Парламентські комітети: чого варті усі ті "голови" з однією "шиєю"

Аналітика

В умовах монобільшості голови парламентських комітетів не відіграватимуть настільки важливу роль, як при багатопартійній коаліції

Менше ніж за добу до першого засідання Верховної Ради нового IX скликання не вщухає обговорення керівного складу майбутніх парламентських комітетів. Відповідне рішення, яке було ухвалене напередодні підготовчою депутатською групою, з одного боку зняло інтриги та очікування відносно персоналій, а з іншого, наробило гучного галасу. Так, єдиним фронтом проти кандидатури Нестора Шуфрича на чолі комітету з питань свободи слова виступила майже вся "притомна" частина суспільства.

Ще раніше депутати визначилися з профільною структурою та назвами комітетів, яких тепер налічуватиметься 23. Це на п'ять комітетів менше у порівняні з попереднім скликанням. Оптимізацію, кажуть, робили з огляду на ефективність попередньої роботи комітетів. Ми, звісно, перепитали у експертів, чи вдасться монобільшості досягти кращих результатів з пропонованим структурним та кадровим "пасьянсом" у ВР. Але їх відповіді нас трохи засмутили – судячи з усього, зробити це буде непросто.

Порадували, здивували, обурили

Після оприлюднення переліку кандидатів на посади голів, заступників та секретарів парламентських комітетів спостерігачів охопив увесь спектр емоцій. "Прізвища знайомі. Ефект може бути цікавий!", "Ганьба і плювок в обличчя!", "Сіра маса. Поживемо побачимо!" – лунало звідусіль. Тож Укрінформ спробував разом з експертами розібратися в ситуації, як кажуть, на холодну голову.

Не всі з опитаних погоджувались попередньо коментувати озвучені кандидатури, допускаючи усе ж малу вірогідність, що хтось може й не отримати підтримку монобільшості «Слуги народу» в сесійному залі (насамперед така «токсична кандидатура» як Нестор Шуфрич). Але на питання "Яке призначення вас порадувало?" все ж відповіли конкретно.

Багатьох дуже порадували, перш за все, кандидатури Богдана Яременка (Комітет з питань зовнішньої політики і міжпарламентського співробітництва), Іванни Климпуш–Цинцадзе (Комітет з питань інтеграції України з Європейським Союзом), Ірини Венедіктової ( Комітет з питань правової політики). Симпатії у експертів також викликають Дмитро Наталуха (Комітет з питань економічного розвитку), Андрій Герус (Комітет з питань енергетики та житлово-комунальних послуг), Сергій Бабак (Комітет з питань освіти, науки та інновацій), Денис Монастирський (Комітет з питань правоохоронної діяльності). А також компромісна фігура Дмитра Лубінця на чолі “гіперкомітету” з питань прав людини, деокупації і реінтеграції тимчасово окупованих територій в Донецькій і Луганській областях і АР Крим, Севастополя, національних меншин, міжнаціональних відносин.

"Порадувала наявність кандидатів на голів комітетів від фракцій, що не увійшли до більшості та від позафракційних. Хоча теоретично “Слуга народу” могла залишити “опозиції” лише один комітет або навпаки розділити владу в комітетах пропорційно кількості мандатів (зараз у “Слуги” 80% голів комітетів, що, м’яко кажучи не корелюється з результатами виборів). Але загалом маємо дивитись на реальну роботу голів комітетів. Люди з потенціалом та амбіціями там є, але чи реалізують вони ці свої якості?", – сумнівається Дмитро Єгоров, політконсультант, засновник "Гетьман Медіа Холдинг" (Запоріжжя).

При цьому, прізвище Іванни Климпуш–Цинцадзе все ж викликало й певне здивування. "Йдеться не про саму цю людину, оскільки вона є фахівцем у згаданій сфері, а про підхід до призначення керівника комітету. Логічно було б залишити цю посаду саме за владною фракцією. Оскільки йдеться про необхідність координації зусиль різних відомств у частині виконання Україною євроінтеграційних зобов’язань, що, безумовно, є сферою відповідальності уряду і влади країни загалом. "Керування ж цим комітетом представником “Європейської солідарності”, з одного боку надає символічних бонусів Петру Порошенку, а з іншого, – є доволі нелогічним з точки зору здійснення владних повноважень. Тому й виникає враження, що для “Слуги народу” цей напрямок не є пріоритетним, якщо його готові віддати фактично своїм політичним опонентам", – каже голова Єдиного координаційного центру “Донбас” Олег Саакян.

Олег Саакян

А професор, завідувач кафедри міжнародної інформації Львівської політехніки Василь Гулай, наприклад, найбільше дивується кандидатурі Олександра Завітневича на посаду голови Комітету з питань нацбезпеки, оборони та розвідки та до певної міри Андрія Кожем'якіна (Комітет з питань молоді та спорту. "Хоча якщо завтра справдяться прогнози щодо обрання віце-спікером його колеги по партії Олени Кондратюк, то так кадрова комбінація може загалом вважатися прийнятною для «Батьківщини»", – зазначає Василь Гулай.

Василь Гулай

Щодо решти ймовірних призначень, то ситуація, стверджують експерти, більш-менш прогнозована. У тому числі, і з призначенням Олександра Ткаченка головою Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики. "Хоча такий вибір, безумовно, і викликає деякий спротив з боку активних представників суспільної меншості. Але треба розуміти, що для більшості перебування пана Ткаченка на цій посаді не є таким вже й “токсичним”, – стверджує Олег Саакян.

На його думку, оскільки “Слуга народу”, як і у більшості інших комітетів, бере на себе повну відповідальність за цей напрямок парламентської діяльності, то й певні негативи, які можуть бути пов’язані із постаттю Ткаченка, теж будуть належати їй. Тим паче, що це призначення, швидше за все, має тимчасовий характер – до початку активної кампанії із обрання столичного міського голови. Адже Ткаченко є ймовірним висуванцем від “Слуги народу” на цю посаду.

"Окрім того, вважаю, що більш важливе не стільки прізвище керівника цього комітету, скільки гуманітарна політика, яку втілюватимуть в Україні. Оскільки щодо цього маємо низку застережень, які неодноразово висловлювалися в експертних колах і ЗМІ, всі чекають оприлюднення плану – так би мовити політичної пропозиції – від влади. І лише тоді можна буле оцінювати, наскільки ефективним для втілення обраного курсу буде Олександр Ткаченко", – резюмує Олег Саакян.

Так само дещо дивно (з огляду на можливу "тимчасовість" перебування на чолі “енергетичного” комітету) виглядає і кандидатура Андрія Геруса. "Його кандидатура розглядалась як головна і на очільника Міненерго. Тому висунення Андрія Геруса на керування комітетом ставить багато питань, хто ж очолить відомство", – звертає увагу Дмитро Єгоров.

Серед усього переліку кандидатур лиш одна фігура викликала одностайність думок. Усіх опитаних однозначно обурила кандидатура Нестора Шуфрича на посаду голови комітету з питань свободи слова. "Адже з одного боку, йдеться про представника одіозного блоку ОПЗЖ, а з іншого – й сама ця фігура досить одіозна. Не в останню чергу – і через непрості взаємини із журналістами. До того ж, і з професійної точки зору він явно не є фахівцем у сфері діяльності засобів масової інформації. Тобто, і за політичною, і за фаховою ознаками було б дивно, щоб Шуфрич очолив такий важливий напрямок парламентської роботи", – коментує Олег Саакян.

"Пропозиція дійсно дивна і навіть, на мою думку, відверто провокативна. З іншого боку, вагомі формальні аргументи проти особисто Шуфрича доведеться шукати довго і, скоріше за все, десь 16 січня 2014 року. Головне, що йому зараз закидають – це якраз діяльність в часи “регіоналів”, медійну власність його колег по фракції (112 канал, NewsOne, ZIK), відверту проросійську риторику. “Слуга народу” може відкидати ці звинувачення якраз через їх неформальність. Але якщо ми тверезо проаналізуємо висунення цієї кандидатури, то побачимо, що вона цілком вписується в сьогоднішні суспільно-політичні реалії. Команда влади устами голови Офісу президента Андрія Богдана задекларувала, що ЗМІ їй “не потрібні”, тобто свободою слова в сенсі свободи медіа їй можна не особливо перейматися і піти за формальною процедурою", – пояснює Дмитро Єгоров.

Як відомо, Комітет з питань свободи слова – традиційно “опозиційний”, його зазвичай “віддають” фракціям поза коаліцією. "За формальними показниками (кількістю мандатів) “головна опозиція” – це “Опозиційна платформа”. До того ж віддати комітети з питань свободи слова “Опозиційній платформі” означало для “Слуги народу” дати старт черговому непорозумінню серед “старих” політиків. Що наразі і відбувається. Тепер “ЄС”, “Батьківщина”, “Голос” та “Опозиційна платформа” будуть зайняті цим єдиним кадровим питанням", – прогнозує Дмитро Єгоров.

Персоналії нічого не варті, коли модель крива

Між тим, експерти запевняють, що усі ймовірні призначення в парламентських комітетах – за деяким винятками – були очікуваними. При цьому констатують: в умовах існування парламентської монобільшості (і більшості від “Слуги народу” у складах фактично усіх комітетів), керівництво цими парламентськими структурами відіграватиме хоча і знакову, але не вирішальну роль як в діяльності ВР в цілому, так і в політичній кар'єрі того чи іншого депутата.

"Для публічної політики те, чи є людина головою комітету, керівником підкомітету чи “рядовим” депутатом, особливого значення не має. Куди суттєвіше на політичне майбутнє цих діячів впливатимуть інші фактори – пов’язані як із їхніми професійними й особистісними рисами, так і з фінансовими можливостями та наближеністю до тих чи інших впливових груп і окремих фігур", припускає Олег Саакян.

Насправді ситуація така, що більшість проблем ефективності парламентських комітетів сьогодні полягатиме не стільки в персоналіях, як в самій організаційній моделі. "Персоналії можуть забезпечити кворум і послідовність засідань комітетів. А от з точки зору того, на що можуть впливати комітети, то на сьогоднішній день у них дуже обмежені реальні повноваження", – нагадує експерт з конституційного права Богдан Бондаренко.

Богдан Бондаренко

На думку експерта потрібно в першу чергу переглядатися законодавство щодо посилення ролі комітетів, щоб ті реально забезпечували функцію парламентського контролю за виконавчою владою. "У попередні роки сформувався такий хибний курс, коли, комітет, наприклад, викликає на засідання заступника міністра, а той просто не приходить. В умовах, коли парламентський контроль в Україні за діяльністю виконавчої влади взагалі на нулі, та ще й уряд буде сформовано монобільшістю, виникає питання, чи парламентський контроль, як модель державного управління, взагалі потрібен? Тож головні проблеми майбутнього парламенту не в персоналіях – це точно", – каже Богдан Бондаренко.

До всього організаційна структура парламентських комітетів та їх кількісний склад настільки незбалансовані, що це рано чи пізно виллється у проблему нерівномірного навантаження, і, відповідно, стане причиною неефективної роботи. "Якщо ти створюєш Комітет по реінтеграції, то й забирай його собі в коаліцію, адже це питання національної безпеки і оборони – безпосередньо зона відповідальності президента! Але ні, його віддають опозиції. Та ще й "досипають" туди всього іншого – нацменшини, права людей, суто гуманітарні сфери. Навіщо їх змішувати?", – дивується Богдан Бондаренко.

Загалом, експерти ставлять під сумнів майбутню ефективність "побудованої" таким чином Верховної Ради і навіть вбачають відхід від демократії.

“Мене обурив сам принцип, за яким формувалися комітети. Тому що демократія передбачає наявність трьох компонентів. Перший – комітети, зокрема керівний склад, має формуватися пропорційно до кількості складу депутатів, які представлені в тих чи тих фракціях. Це відбувається рівномірно і зрозуміло. Другий – опозиція має отримати головування в "контролюючих" комітетах – бюджетному, регламентному, антикорупційному, свободи слова, з питань прав та свободи людини. Третій – має бути витримана логіка, тобто зони відповідальності, коли комітети мають відповідати за певну сферу діяльності і пропонувати суспільству бачення її розвитку. Але в результаті ми не побачили дотримання усіх цих принципів. Суть фактично підмінили формою", – наголошує Віктор Таран, політолог, голова Центру політичних студій “Ейдос”.

Віктор Таран

Дійсно, партія “Слуга народу” отримала майже 80% керівних посад, що не пропорційно. Третє місце на виборах посіла “Європейська Солідарність”, але вона отримала найменше керівних посад – усього 4. Водночас “Голос” і “Батьківщина” отримали 13 та 10 керівних посад відповідно, що знову ж не відповідає пропорційному розподілу. Жоден важливий комітет, що має контролюючі функції, не віддано опозиції. До того ж ряд комітетів або нетипово об’єднали, або вони помінялися функціями. Приміром, у комітета з питань свободи слова "забрали" інформаційну політику, а комітету з питань місцевого самоврядування чомусь додали питання відання містобудуванням, що до них не має відношення.

"Усе це означає, що ефективної роботи в комітетах не буде, центр впливу просто перенесеться в офіс президента, посада голови комітету нічого не значитиме, опозиція не має жодних важелів, тому не буде жодних дискусій і ми бачитимемо штампування уже прийнятих рішень “згори”. Це вже не демократія. Таким чином ризикуємо отримати подальшу узурпацію влади і втрату легітимності діючого парламенту в очах виборців", – невтішно підсумовує Віктор Таран.

Однак, не будемо втрачати оптимізму – у народних депутатів ще є ніч на роздуми перед завтрашнім першим голосуванням...

Оксана Поліщук, Владислав Обух, Юлія Горбань, Київ