабуть, здешевлювати сонячні батареї.
- Все залежатиме від потреби. Чи більшим буде споживчий ринок, тим дешевше все буде коштувати. І ви ж бачите, як стрімко розвиваються технології. Хіба десять років тому ми могли подумати про такий технологічний рівень різних установок? Про автомобілі, які їздять на електродвигунах. Вони вже активно продаються, і запас ходу у них дуже великий. Процес пішов, і я думаю, що років через десять ми не впізнаємо наші вулиці. Тому не хочеться зараз агітувати за перехід з газу на деревину, щоб потім не довелось агітувати за перехід на електроенергію.
- Помітила, що ви прихильник такої поведінки - не тиснути ні на кого й чекати, як життя поверне.
- Тиснути - це останнє діло. Треба, скоріше, вчити людей рахувати. І свою нинішню посаду я не розцінюю так, що маю всіма і всім управляти, розказувати, кому що робити, насаджувати свою думку. Є умови - будь ласка, в них працюйте і розвивайтеся. І тоді ми забезпечимо і технологічний, і суспільний розвиток.