А чи існує реальний ринок газу, або Чому до крапки в тарифному питанні дуже далеко

А чи існує реальний ринок газу, або Чому до крапки в тарифному питанні дуже далеко

Аналітика
Укрінформ
Рішення про обмеження вартості “блакитного палива” тимчасове. Тож уже зараз маємо думати, як розв’язувати проблему в принципі

Кабінет міністрів оприлюднив постанову, якою  запровадив граничну ціну на газ для населення – 6,99 гривень за кубометр (що відповідає найнижчому показнику, зафіксованому в січні на Українській енергетичній біржі). Щоправда, рішення тимчасове, діятиме з 1 лютого до завершення карантину, але щонайпізніше – до 31 березня. Також уряд визначив граничний тариф на розподіл газу (другий рядок у наших “платіжках”) – 1,79 гривень за кубометр. Але – без ПДВ. Тобто, 2,15 в рахунках на оплату послуг. НКРЕКП вже підготувала проєкт рішення про приведення у відповідність до цієї ухвали вартості помпування палива для 14 операторів розподільчих мереж, де цей показник був вищим – від 1,8 до 2,5 гривень (без ПДВ). Проєкт оприлюднюють для громадського обговорення – щоб остаточно затвердити його до 1 лютого (наступне засідання регулятора заплановано на 25 січня). Таким чином, максимальна кінцева ціна палива для українських споживачів у лютому-березні не перевищуватиме 9,2-9,5 гривень за кубометр. А не 13-15 гривень, що “світили” багатьом при збереженні нинішнього статус-кво, коли газзбути визначали ціну на власний розсуд, “формально” реагуючи на підвищення котирувань на європейських газових хабах. Хоча увесь ресурс, який ми зараз споживаємо, закуповували набагато дешевше, а собівартість внутрішнього газовидобутку не перевищує 1700 гривень за тисячу “кубів”.

Рішення про зниження тарифів тимчасове. А що ж далі? Адже викликані недореформованістю вітчизняного газового ринку болячки просто так не відчепляться. Чи є можливість і ринкових підходів, на збереженні яких наполягають міжнародні партнери, зокрема МВФ, не позбутися, і украй важливий для слабких економік фактор купівельної спроможності населення враховувати?

Газові реалії: тарифи vs доходи

На перший (відсторонений) погляд, як для жителів країни-імпортера газу, надто жалітися на високу вартість ресурсу українцям нібито й гріх. Це вам не електроенергія, за яку нашим промисловцям іноді доводиться платити ледь не найбільше по всій Європі. Якщо ж порівнювати газові тарифи, то подекуди лише розподіл “блакитного палива” коштує ледь не стільки ж, скільки у нас весь ресурс. Середньоєвропейська вартість прокачування газу розподільчими мережами – 19 євро за МВт/год. Тобто, 200 євро – або 6830 гривень – за тисячу кубометрів. Щоправда, наші сусіди – поляки, румуни, чехи, словаки  – платять менше: від 2500 до 4500 гривень (в еквіваленті). Що позначається й на загальній вартості ресурсу, яка, за деякими винятками, удвічі-втричі вища, ніж в Україні.

Так розмірковують прибічники повної лібералізації газового ринку й відмови від будь-якого державного у нього втручання. І одразу ж наштовхуються на “вбивчий” контраргумент: хіба ж співмірні тамтешні та  наші доходи? При цьому дехто порівнює газовий сегмент із іншими споживчими ринками. Приміром, із продажем продукції світових компаній, що мають представництва в Україні. Скажімо, McDonald's Corporation, яка, хоча й періодично підвищує вартість своєї продукції, все ж тримає її на рівні, що відповідає купівельній спроможності українців із середнім доходом. Тим паче, нещодавно оприлюднили дані щорічного Індексу Біг Мака від видання “The Economist”, згідно з якими українська гривня за паритетом купівельної спроможності “в гамбургерах” є однією з найбільш недооцінених у світі валют: Economist вважає, що співвідношення вартості продукту в різних країнах приблизно відповідає пропорції курсів їхніх валют. Скажімо, у США “еталонний” гамбургер популярної мережі коштує $5,66, у скандинавських країнах – до $8. А у нас – “лише” 62 гривні. Тобто, $2,2. То що ж, виходить – “макдональдсівці” можуть враховувати в ціновій політиці місцеві споживчі особливості, а ГК “Нафтогаз”, облгаззбути Фірташа та інші постачальники палива  – ні?..

McDonald’s враховує платіжні можливості споживача, а облгази ні
McDonald’s враховує платіжні можливості споживача, а облгази ні

Натомість більшість “серйозних” експертів вважають Індекс Біг Мака непоказовим (через низку суб’єктивних чинників), а порівняння газового ринку із “гамбургерним” – некоректним. Визначальними для роботи фастфудних мереж є внутрішні умови – вартість продуктів, робочої сили, енергоресурсів, розмір  оподаткування, орендної плати тощо.

До того ж, ринок фастфуду доволі конкурентний. І більшість українців або взагалі не відвідують такі заклади, або обмежуються кількома візитами на рік. Газ же для доброго десятка мільйонів українських домогосподарств – безальтернативний. Це робить його, на відміну від сендвічів, стратегічним для країни продуктом, тісно пов’язаним із природними та, на жаль, штучними, сформованими нашими квазіринковими умовами, монополіями. Не дарма ж і вся енергетика, і її газовий сегмент регулюються цілою низкою законодавчих актів (рамковий – Закон України “Про ринок природного газу”). Уявити ж ухвалення Закону “Про регулювання ринку гамбургерів” –  щонайменше смішно...

Валерій Боровик
Валерій Боровик

“Особливості газового ринку не лише у “стратегічності” ресурсу, а й у багатовекторності впливів на нього як внутрішніх, так і зовнішніх чинників, – додає в коментарі Укрінформу голова правління Альянсу “Нова енергія України” Валерій Боровик, –  Це й відносини з РФ, маршрути та обсяги транзиту, цінові тенденції на європейських газових ринках, ступінь їх інтеграції з українським. Та навіть погодні впливи. Також газ в Україні завжди був елементом політичної боротьби. Останнім часом це нібито й відійшло на другий план, але, як бачимо зараз, іще не повністю. Не забуваймо й про те, що вартість газу впливає на ціноутворення в багатьох інших галузях”... Специфіка газового ринку також у тому, що відрегулювати його “на короткому кроці”, на відміну від більшості інших споживчих ринків, неможливо. Для прикладу згадаймо, як швидко вдавалося гасити “гречані пожежі”, компенсуючи дефіцит крупи на українському ринку постачаннями з КНР.  А“картопляну” проблему вирішили, збільшивши імпорт бульби з Росії, Єгипту та Білорусі. Знайти ж дешевий газ узимку (за відсутності ресурсу в підземних сховищах) практично неможливо.

Отже, висновок: на газовому ринку мають діяти свої, особливі, закони і правила, які в українських умовах наразі часто-густо спрацьовують навпаки.  Після скасування у серпні ПСО (покладання на НАК “Нафтогаз” спеціальних обов’язків із забезпечення населення паливом за пільговою вартістю) нам обіцяли стрімке посилення конкуренції, яка, мовляв, обвалить ціни. Отримали ж натомість значне підвищення. Бо, попри видимість конкуренції (газ продають понад 50 компаній), умови диктують кілька монополістів-”важковаговиків”. Думаєте, нинішнє тимчасове повернення до регульованої ціни найбільше вдарить по фірташівських газзбутах і облгазах-монополістах? Де там. Вони мають “запас міцності” і величезну клієнтську базу – 65-70% усіх українців, котрі користуються газом. А ось багато невеликих постачальників, які не мають ні власного вже закупленого ресурсу, ні доступу до дешевого газу від Укргазвидобування, можуть не витримати тривалого цінового обмеження. Тож конкуренція на ринку послабиться до “ти і я та ми з тобою”: ГК “Нафтогаз” + структури Регіональної газової компанії Фірташа... То де ж вихід?

1. Нарощування власного видобутку і продаж усього цього газу населенню

Ще до лібералізації з 1 серпня минулого року роздрібного газового ринку було зрозуміло: ризикуємо стати жертвами сумнозвісного принципу “літо красне проспівали”... Закон передбачав доволі тривалий перехідний період підготовки до реформи. Експерти попереджали: без неї, у тому числі – демонополізації цієї сфери й диверсифікації джерел постачання палива, – відкривати ринок не можна. Натомість чиновники до таких порад і сигналів не надто прислухалися – певно, сподіваючись, що якось воно та буде і ринок сам себе відрегулює. У  “цивілізованих” країнах воно, може, так би й сталося. Але не у нас. Що перед тим яскраво продемонстрував гіркий досвід лібералізації ринку електроенергії, який нікому не прийшло в голову екстраполювати на газовий, аби уникнути бодай найочевидніших помилок. Тож і при газовому реформуванні ми наступили на ті ж граблі.

Добре, що хоч  спромоглися де-юре розділити функції із продажу і прокачування палива. Де-факто ж пуповину між роз’єднаними структурами – газзбутами і обл- та райгазами – не розірвали. Більшість із них залишаються “братами-сестрами”, управляються пов’язаними особами, мають одних і тих же бенефіціарів. Питається, навіщо терміни лібералізації ринку кілька разів переносили, якщо цей час не використали для підготовки?

Сергій Дяченко
Сергій Дяченко

“Ще до лібералізації країна мала максимально диверсифікувати ринки постачання, – каже в коментарі Укрінформу голова Бюро комплексного аналізу і прогнозування Сергій Дяченко. – Мало бути принаймні 6 джерел – як у Європі. В Україні компенсувати їх нестачу міг би власний видобуток. Але ми вже понад 5 років маємо надвисокі ціни, які у рази перевищують собівартість українського газу, а видобувні компанії, отримуючи надприбутки, майже нічого не зробили для нарощування річного видобутку”. Приміром, усі програми щодо збільшення щорічного видобутку газу дочірньою структурою НАК, компанією Укргазвидобування, із 15,5 – спочатку до 18, а потім до 20 мільярдів кубометрів – “успішно” провалено. “У приватному секторі ситуація трохи краща. Але обсяги видобутку у цьому сегменті усе ще незначні. Та й там є багато компаній, які отримавши ліцензії, не поспішають освоювати нові родовища. Держава має думати, як заохочувати інвестиції у цю сферу. У тому числі, й іноземні. Саме це допоможе знизити ціни у ринковий спосіб. Хоча процес цей триватиме не місяць і навіть не рік”, – вважає пан Дяченко.

Валерій Боровик додає: це можливо лише за прогнозованості державної політики. “Головна причина нинішньої ситуації – загальна нереформованість вітчизняної економіки. Адже тільки-но влада починає непопулярні реформи,  виникає спротив, соціальне збурення. І робимо крок назад. Натомість же, незалежно від зміни влади, держава має дотримуватися взятого курсу й виконувати затверджені плани. Ручне втручання – особливо, коли не розуміємо, скільки воно триватиме, небезпечне”, – каже експерт.

Та  якщо вже – з огляду у тому числі й на об’єктивні причини, пов’язані з коронавірусом і економічною кризою, – й довелося вдатися до таких кроків, украй важливо максимально скористатися відстрочкою, щоб (пере)запустити конкурентний газовий ринок по-справжньому. 

2. Посилення регуляторних функцій НКРЕКП і контрольних – АМКУ

“Відпускати ціни можна лише в конкурентному середовищі, – погоджується Сергій Дяченко, – Інакше матимемо неконтрольоване підвищення цін, як і відбувалося до останнього часу у газовій сфері. Причина зрозуміла: монополізація практично усіх стратегічних для країни галузей. Запобігати цьому мав би (і має в майбутньому) Антимонопольний комітет. Утім, фактично три десятиліття він заплющував очі на те, що відбувається. Зокрема, допустив приватизацію “в одні руки”, подальшу надмірну концентрацію виробництв. Прогнозую, що й нинішня активізація АМКУ – та ще й із нашими “найсправедливішими” судами, які часто стають на бік монополістів, – може закінчитися нічим”, – песимістично налаштований пан Дяченко.

Насправді ж Антимонопольний комітет “зачухався” лише після того, як ситуацію із газовими тарифами публічно взяли під контроль президент і прем’єр. Північне міжобласне територіальне відділення АМКУ тільки зараз відкрило справи проти 6 газзбутів ("Київоблгаз Збут", "Житомиргаз Збут", "Чернігівгаз Збут", "Черкасигаз Збут", "Уманьгаз Збут" та "КиївГазЕнерджи") за ознаками зловживання монопольним становищем при формуванні ціни на газ.

Олексій Хмельницький
Олексій Хмельницький

Про це повідомив голова відділення Олексій Хмельницький. "Купувати газ на 40% дешевше можна було вже минулого року. З моменту, коли ринок газу відкрився для населення. Точніше, мав би працювати. Бо ціну, яку виставляли останні три місяці деякі газзбути, ніяк не можна назвати ринковою”, – наголошує посадовець. Логічне запитання до нього: а справи проти монополістів порушити три місці тому або й раніше, оскільки їхньому “ціновому диктату” уже не один рік, – не можна було? І до його колег: а чому й тепер мовчать представники інших відділень АМКУ? У центрі, на півдні, на сході і заході країни усе гаразд?

Те ж стосується й регуляторних функцій НКРЕКП. Після того, як президент обурився вартістю прокачування палива, регулятор “невідкладно” запропонував знизити тарифи, встановлені для операторів ГРМ – цінових рекордсменів. А ще ж кілька тижнів тому комісія так же одностайно голосувала... за суттєве підвищення тарифів для понад двох десятків компаній...

3. Покращення обліку, абонплата та інші допоміжні “нюанси”

Наведення ладу із обліком газу – також логічний крок, який би “по-хорошому” мав передувати лібералізації. Насправді ж облгази (ще старого зразка) фактично проігнорували законодавчу норму про комерційний облік ресурсу, згідно з якою саме вони мали обладнати усі наші помешкання лічильниками за рахунок цільової надбавки у складі тарифів. Натомість ці гроші спокійно проїдалися, а індивідуальних приладів обліку майже ніде в багатоповерхівках не встановили. Окрім загальнобудинкових лічильників. Бо це, передовсім, вигідно облгазам:  власні технологічні втрати можна “розкидати” на усіх споживачів.

Тепер же, скидається на те, що – перепрошуємо за тавтологію, – встановлення лічильників повністю “скинуть” на громадян. Котрі таким чином заплатять за них двічі. При цьому для українців, які користуються газом лише для приготування їжі, встановлені власним коштом газоміри можуть ніколи й не окупитися. Єдине – хіба якщо ВР ухвалить рішення про обов’язкове  встановлення лічильників, які не лише вимірюватимуть обсяг, а й визначатимуть якість (калорійність) газу. Й за умови, що постачальників-порушників каратимуть гаманцем. Аж до скасування плати, якщо ресурс не відповідатиме визначеним договором між продавцем і споживачем параметрам. Поки що ж плата за газ не залежить від його якості: чи то чайник на плиті закипає за 3 хвилини, чи за 15... При цьому до наших осель  активно помпують паливо із теплотою згорання, що помітно не дотягує навіть до вітчизняної норми –  7600 ккал/м³, –  не кажучи вже про європейські 9000 ккал/м³. 

Нові можливості з’являться після ухвалення законопроєкту №2553 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження на ринку природного газу обліку та розрахунків за обсягом газу в одиницях енергії” (МВт-години замість кубометрів), що, поміж іншого, дозволить запобігати зловживанням і припискам при переведенні європейських енергоодиниць в українські під час операцій з імпорту, а головне – зробить наш ринок зрозумілішим та прозорішим для потенційних іноземних гравців. Що реально допоможе розв’язати проблему неналежної конкуренції. Операторів же ГРМ це спонукатиме модернізувати мережі, оптимізуючи технологічні витрати. Але цей документ законотворці ухвалюють  як... низькокалорійний газ горить. Ще торік у червні його затвердили в першому читанні. До другого й досі не дійшло.

Борис Кушнірук
Борис Кушнірук

Ще один  із запропонованих експертами варіантів зменшення тарифного тягаря  – впровадження рівномірної абонентної плати не лише за транспортування, а й за увесь енергоресурс. За словами голови Експертно-аналітичної ради Українського аналітичного центру Бориса Кушнірука,  перевага абонплати у мінімізації піків навантаження на споживача в опалювальний сезон, а також на бюджет, з якого платять субсидії. Якщо споживач протягом року сплачуватиме за ресурс рівними частинами, щомісячні витрати домогосподарств вирівняються, заборгованість зменшиться, “у підприємств з’явиться прогнозований ресурс та можливість використати його на закупівлю газу в літній період – коли ціни найнижчі”, – каже пан Кушнірук. І саме повернення до механізму абонплати, на його думку, допоможе перейти до справді ринкових механізмів ціноутворення. При цьому знижується психологічний тиск – тариф і абонплата встановлюватимуться раз на рік. Що зручно і споживачеві, і постачальникові. “Єдине: доведеться рахувати обсяги недоспоживання чи переспоживання ресурсу. Але це – зовсім інший рівень проблеми”, – переконаний економіст.

Та навіть якщо в Україні й не підуть таким шляхом (адже для споживача це не реальне зниження тарифів, а тільки реструктуризація “жахливих” платежів), – справжній конкурентний газовий ринок можливий лише після упорядкування системи надання субсидій і головне – їх монетизації. На цьому наголошував під час дискусії на Energy Club голова правління "Нафтогазу" Андрій Коболєв. Він вважає справедливим підходом не штучне обмеження цін, а адресну підтримку вразливих споживачів. Для чого потрібно сформувати їх реєстр – Єдину інформаційну базу. “Якщо є вразливий користувач, дайте йому гроші. Так роблять в усіх розвинених країнах. Саме відсутність інформації про те, які категорії споживачів є вразливими, та яке співвідношення вартості спожитого газу до їхніх доходів, є основною перешкодою для надання громадянам монетизованих субсидій”,  – переконаний пан Коболєв.

Отже, маємо ще одне завдання. Чи виконаємо його, скориставшись періодом “цінового затишшя”? Не факт. Але хочеться помилитися.

Владислав Обух, Київ

P.S.: У середу прем’єр-міністр Денис Шмигаль поінформував про домовленості з постачальними компаніями, які навесні представлять свої річні газові продукти з фіксованою ціною. "Відповідно, доручив Міненерго, Мінекономіки, Мінсоцполітики разом з НКРЕКП та АМКУ до кінця місяця підготувати довгострокові інструменти для збалансування ринку природного газу", – наголосив глава уряду.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-