Ігор Тулузов, генеральний директор – художній керівник ХНАТОБ

Гала-концертом за участю Людмили Монастирської, яка виконує сольні партії в Metropolitan Opera, в Харкові стартує  масштабний Національний фестиваль «Схід Опера Фест». Майже впродовж місяця – з дотриманням безпекових правил у період повномасштабної російсько-української війни  –  заплановано проведення 38 подій за участю 18 театрів із 11 міст: Києва, Херсону, Івано-Франківська, Одеси, Львова, Сум, Полтави, Дніпра, Миколаєва, Кропивницького та Харкова.

Укрінформ розпитав Ігоря Тулузова, генерального директора – художнього керівника Харківського національного академічного театру опери та балету імені Миколи Лисенка про те, як живе ХНАТОБ після 24 лютого 2022 року за тридцять кілометрів від російського кордону, і як прийматиме гостей та відвідувачів фестивалю. Не оминули згадати і про прем’єри нового сезону. Бо постановки торкатимуться багатьох знакових тем: 140-річчя від дня народження Варвари Каринської – видатної художниці  костюмів, уродженки Харкова та лауреатки премії «Оскар»;  маловідомої літературної спадщини Лесі Українки; створеної у 1928–1930 роках музики Віктора Косенка.

НАВЧИЛИСЯ ГІДНО ПРАЦЮВАТИ В УМОВАХ ВІЙНИ

– Пане Ігорю, серед солістів, які відкривають 22 серпня масштабний Національний фестиваль «Схід Опера Фест – 2026», – народна артистка України Людмила Монастирська, одна з найвідоміших українських оперних співачок, солістка Metropolitan Opera і Національної опери України. Пані Людмила вже не вперше з 2022 року приїздить до Харкова. Як вдається переконати артистку виступати за тридцять кілометрів від російського кордону?

– Насправді я б не сказав, що ми когось «переконуємо». Людмила Монастирська – людина, яка завжди йде назустріч і прекрасно розуміє, навіщо приїздить до Харкова.

У нас сьогодні є дуже важлива річ – можливість працювати й зустрічатися з глядачем у безпечних умовах. Ми не ігноруємо небезпеку, навпаки – враховуємо її в кожному нашому рішенні. У театрі облаштоване укриття, саме там працює Loft Stage. Втім, ніколи не говоримо, що небезпеки немає. Але ми навчилися гідно працювати в цих умовах.

І, мабуть, для таких артистів, як Людмила Монастирська, це також питання професійної та людської солідарності, за що всі харків’яни їй дуже вдячні. Харків не повинен залишатися без культури тільки тому, що перебуває близько до фронту. Ми не маємо права перетворити наше місто на культурну периферію.

– 29 серпня, у День пам’яті захисників і захисниць України, на сцені Харківської Опери відбудеться знаковий концерт «Ода стійкості». Розкажіть про світові прем’єри сучасної української симфонічної музики, створеної вже під час повномасштабної війни.

– Для мене «Ода стійкості» – це спроба зафіксувати час мовою музики. Ми багато говоримо про те, що сучасна українська культура повинна документувати війну. Але документувати можна не тільки фотографією, кіно чи літературою. Музика теж здатна залишати свідчення епохи.

У межах цього проєкту будуть презентовані нові симфонічні твори українських композиторів, у яких відображені наші сьогоднішні переживання – біль, втрати, боротьба, але водночас – сила і віра. Як зазначає автор і диригент проєкту Сергій Лихоманенко, всі три твори об’єднує одне: це музика, написана сьогодні, про сьогодні, для тих, хто живе і бореться.

Відбудеться прем’єра кантати Єлизавети Волошиної «24 Лютого» – п’ятичастинного хорового циклу на тексти Ліни Костенко, Сергія Жадана та інших українських поетів. Вона відтворює колективну пам’ять про перший день вторгнення. Інвенція Руслана Каширцева «Київська Русь – Україна», написана в Харкові під обстрілами 2022 року. Вокально-симфонічну поему Влада Солодовникова «Сім струн» – переосмислення поезії Лесі Українки – виконуватимуть у новій редакції 2026 року, з прологом та епілогом.

Особливість цього харківського концерту ще й у тому, що ця музика прозвучить саме тут, у місті, яке щодня відчуває на собі весь жах війни. 29 серпня – дуже правильний день для того, щоби продемонструвати через музику, що ми все пам'ятаємо, і подякувати тим, завдяки кому ми сьогодні можемо виходити на сцену.

ХАРКІВ НЕ ВТРАЧАЄ СТАТУСУ ВЕЛИКОГО КУЛЬТУРНОГО ЦЕНТРУ

– За яким принципом створювали цьогорічну програму фестивалю, до якого долучаються театри з різних міст?

– Основний принцип дуже простий: ми хотіли показати, що український музичний театр сьогодні живий. Цього року наш фестиваль збирає 18 театрів. Програма дуже різна за жанрами, стилістикою, художніми підходами, але її об’єднує головне – музичний вектор (навіть у драматичних виставах), український культурний контекст і бажання говорити із сучасним глядачем.

Для нас принципово важливо, що Харків стає не просто місцем, куди приїжджають «підтримати», а є повноцінним центром великого національного культурного процесу. Фестиваль триватиме 28 днів – із 22 серпня до 18 вересня за підтримки Українського культурного фонду. І це теж важливий сигнал: ми не проводимо одноразову акцію, ми створюємо повноцінний культурний простір.

– Як часто цього року до Харкова приїздять глядачі з інших міст? Чи бачите ви таку тенденцію?

– Так, і для нас це дуже важливий показник. Люди приїздять до Харкова не лише у справах. Вони їдуть на конкретні вистави, концерти, зустрічі. І це означає, що місто не втрачає статусу великого культурного центру.

Я не хочу називати неперевіреної статистики, але ми бачимо цю тенденцію і за продажем квитків, і за реакцією глядачів, і за тим, звідки вони приїздять. А ще у нас буває дуже багато іноземних кореспондентів. Не можемо не враховувати й того, що в місті сьогодні, як відзначив наш мер Ігор Терехов, близько 220 тисяч переселенців, багато хто з них є нашими постійними відвідувачами, глядачами різних проєктів театру. Для Харкова це надзвичайно важливо. Бо повні зали, повернення глядача до театру – це фактично повернення нормального міського життя.

– Яку з постановок програми фестивалю ви найбільше очікуєте особисто? І що власне пропонує глядачам ХНАТОБ?

– Мені складно виділити одну постановку. Коли ти сам працюєш над фестивалем, кожен колектив стає для тебе особливим, кожна постановка – ексклюзивною.

Але, звичайно, я дуже чекаю на ті проєкти, які показують, куди сьогодні рухається український театр. Саме тому ми і створювали фестиваль – не просто продемонструвати відомі назви, а показати нову українську театральну мову.

ХНАТОБ представить власні постановки, серед яких – «Енеїда» Миколи Лисенка, масштабна робота, створена вже в нових умовах; «ТГШ. Подорож у часі», «Драконячі пісні», а також інші проєкти театру, зокрема, і створені за підтримки Українського культурного фонду – такі як «Війна. Обличчя. Монологи».

Ми щиро сподіваємося, що згодом зможемо адаптувати наші воєнні постановки для великої сцени.

НАЙСКЛАДНІШЕ – МІЖ ТРИВОГАМИ ЗІБРАТИ В ОДНОМУ МІСЦІ ЛЮДЕЙ І НАЛАГОДИТИ РЕПЕТИЦІЙНИЙ ПРОЦЕС

– Розкажіть про нинішній колектив театру. Скільки працівників із 2022 року стали внутрішньо переміщеними, скільки виїхали за кордон, скільки служать у Силах оборони?

– Війна дуже сильно змінила наш колектив. У перші тижні повномасштабного вторгнення ми фактично втратили можливість працювати як повноцінний театр. Частина людей виїхала за кордон (близько 20 відсотків), частина залишилася в інших містах України (приблизно стільки ж), частина продовжила працювати в Харкові.

Нашим завданням від самого початку було не допустити розпаду колективу. Саме тому ми робили виїзні виступи, створювали нові формати роботи, облаштовували безпечний простір.

У 2022–2024 роках значна частина артистів працювала в межах гуманітарного туру «Європейський шлях». За цей час колектив виступив у шістнадцяти країнах Європи, фактично виконуючи місію культурної дипломатії. Влітку 2024-го трупа возз’єдналася.

Сьогодні наш колектив розвивається, доповнюється молодими артистами. Але війна залишилася частиною нашої реальності. Серед працівників театру є й ті, хто служить у Силах оборони України. Їх семеро, а один – гранатометник Сергій Пивоваров – загинув, захищаючи країну.

– Скільки прем’єр створив ХНАТОБ із 2022 року? Що найскладніше в підготовці постановок під час повномасштабної війни?

– Першою за час повномасштабної війни нашою великою прем’єрою стали «Драконячі пісні» у 2024 році. Тоді для нас це було принципово важливо – довести самим собі, що ми залишаємося не тільки концертним колективом, а театром, який здатний створювати нові вистави. Потім почався новий етап. Ми створили нові балетні проєкти, опери «ТГШ. Подорож у часі», «Енеїда», «Шукачі перлів», інші роботи.

Найскладніше – не тільки безпека. Найскладніше – зібрати в одному місці людей і налагодити репетиційний процес. Коли частина колективу перебуває в різних країнах, хтось служить, хтось має інші обставини, це зробити надзвичайно складно.

Друга проблема – час. Ми працюємо між повітряними тривогами, відключеннями, обмеженнями. Але ж театр – це колективне мистецтво. Тому кожна прем’єра сьогодні – це ще й перемога над обставинами.

ПОНАД 200 ЗАХОДІВ «МИСТЕЦЬКОЇ ФОРТЕЦІ» Й ОСОБЛИВА ЛЮБОВ ДО ВАСИЛЯ ВИШИВАНОГО

– Два роки тому стартував проєкт «Всеукраїнський артхаб "Мистецька фортеця"», створений на базі ХНАТОБ. Тоді йшлося щонайменше про 100 мистецьких заходів для 60 тисяч мешканців і захисників України у 30 громадах семи областей. Що вже вдалося реалізувати?

– «Мистецька фортеця» від самого початку замислювалася як значно ширший проєкт, ніж просто майданчик ХНАТОБ. Ідея полягала в тому, щоб із Харкова координувати культурну присутність у прифронтових та постраждалих регіонах. Ми хотіли довести дуже просту річ: там, де важко, культура потрібна не менше, а більше.

За цей час відбулося багато концертів, вистав, культурних подій – набагато більше, ніж ми планували спочатку – понад 200 заходів, які побачили понад 100 тисяч глядачів. Лише за 2026-й  їх уже понад 70. До проєкту долучалися різні колективи й митці. В межах «Мистецької фортеці» відбувалися події, які виходили далеко за межі традиційного театрального життя. Наприклад, у 2025 році саме під егідою проєкту відбулася посвята першокурсників Каразінського університету, яка зібрала понад 3600 молодих людей.

Для мене головний результат навіть не в кількості заходів. Головний результат – ми сформували модель, коли Харків не лише отримує культурний продукт з інших регіонів, а сам стає його джерелом і координатором.

– Які проєкти за кордоном представляв або реалізував ХНАТОБ із 2022 року?

– Наймасштабнішим став гуманітарний тур «Європейський шлях», у межах якого відбулася величезна кількість подій. Це був безпрецедентний досвід для нашого театру. Наші артисти виступали в Естонії, Італії, Латвії, Литві, Німеччині, Словаччині, Франції та інших країнах.

Для нас це були незвичайні гастролі. Ми їхали розповідати про Україну через культуру. Показати, що українська опера, балет, хор, оркестр – це частина європейського культурного простору, довести близькість наших культурних кодів.

Вважаю, що ця робота дала дуже серйозний результат. Європейський глядач побачив не тільки новини про війну, а живу Україну – її музику, артистів, культуру.

– Які плани театру на новий сезон?

– Найголовніше – продовжувати рухатися вперед. Ми вже пройшли етап, коли головним завданням було просто зберегти театр. Сьогодні завдання інше – розвивати його. Тому плануємо нові прем’єри. Це шість наших  проєктів, які на «Тисячовесні» здобули схвалення експертів: опери «Алкід» і «Король Данило», вистава-реквієм «Голос і попіл. Псалом незнищенного слова», балети «Ельфа Лелія» за мотивами маловідомої класики Лесі Українки та «Karinska» – про уродженку Харкова, художницю костюмів, яка отримала «Оскар»; а також хореографічний проєкт «11:11» з музикою Віктора Косенка про історію України від Скіфії до сьогодення.

Продовжимо працювати над сучасним українським репертуаром, розвивати Loft Stage, шукати і знаходити нові таланти, розширювати співпрацю з українськими та зарубіжними митцями. І, звичайно, дуже хочемо повернутися на велику сцену з повноцінними оперними та балетними постановками, коли для цього будуть безпекові умови.

Життя свідчить, що ми навчилися працювати в найскладніших умовах. Тепер хочеться довести, що можемо не просто виживати, а створювати театр майбутнього.

– Івано-Франківський театр ставитиме мюзикл «Король Вишиваний». Чи матиме якесь продовження оперна постановка ХНАТОБ цього твору?

– «Вишиваний. Король України» для нас – особлива любов. Свого часу театр був ініціатором, партнером і реалізатором цього масштабного культурного проєкту міжнародного рівня, а я особисто дуже багато працював над його створенням. У ньому брала участь потужна команда українських митців – Алла Загайкевич, Сергій Жадан, Ростислав Держипільський, Ольга Семьошкіна та багато інших. Унаслідок різних обставин ми на певний час змушені були призупинити показ цієї опери – зокрема й тому, що надто масштабною є вона для Loft Stage.

Але я б не став говорити про якусь потенційну конкуренцію між різними постановками. Навпаки –  що більше український театр звертається до постаті Василя Вишиваного, то краще. Тому тільки вітаю те, що ця історія продовжує жити в українському театрі. Ба більше – під час мого перебування в Івано-Франківську відбулася розмова з Ростиславом Держипільським про створення мобільної версії нашого «Вишиваного», яку мріємо показати в Україні й за кордоном.

Тому ми не ставимо на цій постановці крапки. Думаю, що цей матеріал ще матиме продовження. І я переконаний, що історія Василя Вишиваного сьогодні звучить для України навіть актуальніше, ніж кілька років тому.

Бо це історія про вибір, ідентичність, Україну та Європу. А ці питання сьогодні стосуються кожного з нас.

Валентина Самченко, м. Київ

Фото Геннадія Мінченка, Міністерства культури України і надані ХНАТОБ