Потужний фініш року: три українські резолюції ООН за два тижні
Їх об’єднує фіксація російської агресії в офіційних документах ООН і збереження міжнародної уваги до війни
Протягом двох тижнів Генеральна Асамблея, що засідає у штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку, підтримала одразу три українські резолюції: про повернення з Росії депортованих дітей, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та порушення прав людини на тимчасово окупованих територіях. У сукупності ці рішення не лише фіксують гуманітарні й правові наслідки та злочини російської агресії, а й слугують індикатором здатності України мобілізувати підтримку в ООН в умовах затяжної війни й геополітичних потрясінь.
ВИКРАДЕНІ ДІТИ: ПИТАННЯ МОРАЛІ ТА ЛЮДЯНОСТІ
Резолюція «Повернення українських дітей», ухвалена на спеціальній надзвичайній сесії 3 грудня, була безпрецедентною: уперше в історії ООН окремий документ присвячено питанням викрадених та депортованих іншою державою дітей. За документ проголосувала 91 країна (згодом додалася ще одна – Коста-Рика), проти – 12, утрималися 57.
Резолюція прямо вимагає від Росії «негайного, безпечного та безумовного повернення» всіх примусово переміщених і депортованих дітей, засуджує практики незаконного усиновлення, нав’язування громадянства та ідеологічної обробки. Посилання на Женевські конвенції та Конвенцію про права дитини переводять дискусію в чітку правову площину.
Виступи української сторони та керівництва Генасамблеї підкреслили ключову тезу: повернення дітей є невід’ємною частиною будь-якого справедливого миру. Водночас цифри – щонайменше 20 тисяч депортованих і лише близько 1850 повернутих – роблять резолюцію не декларацією, а маркером масштабу злочину.
Заступниця міністра закордонних справ України Мар’яна Беца, яка представляла проєкт резолюції і проводила переговори з низкою делегації щодо підтримки документа, в коментарі Укрінформу схарактеризувала результати голосування як «реальну перемогу української дипломатії в нинішніх складних геополітичних умовах». За її словами, показово, що проти повернення українських дітей виступили лише 12 країн, включно з Росією. Цей список варто запам’ятати: РФ, Білорусь, Буркіна-Фасо, Північна Корея, Іран, Нігер, Судан, Бурунді, Еритрея, Малі, Нікарагуа, Куба.
Беца назвала ці держави «традиційною віссю зла», підкресливши, що інші країни, які не підтримали документ, – або утрималися, або не брали участі в голосуванні.
«Справедливий мир – неможливий без повернення кожної дитини, а питання їхнього повернення є складником ширшого мирного процесу», – зауважила заступниця міністра.
За її словами, в умовах безпрецедентного тиску Росії на країни Глобального Півдня – аби ті не підтримували документ – результат голосування засвідчив, що дезінформаційні кампанії та шантаж не спрацювали.
Вона відзначила, зокрема, підтримку документа з боку Південно-Африканської Республіки, яка далеко не завжди голосує за українські резолюції, назвавши це «дуже вагомим результатом».
Заступниця міністра розповіла, що особисто провела близько 30 зустрічей за півтора дня з делегаціями країн Азії, Африки, Латинської Америки та арабського світу. Її ключовим аргументом було те, що питання дітей виходить за межі політики.
«Це не про політику, це про гуманність і людяність», – підкреслила вона.
Мар’яна Беца також наголосила на необхідності забезпечити майбутню відповідальність Росії за щоденні воєнні злочини, зокрема порушення Конвенції про права дитини. Ухвалена резолюція є важливим політичним інструментом на цьому шляху.
ЧОРНОБИЛЬ: ПАМ’ЯТЬ, БЕЗПЕКА, ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
Друга резолюція, яку розглянули 11 грудня, – «Зміцнення міжнародного співробітництва та координація зусиль з вивчення, пом’якшення та мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи» – отримала 97 голосів «за» («проти» – 8, утрималися – 39).
Проти резолюції висловилися Росія, Білорусь, Китай, Північна Корея, Нікарагуа, Куба, Нігер, а також США.
Формально це традиційний для ООН документ, який ухвалюється кожні три роки для підтримки відповідних міжнародних програм, але цього разу він став політично конфронтаційним. Росія та Білорусь підготували власний текст, в якому уникали згадок про воєнну агресію та сучасні загрози ядерній безпеці.
Український проєкт зафіксував принципово нові елементи: пошкодження нового безпечного конфайнменту внаслідок атаки російського дрона у лютому 2025 року, потребу міжнародної підтримки для відновлення цього об’єкта та коректну транслітерацію відповідно до української традиції написання – Chornobyl замість Chernobyl.
Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга пояснив, що цьогорічне просування «чорнобильської» резолюції стало одним із найскладніших дипломатичних процесів у багатосторонніх форматах за останній час. За його словами, документ, який раніше ухвалювався консенсусом, нині став об’єктом політичних маніпуляцій з боку Росії та Білорусі, які намагалися використати тему Чорнобиля для замовчування злочинів РФ і привласнення історичної пам’яті.
Зокрема, Білорусь поспіхом внесла свій проєкт резолюції, розраховуючи, що Україна приєднається до нього. Натомість Київ, як пояснив міністр, запропонував власний проєкт – із коректною транслітерацією Chornobyl, згадками про російські атаки на об’єкти ЧАЕС та вплив війни на ядерну безпеку.
Українській делегації вдалося домогтися процедурного рішення про зміну черговості розгляду проєктів резолюцій, унаслідок чого саме наш документ був поставлений на голосування першим, хоча Білорусь надіслала свій варіант раніше. Після цього Генеральна Асамблея відхилила всі запропоновані Білоруссю поправки та ухвалила український проєкт у повній редакції. На завершальному етапі Генасамблея застосувала так звану процедуру no-action motion, за якою білоруський проєкт було знято з розгляду як такий, що втратив актуальність після ухвалення більш змістовної української резолюції.
До цього процедурного прийому Україна вдається не вперше. Перший заступник глави МЗС Сергій Кислиця нагадав, що 24 березня 2022 року при розгляді проєкту резолюції «Гуманітарні наслідки агресії проти України» українська делегація домоглася зняття з розгляду альтернативного документа ПАР, наголосивши на його схожості з російським текстом та відсутності консультацій з Україною. Тоді Генасамблея ухвалила резолюцію 140 голосами «за» і проголосувала за недопущення альтернативного проєкту до розгляду.
Зараз, ухваливши українську резолюцію, Генеральна Асамблея ООН підтвердила належність Чорнобильського досьє Україні та офіційно зафіксувала в ньому вплив російської агресії на ядерну й глобальну безпеку, зокрема ризики для об’єктів ЧАЕС.
Як зазначив постпред України при ООН Андрій Мельник, Білорусь утратила будь-який моральний авторитет і право ініціювати ухвалення рішень з чорнобильської проблеми в рамках ООН, враховуючи її роль у забезпеченні повномасштабного вторгнення РФ в Україну, а також наслідки для ЧАЕС і його зони відчуження.
Під час голосування проявилося кілька неочікуваних моментів, оскільки країни розраховували на можливість ухвалення обох резолюцій. Скажімо, за український документ віддали голоси Казахстан і Вірменія, які зазвичай утримуються при розгляді наших резолюцій. Очевидно, цього разу вони планували проголосувати за обидва документи, аби продемонструвати свою безсторонність, у результаті – підтримали Україну.
З іншого боку, Сполучені Штати мали намір виступити проти обох резолюцій, оскільки заперечують бідь-яку згадку Цілей сталого розвитку (ЦСР) до 2030 року. Посилання на ЦСР містилося і в нашому, і в білоруському проєктах. Як наслідок США, проголосували лише проти української резолюції.
ПРАВА ЛЮДИНИ НА ТОТ: ФІКСАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ
Третя резолюція, від 18 грудня, – «Ситуація з правами людини на тимчасово окупованих територіях України, включаючи Автономну Республіку Крим та місто Севастополь» – була підтримана 79 державами при 16 – «проти» і 73 – що утрималися.
Проти висловилися Росія, Білорусь, Китай, Буркіна-Фасо, Північна Корея, Іран, Нікарагуа, Куба, Судан, Бурунді, Еритрея, Малі, Зімбабве, ЦАР, Нігер, Екваторіальна Гвінея.
Голосування за будь-яку резолюцію про порушення прав людини (на ТОТ України, в Ірані, Північній Кореї) яскраво демонструє ситуацію в країнах, які виступають «проти». Як правило, червону кнопку натискають делегації, що представляють диктаторські або не зовсім легітимні режими, значна частина яких – російські проксі в Африці.
До початку повномасштабного російського вторгнення рівень підтримки резолюцій про права людину в окупованому Криму був істотно нижчим, аніж нині. У 2022 році, після початку повномасштабного вторгнення, документ набрав найбільше голосів.
Ось як виглядає картина голосувань за цю резолюцію протягом останніх п’яти років, «за» – «проти» – «утрималися» (не голосували):
● 2021 рік: 63 – 19 – 72 (39);
● 2022 рік: 94 – 14 – 73 (12);
● 2023 рік: 78 – 15 – 79 (21);
● 2024 рік: 81 – 14 – 80 (18);
● 2025 рік: 79 – 16 – 73 (25).
В ООН спостерігається чітка залежність рівня підтримки резолюції від жорсткості її формулювань. Чим жорсткіший документ, тим менша кількість країн його підтримує і навпаки: розмиті, загальні формулювання мають більші шанси на широку підтримку.
Документ про порушення Росією прав людини на ТОТ України є одним із найжорсткіших за змістом.
Він містить чітке засудження агресивної війни РФ проти України, підтверджує суверенітет і територіальну цілісність нашої держави в межах її міжнародно визнаних кордонів, а також наголошує на невизнанні будь-яких спроб змінити статус українських територій і вимагає від РФ негайно припинити агресію та вивести всі свої війська з території України.
Резолюція стосується всіх тимчасово окупованих територій, спирається на висновки Незалежної міжнародної комісії з розслідування, прямо засуджує тортури, насильницькі зникнення, сексуальне насильство, мілітаризацію та примусову мобілізацію. Окремо наголошується на системному переслідуванні кримських татар, журналістів і правозахисників, а також на відмові Росії надавати інформацію про долю полонених і викрадених.
СУКУПНИЙ ЕФЕКТ
Три грудневі резолюції – різні за тематикою й рівнем підтримки, але разом вони формують цілісну рамку. Резолюція щодо дітей апелює до моральних цінностей; «чорнобильська» – до питань безпеки та втрати права Білорусі й РФ ініціювати рішення ООН з цієї тематики; про права людини – до системної відповідальності за злочини, скоєні під час війни, та незмінності українських кордонів. Спільним для них є фіксація російської агресії в офіційних документах ООН і збереження міжнародної уваги до війни.
Ці резолюції стали важливим показником дипломатичних успіхів України в Генасамблеї.
Насамперед українці продемонстрували неабияку процедурну кмітливість, результатом чого стало ухвалення «чорнобильської» резолюції.
Резолюція про повернення українських дітей продемонструвала широку географічну представленість країн, які голосували «за» – від Європи та Північної Америки до країн Африки, Азії, Латинської Америки й острівних держав Тихого океану. Показовою стала підтримка з боку держав Глобального Півдня, зокрема тих, які раніше займали стриману або нейтральну позицію.
У всіх трьох резолюціях зафіксовано ключові для України формулювання: визнання примусової депортації дітей як грубого порушення міжнародного права; ув’язування чорнобильської тематики з сучасними загрозами ядерній безпеці через дії Росії; посилення акценту на воєнних злочинах і злочинах проти людяності на ТОТ.
Ці формулювання стають частиною інституційної пам’яті ООН і можуть бути використані в подальших політичних, правових і судових процесах.
У всіх трьох випадках Росія та її союзники намагалися зірвати або розмити документи – через альтернативні проєкти, поправки, тиск на делегації, насамперед з країн Глобального Півдня. Підсумкові результати голосувань засвідчили обмежену ефективність цих зусиль і водночас здатність України мобілізувати підтримку навіть у несприятливих геополітичних умовах.
У сукупності ці фактори свідчать, що грудневі рішення Генасамблеї стали не лише змістовними документами, а й дипломатичними маркерами: Україна зберігає ініціативу, вміє працювати в багатосторонньому форматі, прагне розширити коло партнерів і послідовно інтегрує питання відповідальності Росії в порядок денний ООН.
НАСЛІДКИ ДЛЯ ТИХ, ХТО «ПРОТИ» І УТРИМУЄТЬСЯ
Постпред Андрій Мельник вважає, що резолюції, ухвалені Генеральною Асамблеєю у грудні, стали для України успішними, однак дипломатична ситуація на майданчику ООН ускладняється і потребує нестандартних рішень.
Як сказав він у коментарі Укрінформу, досягнутий результат є оптимальним з огляду на дедалі важчі умови як на фронті, так і на дипломатичному рівні.
Водночас Мельник визнав, що підтримка України в ООН зменшується в кількісному вимірі. «Нам потрібно чесно визнати: ситуація для України на майданчику ООН ставатиме надалі складнішою», – зазначив він. За його словами, якщо на початку повномасштабної війни українські резолюції отримували понад 140 голосів, то нині «найвищий результат – ледь-ледь до сотні».
«Це серйозна проблема. Було б помилкою прикрашати й казати, що все супер», – наголосив постпред.
Він зазначив, що Україні необхідно швидко знайти «креативні, сміливі й навіть жорсткі рішення», аби змінити динаміку голосувань і повернути рівень підтримки.
За словами дипломата, частина держав свідомо утримується або не бере участі в голосуваннях, намагаючись уникнути політичних ризиків.
«Якщо ви не голосуєте за нас, то всі інші варіанти ми сприймаємо як голосування проти нас», – заявив Мельник, наголосивши, що українські резолюції стосуються «питань війни і миру, чорного і білого», а не нейтральних тем.
Він підкреслив, що така позиція матиме наслідки для держав, які роками утримуються або голосують проти. «Це для нас має фундаментальне значення. Ми не можемо дозволити собі просто «брати до уваги» таку позицію», – сказав дипломат.
За словами Мельника, «нормалізація» агресивної політики Росії через мовчазну згоду в ООН створює серйозну загрозу для всієї міжнародної системи. «Ризик у тому, що агресія може стати правилом, а не винятком», – наголосив він.
Постпред додав, що дипломатичний фронт є невід’ємною частиною загальної боротьби. «Цей фронт простягається від Покровська і Куп’янська, через океан – і проходить тут, в ООН», – зауважив він.
Володимир Ільченко, Нью-Йорк
Перше фото: UN Photo