Пастка в пісках: як Москва прикриває рукотворну гуманітарну катастрофу в Олешках

До чого може призвести тотальна блокада окупованого міста

У новинній стрічці херсонського «губернатора» Сальдо — 99% новин виключно про нещодавні «вибори» до Держдуми. «З метою забезпечення безпеки виборців були передбачені різні форми участі: у приміщенні дільниці, вдома та на прибудинкових територіях», — йдеться на сайті.

Натомість експерти припускають, що голосувальні «мобільні бригади» взагалі не доїжджали до Олешок чи навіть Голої Пристані, звідки окупаційна влада вже давно перебралася до Скадовська чи Залізного Порту. Важко навіть припустити, що у прифронтових регіонах відбувалося й електронне «голосування», враховуючи ситуацію зі зв’язком і електроенергією.

Що приніс «русский мир» Олешкам

Насправді окуповані Олешки зараз у всіх на слуху не через псевдовибори, а через тотальну блокаду, в умовах якої цивільне населення буквально опинилося на межі виживання. Але російські ЗМІ про це мовчать.

Тим часом у місцевих пабліках пишуть: «у місто вже три місяці не доставляють продукти. Багато людей вичерпали свої запаси, виживають лише на залишках їжі з городів. Дехто вже буквально харчується лише зеленню та овочами. У мережі кілька разів публікували чергові списки людей для евакуації. Але ситуація виглядає вкрай складною: усі дороги навколо міста сильно заміновані, під час поїздок як до Раденська, так і до Голої Пристані за останні місяці сталося вже кілька трагедій. Найближчі автомобілі з продуктами стоять близько тижня у Великих Копанях, але не можуть проїхати. Вони мали доставити їжу до єдиного збереженого місцевого магазину… Окупаційна влада буквально «забила» на місто і не завозить нічого».

І це справді так. Остання підтверджена доставка продуктів відбулася 26 травня. Станом на 24 червня Моніторингова місія ООН з прав людини фіксувала, що нових поставок до Олешок не було. Вересневі свідчення мешканців вказують, що регулярне постачання так і не відновилося.

Ще навесні цього року українська міська військова адміністрація повідомляла про приблизно дві тисячі людей у самому місті (до повномасштабного вторгнення в ньому проживало близько 24–25 тисяч людей, а в усій громаді — близько 40 тисяч), серед них близько 50 дітей. 22 вересня міністр у справах громад, територій та внутрішньо переміщених осіб України Віталій Безгін озвучив приблизно таку саму цифру. Отже, за цей час чисельність населення міста істотно не змінилася.

Від підриву Каховської ГЕС до мінної небезпеки

Нагадаємо, окупанти захопили Олешки у перший день повномасштабного вторгнення. Відтоді саме Росія фактично контролює місто, відрізане від українських державних служб і незалежного моніторингу.

Нинішня катастрофа не виникла раптово — ситуація погіршувалася поступово. 6 червня 2023 року була зруйнована Каховська гребля, яка на той момент перебувала під контролем російських військ. Потік води обсягом близько 18 кубічних кілометрів затопив щонайменше 80 населених пунктів. Олешки опинилися серед найбільш уражених міст. Повінь знищила будинки, дороги, мережі водопостачання й запаси. ООН встановила особи 15 цивільних, які загинули внаслідок утоплення, переохолодження або травм у кількох окупованих громадах, включно з Олешками та Голою Пристанню.

Саме тоді вперше виявилася проблема, яка загострилася тепер: відсутність гуманітарного доступу. 9 червня 2023 року представники окупаційної влади не пропустили волонтерів із їжею та ліками до приблизно 600 людей у центрі Олешок. 18 червня ООН повідомила, що Росія відхилила запит на доступ до затоплених районів під її військовим контролем.

У 2025–2026 роках безпекова ситуація лише погіршилася: дороги заміновані, будь-який автомобіль стає ціллю для дронів. Через це до міста не можуть безпечно дістатися ані постачальники, ані медики, а мешканці не можуть безпечно виїхати.

Росія почала визнавати проблему

До кінця травня цього року «губернатор» Сальдо не визнавав проблем в Олешках, називаючи повідомлення про них «лицемірством». Однак уже у червні Родіон Мірошник (якого Москва призначила представником МЗС РФ) визнав, що «ситуація в місті критична», звинувативши в цьому Україну та «владу західних країн».

Під час короткого послаблення бойових дій 9–11 травня волонтерам вдалося вивезти 32 людини. Але це була не організована евакуація: частина людей мусила долати пішки до десяти кілометрів небезпечної дороги.

Станом на 16 вересня Офіс українського омбудсмана отримав 176 звернень і верифікував дані про 358 людей, які терміново потребують допомоги у виїзді. За словами Дмитра Лубінця, список, алгоритм місії, участь Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ) та режим тиші з українського боку були опрацьовані, але Росія не дала підтвердження.

Моніторингова місія ООН також закликала сторони погодити локальне припинення вогню, щоб люди могли виїхати, а їжа й медикаменти — потрапити до тих, хто залишиться. Але погодженого з Росією гуманітарного доступу й досі немає.

Усе це зрештою призвело до гуманітарної катастрофи в Олешках. Зазначимо: під цим терміном мають на увазі не стільки порожні полиці магазинів, скільки руйнування всієї системи, що дає цивільному населенню змогу виживати. У буквальному сенсі.

Наприклад, у червні четверо хворих потребували переведення до окупованого Скадовська, але їх не змогли евакуювати. Зрештою один пацієнт помер, так і не дочекавшись евакуації. Автомобільні маршрути перекриті не одним простим шлагбаумом, а поєднанням мін, дронів, обстрілів і, головне, відсутністю узгодженого режиму тиші.

Голова МЗС України Андрій Сибіга назвав Росію єдиною перешкодою для евакуації. І лише 21 вересня Москва в особі офіційного представника Кремля Дмитра Пєскова уперше назвала ситуацію в Олешках «критичною» та визнала проблеми. Але всю відповідальність поклала на Київ: за версією Пєскова, російські військові працюють над розв’язанням проблеми.

Як вони працюють, невідомо, адже Москва так і не дає згоди на місію під міжнародним контролем і не пояснила, як саме збирається виконувати свої обов’язки. Адже стаття 55 IV Женевської конвенції чітко зобов’язує окупаційну державу максимально можливою мірою забезпечувати окуповане населення їжею та медичними матеріалами. Якщо ресурсів недостатньо, стаття 59 вимагає зголоситися на програми допомоги й сприяти їм. Водночас Росія може перевіряти вантажі, погоджувати час і маршрути, але можливість такого контролю не дає підстав для довільної або безстрокової відмови.

Отже, російська окупація спочатку позбавила місто нормального життя, згодом — нормального управління, а незалежних спостерігачів — доступу до нього. Каховська повінь зруйнувала житло й інфраструктуру. Міни та дрони зробили шляхи сполучення з містом смертельно небезпечними. А відсутність допомоги мешканцям та згоди на їхню евакуацію перетворили військову ізоляцію на гуманітарну катастрофу. Ось так Олешки і стали пасткою.

Москва може ще довго вдавати, що «Олешки квітнуть», але норми міжнародного права однозначні: саме Росія контролює це місто і саме вона зобов’язана забезпечити його населення або допустити гуманітарну операцію. Інакше окуповані Олешки остаточно стануть пісками.

Макс Мельцер