Виродки «руского міра» і страх перед інопланетною диктатурою

Російські філософи шукають витоки невдач у «Залюдненому острові» братів Стругацьких

...Він нелегально перейшов український кордон в акурат напередодні 25-річчя Незалежності. Попросив притулку. Назвався письменником, хоча написане їм мало кому відомо, і запам'ятався лише пікетами у масці Путіна. Втеча з Росії 36-річного Романа Рославцева не викликало фурору. Ні там, ні тут.

Незадовго до цього політпритулок в Україні отримав інший російський політемігрант - 76-річний Володимир Іонів, який так само перейшов кордон минулої зими. І це в Україні подією не стало.

Біженців з Росії – критиків Путіна, «акціоністів» і пікетників прибуває. Але на дворі вже не 2014-го, коли кожному перебіжчику заглядали до рота, очікуючи підтверджень того, що у Росії фашизм, і одкровень про те, коли ж, нарешті, настане Нюрнберг. За два роки ми зрозуміли, що нічого особливого від нього не почуємо, що ці люди ніяк на політику Росії не впливають і жодної сили в ній не представляють.

Вони – виродки. Виродки "русского мира".

Ті, хто читав у середині 70-х минулого сторіччя в самвидаві «Залюднений острів» братів Стругацьких, або, у гіршому випадку, дивився фільм Федора Бондарчука, зрозуміє, про кого йде мова. Планета Саракш, де життя - «масаракш», уряд Анонімних Батьків, вежі з випромінювачами, доводять народ до пароксизмів любові до влади і ненависті до її ворогів. «Мандрівник» - чудовий персонаж, агент розвинутої цивілізації, затесався в ряди Батьків і намагається запустити на Саракші «прогрес».

І – «виродки», люди, яких «сприятливе» випромінювання урядових веж заганяє не у стан любові, а в конвульсії і нестерпний головний біль.

Тих, хто біжать від випромінювання кремлівських веж за межі Росії, і тих, хто залишився і змушений прикладати до потилиці лід, коли вмикає телевізор, там залишилося небагато. Більш щасливі та відомі – Ілларіонов і Піонтковський лякають Росією із далекого закордону. Латиніна та Биков пишуть вірші і мудрують у відведеній для них резервації. Є підгодовані, як Венедиктов і Кончаловський. Є зовсім дикі – як покійна Новодворська та художник Павленский.

У багатьох ми розчарувалися, тому що вони взагалі не бачать Україну. Це тому що занадто багато чого від них очікували. Вони не наші друзі. Хоча й не вороги. Мені навіть важко сказати, чи вороги вони Путіну. Вони – виродки, а у виродків у фантастичному світі Саракша особлива роль.

Вони не дають забути владі та народу: любов до вождя - це всього лише результат опромінення гіпоталамуса «русским миром». А нас, по цей бік межі, намагаються переконати, що у народу-монстра з північних широт все-таки є совість, зовсім куца – але є.

На цьому, здавалося б, і все. І нема чого копирсатися у сюжетах давно застарілої фантастики.

Але варто покопирсатися. Хоча б тому, що «Залюднений острів» Стругацьких в Росії знову повернувся з небуття. І оскільки Московія, як кажуть філософи, занурена в містичний світогляд, тому і фантасти у ній шануються як пророки.

Нам, в радянські часи, не потрібно було пояснювати, що планета Саракш з її баштовою пропагандою та всесильної спецслужбою – це СРСР. Нинішні росіяни в Саракші бачать Росію. І це справедливо. Але бачать, не так як ми, і не так, як інший світ. Не башти-випромінювачі їх лякають самі по собі, а те, що ними, цими баштами, може скористатися хтось чужий! Анонімні Батьки – вони святі! А от різні там «мандрівники» - крутіше за монстрів Сігурні Вівер.

За версією московських філософів-конспірологів, «Залюднений острів» був написаний не просто так. Це – вказівка нащадкам, як саме облаштовувати Росію. У часі написання (1967 рік) роман збігся з призначенням на посаду голови КДБ Юрія Андропова, людини, яка шанувала письменників-дисидентів, і писала вірші особисто. Саме його, як вважають конспірологи, і висунули брати-письменники від імені радянської інтелігенції як альтернативу тупому Брежнєву. Саме він став прототипом «прогресора-Мандрівника», «освічений диктатор» від КДБ, і повинен був привести СРСР в Європу. Він, а не «виродки» - Сахаров, Буковський або Солженіцин.

І у цьому була найстрашніша змова проти Росії!

Є в Ерефії такий політолог, філософ і публіцист - Сергій Кургінян. Багато хто з нас його пам'ятають за відеороликом з Донецька у липні 2014-го, де він, як спецпосланець Путіна, «палить» всю кремлівську конспірацію, доводячи Губарєву, що Росія таки відправила на Донбас танки і гармати. У свій час будучи режисером, Кургінян наприцінці 90-х мало не десять років поспіль ставив у театрі один і той же спектакль - «Залюднений острів» Стругацьких. І кожен раз безчинства «виродків» супроводжувалися документальними кадрами штурму телестудії Останкіно і розстрілу Єльциним російського парламенту у 1993-му.

Сьогодні він не без задоволення згадує, що був причетний до повалення «освіченої диктатури» (чому не «хунти»?) Горбачова, Єльцина, Чубайса, Єгора Гайдара - і приходу «демократа» Путіна.

Мало того, він, виявляється, ще й врятував Росію від «перебудови-2», у результаті якої владу міг захопити «диктатор-ліберал» Медведєв! (А ми і не знали!) Після зворотної рокіровки «Медведєв-Путін» Кургінян, радіє: «З радикальним лібералізмом покінчено на найближчий час!»

Пазл складається! Залишилося уточнити, яку саме «розвинену інопланетну цивілізацію» представляли «прогресори» Єльцин, Гайдар і Медведєв? Росіянам пояснювати не треба – звичайно, заокеанську.

Колега Кургіняна по філософському путінізму, відомий у Кремлі політолог Борис Межуєв зовсім недавно (30 серпня) опублікував в інтернеті розлогий уривок зі своєї нової книги, присвяченої тому ж «Залюдненому острові». «Стругацькі, - пише він, - допомогли відповісти на питання, у чому був основний порок, основний гріх всієї субкультури російського лібералізму»? І в чому ж він? Та у тому ж самому «освіченому авторитаризмі». І наводить Межуєв ось такий аргумент: виявляється, головний російський реформатор часів Єльцина «Єгор Гайдар, схильний до диктатури», колись сам зізнався, що став економістом після прочитання «Залюдненого острова» Стругацьких, де «Мандрівник» у фіналі говорить про інфляцію. Саме інфляція його, Гайдара, і заінтригувала.

Так ось кому писали директиви «в майбутнє» шанувальники Андропова - брати Стругацькі!

При цьому, вважає Межуєв, сама по собі диктатура не є такою вже поганою: «є в історії випадки, коли авторитаризм необхідний, коли демократичний устрій веде країну до катастрофи».

А що ж погано? А поганою є «ідея дисциплінарного контролю однієї, більш високо організованої цивілізації над іншою, відсталою, вибухонебезпечною, непередбачуваною».

Золоті слова! І як характеристика Російської держави, і як визначення ролі Америки, яка «дисциплінує відсталу націю».

Розвиваючи далі думку щодо «прогресорів», Межуєв лякає російську еліту тим, що, звичайно ж, «єдина мета такого реформування - перетворення нашої країни (Росії) на донора сировини, мізків і тіл». І тут же заспокоює: «мрію про нового ліберального диктатора» вдалося припинити лише завдяки «поверненню Путіна у президентське крісло».

Тепер зрозуміло, чому боязкий путінолюб Федір Бондарчук раптом пішов на такий ризик і зняв у 2009 році «Залюднений острів». Це фільм нам здається пародією на Росію, а для росіян це апокаліптичне попередження: ось що буде, якщо виродки порозуміються з прогресорами.

Виродки самі по собі для режима не страшні, їх завжди видно, їх легко відрізнити по бородам, пишним шевелюрам і підозрілим національностям. А от потенційних «освічених диктаторів», які відвідують спа-салони, вичислити важко. Сьогодні він твій однопартієць, а завтра - англо-німецько-американський шпигун, зрадник батьківщини берія, антипартійна група маленкова-кагановича.

Втім, можливо, Межуєв з Кургіняним і Бондарчуком праві, і кощєєва смерть не у головах опозиції захована, а в знаннях, у ліберальних реформах – раз вони їх так бояться. У насильницькому збриванні боярських борід. У «Руській правді» українського аристократа Пестеля. У продажних дівках імперіалізму – генетиці та кібернетиці...

Мрії про повернення до материнського чрева, писав Еріх Фромм, - ознака психічного розладу. Російські філософи вбачають благо в дрейфі Путіна до Распутіна, і це перетворює їх на «контрамотів», героїв ще одного роману Стругацьких, які живуть у зворотньому часі - з майбутнього в минуле, або на персонажів «Равлика на схилі», які об'їлися галюциногенних грибів і повільно перетворюються на сонне болото.

Втім, можливо, для нас це їхнє перетворення навіть на краще...

Євген Якунов. Київ.