Українцям пропонують нові рецепти “енергетичного добробуту”

Це коли здешевити енергоресурси можна не лише обмежуючи ціни, а, насамперед, зменшуючи споживання

Верховна Рада ухвалила у першому читанні рамковий законопроєкт №4507 “Про енергетичну ефективність". Документом визначено комплекс заходів для поступового – рік до року – зменшення обсягів споживання готової енергії та всіх без винятку енергоресурсів. Передовсім, газу й електрики. Мова як про “батоги”, так і “пряники” (заохочення та жорсткий контроль) для місцевої влади та великого бізнесу. Наприклад, можливостей для одержання державної підтримки на втілення заходів з енергоефективності стане більше. Але при цьому кожні 4 роки суб’єкти господарювання муситимуть проходити енергоаудит. Поміж пріоритетів – впровадження програм енергоменеджменту і встановлення систем інтелектуального обліку енергії. 

За оцінками галузевих експертів, втілення передбачених заходів допоможе бодай частково розв’язати проблему безгосподарності й переплат в комунальній сфері, а також знизити собівартість виробленої в Україні продукції. Це, переконані автори законопроєкту, стимулюватиме внутрішній споживчий попит на вітчизняну продукцію та підвищить її конкурентноздатність на зовнішніх ринках. Глобальна ж мета – досягнення європейських стандартів в енерговиробництві та споживанні, підвищення рівня життя населення через скорочення витрат на оплату енергоресурсів, посилення енергонезалежності та енергетичної безпеки держави.

Щороку €8 млрд “з повітря”: лише завдяки заощадженню енергоносіїв

Високою вартістю енергоресурсів в Україні не обурюється хіба що лінивий. Надто, в опалювальний період, коли рівень їх споживання суттєво зростає. Критикують владу, власників генерації, імпортерів, операторів мереж та постачальників. Як на побутовому рівні – переймаючись шаленими цифрами у “платіжках”. Так і на виробничому – констатуючи, що висока вартість енергії часто-густо нівелює будь-які конкуренті переваги вироблених в Україні товарів. При цьому далеко не в кожному зверненні, публікації у ЗМІ чи виступі політиків на цю тему (не кажучи вже про пости в соцмережах та розмови “на кухнях”) згадується про одну з головних причин “енергодорожнечі” – ледь не рекордний за світовими мірками рівень споживання енергоресурсів на душу населення та чи не найвищу енергоємність вітчизняних комунального господарства і промисловості. Тоді як рецепт “енергетичного добробуту” будь-якої національної економіки давно відомий:

1. Забезпечення внутрішніх потреб завдяки власному видобутку енергоресурсів чи диверсифікації їх постачання із-за кордону.
2. Вільна конкуренція і справедлива ринкова – не монопольна, не спекулятивна й не популістсько-маніпулятивна – ціна на енергоносії.
3. Гідний рівень доходів населення, за якого енергоспоживання не “з’їдатиме” левової частки бюджетів домогосподарств.
4. Енергоефективність та низький відсоток витраченої енергії у собівартості виготовленої продукції – як у складі окремих товарів та послуг, так і в одиниці національного ВВП.

Звісно ж, є й інші приклади. Коли витрачені ресурси ніхто не рахує, а й якщо й рахує – то формує ціни “для своїх” у неринковий спосіб. Але, здебільшого, стосується це держав, які не лише повністю забезпечують власні потреби в енергоресурсах, а й є їх експортерами. І які саме завдяки видобуванню та продажу енергоносіїв формують свої національні фонди багатства та розвитку (як-от, Норвегія, ОАЕ чи Саудівська Аравія) або використовують вуглеводні як інструмент внутрішніх і зовнішніх політичних впливів (як Росія). Україна ж до таких енергетично "обдарованих" країн не належить. Тож ми й повинні діяти так, як ті гравці, котрі, маючи недостатні обсяги власного енергетичного ресурсу чи й не маючи його взагалі, почуваються цілком енергонезалежними і захищеними.

Україна начебто й рухається у правильному напрямку. Іноді навіть демонструючи успіхи і вже маючи за плечима “локальні перемоги”. Приміром, ще у 1994 році ухвалили доволі прогресивний як на той час Закон “Про енергозбереження”, заміною якому, за задумом авторів, і стане новий законодавчий акт. Згодом затвердили законодавство, що регулює окремі сегменти енергоринку. Останніми роками багато зроблено, щоб позбутися російської “газової голки”, лібералізовано (інша справа, що не бездоганно) ринки газу й електроенергії, ухвалено законодавство про комерційний облік у різних сегментах енергетики й ЖКГ, періодично затверджувались програми підтримання власного видобутку й перероблення енергоресурсів.

Але. Ці програми не завжди виконували належним чином. Тому ринки залишились переважно монополізованими. Плюс популізм політиків, котрі, щоб догодити електорату, впроваджували штучні регулювання й обмеження. В результаті – замість сучасних моделей енергоспоживання, які тією чи іншою мірою вдалося імплементувати в багатьох країнах, котрі в 90-і також починали разом із нами рухатися “від совка”, – маємо доволі непривабливий енергетичний статус-кво. Приміром, на виробництво тепла, води та водовідведення в Україні йде втричі більше енергії, ніж у розвинених європейських державах. У структурі тарифів у Європі ці витрати складають 18%, у нас – 40-50%. “Країна щорічно споживає близько 92 млн тонн нафтового еквіваленту енергії та має одну з найбільш енергоємних економік у світі. Майже половина (44%) виробленої та імпортованої енергії втрачається при її перетворенні та транспортуванні до фінального споживача, що на 12% вище, ніж у країнах ЄС. Потенціал скорочення витрат енергії при споживанні може сягати 60%. Тільки за оцінкою в трьох секторах – житловому, бюджетному та постачанні енергії (разом близько 63% енергобалансу України) – потенціал заощадження становить близько 19 млн тонн нафтового еквіваленту (або 8 млрд євро) щорічно”, – зазначають у Пояснювальній записці автори “енергоефективного” законопроєкту.

Виходить, щороку країна може заощаджувати на енергоресурсах і продуктах їх переробки понад 260 мільярдів гривень! Це – уп’ятеро більше, ніж передбачeно у Державному бюджеті-2021 на житлово-комунальні субсидії. І більш ніж утроє перевищує обсяги заборгованості населення за комунальні послуги, що сформувалася на початок цього року (73 млрд. грн). Тобто, якби дієві заходи з енергоефективності було втілено раніше, про проблему заборгованості в енергетиці та ЖКГ (спрощено) можна було б забути. А захмарних цифр у наших “платіжках”, то вже точно не було б. Проте, з одного боку, умовний спосіб для реального життя не годиться. З іншого ж – краще пізно, ніж ніколи. Тож розберімося, що пропонують автори законопроєкту, аби змінити ситуацію. І за яких умов ці пропозиції можуть спрацювати.

"Три кити" енергоефективності

Законопроєкт, покликаний навести лад в питаннях енергоефективності, доволі об’ємний. Він містить чимало спеціальних та не зовсім зрозумілих широкому загалу термінів. І, звісно ж, – куди без цього у вітчизняному законодавстві – загальних фраз. Зупинемося на конкретних пропозиціях та механізмах, що згадуються в документі. Серед них:

1. В Україні мають створити (вочевидь, на базі структур, які вже працюють в цій царині) центральний орган виконавчої влади, що забезпечуватиме втілення державної політики у сфері ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів, енергозбереження, відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива. Поміж його функцій – контроль та обрахунок цільового показника щорічного скорочення споживання енергії. Як окремими підприємствами, установами і організаціями, так і економікою країни у цілому. Інше завдання – контроль за здійсненням та облік енергоаудитів, порядок проведення яких також визначатиме майбутній закон. База даних енергоаудитів, згідно з проєктом, має бути у безоплатному доступі на офіційному веб-сайті нової структури.
2. Передбачено створення інституту енергоаудиторів. Спеціальних фахівців, що опікуватимуться питаннями енергоефективності, проводитимуть аудит та сертифікацію.
3. Впровадження в органах влади систем енергетичного менеджменту. Для аналізу споживання енергоресурсів, планування, реалізації та моніторингу заходів з енергоефективності.
4. Держава стимулюватиме повсюдне встановлення інтелектуальних систем обліку. Передовсім, операторами передавальних та розподільних систем. Адже левова частка втрат енергоресурсів пов’язана саме із їх недбалим транспортуванням. Водночас стимулюватимуть і встановлення таких систем безпосередньо споживачами енергоресурсів.
5. В Україні діятиме Національна система моніторингу та верифікації економії енергії та Фонд енергоефективності.

А ще законопроєктом пропонується внести зміни до Закону України “Про енергетичну ефективність будівель”. Документ планують доповнити статтею 15-1 “Стратегія термомодернізації будівель”, яку Уряд має затвердити на період до 2050 року.

Загалом же українцям час зрозуміти, що енергоефективність та зменшення витрат на виробництво теплової енергії, води й водовідведення – найнадійніший спосіб зниження тарифів, – кажуть експерти. Причому, маємо бути готовими до того, що на початковому етапі втілення відповідних реформ очікуваного ефекту може й не бути. За підрахунками, перші позитивні результати запланованих змін отримаємо щонайраніше за 3-5 років. А на по-справжньому якісні зміни можна розраховувати десь за півтора десятиліття.

Владислав Обух, Київ