Чого очікувати від зустрічі в Абу-Дабі

Анонсовані переговори в Абу-Дабі за участю представників США, України та Росії знову повертають у міжнародний порядок денний тему завершення війни. Однак за зовнішньою дипломатичною активністю поки що не проглядається головного — реальних передумов для досягнення стійких домовленостей. 

Європейські партнери залучені до консультацій з Вашингтоном, проте залишається відкритим питання, наскільки їхні інтереси будуть враховані під час формування майбутньої архітектури безпеки. 

Тож оцінюватимемо цю ситуацію не за гучними дипломатичними заявами, а за реальними інтересами сторін, їхніми можливостями та обстановкою на полі бою. Сьогодні важливо зрозуміти не лише те, про що говоритимуть в Абу-Дабі, а й те, навіщо кожному з учасників потрібен сам цей процес. 

Вашингтон: створення видимості результату як інструмент внутрішньої політики 

Проміжні вибори у США завершилися серйозною поразкою республіканців. Демократи отримали контроль над обома палатами Конгресу, що суттєво змінює внутрішньополітичні умови для адміністрації Дональда Трампа. На цьому тлі обіцянка швидкого завершення війни в Україні, яка була одним із ключових козирів Трампа, досі залишається невиконаною. 

У такій ситуації Білий дім гостро зацікавлений продемонструвати бодай видимий дипломатичний результат. Сам факт проведення переговорів, залучення представників Росії та України, а також публічні заяви про «прогрес» можна подати американському суспільству як свідчення ефективності президентської дипломатії. 

Проте проведення переговорів і досягнення миру — принципово різні речі. Для Вашингтона критично важливо зберегти образ адміністрації, здатної впливати на перебіг війни та задавати міжнародний порядок денний. Існує серйозний ризик, що потреба продемонструвати швидкий успіх почне переважати над необхідністю досягти справедливих і довгострокових рішень. 

Москва: переговори як спосіб виграти час 

Росія отримує змогу демонструвати міжнародній аудиторії удавану готовність до діалогу, не відмовляючись при цьому від своїх стратегічних цілей щодо України. Участь у зустрічі дозволяє Москві уникати звинувачень у саботажі дипломатії та водночас продовжувати військовий тиск на фронті. 

Показовою є і постать керівника російської делегації Володимира Мединського. Це не та людина, яка ухвалює стратегічні рішення щодо війни, територіальних претензій чи майбутньої системи безпеки. Мединський передусім ідеолог і пропагандист, відомий своїми псевдоісторичними концепціями. Тож замість предметної розмови про припинення вогню, виведення військ і гарантії безпеки світ цілком може знову почути лекції про половців, печенігів та «історичну винятковість» росіян. 

Призначення саме такої фігури є чітким сигналом. Мединський може озвучувати позицію Кремля та вести дискусії, але не він визначатиме остаточні рішення Москви. Виникає закономірне питання: наскільки серйозно Росія ставиться до переговорів, якщо замість уповноважених перемовників відправляє політичного ідеолога? За таких обставин очікувати прориву немає жодних підстав. Це радше імітація процесу, ніж підготовка до завершення війни. 

Стратегія Кремля залишається незмінною: максимально використати суперечності між США та Європою, виторгувати вигідні умови й спробувати закріпити воєнні здобутки політичними домовленостями. Для Путіна дипломатія — це лише продовження війни іншими засобами. 

Україна: що це означає для нас і як балансувати в цьому театрі 

Україна опинилася в особливо складному становищі. З одного боку, Київ не може ігнорувати американську ініціативу, адже США залишаються одним із ключових партнерів у сфері безпеки. З іншого — участь у переговорах у жодному разі не повинна перетворитися на готовність обговорювати умови, що суперечать національним інтересам і територіальній цілісності держави. 

Відмова від поїздки створила б ідеальне тло для російської пропаганди та додаткового тиску на Україну: Москва миттєво звинуватила б Київ у небажанні шукати мир. Саме тому українська делегація змушена тримати складний дипломатичний баланс: демонструвати конструктивність, зберігати підтримку партнерів і водночас жорстко блокувати будь-які спроби нав’язати неприйнятні сценарії. 

Головне питання полягає не в тому, чи готова Україна до переговорів, — Україна зацікавлена в завершенні війни. Питання в тому, чи готова Росія припинити агресію, а міжнародні партнери — забезпечити реальне виконання досягнутих домовленостей. 

Європа: чи залишиться континент суб’єктом власної безпеки? 

Окремої уваги заслуговує позиція європейських держав. Процес, ініційований Вашингтоном, фактично зачіпає майбутню систему безпеки не лише України, а й усієї Європи. 

Якщо ключові параметри припинення війни, гарантій безпеки та післявоєнного устрою визначатимуться переважно у тристоронньому форматі за участю США, України та Росії або ж у двосторонньому форматі між Вашингтоном і Москвою, європейці ризикують опинитися перед фактом рішень, які безпосередньо впливатимуть на їхнє виживання. Це особливо небезпечно, адже саме Європа перебуває в зоні прямих стратегічних ризиків від російської агресії. 

Європейська безпека не може бути предметом кулуарного торгу між США та Росією. Відсутність повноцінної участі європейських партнерів у формуванні нової архітектури безпеки лише поглиблюватиме трансатлантичні суперечності. 

Чим можуть завершитися переговори в Абу-Дабі? 

Очікувати прориву на цьому етапі не варто. Найімовірнішим результатом стане формальне продовження процесу, обмін позиціями та спроби кожної зі сторін зафіксувати власні тактичні переваги. 

Головна проблема залишається незмінною: немає жодних переконливих ознак того, що Росія готова відмовитися від своєї агресивної політики. Мир не може будуватися на фактичному визнанні права агресора силою змінювати кордони, диктувати зовнішньополітичний курс сусідній державі та обмежувати її суверенітет. 

Будь-які домовленості без дієвих гарантій безпеки, механізмів контролю та невідворотної відповідальності за їх порушення ризикують стати лише паузою перед наступним етапом війни. Історія вже неодноразово доводила, що дипломатичні декларації без реальних механізмів примусу не зупиняють агресора. 

Абу-Дабі стане черговим дипломатичним майданчиком, але не місцем наближення миру. Справжній результат переговорів визначатиметься не кількістю зустрічей, спільних фотографій чи оптимістичних заяв. Його визначатимуть конкретні зобов’язання Росії, готовність США та Європи забезпечити їх виконання і здатність України захистити власні національні інтереси. 

Поки Кремль не зіткнеться з переконливим розумінням того, що продовження агресії матиме для нього неприйнятну ціну, будь-яка дипломатична ініціатива ризикує залишитися лише черговою імітацією мирного процесу. 

Микола Зенцев, голова експертної ради ІАЦ «Андромеда», генерал-майор запасу