Superhumans: герої з новими кінцівками роблять крок у нове життя

У нас буде велика кількість людей з інвалідністю, і ми маємо бути до цього готові

14 квітня 2023 року у Львові за участі першої леді України Олени Зеленської, міністра охорони здоров’я Віктора Ляшка та його колеги із Франції Франсуа Брауна відкрито центр протезування, реабілітації та реконструктивної хірургії «Superhumans Center». Від ідеї до практичного втілення минуло менше ніж рік. А за чотири з половиною місяці праці центру тут було встановлено 158 протезів. Дехто з пацієнтів отримав дві, а були випадки, що і три нові кінцівки.

Поки що потужності закладу – 50 пацієнтів на місяць. Проте через величезний запит, а в базі очікування на протезування понад 500 заявок, команда Superhumans не зупиняється на досягнутому, розширюється, шукає нових фахівців, збільшує потужності та планує відкривати нові центри в інших містах України.

Як з'явився і реалізується проєкт, що, у буквальному сенсі, ставить на ноги людей, постраждалих унаслідок війни, як відбувається відновлення пацієнтів Superhumans Center, дізнавалися кореспонденти Укрінформу.

Фото: ОП

 SUPERHUMANS – ЦЕ ПРО МАЙБУТНЄ

Перше, що вражає в Superhumans Center, коли сюди потрапляєш, – це доступність. Тут продумано все, до найменших деталей: від пандусів, перил, вбиралень – до сенсорного відчинення дверей та дзеркал у повний зріст або з правильним нахилом, так, щоб було зручно  і для людей з протезами, і на колісних візках. А ще тут всі знають і підтримують одне одного, взаємно собі допомагають, разом спілкуються, святкують.

Так, святкують! Ми, правда, трішки спізнилися на урочистості, але «мама» великого сімейства CEO «Superhumans» Ольга Руднєва розповіла, що раз на тиждень відбувається незабутня для команди і пацієнтів подія – виписка.

- Четвер – це виписний день. Кожного разу він інший. Спочатку в нас був тортик і кава, а тепер самі пацієнти ввели нову практику – похід в гори разом з тренерами, щоб довести, що ти можеш ходити, щоб бути виписаним. Потім – офіційна частина, коли ми всіх вітаємо, обнімаємося, хто хоче – розповідає історії або говорить слова вдячності, охочі можуть потанцювати чи заспівати. Приходять фахівці, які з цими пацієнтами працювали, відпускають своїх «пташок». Дуже зворушливий святковий настрій в цей день. Ми дуже любимо виписки. Сьогодні виписали шість хлопців, минулого тижня – 16, – розповіла Ольга Руднєва.

- Плачуть, коли прощаються? – запитую.

- Ні, наші пацієнти взагалі не плачуть. Навіть від радості. Вони сюди прийшли відновлювати втрачені можливості. І вони радіють. Зустріли тут нових друзів, навчилися багатьох речей, які до того здавалися нереальними, набралися суперсили і можуть рухатися далі. Їхня виписка означає, що вони готові до самостійного життя.

Руднєва розповідає, що ідея створення Superhumans Center належить її другові та підприємцю Андрієві Ставніцеру (український підприємець, співвласник і директор порту TIS, співвласник термінала «Neptune» (спільне підприємство з американською корпорацією «Cargill»). Засновник і партнер інвестиційної компанії «SD Capital». Співвласник буксирного оператора «P&O Maritime», – ред.). У перші дні повномасштабної війни він відкрив гуманітарний штаб «Help Ukraine Center», який допомагав українцям речами та медикаментами, що на його прохання надходили з Європи. На той час вже було чимало людей, які втратили кінцівки і потребували протезування, і було розуміння, що на кошти від держави можуть розраховувати одиниці. Тому в Андрія Ставніцера загорілося бажання створити проєкт, який буде актуальним не «з сьогодні на сьогодні», а з перспективою на майбутнє.

- В основу ідеї поклали те, що хочемо перебудувати картинку України, довести, що в нас немає жертв війни, а є супергерої, які перемагають в цій війні. Щоб люди ходили з крутими протезами замість втрачених кінцівок. Спочатку думали відкрити лише клініку протезування, але потім зрозуміли, що послуга має бути повною: починатися із психологічної підтримки, бо людина має прийняти той факт, що вона втратила кінцівку, потім отримати протез і навчитися ходити. Адже 60% людей, які мають протези, на них не ходять, бо їх не навчили цього робити, – каже Руднєва. І додає: – Назву «Superhumans» придумав Андрій. Я, якщо чесно, спочатку не була від неї в захваті, але вже тепер розумію, що це якраз нас точно характеризує. Сюди приходять ті люди, які готові наполегливо працювати на відновлення своїх можливостей. У нас такі пацієнти, які хочуть жити, хочуть рухатися і вести активний спосіб життя.

ЗА МІСЯЦЬ ЛИШЕ НА ПРОТЕЗИ ПОТРІБНО МІЛЬЙОН ДОЛАРІВ

Тепер у центрі – 67 пацієнтів, хоча потужності розраховані на 50 осіб на місяць. На реабілітацію є змога залучати більше охочих. У списку очікування на протезування – 500 заявок.

- Черга дуже велика. Це реально на дев’ять місяців роботи, – розповідає керівниця центру. – Ми намагаємося і збільшити потужності, і працювати пришвидшеними темпами, але… З протезами для ніг справа рухається швидше, а з тими, що для рук, повільно. І не тільки в нас, а по всій Україні. Тепер середня вартість протезу – 20 тисяч доларів, отже, тільки стосовно комплектування в нас виходить один мільйон доларів на місяць. Тобто за такі великі гроші лише 50 людей зможуть отримати кінцівки. Хоча навіть менше, адже буває подвійна і навіть потрійна ампутація. Тому хтось дочекається протеза в нас, а хтось шукатиме інші варіанти.

Усі послуги центру для пацієнтів – безкоштовні. Фінансування надходить від закордонних донорів та партнерів, державного фінансування та коштів українських благодійників у Superhumans Center не залучають. Команда робить все можливе і неможливе, щоб світова спільнота долучалася до розбудови медичної системи України як сьогодні, так і після перемоги.

- Українцям тепер є на що донатити: зброя, машини, дрони – маємо зробити все, щоб війна якнайшвидше закінчилася. Наше завдання, щоб нас підтримували за кордоном, – ми маємо тримати фокус на Україні. В Європі немає війни, повітряних тривог, на них не падають ракети, чому вони мають про нас пам’ятати? Це наша робота – їздити, нагадувати, розповідати історії, привертати увагу, – наголосила Руднєва.

Найбільшим донором суперклініки став американський бізнесмен та філантроп Говард Баффет. Він пожертвував 16 мільйонів 300 тисяч доларів. Майже усі кошти з цієї суми скерували на ремонт та закупівлю обладнання для першого корпусу центру. Один мільйон скерували на протези для перших пацієнтів.

ЛЮДИНА МАЄ ЛЮБИТИ СВІЙ ПРОТЕЗ, БО ЦЕ – ЧАСТИНА ЇЇ ТІЛА

Екскурсія клінікою разом з Ольгою Руднєвою та PR-менеджером Андрієм Іщиком розпочалася з протезної лабораторії. Тут виготовляють та збирають власними силами сучасні протези. Велика частина комплектувальних від провідної німецької компанії «Ottobock» є поруч, на складі.

Щоб потрапити на протезування, пацієнт спочатку заповнює заявку на сайті, далі йому телефонують, і відбувається зустріч із мультидисциплінарною командою, куди входять психолог, протезист, реабілітолог, лікар, соціальний працівник. На першій зустрічі фахівці з’ясовують, коли було поранення, чи не потрібно проводити реампутацію, а головне – навіщо пацієнтові протез. Тобто чи він працюватиме на полі, чи за комп’ютером, чи планує повернутися на фронт, які умови проживання та сімейний статус. Усе це впливає на вибір протеза та подальшу реабілітацію.

- Це не вибір пацієнта. Адже усі наполягають на біонічних протезах, – каже Ольга Руднєва. – Але коли людина повертається на фронт, то це їй не потрібно і не зручно. Такі протези чутливі до бруду, дощу, потребують заряджання. Ми зі свого досвіду і протоколів знаємо, що потрібно пацієнтові. Тим паче, що якщо в пацієнта потрійна ампутація, то мови не може бути про біонічний протез, йому треба щось дуже потужне, щоб він міг спертися і утримувати баланс.

І ще, на що найперше звертають увагу в центрі, – це мотивація пацієнта. Бажання працювати, щоб стати на ноги, відновитися, жити повноцінно. Якщо людина відповідає цим критеріям, то її госпіталізують.

Поки що своїх палат для пацієнтів центр не має, тому люди, які тут отримують послуги, зазвичай винаймають квартиру, проживають в іншій лікарні, приміщення якої на пільгових умовах орендує Superhumans Center.

У лабораторії протезування працюють шість майстрів і один помічник. Але, як зазначають, протезистів украй бракує, а знайти справжніх фахівців дуже складно.

Найперше пацієнтові вимірюють культю і за цими замірами роблять гіпсовий зліпок – точну копію руки або ноги, з нього виготовляють куксоприймач. Перший – прозорий, щоб протезист бачив, де є почервоніння, де натирає або, навпаки, не прилягає. Далі  майстри допрацьовують проблемні моменти і роблять тестову версію.

- Якщо людині буде незручно, куксоприймач замалий чи завеликий, натиратиме, спричинюватиме попрілості, людина не носитиме цей протез, який би крутий він не був, – каже СЕО клініки. –  Буває, фахівці переробляють гільзу, бо в людей, коли вони починають використовувати протез, часто кукса худне, і культі починають провалюватися. Буває, що одному пацієнтові переробляють куксоприймач 5-6 разів. Це тривалий процес.

Ольга наголошує: варто розуміти, що протез складається з кількох компонентів, можна взяти стопу від одного виробника, коліно – від іншого, а вузлики взагалі від третього, але куксоприймач – це та частина, яка має сенситивну функцію, тому її виготовляють індивідуально, і вона має прилягати до культі ідеально. Часто їх прикрашають принтами на бажання пацієнта: хтось декорує шевронами, патріотичними кольорами, інші – єдинорогами чи дитячими малюнками. «Пацієнт  має любити свою кінцівку, бо це – його нова частина тіла, йому з нею жити. І вона має бути красивою, такою, як він хоче», – наголошують протезисти.

Щоб пришвидшити процес виготовлення куксоприймачів, незабаром у Superhumans планують перейти на електронні технології за допомогою 3D-принтера.  Це скоротить час приблизно удвічі.

«ЛЮДИ БЕЗ МОТИВАЦІЇ – НЕ НАШІ ПАЦІЄНТИ»

Другий поверх Superhumans Center – це територія реабілітації. Тренажерні зали, гідротерапія в басейні, ергокімнати, масажний зал – усе, щоб поставити на ноги та відновити втрачені можливості.

У залі за найсучаснішими тренажерами – чимало пацієнтів. Працюють. Зіпрілі, але всміхаються.

Молода тендітна жінка, фізичний реабілітолог Вікторія Смолінська, яка працює тут від відкриття, задає тон.

- Кажуть, що я тиран. Змушую займатися, але я просто підбадьорюю (сміється). Вони ж до того ніколи не робили таких вправ. Важко, та треба через важко. Мені теж важко щось зробити, бо вони багато часу лежали, тому мусимо одне одного підтримувати. Вони нас мотивують, ми їх, – розповідає реабілітолог.

І додає, що важко працювати з людьми, які перенесли численні операції, довго лежали. Тепер потрібно довго та інтенсивно розробляти спину, прес, куксу, відновлювати баланс.

- Ось пацієнт довгий час лежав, став на протез – почався відразу сильний сколіоз, ба все навантаження впало на хребет. Ми вже всією командою думали, що з того нічого не вийде, – розповідає Вікторія Смолінська про сапера  Олександра Горкавчука з Дубна, який втратив обидві ноги під Лиманом. – Але потрішки, потрішки, працювали – і вже тепер він ходить. І не лінується. Правда? (усі сміються) Зараз розігріваємо м’язи і за 10 хвилин йдемо бігати.

Олександр, який у Superhumans Center уже два місяці, зітхає, але дуже швидко підбадьорюється:

- Треба, я сам знаю, що треба. Якби не треба було, я б звідси втік. Сам розумію, що мушу ходити. Я довго лежав, два місяці рятували мені праву ногу, але так і не змогли. Сапери довго на двох ногах не ходять (сміється). Мрію повернутися на службу, щоб розмінувати Україну. Хоч знаю, що на протезах того не зробиш. Є міни, які реагують на метал… Але, судячи з цього центру, технології йдуть уперед швидше, ніж ми можемо уявити, то, може, за кілька років щось таке придумають, що знову повернуся до роботи.

Фізичною терапією з пацієнтами тут займаються по дві години на день, решту часу забирають масажі, робота з психологом, ерготерапевтом, де відновлюють можливості: малюють, складають пірамідки, повертають побутові навички.

- Люди без мотивації – це не наші пацієнти, вони до нас і не прийдуть, – наголошує керівниця центру. – Пацієнт, коли сюди приходить, має розуміти, що буде складно, тут треба багато працювати, якщо ти хочеш стати на ноги. Якщо до цього не готовий, то шукай інші варіанти. Наш клієнт має вийти і ходити на протезі, а не поставити в куточку і любуватися з дивана. Третій пропуск заняття – і ми вилучаємо з програми, бо охочих багато. У нас не можна алкоголю, тепер вводимо тести на наркотики, бо ми не беремо наркозалежних.

Адаптацією в центрі займаються фахівці першого контакту, пацієнти, які залишилися працювати в команді Superhumans. Вони навчалися в Ізраїлі і тепер впроваджують ці знання тут, вибудовують дисципліну. Триває співпраця «рівний-рівному», бо лише той, хто сам пройшов цей шлях, може якнайліпше розповісти та дати поради.

Один із «найстрімкіших» пацієнтів центру – 29-річний Руслан Гілязов із міста Лубни на Полтавщині. Він отримав важке поранення лише два місяці тому, а цими днями вже зробив перші кроки на протезі без милиць. Як каже Ольга Руднєва, спочатку дуже дивувалася такому швидкому відновленню пацієнтів, переживала, що це відхилення від протоколу. Потім зрозуміла, що вся таємниця – у бажанні, мрії, натхненні.

- Побачив пости в Незламної Русі, що в Superhumans класно протезують, хресна подала на сайті заявку.  І ось я тут, і вже в мене є протез, і я ходжу! У мене крута мотивація, і я ні разу не переживав, не засмучувався, не панікував. У мене є дружина і маленький син, якому буде чотири роки, – є заради кого швидко ставати на ноги. Тепер у нього якраз такий вік – підростає. Я маю навчити його грати в футбол, – каже Руслан.

25 лютого чоловік пішов добровольцем на фронт, згодом підписав контракт і після навчання став стрільцем-снайпером 5-ї окремої штурмової бригади. Поранення отримав у Кліщіївці під Бахмутом, потрапивши під ворожий танковий обстріл.

- Снаряд розірвався просто біля мене. Я спочатку навіть не відчув, що осколки потрапили в руку й ногу, просто було оніміння. Моєму побратимові, який був у трьох метрах від мене, дісталося ще більше, і він, на жаль, загинув. А я з цього місця ще зміг добігти до окопу й наклав собі турнікети, – пригадує ветеран.

Руслан і важко поранений побратим залишилися в окопі під обстрілами танків та «градів», чекаючи на евакуацію.

- У нас не було нічого: ні знеболювального, ні інших турнікетів, оце тільки два, які лишилися на броніку, і гранати, які не зірвало вибуховою хвилею. Аптечку, каску, автомат – усе відкинуло. З ноги постійно йшла кров, ніяк не міг її зупинити, боявся втратити свідомість. Я був командиром своєї групи і був впевнений, що мої хлопці мене заберуть. Їм  вдалося нас винести аж через дев’ять годин.

Бійця евакуювали в  Часів Яр, потім у Дружківку, далі відправили в Дніпро, де й зробили ампутації.

- Там в Мечнікова, в операційній, я кажу лікарям: «Руку можете відрізати, бо їй вже нічого не допоможе, а ногу треба рятувати». Але через те що дуже довго були турнікети, відмерли тканини, і ногу теж ампутували. Але нічого, я відновлююся. Тепер маю механічний протез, а з часом хочу отримати з електронним коліном. Це як на машині вчитися: спочатку освоюєш механіку, а далі можна переходити на автомат. З ним можна бігати, їздити на велосипеді та грати з сином у футбол. А ще я хочу займатися своєю справою, відкрити кав’ярню зі смачною випічкою. Дуже люблю готувати – це моє хобі. І мені потрібен такий протез, щоб я був більш мобільний, – розповів Руслан.

ГІДРОТЕРАПІЯ: І КОРИСТЬ, І  ЗАРЯД ПОЗИТИВНИХ ЕМОЦІЙ

Superhumans Center має власний сучасний басейн, який розробили індивідуально для потреб пацієнтів.

- Це гідротерапія, бо вода знімає до 90% ваги, і якщо людина не може стати на кінцівку на суші, то це просто зробити у воді, – розповідає Ольга Руднєва. – Плюс тут є супротив води і можна тренувати м’язи. Зазвичай пацієнти займаються без протезів, але є сучасні водонепроникні кінцівки, з якими можна плавати. В Україні це – нерозвинений напрям. По-перше, мало таких басейнів, вони дуже дорогі для утриманна, а по-друге, дуже велика нестача фахівців-реабілітологів.

У клініці з пацієнтами працює один тренер – Нестор Бабський. Він закінчив Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського (спеціальність «ерготерапія»).

- Не було в нас такого предмета, як гідротерапія, тому я займався самоосвітою. Навчався в Чехії, де побачив, як працюють басейни в керунку реабілітації. Тепер інтегруємо гідротерапію для наших воїнів. Це дуже класно для їхнього фізичного стану – можливість збільшити амплітуду в суглобах та розширити діапазон рухів, поліпшити тонус м’язів та тренувати витривалість. У нас є комплекс вправ, який підбираємо для кожного пацієнта, залежно від того, які групи м’язів потрібно розвивати. 

Пацієнти зізнаються, що зі всіх можливостей реабілітації в центрі їм у басейні подобається найбільше. Адже, окрім того, що вода позитивно впливає на фізичну форму, то ще й дає позитивні емоції та можливість відволіктися від думок.

НЕ ШКОДУВАТИ ЛЮДЕЙ ІЗ ПРОТЕЗАМИ, А ЦІНУВАТИ ЗРОБЛЕНИЙ ВНЕСОК

Окрім протезування та реабілітації пацієнтів, які втратили кінцівки, в Superhumans Center активно займаються соціально-інформаційною роботою. Раз на місяць запрошують дітей, щоб розповісти їм про виготовлення протезів та надати змогу поспілкуватися із суперлюдьми.

Ольга Руднєва розповідає:

 - Діти  їздять у кріслі колісному, самі складають протез. Ми хочемо, щоб вони нормально сприймали інвалідність, не боялися, були готові на вулиці зустріти людину з протезами. Була в нас чотирічна дитина, їй пояснювали, що в дяді немає ноги, а їй все було нормально, не сприймала, що щось не так, а були діти-переселенці, які плакали. Але коли вже їхали від нас, то обнімалися і були веселі. По-різному діти сприймають. Але після таких екскурсій, коли вони зустрінуть на вулиці людину з протезом, то не буде вже якихось надемоцій, вони сприйматимуть це нормально.

Одесит Олексій Притула за фахом ветеринар, служив у 25-й окремій повітрянодесантній бригаді ДШВ ЗСУ. Захисник втратив обидві ноги, евакуюючи поранених побратимів з лінії фронту під Лиманом. Ампутацію провели в Харкові, операції з реампутації – у Києві. Він один із перших подав заявку на протезування в «Superhumans»,  місяць тому отримав нові кінцівки. Чоловіка вже виписали, проте він приходить на реабілітацію та заняття, з ним поруч дружина Юля та восьмирічна донька Соломія.

- Я неодноразово брав участь в екскурсіях для дітей, – каже Олексій. – Але, на мій погляд, це пояснювати треба не дітям, а батькам. Я часто чую на вулиці від дітей: «О, дивися, в дядька залізні ноги». Мені це нормально, я не ображаюся, навіть якщо вони  кричать на всю вулицю.  Але є випадки, коли мама чи тато відразу дитину відтягують, нічого не пояснюючи: «Йдемо, так не красиво». Це вже зовсім інше. Що не красиво??? Нехай підійде, роздивиться, помацає. Поясніть дитині, що це таке, через що це сталося. Я сприймаю це нормально, але є люди, яким це боляче. І саме від батьків цих дітей залежить, щоб люди, які втратили кінцівки, нормально себе почували на вулиці і в  суспільстві. Тому моя порада батькам: навчайтеся і навчайте, бо, на жаль, це наші реалії.

Ветеран додає, що не варто розглядати втрату кінцівок, як трагедію, і в жодному разі не треба шкодувати людей із протезами або на колісному візку.

- Це наш внесок в українську перемогу! Я хочу, щоб люди так на це дивилися. А не «о Боже, бідненький, він втратив ніжки». Мені реально плювати на жалість. Мені важливо, щоб вони розуміли, що я віддав свої ноги за мир в Україні, хтось віддав руки, хтось – життя. Так є! Це внесок у нашу свободу і нашу незалежність!  – наголосив Притула. А потім, поглянувши на донечку, сказав: – Може, я вже так впевнено говорю, бо рік пройшов після травми, і вже ставлюся до цього по-іншому?! Але в мене була така підтримка, що взагалі не мав часу сильно страждати, паритися чи плакати.

Кілька днів тому Олексій пройшов першу стометрівку без милиць, за руку з донечкою. Каже, це дуже не просто. «Має минути час, щоб ти міг звикнути, тобі почало подобатися і ти зрозумів: це твої ноги. Усе – йди», – додає ветеран.

БЕЗБАР’ЄРНІСТЬ У ДІЇ

Окрім ознайомлення з центром дітей, нещодавно працівники Superhumans провели екскурсію на колісних кріслах для власників великого бізнесу та влади. Мета події – безбар’єрна Україна.

- Ми посадили бізнесменів у колісне крісло і показали, як зробили наш центр доступним, і що так має бути все навколо, – розповідає Руднєва. – Для нас це дуже важливо, бо наш пацієнт виходить у життя з цієї бульбашки Superhumans і потрапляє в реальність. І ми хочемо, щоб він там теж міг добратися до роботи, щоб в офісі для нього зробили нормальне робоче місце, щоб він міг зайти в той ресторан, музей, театр, магазин, який він захоче. У нас буде велика кількість людей з інвалідністю, і ми маємо бути до цього готові як морально та візуально, так і технічно.

Директорка розповідає, що тепер у центрі запускають ще одну важливу для пацієнтів послугу – ресоціалізацію, яка містить пошук роботи та перенавчання. Вона наголошує, що якщо в людини не буде приводу виходити з дому, протез їй не знадобиться. Тому команда пропонує допомогти знайти роботу, мати стабільну зарплату, щоб люди використовували протез на 95% і більше.

 - У нас серед друзів є багато бізнесів, які готові взяти наших пацієнтів на роботу, але не готові пацієнти. У них немає тих навичок, які потрібні для цих позицій. Тому ми робимо профайли всіх, хто хоче перенавчатися, далі будемо навчати і працевлаштовувати. Але… Не факт, що ця робота підійде, власне, нашому пацієнтові. Річ у тім, що вони отримували 100 тисяч гривень, втратили ноги, руки, захищаючи нашу країну, відповідно й хочуть гідну зарплату.  На 20 тисяч не хочуть іти працювати, а бізнеси не можуть запропонувати більше. І водночас має бути пристосоване робоче місце, як мінімум, безбар’єрний вхід і вбиральня, підготовлений колектив. Наразі декого з пацієнтів навчаємо і пропонуємо їм залишитися в нас.

НОВІ ЦЕНТРИ ТА НОВІ НАПРЯМИ

Щоб розвивати галузь протезування в Україні, на базі Superhumans Center будують освітній центр. Тут готуватимуть мультидисциплінарні команди, щоб надавати якісні послуги українцям, які постраждали від війни.  Для навчання будуть залучені найліпші світові фахівці, які готові приїжджати з місіями до України.

Нещодавно центр відвідала місія французьких спеціалістів із реконструктивної хірургії. Вони оглянули людей, які отримали мінно-вибухові, вогнепальні чи інші травми обличчя і шиї з ушкодженням кісток щелепно-лицевої ділянки, і вже восени повернуться, щоб провести разом із командою центру перші операції.

Хірургічного відділення наразі клініка не має, але тривають активні роботи з реконструкції дев’ятиповерхового корпусу, який розташований упритул до центру. Тут розгорнуть палатний фонд клініки, облаштують операційні та апартаменти для закордонних лікарів.

- Місія із Франції буде вже восени, до цього часу в новій будівлі роботи ще не завершать, тому операції проведуть у госпіталі ветеранів війни. Поки що їхні операційні також відновлюють до стандартів, яких вимагають закордонні фахівці. Я думаю, що частину палатного фонду ми здамо до кінця року, а навесні вже будуть власні операційні. Це водночас оптимістично й реалістично, – каже Руднєва.

Її слова та надії підтримує Андрій Іщик: «Ми відкрилися 14 квітня, думали, що не встигнемо, але дива бувають. Тепер відбуваються два процеси: будівельний і медичний. До нас приїжджали швейцарці й казали, що в них би такого ніколи не було. Поки б не закінчили ремонт до останнього гвинтика, не почали б робити протези. Але ж ми українці, у нас війна, і ми не маємо часу чекати, тому мусимо все робити, як кажуть, на ходу».

Поспішають не лише у Львові. Невдовзі Superhumans планує відкрити п’ять нових центрів в Україні.

- Тепер розглядаємо можливість відкрити наші заклади в Харкові чи Дніпрі, а також у Миколаєві або Одесі. Масштабуємося. Хочемо бути ближче до клієнта. Але «мама» усіх Superhumans буде у Львові.

Людмила Гринюк, Львів
Фото Анастасії Смольєнко