Як таки не віддати Азовське море на поталу росіянам?
Якщо накласти санкції на російські порти Азовського моря і зупиняти російські судна, Росія змушена буде відступити, - переконані експерти
Схоже, в останні два місяці Росія розгортає новий фронт проти України — в Азовському морі. За інформацією Міністерства інфраструктури України, з квітня 2018 року російські прикордонники безпідставно затримали майже 100 українських суден для огляду і ідентифікації екіпажу. Це не лише створює дискомфорт екіпажу, а несе і величезні збитки — одна доба “простою” коштує від 10 до 50 тисяч доларів. Збитки від російського “хазяйнування” в Азовському морі уже є величезними.
Втім, формально норми міжнародного права Росія не порушує. Між Україною та Росією досі діє Договір про співробітництво і використання Азовського моря та Керченської протоки, який був підписаний 2003 року. Він серед іншого визначав, що Азовське море та Керченська протока є спільними внутрішніми водами обох країн. Відтак, як російські, так і українські прикордонники мали і мають повне право зупиняти будь-які кораблі для огляду.
Передумов для того, що Росія припинить переслідування українських та інших кораблів, які йдуть в або з українських портів, та відкриє вільний прохід суден Керченською протокою, немає. Тому треба констатувати: Росія, фактично, хазяйнує в Азовському морі. І це дуже небезпечно. Як припустив Президент України Петро Порошенко, не виключено, що Росія таким чином готує наступ на Маріуполь.
Тож постають два ключові питання: яким чином Україна допустила хазяйнування Росії в Азовському морі? Де була допущена помилка, і чи можливо було запобігти цій проблемі? І як виправити ситуацію в Азовському морі, що несе величезну загрозу економіці і національній безпеці України? На ці запитання Укрінформу відповідають експерти:
Андрій Клименко, журналіст, експерт “Майдану закордонних справ”:
“Лише “отримавши по зубах” Росія припинить свій наступ. А Україні варто готуватись до найгіршого”
Конфлікт між Україною та Росією навколо Азовського моря є наслідком підписання після конфлікту через острів Тузла недолугого Договору про співробітництво і використання Азовського моря та Керченської протоки 2003 року. Фактично, у нас немає з Росією морського кордону. Зараз часто українські дипломати посилаються на Конвенцію ООН з морського права, проте коли Україна та Росія домовились, що Азовське море і Керченська протока — це спільні внутрішні води, Конвенція ООН в частині про територіальні води, територіальне море, прилеглу зону, 12-мильну зону не розповсюджується. Крім того, цією угодою було вирішено, що навіть військові кораблі можуть перебувати в будь-якій точці Азовського моря. Фактично, лінія кордону між Україною і Росією в Азовському морі проходить по лінії прибою — тобто по берегу.
Як так сталось? Угода передбачала, що лінія кордону по Азовському морю буде визначена окремо. 10 років йшли перемовини, 3-4 рази на рік збиралась спеціальна група і позиція України була така: встановити цей кордон по межі адміністративного кордону між Українською РСР та Російською СФСР. Проте Росія тягнула і в результаті станом на 2014 рік кордон по Азовському морю так і не був визначений. Те саме і з Керченською протокою.
Інша справа, що у нас ніколи не було кораблів ВМС України в Азовському морі. Це ще один радянський спадок, адже усі очікували нападу із Заходу від “агресивного НАТО”. Зараз в Азовському морі – лише морська охорона, прикордонники, які раніше займались тим, що контролювали рибалок.
В 2014 році потрібно було розривати дипломатичні відносини, денонсувати всі некритичні угоди. Сподіваюсь, зараз суспільство і політикум дійшли до того, що це потрібно зробити. Хоча є сумніви, що угоду між Росією і Україною буде розірвано. Її використовує МЗС в позовах до міжнародного суду в якості аргументу проти будівництва Керченського мосту. І, мовляв, якщо зараз денонсувати цю Угоду, у нас розвалиться вся стратегія позову. Та не розвалиться! Адже Угода не має зворотної сили — Керченський міст будували в умовах, коли договір був чинний, відтак якщо його денонсувати зараз, факт його наявності в той час нікуди не зникне.
З 27 травня росіяни розпочали масові перевірки суден, які прямували до Маріуполя та Бердянська. Два місяці знадобилось, щоб вищі державні органи включно з президентом висловились з цього приводу. Вважаю, що це ще швидко.
Мета Росії — щоб зовсім перестали ходити судна до Маріуполя та Бердянська. Висота від рівня моря до арки Керченського мосту - 33 метри. Така геометрія “відсікла” приблизно 50% суден, що ходили до Маріуполя і Бердянська, адже вони не проходили під мостом за висотою. У відповідь на це і українські порти, і морські компанії знайшли інший флот, який за своїми параметрами може курсувати Керченською протокою. Тому Росія розпочала демонстративні, масові затримання майже всіх суден, які йдуть або до, або з України. Є такі випадки, коли одне судно затримують в обох напрямках. Це неприємно для екіпажів, капітанів, судновласників. Але важливіше, що це — втрачені кошти: доба затримки обходиться в середньому від 10 до 50 тисяч доларів. Зараз середня тривалість затримки — 23-24 години. Були зафіксовані зупинки і на 56 годин, і на 72 години, і навіть рекорд — 88 годин, тобто майже 4 доби. В Бердянському порту — півтори тисячі працівників, а в Маріупольському — 3,5 тисячі. Вони приносять регіонам найбільший прибуток. Тобто блокування суден, що йдуть з/до України — акт економічної війни з боку Росії в чистому вигляді.
Тому треба реагувати. Майдан закордонних справ сформулював 12 пунктів, які має виконати Україна стосовно Росії в Азовському морі. (Див. Фото нижче)
Якщо коротко, то відповідь має бути асиметричною: санкції щодо портів Кавказ (в Керченській протоці), Ростов, Таганрог, Азов, Єйськ, Темрюк та Новоросійськ. Сама загроза санкцій — сильний удар по агресору. Адже з Росії через Азовське море йде зерно та нафтопродукти. Крім того, треба створювати морський кордон і захищати його: забезпечити зброєю катери прикордонників, передислокувати невеликі кораблі з Чорного моря.
В цій ситуації не можна мовчати. Треба до вирішення проблеми залучати міжнародні організації. Чи будуть преференції із судових рішень? По-перше, в кращому випадку справа дійде до розгляду роки через 3-4. По-друге, Росія вже не одноразово заявляла, що плювати вони хотіли на рішення міжнародних судів і на міжнародне право в цілому. Тобто це шлях в нікуди. Потрібні рішучі дії – заяви, ноти, санкції – тобто активна реакція. Інакше це капітуляція. Ми знаємо, що Росія, зазвичай, суне все далі, поки не отримає спротиву.
Треба розуміти, що Росія діє методично і послідовно – якщо у неї на меті повністю блокувати морський трафік з українських портів Азовського моря, то вони будуть іти до цієї мети. Ключ, а це Керченська протока, – в їх руках. Тому Україні треба мати на столі варіанти дій, коли вони зовсім перекриють суднам доступ до Маріуполя і Бердянська.
Володимир Шульмейстер, колишній заступник міністра інфраструктури України:
“Єдиний вихід для України – вигравати у Росії в міжнародних судах суперечку за суперечкою”
В 2015 році при Кабінеті міністрів було створено групу, яка займалась збором інформації і підготовкою позовів в міжнародні суди щодо порушень Росією морського права. Результатів її роботи не видно, і це може бути пов’язане з тим, що у відповідних міністерствах нема кому цим займатись. А коли Україна жодних дій не вживає, то безкарність породжує вседозволеність.
Якщо закрити очі на хазяйнування Росії в Азовському морі, в Україні зупиняться два порти – Бердянськ та Маріуполь – і будуть великі проблеми в розвитку економіки регіонів і держави в цілому. Будьмо відвертими, Україна має лише два варіанти, як реагувати на агресію Росії в Азовському морі. Або вести бойові дії, або, що я вважаю правильніше, позиватись в міжнародні суди, які незаангажовані і непідкупні, і вигравати у Росії суперечку за суперечкою. Тоді б Росія задумалась, рухатись в тому ж напрямі, чи ні.
Так, теоретично, вантаж, що йде через Маріупольський та Бердянський порти, можна було б перевозити залізницею до українських портів на Чорному морі. Але українська залізниця не розрахована на таке.
А ще проблема у відсутності кваліфікованих працівників в урядових відомствах. Чому їх нема? Перша причина – зручно мати виконувачів обов’язків, адже ними зручно маніпулювати і керувати. На сьогодні з 13 портів, які є в Україні, 11 очолюють виконувачі обов’язків. Керівник Укрзалізниці – виконувач обов’язків, Укрпошти – до початку червня так само, Укравтодор – знову виконувач обов’язків. І Адміністрацію морських портів України очолює також виконувач обов’язків. Соромно! Тому і нема альтернативи Бердянському та Маріупольському портам.
Доки Україна не буде робити серйозних кроків з притягнення Росії до відповідальності, доти Росія дотримуватиметься свого плану. На відміну від України, вона його має.
Микола Романюк, Київ