Світлана Мусіна, депутатка міської ради Брюгге

У багатьох містах Бельгії українські громади є досить помітними та значно розширилися після повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році, коли сюди прибували хвилі вимушених переселенців. Більшість українців досить добре інтегруються в суспільство, активно вивчають мову та знайшли стабільну роботу, а також активно залучаються до благодійних ініціатив, збираючи допомогу для Сил оборони України.

Проте в Бельгії також проживають вихідці з України, які прибули сюди задовго до війни, стали координаторами таких ініціатив та допомагають тим, хто тепер тільки намагається адаптуватися до нових реалій. У місті Брюгге однією з таких помітних фігур є Світлана Мусіна, яка не тільки роками опікується питаннями місцевої української громади, а й набула достатнього авторитету й популярності у спільноті, щоб бути обраною депутаткою міської ради.

Укрінформ поспілкувався з пані Світланою у вихідний день, фактично єдине вільне вікно у графіку членкині міськради, яка, окрім цього, викладає в місцевому університеті та керує благодійною організацією «Крила».

У 2014 РОЦІ БЕЛЬГІЙЦІ НЕ УСВІДОМЛЮВАЛИ, ЩО ТЕРИТОРІЯ ДОНЕЦЬКОЇ ТА ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТЕЙ – ЯК УСЯ БЕЛЬГІЯ

- Що привело вас до Бельгії? Можете поділитися обставинами вашого переїзду?

- Усе почалося в далекому 1997 році, дуже романтична історія. Я працювала у закладі для діток з обмеженими можливостями в Донецьку, у підвалі звичайної п’ятиповерхівки. Туди неочікувано завітала команда бельгійських журналістів, які готували матеріал про життя в місті та його нагальні проблеми.

Типове кохання з першого погляду – оператор через українських колег того ж вечора передав своє прохання зустрітися ще, і я своєю на той період ламаною англійською намагалася пояснити нав’язливому іноземцю, що мені, матері, яка сама виховує сина, подібні зустрічі з незнайомим іноземцем не цікаві. Проте він дуже мило наполягав, і згодом, після нескінченних міжнародних дзвінків з Бельгії, мого ознайомчого візиту в це казкове місто, знайомства з батьками та постійних умовлянь, він буквально поставив мене перед фактом, що знову їде в Україну, де хоче зі мною одружитися.

Так я й опинилася в абсолютно незнайомій країні, де все було чужим, і складалося враження, що я маленька дитина, яка вимушена заново вивчати цей світ. Чоловік запевняв мене, що я швидко знайду роботу за моїм фахом лікаря-педіатра, але в реальності виявилося, що всі мої дипломи та документи, які підтверджують мою професійну кваліфікацію, тут не визнаються, отже, довелося піти на компроміс із власними амбіціями та розпочати фактично з нуля навчання на медсестру в місцевому університеті прикладних наук VIVES. Також була змушена паралельно працювати прибиральницею, адже навчання було не безкоштовним, а сімейний бюджет не давав змоги жити лише на зарплатню чоловіка.

Але українська жінка ніколи не здається, я свого домоглася і довела працівникам соціальної служби, що потягну навчання, покращу свої знання нідерландської, яка в регіоні Фландрія є офіційною мовою, та успішно закінчу курси.

І вже після цього мене запросили залишитися працювати в університеті, де тепер сама читаю лекції вже майже 22 роки.

- Ви у країні вже дуже давно, отже, напевно спостерігали зміни в тому, що бельгійці знають про Україну, як вони її сприймають. Логічно припустити, що з початком агресії Росії Україна опинилася в центрі уваги…

- Справді, коли Росія почала воєнну агресію проти України у 2014 році, багато бельгійців дуже мало знали про Україну як таку. Багато хто ототожнював її з Росією, не мав гадки про географію країни, її культуру – що вже казати про природу конфлікту. Коли чули в новинах про Донецьку та Луганську області, які прагне захопити агресивний сусід, вони навіть не усвідомлювали, що ці області дорівнюють Бельгії в цілому. І ось коли я їм це все пояснювала, люди починали потроху задумуватися.

Ще задовго до війни, коли я підтягнула нідерландську і могла більш-менш вільно спілкуватися з місцевими, я вирішила, що дуже важливо розповідати їм про нас, про нашу історію, про творчість, про наш український дух.

Це були такі собі неформальні посиденьки в домашніх умовах, де я збирала знайомих, варила борщ, відповідала на їхні питання та намагалася розповісти їм якомога більше про Україну. В університеті я також регулярно організовувала творчі заходи, вбиралася у вишиванку, влаштовувала невеличкі виступи та, звісно, вивісила український прапор, де він є й досі.

До речі, забігаючи наперед, скажу, що на центральній площі Брюгге поруч з бельгійським майорить український прапор. Одразу після повномасштабного вторгнення я додзвонилася до бургомістра, мого знайомого, з проханням принаймні символічно підтримати Україну, попросивши його дозволити встановити цей прапор у самому серці міста. Він негайно погодився, і це стало тільки першим кроком, після чого, звичайно, ще багато зробили влада міста та пересічні мешканці для допомоги Україні та українцям у більш практичній площині.

У 2022 РОЦІ ЄДНАННЯ БЕЛЬГІЙЦІВ З УКРАЇНОЮ ВІДЧУВАЛОСЯ В ПОВІТРІ

- Як ви почали допомагати українцям, що опинилися у Брюгге після лютого 2022 року?

- Усе відбувалося на інтуїтивному рівні, я розуміла, що треба робити щось, і у виділеному владою приміщенні, де соціальна служба міста зустрічала переселенців, я координувала та вела облік запитів про допомогу, особливо від жінок, які прибували з маленькими дітьми. Це й лікарі, це й розміщення – безліч питань.

Уже через три дні після повномасштабного вторгнення ми провели у Брюгге першу маніфестацію, на яку прийшло багато бельгійців. Єднання з Україною відчувалося у повітрі. У мене досі збереглися повідомлення із чатів університету, де ми обговорювали в часи ковіду робочі питання, із численними запитаннями від колег, що вони можуть зробити, щоб допомогти. Багато хто розмістив у себе вдома українські родини, багато хто активно збирав кошти на допомогу.

Для мене, як і для всіх нас, я впевнена, ця війна – невгамовний біль. У мене забрали мій дім, мені немає куди повернутися, адже я родом з Донецька. Мені пощастило, що я змогла перевезти до Бельгії свого батька, де, за його власними словами, він прожив найкращі шість років свого життя, які виявилися останніми. Син розстріляного радянською владою за любов до України «ворога народу», що все життя пропрацював на шахті, знайшов у Бельгії нове натхнення і розвив у собі талант художника. Містяни досі добре знають малюнки Ігоря Мусіна, які присвячені і Брюгге.

Цікаво, до речі, пригадати, що після його приїзду до Бельгії у 2014 році мені було неможливо домогтися для батька статусу біженця, адже тут не визнавали, що на Донбасі точиться справжня війна і що він заслуговує на відповідний статус. Тому чудово, що Європейський Союз принаймні у 2022 році затвердив програму тимчасового захисту для вимушених переселенців з України, яка насправді неоціненно допомогла українцям, зокрема в Бельгії.

ДІТИ НЕ ПОВИННІ ВТРАЧАТИ ЗВ’ЯЗОК З УКРАЇНОЮ

- Як за ці декілька років розвинулися ініціативи для допомоги українцям?

- Насправді через деякий час, коли основні побутові питання переселенців були залагоджені, я вирішила разом з однодумцями, зосібна з тих, хто приїхав у 2022 році, зосередитися, окрім благодійних зборів, на допомозі Силам оборони України та гуманітарних ініціативах, на творчому та освітньому розвиткові дітей. Серед тих, хто прибув, були люди творчих професій та педагоги, отже, ця ідея перетворилася на реальність, і ми зареєстрували громадську неприбуткову організацію «Крила».

Щосуботи ми збираємо десятки діток, зокрема з особливими потребами, де в ігровій формі, через творчість навчаємо їх, а також проводимо майстер-класи та організовуємо виступи.

На мою думку, важливо зробити все, щоб діти не втратили зв'язок з Україною. Важливо дати їм відчути смак України – і найлегше це зробити за допомогою творчості.

Чому «Крила»? Тому що одне крило – це розповідати дітям про країну, у якій вони опинилися, про її особливості, традиції тощо, а друге крило – це розповідати про їхнє українське коріння, розвивати відчуття приналежності. З одним крилом не полетиш, потрібно два.

Ми відзначаємо важливі для України дати – традиційні та офіційні. Язик не повертається називати їх «святами» у цей непростий час, отже, ми не святкуємо, а саме відзначаємо.

Згодом ми також організували творчі заняття для дорослих, які почали відвідувати не тільки українці, а й місцеві та інші іноземці. Маємо заняття з арттерапії, що також стали дуже популярними.

Незабаром, до речі, наші українки матимуть творчу зустріч з афганськими жінками, отже, ми цінуємо таку різноманітність, одну з характерних рис Бельгії.

ПРАВІ СИЛИ В БЕЛЬГІЇ ПІДТРИМУЮТЬ УКРАЇНУ

- Чи відчувається зміна у ставленні бельгійців до гуманітарних ініціатив після декількох років великої війни?

- Звичайно, якщо говорити про загальну картину, то все важче збирати кошти, адже фокус уваги людей змінюється. У світі спалахують інші конфлікти, іноді може здаватися, що тема України відходить на задній план. Деякі представники лівих політичних сил навіть закидають владі звинувачення в тому, що питання Палестини нібито несправедливо не отримує стільки ж уваги, скільки має Україна. Дехто навіть пропонував вивісити на площі прапор Палестини поруч з прапором України.

І мені навіть трохи неочікувано спостерігати, що представники правих рухів у Бельгії, на відміну від їхніх колег у деяких інших країнах Європи, є активними прихильниками українського спротиву. Вони вважають, що поділяють з українцями основні цінності, такі як міцний державний суверенітет, право народу на самовизначення та сильна армія.

Але з мого боку було б несправедливо казати, що допомога вщухає. Є багато прикладів, коли чудові люди, меценати, підприємці продовжують систематично допомагати Україні, збираючи гуманітарні вантажі та направляючи їх в Україну. Один місцевий граф Рено де Керхове, якому вже 78 років, здійснив 19 гуманітарних місій в Україну, і тепер він знову там з гуманітарним конвоєм.

Як бельгійська влада, так і звичайні бельгійці продовжують допомагати, і це дуже приємно бачити.

БЕЛЬГІЙЦІ НЕ ВІДЧУВАЮТЬ ЗАГРОЗИ ВІЙНИ

- До речі, яке в Бельгії ставлення до власної армії, посилення оборони, збільшення витрат на оборонне виробництво та до воєнної загрози, про яку часто нагадує європейцям генсек НАТО Марк Рютте?

- У цілому бельгійці не хочуть війни, і це, у принципі, природно для будь-якої країни, що прожила в мирних умовах стільки десятиліть. Більшість людей тут виступили б проти зміцнення збройних сил та збільшення оборонного бюджету. На їхнє переконання, додаткові гроші треба направляти на соціальні ініціативи, зокрема у зв’язку з тим, що, за останніми даними, приблизно 13 відсотків бельгійців перебувають на або за межею бідності. Тобто вони не бачать реальної загрози й опікуються повсякденними побутовими проблемами, яких і так вистачає.

Хоча варто згадати, що, коли декілька років тому Путін лякав Європу своєю «червоною кнопкою», влада повідомила громадянам, що в аптеках можна безплатно отримати йодові пігулки, і багато хто так і зробив.

Тепер також є люди, які скуповують сіль і сірники, побоюючись війни, але таких бельгійців мало. Влада або провідні ЗМІ точно не лякають бельгійців війною. Для цієї країни вважається важливим зберігати громадський спокій.

Вони насправді навіть про Другу світову війну мало згадують, адже над ними тяжіє факт того, що Гітлер швидко захопив країну. Я вступила до організації «Герої спротиву Бельгії», і наше завдання – розповідати громадянам про реальні історії того часу, коли ці герої спротиву багато в чому допомогли союзникам. Один із цих героїв, до речі, українського походження, прославився тим, що зміг зупинити німецький потяг, який віз місцевих євреїв до концтабору, і завдяки цьому декому із цих людей вдалося врятуватися.

І на своїх лекціях, до речі, я також розповідаю бельгійцям про історію України, про наших козаків, про наш незламний спротив і проводжу паралелі з героїчною боротьбою бельгійців проти французької окупації у ХІІІ сторіччі.

- Отже, тепер тут не спостерігається публічних розмов про те, що Європа може стикнутися з реальною війною на своїй території?

- Такого немає. Узагалі бельгійці схильні проявити свою войовничість радше тоді, коли загроза стосується саме їхньої країни. Я не впевнена, що люди масово підтримують, наприклад, залучення бельгійських військових до захисту східного флангу НАТО. Але важливо зауважити, що бельгійці також дуже законослухняні. Отже, якщо залучення військ передбачене законодавством, армія виконає наказ, і громадська думка не матиме впливу на дії уряду.

МОЛОДЬ У БЕЛЬГІЇ НЕ ЦІКАВИТЬСЯ ПОЛІТИКОЮ

- Чи впливає на ставлення бельгійців до війни в Україні російська пропаганда?

- Мені здається, багато місцевих усе ще вважають основним джерелом новин провідні засоби масової інформації, телеканали, і, до речі, там досить об’єктивно розповідають про реальну ситуацію, про регулярні російські обстріли, про цілі російських загарбників та героїчний опір українців.

Тут, звісно, є люди, переважно старшого покоління, які все своє життя позитивно ставилися спочатку до Радянського Союзу, а потім і до Росії. Пропаганда промила їм голови дуже давно – через інструменти м’якої сили, зокрема художню літературу, театр або класичну музику. Їх уже не зміниш, вони згодом відійдуть. Але люди середнього віку в абсолютній більшості підтримують Україну. Для них у цій війні абсолютно очевидно, де добро, а де зло.

Є, звичайно, і досить екзотичні як для нас явища, скажімо, комуністична партія, але вона не має політичного впливу й не бере участі в політичному житті тут, у Брюгге.

Я колись мала запеклі дискусії з місцевими комуністами, пояснюючи їм, що історія моєї країни, історія моєї родини, зокрема розстріляного діда, показує, що комунізм не тільки не працює в реаліях світу, а ще й несе горе і смерть.

Проте в Бельгії панує дуже висока повага до свободи волевиявлення, і червоною лінією є лише радикальні прояви, які можуть загрожувати актами насильства, а комуністів до таких рухів тут не відносять.

Щодо лівих сил у цілому, я вже згадувала про тему Палестини і намагання «перетягнути ковдру», відвернувши увагу від України, проте основна особливість цих партій, зокрема Зелених, полягає в тому, щоб добиватися якнайшвидшого миру та не допускати будь-якої військової ескалації. Тому умовним пацифістам важче пояснити, чому Україна обирає продовжувати опір російській агресії та відмовляється прийняти умови, які нав’язує Москва.

А ось молоде покоління здебільшого не цікавиться політикою взагалі і справді мало знає про те, що відбувається у світі, але в університеті при кожній нагоді я, звичайно, розповідаю студентам про те, що в нас відбувається.

ДЛЯ МЕНЕ БУЛО ВАЖЛИВО, ЩОБ УКРАЇНКА МОГЛА ПРЕДСТАВЛЯТИ ГРОМАДУ В МЕРІЇ

- Наскільки мені відомо, ви єдина уродженка України в Бельгії, яка була обрана депутаткою міської ради. Як ви до цього прийшли і як наважилися взяти на себе таку відповідальність?

- Частково це була випадковість і збіг обставин, але, думаю, далися взнаки роки активності у громадських ініціативах. Якось перед концертом у філармонії у 2024 році я зустріла бургомістра Дірка Де Фова, який представляє правоцентристську партію Християнських демократів Фландрії, разом із його дружиною, я їх знала вже досить давно. Це якраз був період формування партійного списку, за декілька місяців до виборів, і він запитав мене, чи могла б я розглянути пропозицію увійти у список. Я спочатку відмовила, але після деяких міркувань усе ж вирішила погодитися – без особливих сподівань потрапити до міської ради, оскільки була лише у третьому десятку партійного списку.

Кількості відданих безпосередньо за мене голосів вистачило, щоб стати зареєстрованою депутаткою. Для мене було дуже важливо, що жінка з України з’явилася у партійному списку та може представляти громаду міста.

Тепер депутатство, звісно, допомагає вирішувати певні організаційні питання, пов’язані з допомогою Україні, зокрема у прийманні груп дітей захисників, яких привозять на екскурсії до міста, або інших делегацій, у реалізації усіляких партнерських ініціатив, але важливо зауважити, що я не можу використовувати мандат для лобіювання інтересів своєї громадської організації, адже це вважалося б втручанням, що тут просто неприпустимо.

Я опікуюся соціальними питаннями містян, особливо родин із дітьми та іншими більш вразливими верствами громади. Це неоплачувана робота, отже, намагаюся все встигати, паралельно викладаючи в університеті та керуючи нашими «Крилами».

Ось завтра ввечері очікую в себе вдома одну місцеву родину, вони попросили про зустріч, і я вирішила запросити їх до себе.

- Це стандартна практика для депутатів – приймати громадян у себе вдома?

- Ні, тут так не роблять, але ніхто такого і не забороняє. Я вважаю, що це нормально. Треба на всіх знаходити час.

До речі, із 2017 року я займалася партнерським проєктом студентського обміну між Брюгге та Дрогобичем. Тоді у Дрогобичі групи студентів з України і Бельгії відвідували батьків, які виховують дітей з обмеженими можливостями. Ходили до них додому й питали цих батьків, як вони себе почувають, про їх особистий стан. І реакція цих матерів, цих батьків була неймовірна, адже вони не звикли до того, що хтось узагалі питає, як вони…

Бельгія продовжує працювати з Україною на партнерському рівні, не тільки надаючи гуманітарну допомогу, а й у рамках освіти. Тепер ми працюємо і з Тернопільським медичним університетом.

ВІЙНА СИЛЬНО ВПЛИНУЛА НА СТАН МЕНТАЛЬНОГО ЗДОРОВ’Я УКРАЇНЦІВ

- Чи впливають на громадську думку про Україну корупційні скандали, про які бельгійська преса, звичайно, згадує?

- Ті, хто підтримує Україну, можуть звертати на це увагу, але сприймають це як звичайні новини, адже корупція є усюди, також в Європі. Але ті, хто ставиться до нас більш критично, неодмінно згадуватиме про чергове корупційне викриття, запитуючи, чи варто й надалі допомагати нам, коли гроші розкрадаються. Хтось може побачити дорогі машини на українських номерах біля дорогих ресторанів… Такі речі трапляються, але загальне сприйняття більш реалістичне, і підтримка зберігається.

Я завжди намагаюся пояснити, що незалежній Україні лише декілька десятків років. Ми розвиваємося та стаємо кращими. Якби не війна, ці процеси тривали б швидше.

- Як бельгійці ставляться до перспективи вступу України в ЄС?

- У країнах Західної Європи в цілому зберігається деяка невпевненість щодо прийняття нових країн-членів в ЄС, адже, згідно із загальноприйнятою думкою, це призведе до необхідності сплачувати зі спільного бюджету додаткові дотації для підтримки слабших економік. Також, звичайно, є питання нової конкуренції. Це те, що стосується лише економічних і фінансових питань. Ну на першому плані, звичайно, війна. Бельгійці не хочуть вступати у війну без крайньої необхідності та вважають, що прийняття України теоретично можливе лише після встановлення миру.  

Звичайно, хочеться, щоб Україна якнайшвидше стала повноправним членом європейської родини і щоб настав справедливий мир.

Як лікар, я розумію, наскільки руйнівний ефект війна має на ментальне здоров’я українців. Наші люди живуть відкладене життя, забули про те, як бути щасливими, відчувають постійний стрес і не можуть планувати нічого наперед.

Я завжди називала себе «людина-свято», раділа маленьким речам… А тепер мені соромно навіть натякати собі, що чомусь можна відверто радіти. І я вже казала, що війна вкрала мій дім. Але вона також вкрала й мою радість.

Євген Матюшенко, Брюгге
Фото автора й ті, які надала Світлана Мусіна