Кіногрудень: Тарас Шевченко - герой минулого і прийдешнього

Патріотичний пафос, горрор, буфонада і новорічна сімейна комедія — для тих, хто ходить сьогодні в кінотеатри

Важкі для міжнародної кіноспільноти дні пандемії можуть обернутися справжнім крахом для вітчизняного кінопроцесу внаслідок тяжкого становища українських кінотеатрів, які не надто благоденствували і в кращі часи. Тож втішною є можливість побачити найбільш помітні українські стрічки, створені у доковідну епоху.

З 3 грудня

Мати апостолів

Події нового фільму Зази Буадзе розгортаються по інший бік блокпостів від місця дії його попереднього фільму "Позивний Бандерас". На територію, підконтрольну сепаратистам і військам РФ, приїжджає дослідниця фольклору з Вінниці. Своїм вишуканим пальто і незмінним виразом одухотвореності на обличчі вона дивує місцевих жителів. Героїня намагається відшукати сина, льотчика ЗСУ, чий літак був збитий над ворожою територією. У цій Одіссеї їй допомагають і законспіровані агенти українських спецслужб, і донбасці, що налаштовані проукраїнськи або ж просто співчувають материнській біді.

Попри певний надлишок ліризму і низку малоправдоподібних деталей, «Мати апостолів» підкуповує поєднанням патріотичного пафосу, повагою до подвигу українських воїнів і співчуттям до того горя втрати близьких, яке об'єднує людей незалежно від їхніх поглядів.

Дзвінок: остання глава / 貞子

Кодзі Судзукі, який отримав від журналістів прізвисько "японський Стівен Кінг", своїм романом 1991-го року "Дзвінок" відкрив для кінематографістів справжню золоту жилу. Цей твір став, разом з написаними Судзукі продовженнями, прямо-таки невичерпним джерелом для екранізацій, сиквелів-приквелів-ремейків і «варіацій на тему», успіх яких привернув (почасти за допомогою голлівудських версій) увагу широких глядацьких мас до джей-горрору в цілому.

Найбільш популярну кіноадаптацію здійснив у 1998-му році Хідео Наката (серед інших робіт цього автора виділимо «Темні води» і «Чат»). У 1999-му Наката поставив "Дзвінок-2", тепер знову звернувся до образу найстрашнішого монстра, народженого фантазією японських майстрів горрору - маленької дівчинки з довгим волоссям. Саме ця жахлива дівчинка на ім'я Садако живе, на думку істеричної дами з «Останньої глави», в її власній дитині. Божевільна мати намагається спалити доньку, але гине сама, сирітка ж стає об'єктом турботи і вивчення для молодого психолога, який приходить до найнесподіваніших висновків.

З 10 грудня

Розфарбований птах / Nabarvené ptáče

Один з найбільш вдалих вітчизняних прикладів копродукції виходить в український прокат через рік після української прем'єри, яка відбулася в рамках Київського Тижня критики. Більш детально про фільм ми писали у матеріалі про Мінський МКФ «Лістапад».

З 24 грудня

Мій дідусь - Дід Мороз

Дебютна стрічка постановника музичних кліпів і актора серіалів Сергія Шляхтюка є новою спробою вітчизняних кінематографістів створити зразок сімейної новорічної комедії. Фільм розповідає історію дев'ятирічного хлопчика, який вирушив з провінційного міста до Києва на пошуки дідуся з упевненістю, що той є ніким іншим, як Дідом Морозом. У столиці він потрапляє у забавні і небезпечні, але, на щастя, не настільки драматичні, як юні герої «Мелодії для шарманки» Кіри Муратової, пригоди.

Трейлер фільму навряд чи дозволяє розраховувати, що "Дідусь - Дід Мороз" виявиться більш успішним представником жанру, ніж "Пригоди S Миколая" 2018-го року, автори яких, схоже, вважали, що жанр сімейної комедії, подібно до капусника на святковому корпоративі, може виправдати найвідчайдушніший розгул театральної умовності і аматорства. Як можна зробити висновок з ролика, стрічку Шляхтюка відрізняє атмосфера телевізійного гумористичного шоу, старанне перегравання виконавців і жарти, здатні нагнати тугу на глядачів будь-якого віку. Втім, не виключено, що як подарунок українським глядачам Дід Мороз перетворить стрічку на справжню сімейну розвагу.

З 31 грудня

Безславні кріпаки

Стрічка молодого режисера Романа Перфільєва є черговим підтвердженням безпомилкового чуття на таланти і настільки незвичної для українського продюсера якості, як здатність ризикувати, які вирізняли Юрія Мінзянова, чия передчасна смерть у листопаді цього року стала справжнім ударом для українського кінопроцесу. Сюжет фільму, назва якого відсилає до "Безславних виродків", інтерпретує мотиви іншої стрічки Квентіна Тарантіно - "Джанго вільний": кріпак-утікач Тарас Шевченко прагне звільнити свою кохану, яка нудиться у гаремі жорстокого поміщика. Він об'єднує зусилля із самураєм, чий кровний ворог, поклавши око на обраницю Тараса Григоровича, збирається купити її у господаря. Захоплюючись духом бусідо, Шевченко складає перші вірші, які відображають і непосильний гніт, якому піддаються його співвітчизники, і його рішучість боротися з утисками.

За всієї іронічної інтонації розповіді і сюжетної буфонади, фільм Перфільєва постає своєрідним підтвердженням статусу Тараса Григоровича як українського культурного героя - насмішка над штампами бронзово-гіпсового культу поєднується тут з щирою любов'ю до великого поета і відображенням, нехай і засобами кінокоміксу, драм його жорстокого часу.

Фестиваль Ріфкіна / Rifkin’s Fistival

Попри проблеми останніх років з непідтвердженими у суді обвинуваченнями в сексуальних домаганнях, які залишилися без переконливих доказів, Вуді Аллен, який давно переступив 80-річний рубіж, зберігає здатність випускати новий фільм щороку і не втрачати при цьому творчої наснаги.

Дія його нової стрічки розгортається у Сан-Себастьяні, в розпал кінофестивалю, на який приїжджають з Америки дві подружні пари, які мріють не лише познайомитися з новими зразками кіномистецтва, а й опинитися у середовищі кінозірок і схиблених синефілів. Як це зазвичай і буває на подібних заходах, герої поступово перестають відрізняти дійсність, що їх оточує, від того, що відбувається на екрані.

Олександр Гусєв. Київ