Кремлівський Excel: як увіпхнути 30 років у 109 днів

Між політичними фантазіями Путіна та фронтовою реальністю — прірва в десятиліття

Москва вкотре запустила «заїжджену платівку»: жодних реальних переговорів, доки Україна не виведе своїх військ із Донбасу. За останній тиждень цю тезу синхронно повторили і помічник Путіна Юрій Ушаков, і речник Кремля Дмитро Пєсков. Суть сигналу проста — Київ має капітулювати ще до початку будь-яких домовленостей.

Ушаков прямо заявив: хоч сто раундів переговорів проводь, але без виходу ЗСУ з Донбасу вони «не матимуть сенсу». Пєсков пішов ще далі, додавши до списку вимог і інші «російські регіони», тобто окуповані території України, які Москва не контролює, але вже записала у власну конституцію. Кремль фактично знову пропонує Україні погодитися на поразку ще до предметних переговорів.

Гра у «великі домовленості» провалилася

Для чого така настирлива констатація давно відомого факту? Адже всі розуміють, що лише Донбас Росію не задовільнить. Потім настане час вимог «звільнити конституційні території РФ» у Запорізькій і Херсонській областях. Згодом знову виникнуть претензії на Одесу й Миколаїв, «буферні зони» в Харкові, Сумах і Чернігові, і нарешті знову оживе стара мантра про «Києв — мать городов русскіх».

Настирливість, як припустило цього тижня видання Financial Times, полягає в тому, що командування російської армії переконало Путіна, що армія зможе захопити весь Донбас до осені, яка, зазначмо, починається якраз за 109 днів. У зв’язку з цим джерела FT охарактеризували перспективи відновлення переговорів за посередництва США як «украй незначні».

Останній старий / новий московський меседж, спрямований насамперед на Вашингтон із відповідним посилом «Київ і Європа не погоджуються», зрозумілий. Паралельно сама Москва вже відкрито виказує невдоволення США. Голова МЗС Лавров заявив, що Білий дім за часів Дональда Трампа фактично продовжує антиросійську політику адміністрації Джо Байдена. В інтерв’ю RT India Лавров зазначив, що Вашингтон говорить про перспективи взаємовигідних технологічних, енергетичних та інших проєктів, але за цими заявами немає практичних дій. За словами Лаврова, всі санкції, введені за Байдена, залишаються в силі, а адміністрація Трампа вже вживає власних заходів економічного тиску на Росію.

Проте, із розчаруванням «духом Анкориджу», яке вигадала сама ж Москва, тунелем із Чукотки до Аляски та рештою прожектів нехай розбираються самі росіяни. Поготів, досвіду того, як «нас укотре надули» (за словами Путіна), у них багато. А те, що від цього «духу» якось не так тхне, було зрозуміло ще в жовтні минулого року.

Цікаве інше, – звідки в путінських «червоних командирів» така впевненість, що за 109 днів вони зможуть «звільнити» весь Донбас. Вже згаданий Пєсков 12 квітня, коментуючи слова віцепрезидента США Джея Ді Венса про «кілька квадратних кілометрів територіального спору між Росією та Україною», заявив, що питання зводиться до «приблизно 17–18 відсотків території Донецької області, яку Москва ще не контролює».

А квітень цікавий тим, що саме цього місяця усі без винятку OSINT-аналітики (включно з російськими) зафіксували найнижчий темп наступу із 2023 року. І хоча вони й намагаються зробити хорошу міну при поганій грі з картами бойових дій (наприклад, не вказують присутності ЗСУ в Часовому Ярі), найважливіше те (як визнають самі z-блогери), що «і наші аналітики, і ворожий DeepState, розходячись у цифрах, фіксують одну й ту саму тенденцію – з лютого темпи просування російської армії помітно знизилися. І це не може не непокоїти».

Тривожить їх і те, що, за підрахунками, для того, щоб до 1 вересня «звільнити» всю територію Донецької області, темпи наступу російської армії треба збільшити в чотири рази. Але де ж їх узяти?

10 травня видання The New York Times також підтвердило, що, за оцінками моніторингових каналів, останні три місяці стали для російських військ найповільнішими за темпами просування із 2023 року. Після часткових успіхів наприкінці минулого року армія РФ почала втрачати вже не просто темп, а й території. І з нинішньою швидкістю Росії знадобиться понад 30 років, щоб повністю окупувати Донбас. А потім ще й «відновлювати».

Економічне самогубство: гектари за ціною діамантів

Насправді кремлівська пропаганда вже стикається з безжальною арифметикою війни: між її політичними фантазіями та фронтовою реальністю — прірва довжиною в десятиліття. Саме тому в самій Росії все гучніше лунають голоси на тему «українська, зокрема донбаська, овчина не вартує вичинки». І наводяться фінансові розкладки, з яких випливає, що сукупні витрати РФ на війну проти України за 16 років війни досягли астрономічної цифри — близько 1,2 трлн доларів США. Ця цифра містить пряме фінансування армії, заморожені золотовалютні резерви та накопичені збитки від міжнародних санкцій. Попри те, що частину даних засекречено, або вона є оцінною, цей порядок цифр дає змогу осягнути реальний масштаб катастрофи для російської економіки. Щоб зрозуміти вартість путінської агресії проти України, її порівняли з такими показниками: ВВП України (2025 ) склав близько 210 млрд доларів США. Тобто Росія вже витратила суму, еквівалентну шістьом річним українським економікам України. Її держбюджет становить приблизно 87 млрд доларів США. Витрачена Росією сума (1,2 трлн доларів США) могла б фінансувати життєдіяльність усієї України протягом майже 14 років. Інший аспект: якщо конвертувати воєнні витрати у вартість української землі (за яку, власне, Росія і воює), цифри стають ще більш сюрреалістичними: фактично за кожен захоплений гектар на сході України Росія вже заплатила ціну, що у 50–100 разів перевищує ринкову вартість цієї землі.

Хоча метою Путіна, звісно, була не купівля активів, а повна ліквідація суверенної держави, економічна ірраціональність його війни очевидна вже всім. За частку витрачених коштів Росія могла б теоретично «купити» принаймні лояльність чи загалом активи всієї України ринковим шляхом. І воювати Путін, як відомо, взявся саме тоді, коли українці (із 2014 року) почали заважати йому купувати Україну.  І коли у 2022-му стало остаточно зрозуміло, що Україна не продається, «найоптимальнішим» шляхом, який обрав Путін, став «триденний київський».

І зрештою, саме цей шлях виявився найбільш неефективним способом розпорядження ресурсами за всю історії Росії: витрачено в десятки разів більше, ніж коштує все загарбане майно, а результатом стала руйнація, а не збагачення.

Отже, буквально кожен день доводить, що воювати Росії в Україні — математично невигідно. Але з математикою в Москві зараз дуже погано. Тому тепер там вигадуватимуть, як утілити в життя нещодавню заяву Путіна про те, що війна проти України «наближається до завершення» й увіпхнути 30 років у 109 днів.

Макс Мельцер