«Синдром Савченко» – нова хвороба українського політикуму
Ситуація з ув’язнення в Москві колеги Романа Сущенка продовжує розвиватися не тільки в юридичному полі, але й в інформаційному, слідкувати за яким не менш важливо. Спочатку провалилася очікувана кремлівська пропагандистська атака на Марка Фейгіна з доволі абсурдною вимогою – надтерміново замінити адвоката. При цьому висувалися два навзаємо анігілюючі аргументи. Мовляв, по-перше, він сильно дратує ФСБ, що може завадити захисту Сущенко. По-друге, нібито, Фейгін – агент ФСБ. Причому обидві ці тези висловлювалися одними й тими ж людьми.
Все – проїхали. Але далі абсурду не поменшало. Слідом пішли гуляти нові вірусні меседжі, що явно на користь Москві та, здається, з її лабораторій. Й дуже шкода, коли їх – саме як віруси – підхоплюють поважні й недурні люди в Україні.
Днями в мене сталася досить гаряча суперечка з відомим українським волонтером Юрієм Бірюковим. З неї я дізнався, що два вкрай негативних меседжі широко гуляють не тільки в українських соцмережах, але й серед так званих лідерів громадської думки.
Перший меседж – що перед тим, як рішуче підтримувати Романа Сущенка та вимагати його звільнення, треба «отримати додаткову інформацію» про нього та його затримання (наче недостатньо самого факту бездоказового затримання російським ФСБ та не допуску – ще й досі – до нашого співгромадянина українського консула). Але не відміну від схожої тези Опо-Блоку, виявляється є й суто патріотичне обґрунтування (і це – другий меседж): «Ну от, ми всі фотографувалися з такими ж папірцями, тільки #FreeSavchenko. І що хорошого з того вийшло? Савченко в Україні, на свободі. І на цей час діє на шкоду українським інтересам!»
Такі чи подібні «логічні пояснення», чому не треба активно боротися за нашого колегу та співгромадянина, викликають обурення. Невже ж українці, Україна, українська влада не мають вимагати негайного звільнення всіх своїх політв’язнів у Росії, побоюючись отримати в комусь із них Савченко №2? А перед тим, що – нам ще треба прорахувати за кого слід боротися, а за кого не слід? Люди, одумайтеся, адже завтра на місці Романа може опинитися будь хто з українців! І ми всіх їх будемо тишком-нишком кидати після арешту?
Є ще й третій меседж, якого я піймав на акаунті, також безпосередньо пов’язаному з нашими політв’язнями (з цього аканту мене вже видалили – за мої роз’яснення; чесно кажучи, це вперше, що мене забанив свій же, раніше – тільки «вата»). Чого, мовляв, журналісти так репетують про свого колегу Сущенка, а мовчать про інших політв’язнів, забули?..
Може, хто й забув та мовчить, але не ми. От на сайті Укрінформу велике інтерв’ю про виставу в центрі Москви, де головні герої – Сєнцов та Кольченко, Чирній та Афанасьєв. А по-друге, невже не зрозуміло, що справа Сущенка ще зовсім свіжа, гаряча. Тут вкрай важливо с самого початку відстояти наші позиції, в тому числі, й знешкоджуючи й таку інформдурню, як все подане вище.
Може я й не став би писати про болючу та навіть скандальну тему, якби ще й не розмова з Марком Фейгіним. Він спілкувався з не останніми в українському політикумі людьми. І йому сказали про Сущенка те саме. Після натхненної боротьби за звільнення Савченко та наступного «казусу Савченко» тепер нібито «бояться когось підтримувати». А якщо більш відверто – «втомилися».
Нормально – втомилися?.. Не знаю, що тут ще казати.
Панове, оця вся нісенітниця гуляє нашими просторами та засідає в наших мізках. Це розколює нас, розділяє, вчить не відстоювати своїх! А то хибний шлях.
P.S. Проілюструвати хочу оцією світлиною талліннського фото-флешмобу #FreeSushchenko. Цю жіночку звуть Марія Гуник (Таллінн). Наприкінці 40-х було репресовано всю її велику родину. Половина сиділа в ГУЛАГу, половина мешкала поблизу, на засланні, всі – "за пособництво українсько-німецьким націоналістам". Мати малої Марічки дуже обурювалася з такого формулювання: «Та які ж ми «німецькі»!? Ми ж і з німцями воювали!»
Просто подивіться в палаючі нескорені очі пані Марії…
А отже ще раз – не дамо себе розвести та розколоти.
Олег Кудрін, Таллінн
реклама