Володимир Якимець, художній керівник "Піккардійської терції"
Топ-менеджери різних медіа мають припинити кричати про брак української музики
- Серед, скажімо, нових імен в українській музиці кого б ви виділили?
- Я свого часу, ще років п'ять тому, говорив, що по радіо та телебаченню звучать ті виконавці, які не їздять із концертами, а їздять лише на корпоративи. А ті, хто їздять із сольниками і збирають зали, великої ротації не мають. Це починаючи навіть від Олега Скрипки і закінчуючи відносно молодими гуртами "Ot Vinta!", "Тартак", та сама "ДахаБраха", "Тінь Сонця", зрештою.
- Ви багато гастролюєте за кордоном. А яка ситуація із просуванням і підтримкою національної музики в інших країнах?
- Знаєте, якби ми прийняли закон щодо "процентовки" хоча б такий, як у Польщі, то галасу було би набагато більше. Там 50%, але вони прийняли ряд законів, які спонукають виконавців до створення власної пісні, а медіа - до її ротації. Тобто вони мають якісь там пільги, якісь обмеження, вони це почали, але у них воно не ввійшло в ранг якогось примусу. Але не варто забувати, що Польща ніколи не була поділена на два табори, у них є своя релігія (решта - то дуже маленький відсоток), у них є одна мова - польська, і для них "Jestem Polak" - це як "Отче наш". Для них важливий патріотизм.
А от у Франції - взагалі 75-відсоткове квотування. І ніхто нічого не говорить. Французи сьогодні своїми піснями завойовують цілий світ.
Тож давайте закінчимо з тим комплексом меншовартості, що українці нібито нічого не можуть зробити. Та все вони можуть! Тільки дайте їм це робити - не заважайте.
- Чи не є квотування ризикованим у тому сенсі, що виконавці почнуть буквально штампувати пісні з неякісними текстами, аби тільки українською?
- Записати пісню на студії коштує чимало. Якщо цей продукт зумисне робити неякісно, то такі виконавці самі ж і попадають на гроші. А по-друге, це вже нормальний процес відбору. У когось це піде, а в когось - ні. Але нічого страшного, російську ж мову ще ніхто не скасовував. Вона так само присутня в радіоефірах. Проблеми, по суті, немає. Тобто якщо не хочеш співати українською, то чого ти себе мучиш. А якщо хочеш, то кинь клич в Інтернеті - і завтра на твій Facebook прийде стільки пропозицій, що тільки встигай переслуховувати.
- Повернімося до вже згаданого вами поняття "формату" або "неформату". Є думка, що кількість ротацій залежить не стільки від мови виконання, як від приналежності до формату.
90% радіостанцій пруть одну й ту саму музику одних і тих же виконавців
- Абсолютно з цим не згоден. Бо у нас, якщо взяти всі, ну, добре, 90% радіостанцій, вони пруть одну й ту саму музику одних і тих же виконавців. Це такий шоу-бізнес по-українськи: якщо є в Києві продюсери, які знаходять гроші, то вони будуть розкручувати всюди одних і тих самих виконавців. От якби у нас були певні іміджеві, жанрові, нішеві радіостанції, наприклад, джаз-музики, рок-музики, фолку, класики, що існують у всьому світі, то повірте мені, якби ми були неформатом на якомусь одному радіо, то на іншому - були б форматом. Тоді ставилися б якісь правильні рамки.
- А от цьогорічну перемогу Джамали на Євробаченні можна вважати перемогою над "форматом"?
- Важке запитання. Я би міг говорити про перемогу над "форматом", якби не було отих політичних і воєнних дій в Україні. Я думаю, що важливу роль відіграла ще, власне, певна соціальна підтримка людей із тих країн, які мають змогу голосувати за тих чи інших виконавців. Я думаю, що тут все було в комплексі. По-перше, Джамала відрізнялася, однозначно, від багатьох. По-друге, вона дуже гарно виступила - страшенно добре, бо я прекрасно розумію, що таке працювати наживо: коли ти маєш один ефір без права на помилку і треба максимально викластися. І, по-третє, має місце психологічний тиск на виконавця. Це все вкупі було, тобто це комплекс подій, який і призвів до її перемоги. Хоча не буду применшувати, 90% тієї перемоги - це все-таки її робота і робота її команди.
"ПЛИВЕ КАЧА" НА МАЙДАНІ ПОСТАВИВ НИЩУК, ТО БУЛО СТОВІДСОТКОВЕ ПОПАДАННЯ
- Говорячи про нову українську і, що принципово важливо, україномовну музику, варто зауважити, що її нове відкриття можна вважати однією з перемог Майдану, Революції Гідності. Адже саме в той період відбулося певне переосмислення, і люди стали якось краще реагувати на українську музику.
- Я би сказав, що люди просто знову її почули. Була можливість по "5 каналу" або по "Громадському" дивитися стріми із виступами різних україномовних виконавців. І люди збагнули: ага, по радіо крутять одне, а тут, виявляється, є щось зовсім інше. Мабуть, перед тим дійсно щось штучне робилося.
Якщо ми забудемо, чого ми стояли на Майдані, і хто за те загинув, то ми втратимо свій другий великий шанс (перший був у 2004 році). А третього шансу, боюся, може й не бути
- Одним із музичних символів Революції Гідності стала пісня "Пливе кача" у виконанні "Піккардійської терції". Як часто сьогодні виконуєте її, і чи нема побоювань, що ця пісня-реквієм стане заїждженою?
- Як реквієм "Пливе кача" почала звучати в той день, коли з Майдану ховали перших героїв - Жизневського, Нігояна, Кульчицького. І тоді теперішній міністр культури Женя Нищук (ми давно знаємося) згадав про цю пісню і її поставив, увімкнув на Майдані Незалежності у Києві. І якось воно це все - відчуття людські, сам настрій пісні, біль від втрати - з'єдналося, що стало стовідсотковим "попаданням" у точку. Хоча пісня сама була записана у 2001 році. З того часу ми її неодноразово виконували на концертах. Зараз ми її теж постійно виконуємо. Але був момент, коли ми її не виконували взагалі. Але люди хочуть чути цю пісню. Я єдине, чому переживаю за цю пісню, щоб вона, не дай Бог, не перестала викликати емоції та спогади. Бо якщо ми забудемо, чого ми там стояли, і хто за те загинув, то ми втратимо свій другий великий шанс (перший був у 2004 році). А третього шансу, боюся, може й не бути. Тому я дуже хотів би звернутися: люди добрі, хочете - скачайте з Інтернету, хочете - купіть собі диск, якщо вам дійсно хочеться почути "Пливе кача", але я би дуже хотів, щоб ми разом цю пісню не заїздили.
ЯКЩО ПІСНІ ПРО ВІЙНУ - ТО ТІЛЬКИ ЩИРІ
- Невдовзі після Майдану в Україні розпочалася війна, яка триває майже три роки. "Піккардійська терція" часто виступає для бійців АТО, для жителів сходу України. Яку з поїздок передусім пригадуєте, яка вразила найбільше?
Не так швидко, але є позитивні зміни - руйнується дуже багато стереотипів і міфів, які мали люди на сході
- Важко щось виділяти. Можна згадати останні гастролі по сходу, які ми мали, - 17 концертів за 17 днів (з 16 жовтня по 1 листопада, - ред.). Включно з Краматорськом, Маріуполем, Сєверодонецьком.
Я можу сказати, що зміни в свідомості людей - очевидні. Можливо, це відбувається не так швидко, як ми цього хотіли б. Але є позитивні зміни - руйнується дуже багато стереотипів і міфів, які мали люди на сході. Зараз майже не чути тих, хто був відверто проросійськи налаштованим, - вони зрозуміли, що Росія вже до них не прийде, все, час вичерпався.
Знаєте, якщо у Краматорськ до тебе приїжджають діти з батьками і вчителями з Авдіївки, Торецька, незважаючи на те, що їм після концерту треба буде переїжджати ще блокпости, і невідомо, яка взагалі ситуація там буде ввечері, то я в такі моменти за майбутнє України спокійний.
Маю подякувати хлопцям, які стоять там на блокпостах. Ми бували фактично за 40 км від самого Донецька, і я не почув там жодного нарікання, хамства - цілком виховано перевіряли паспорти, зверталися "на ви", бажаючи "доброго дня" і "до побачення". Взагалі, по сходу ми вже четвертий тур робимо. Перші були такою собі даниною, що ми давно не приїжджали туди. Було б добре, аби молоді виконавці, які ще не розкручені, теж їздили на схід і показували там місцевим жителям, що українська музика є різноманітною. Концерти, культурні зустрічі - це така форма спілкування, якої нам бракує, а маємо разом жити і відбудовувати Україну.
- В інтерв'ю Укрінформу Едуард Приступа, він же Діля, підкреслював, що майже ніхто з музикантів, навіть із тих, котрі виступають для бійців на передовій, не надихається темою війни, аби створювати патріотичні пісні з вірою у перемогу. А як відвідини сходу впливають на творчість "Піккардійської терції"?
- Аби надихнутися досвідом, там треба прослужити місяць, півроку, рік... Якщо ж ти їдеш просто підтримати людей, то це є частиною твоєї роботи. Але ще з часів Майдану я завжди був проти написання певної кон'юнктури. Лише про Небесну Сотню у нас з'явилося стільки текстів... До мене в день присилали по десять віршів, а скільки було написано пісень, які доступні в Інтернеті... Але нема відчуття, наскільки це було зроблено чесно, відверто. Бо можна написати цілий альбом, присвячений Майдану, не відправивши при цьому жодної гривні або бійцям у госпіталь, або добровольцям, які потребують забезпечення. От і невідомо, де є більший патріотизм. Тому я категорично проти такого, що коли вже ти поїхав туди (на схід, - ред.), виступив, то маєш щось про те написати. Ні! Хіба що тема справді є для тебе близькою, тоді цього приховувати не можна. Але з іншого боку, люди наші добре відчувають, де є нещирість.
19 грудня у межах проекту "Пісні війни" у нас була прем'єра пісні "Молитва на Різдво" в Інтернеті й на радіо. Зауважу, що там немає ані слів, ані музики "Піккардійської терції". Ми займалися лише аранжуванням і частиною виконання. Крім нас, там ще звучить Зиновій Медюх, котрий є автором цієї пісні, АТОвцем, а також львівська співачка Оксана Муха. Але ця пісня настільки зачепила, вона вийшла дуже щира - її було і легко, і водночас важко співати. Бо ця пісня - то думки учасників АТО, зокрема одного з них, який є автором. А ми маємо ці думки через виконання донести широкій аудиторії слухачів. На запис пісні нам знадобилося годин п'ять, це дуже швидко. Це означає - ми заспівали те, що відчували.
- У "Піккардійської терції" немає наміру видати альбом про війну на сході України?
- Треба не тільки про війну співати. У тій же пісні "Молитва на Різдво", крім рядків про війну, про людей, які звідти можуть не повернутися, є й розповідь про дітей, які на них чекають і моляться, аби зустріти разом Різдво. Тобто є трагізм, але є й певний позитив - він у надії. Бо якщо ми все життя будемо забивати трагізмом, забудемо, заради чого треба жити. А жити треба заради дітей, щоб піднімати країну, економіку, культурний рівень людей. Тому наступний альбом "Лети", який ми з "Терцією" запишемо наступного року до 25-річчя нашого колективу, буде такий, як і попередні. Там буде абсолютно різна музика: і фольклор, і авторські пісні. "Молитва на Різдво" також увійде до нього - в якості бонус-трека.
ПРО ОСОБИСТИЙ ВИБІР АРТИСТА
- Узагалі, за останніх три роки українські артисти розділилися на таких собі три табори: ті, хто допомагає бійцям і регулярно їздить на схід, ті, хто абсолютно абстрагувався від подій у державі, й частина тих, які, попри все, продовжують активно гастролювати у Росії. У деяких українських містах активісти порушують питання заборони виступів цих артистів на території України. На ваш погляд, чи є правильною така заборона?
- Така заборона вже є у Львові. Знаєте, у кожного свій вибір, і залежить від того, якими думками людина керувалася, роблячи цей вибір. Як правило, ті, хто виступають у Росії, - це російськомовні українські виконавці, які мають, ну, дуже мало українських пісень у своєму репертуарі. По-друге, багато мізків не треба мати, щоб вийти в Москві і зняти штани (у травні 2014 року під час російської музичної премії RU.TV репер і продюсер Потап (Олексій Потапенко) зняв на сцені штани і подякував Росії за те, що "все ще запрошують виступати українських артистів", - ред.). Так, із тебе там порегочуть, як із нерозумного хохла, але тоді не дивуйся, чому тобі зірвали концерт у Хмельницьку, чому тобі не дали виступити у Львові. Але в принципі, змушувати когось їздити в АТО, - теж неправильно. Бо як ти зможеш підняти дух бійцям, якщо ти перед ними нещирий? Значить, це не твоє, виступай і віддавай, як десятину на церкву, зі свого гонорару. Але знову ж, це справа кожного, справа його совісті.
- Але є ще такі виконавці, як Іван Дорн, котрі, виступаючи в Росії, частину отриманих там гонорарів передають на потреби АТО. Така позиція є прийнятною?
- У будь-якому разі, він є значно щирішим за інших виконавців, які від нас туди їдуть. Я маю на увазі Лободу, Потапа та інших. Не забуваймо, що Дорн у 2014 році вийшов у Юрмалі на "Новій хвилі" з тризубом і піснею "Скрябіна" (22 липня 2014 року під час відкриття конкурсу "Нова хвиля" Іван Дорн разом зі своїми музикантами з'явилися на сцені у светрах із зображенням українського тризуба та виконав пісню "Танець пінгвіна" з репертуару гурту "Скрябін", - ред.). Це був достойний вчинок українського виконавця.
- Але багато хто розцінив це як показуху.
- Тільки на ту показуху більше ніхто й не наважився.
- Дещо змінюючи ракурс розмови, поцікавлюся також вашою думкою щодо розвитку масової культури співу. Чи має це явище перспективи в Україні сьогодні? Зокрема й на рівні хорової культури в навчальних закладах.
- Це достатньо глибоке запитання. Я вважаю, що ця традиція й досі існує, зокрема хорова. Не можу говорити за всі регіони, але на заході вона збереглася. Є хори, які добилися підтримки муніципалітетів, аби існувати. Разом із тим, культура масового співу зберігається й під час застілля.
Загалом, раніше в Україні навіть естрадних фестивалів було набагато більше. Зараз немає жодного. Останній, який був і підходив під різні жанри, - це "Перлини сезону".
КОЛЯДИ В ЄВРОПІ МАЮТЬ ЛИШЕ КІЛЬКА НАЦІЙ
- І, насамкінець, до приємного: наближається Різдво. У "Піккардійської терції" - значний святковий репертуар. Може, маєте намір сформувати тематичну програму, аби щороку виступати з нею у рамках концертних турів?
- Насправді, це одна з моїх великих мрій. Ми би дуже хотіли влаштувати такі концерти, особливо в тих містах на сході та півдні України, де про традиції святкування Різдва взагалі нічого не знають. Але, як доводить власний досвід, Різдво далеко не всюди і далеко не завжди збирає зали. У нас, в українців, є широкий пласт святкування самого Різдва: вертепи, шопки, коляди.
Я вам скажу, що коляди в Європі мають тільки кілька націй: українці, білоруси, чехи, поляки, словенці. У всіх інших - то просто пісні про Різдво. А Росія взагалі не має жодних різдвяних традицій, взагалі. Вони й колядок ніколи не мали. Росія присвоїла собі "Щедрика", сказавши, що це російський композитор Леонтович написав.
- У репертуарі "Піккардійської терції", крім народних, є чимало й авторських колядок. А як узагалі в Україні розвивається авторська колядка?
- Ті коляди, які вважаються народними, до нас же якось дійшли. Хтось їх написав і хтось їх постійно співав. Наприклад, я вважаю, що пісня Тараса Чубая "Миколай Бородатий" ще дуже довго і після нього проживе. Можливо, щось із того, що написали ми, теж залишиться. Зрештою, час покаже.
Олександр Трохимчук, Житомир