Томаш Копечний добре знає, як організовувалася чеська підтримка нашої держави з перших днів повномасштабного вторгнення: у лютому 2022 року він став одним із ключових учасників цього процесу. Згодом обіймав посади заступника міністра оборони Чехії, директора департаменту промислової кооперації та уповноваженого уряду з питань відбудови України. Навесні 2026 року розпочав роботу як спеціальний представник Торгової палати Чеської Республіки з питань України.

В інтерв’ю Укрінформу Копечний говорить про свою нову книгу – спробу осмислити досвід перших місяців війни, – а також про співпрацю чеського бізнесу з Україною, напруження між Києвом і Вашингтоном та його вплив на європейську безпеку.

На зустрічі Копечний з’являється в худі з написом «Fight like Ukrainians» («Боріться, як українці»). Для нього це не виняток: на конференціях і публічних заходах він часто обирає одяг із символікою чи гаслами на підтримку України. Тож починаємо розмову саме з цього напису.

ЧЕСЬКІ КОМПАНІЇ БЕРУТЬ УЧАСТЬ У ПРОЄКТАХ В УКРАЇНІ ПОПРИ ПУБЛІЧНІ ЗАЯВИ

- Ви носите ці чудові футболки та светри лише на заходах, пов’язаних з Україною?

- Ні, я завжди ходжу Прагою в такому вигляді. У столиці цілком очевидно, що підтримка України залишається в серцях людей, і не тільки в них: тут досі багато українських прапорів і немає російських. Я часто зустрічаю людей, які або мають такі самі светри, як у мене, і в такий спосіб висловлюють підтримку Україні, або носять якийсь інший мерч, що свідчить про те, на чиєму вони боці. Часто це речі від організації Dárek pro Putina («Подарунок для Путіна»).

Тож це стало природною частиною не лише мого життя, а й життя багатьох чехів.

- В одному з інтерв’ю ви сказали: «Ми (чехи) тепер офіційно не любимо Україну». Тобто цю любов тепер висловлюють лише неофіційно?

- Це позиція уряду, який чомусь намагається довести, що не підтримуватиме Україну, але водночас робить не набагато менше практичних кроків, ніж попередній. Наприклад, збільшено обсяг коштів, які мають допомогти у відбудові України, – чи то через гарантійні програми, чи то через експортне страхування.

Я думаю, що найбільше чути саме «крикунів» – тих, хто вигукує щось антиукраїнське. Мені шкода, але я завжди намагаюся заспокоїти всіх і спонукати дивитися на практичні кроки.

Томіо Окамура (спікер Палати представників, – ред.) та його партія SPD можуть кричати що завгодно, і вони в уряді. Але що з того? Які є конкретні антиукраїнські результати? Я їх ще не побачив. Що стосується практичного законодавства чи виконавчої влади, ситуація не така вже й погана.

- Отже, уряд мало про це говорить, але підтримка та співпраця з Україною тривають?

- Однозначно. Чеський експорт до України зростає і продовжуватиме зростати. Експорт також, по суті, означає участь у проєктах реконструкції. Це вказує на те, що чеські компанії долучаються до проєктів в Україні та інвестують.

Наприклад, «Моравські нафтові шахти» (MND) інвестують значні кошти у Львівській області. Тепер вони також намагаються інвестувати в Полтаву.

Але правда й те, що середовище там не завжди просте. Наведу такий приклад: MND працює в Україні вже понад 10 років, інвестувала значні кошти, а тепер підписала меморандум із Нафтогазом. І уявіть, що є люди, які з якихось несправедливих причин намагаються залякати, наприклад, місцеву раду в Полтаві, щоб компанії не дозволили продовжувати діяльність на ділянці, права́ на видобуток корисних копалин на якій вона вже придбала за концесією. Простіше кажучи, вони намагаються це в неї вкрасти, вдаючись до дуже недобросовісних методів залякування та погроз. Звісно, із таким можна зіткнутися в різних країнах, а не лише в Україні.

Тож якщо підсумувати співпрацю між Чеською Республікою та Україною у сфері бізнесу, то так звані загарбники чи «мафія» в Україні, як у випадку з Полтавою, створюють набагато більші перешкоди, ніж будь-які обмеження з боку чеського уряду. Чеський уряд насправді підтримує ці компанії, коли йдеться про цивільну співпрацю. Він просто не говорить про це, бо обрав таку політику.

І я хотів би зазначити, що це недалекоглядна політика, яка відхиляється від європейських стандартів і ґрунтується на емоціях, що не йдуть на користь самій Чеській Республіці.

- Ви згадали популістську партію «Свобода та пряма демократія», яка входить до керівної коаліції як молодший партнер. Її лідер Томіо Окамура відомий відверто антиукраїнськими заявами. Чи означає це, що партію можна вважати проросійською?

- Скажу прямо: SPD – це суто проросійська партія, яка протягом тривалого часу повторює наративи, вигідні Росії. Під час COVID-19 вона поширювала тут наративи, які підживлювалися російською пропагандою, щоб послабити довіру до державних інституцій. Різні антиурядові протестні рухи існували ще до COVID-19. Вони завжди обирають тему, яку здебільшого вигадують у Москві. Протягом останніх майже п’яти років це переважно виразна антиукраїнська риторика, але не тільки вона. Тож це суто проросійська партія, яка виконує завдання з Росії.

- Повернімося до економічної співпраці. Віцепрем’єр-міністр, міністр промисловості та торгівлі Карел Гавлічек планує відвідати Україну з великою бізнес-делегацією. Ви також долучитеся до візиту? І чи відбудеться він узагалі з огляду на нинішню безпекову ситуацію?

- Так, я їду. Я маю очолити, а точніше, бути співголовою бізнес-частини місії. Я представляю Торгову палату й буду одним із двох головних представників бізнес-сектору, які туди їдуть. Президент Конфедерації промисловості Ян Рафай також їде.

Я дуже ціную той факт, що віцепрем’єр-міністр на початку року оголосив, що Україна є для нього важливим партнером, і що за цими заявами – конкретні кроки.

Звісно, ми побачимо, як розвиватиметься безпекова ситуація, як віцепрем’єр-міністр відреагує на подальший розвиток подій. Але тепер ця позиція актуальна, і я думаю, що це буде дуже важлива та масштабна місія.

- Візит планується на листопад?

- Так, у листопаді.

ПРІОРИТЕТИ – ЕНЕРГЕТИКА, ІНФРАСТРУКТУРА, АГРО

- Які основні пріоритети цієї місії?

- Це міждисциплінарна місія. Отже, кожен, хто бачить можливості для співпраці з Україною, візьме в ній участь.

Також додам, що це – не одноразова подія. Це, певною мірою, кульмінація довгострокової діяльності. Я керував низкою таких місій – їх багато відбулося протягом перших чотирьох років війни. Але й цього року відбулася низка менших місій. Наприклад, бізнес-місія у місто Дніпро, присвячена укриттям.

Тож ця місія є кульмінацією попередніх заходів, і водночас у ній беруть участь представники держави на найвищому можливому рівні.

Я також хотів би наголосити, що чеські компанії не лише їдуть в Україну, а й протягом року налагоджують партнерські відносини з українськими компаніями в Чеській Республіці. Наприклад, велика делегація українських підприємців взяла участь у Міжнародному машинобудівному ярмарку в Брно.

Крім того, до кінця року ми організуємо ще дві великі місії, у яких візьмуть участь десятки підприємців із кількох міст.

Щодо основних пріоритетів, то це, безумовно, буде енергетика, оскільки до делегації увійдуть компанії, які є великими інвесторами в цьому секторі. Крім MND, яку я вже згадував, це RSJ, Gentec та Agregat – усі великі виробники, що вже давно працюють в Україні.

Ще одним пріоритетом буде інфраструктура. Наприклад, Škoda Transportation дуже активна в Україні. Вона вже давно працевлаштовує десятки інженерів у Дніпрі. Слід згадати, що до управління роботою муніципального громадського транспорту в Празі, Пльзені та Остраві залучені українські інженери. Особливий акцент – на залізницях, а також на різних системах управління та експлуатації.

І останнє, але не менш важливе – сільське господарство. Наприклад, чеський інвестор Agromino активно працює в Україні.

Очікується, що в місії візьмуть участь десятки підприємців.

- На Міжнародному машинобудівному ярмарку MSV 2026 у Брно 5–9 жовтня працювала делегація з понад десяти українських технологічних і промислових компаній, університетів, дослідницьких установ та кластерів. Можете про це розповісти?

- Віцепрем’єр-міністр Гавлічек відвідав павільйон українських підприємців, які туди прибули. Були там і представники українських міст – кілька десятків представників місцевого самоврядування та компаній. Не можу розкривати конкретні деталі, але український стенд працював дуже активно.

Додам, що є великий інтерес до відбудови України, і ця тема привертає значну увагу чеських компаній. Цей інтерес зберігається, незважаючи на те, що ніхто не розраховує на мир чи укладення угоди про припинення вогню найближчим часом. Попри це, ми знаємо, що є сенс їздити в Україну, співпрацювати з місцевими компаніями, брати участь у відновленні та модернізації територій і, звісно, намагатися постачати українську продукцію в Чеську Республіку.

ОБОРОННІ КОМПАНІЇ СПІВПРАЦЮЮТЬ І БЕЗ ПІДТРИМКИ УРЯДУ

- Нинішній уряд чітко дав зрозуміти, що не надаватиме Україні прямої військової допомоги. Водночас Чехія може долучатися до багатосторонніх проєктів, зокрема до створення європейської системи протиповітряної оборони FREYA за участю десяти країн, серед яких і Україна. Чеські оборонні компанії могли б виробляти важливі компоненти для цієї системи. Однак прем’єр-міністр Андрей Бабіш досить негативно відреагував на цю ініціативу й натомість просуває власний проєкт – Europatriot. Чому? Адже йдеться про спільну безпеку Європи.

- Тому що це була неправильна політична оцінка ситуації, яка негативно вплине на чеські технології та компанії. Чеські компанії могли б багато від цього виграти, але не виграють нічого.

Такі погані політичні рішення ухвалюють у кожній країні, і наша не є винятком. Думаю, у прем’єра не було достатньо інформації на момент оголошення рішення, а коли він її отримав, то оцінив ситуацію як таку, що не варта участі. І вирішив, що не хоче допомагати чеським компаніям долучатися до проєкту.

Я б назвав рішення чеського уряду не приєднуватися до системи FREYA недалекоглядним. Однак усе ще є можливість співпраці над подібними проєктами в межах європейських програм і НАТО. Ринок працює, і якщо у вас є хороші технології, ви можете їх розвивати незалежно від підтримки уряду.

- Ще питання про «Коаліцію охочих». Глава уряду вирішив не виходити з неї після вступу на посаду та зустрічі коаліції, але Чехія, так би мовити, – пасивний учасник…

- Скільки країн входить у «Коаліцію охочих»? Понад 30. І більшість із них не брала безпосередньої участі в проєкті, що дуже шкода.

Однак слід визнати, що більшість цих країн не має таких технологій, тоді як у нас є компанії, здатні розробляти та виробляти власні балістичні ракети, наприклад Narval. У нас також є сенсори, детектори та ефектори, радари, пасивні системи спостереження, ракети й дрони тощо. Звісно, найкращі – це ті компанії, які тісно співпрацюють з Україною.

На щастя, і в співпраці з Україною, і в межах Європейського Союзу та НАТО одне залишається незмінним: чеським компаніям усе ж вдається заявляти про себе й без підтримки уряду. І це, мабуть, – найважливіше.

КІЛЬКІСТЬ МАЄ ВИРІШАЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ

- Українська компанія FirePoint оголосила про перші запуски власної тактичної балістичної ракети FP-7 по території Росії. Також тривають, хоча й після відомої паузи, удари по російських нафтопереробних заводах, додалися удари по дата-центрах. Як оцінюєте їхню ефективність?

- Вони ефективні. Ми бачимо їхній вплив.

Думаю, єдина причина, чому Дональд Трамп тепер робить кроки, які йдуть на користь Росії та шкодять Україні, полягає саме в тому, що українські удари ефективні.

Утім, що стосується ударів углиб російської території, нам не слід мати ілюзій, що вони завершать війну за рік. Україна явно нарощує свій потенціал і знищуватиме дедалі більше цілей. Але що сталося з російською економікою? Річне падіння доходів від нафти й газу становило майже 18%, однак Росія компенсувала ці 18%, узявши на себе більше боргів, підвищивши податки для великих компаній і почавши використовувати залишки резервів, які накопичила, готуючись до війни.

Російський режим може протриматися за такого сценарію ще кілька років. Хоча він продовжуватиме нарощувати борги, і економіка це відчуватиме. І навіть якщо Трамп допоміг Росії продавати нафту, якщо її видобуток продовжуватиме знижуватися внаслідок українських ударів, то вже не матиме значення, спрацюють санкції чи ні.

На думку України, єдині санкції, які справді працюють, – це прямі удари. Тож вони ефективні, але наголошу ще на одному: успіх ґрунтується на економічній логіці, а не лише на технологічних можливостях.

- Що маєте на увазі?

- Оголошене випробування балістичної ракети – це значна подія. Успішний удар – це, звісно, хороший результат, але щомісяця довелося б запускати тисячі таких ракет. Виробничі потужності дуже й дуже обмежені. Я не називатиму конкретних даних, але ефективні удари – це саме ті, коли Україна може запускати 300–400 безпілотників на день, які залітають глибоко на російську територію. Ось що працює. Не працює, коли запускають три або чотири ракети. Кількість має вирішальне значення. І Росія показує нам, що кількість має вирішальне значення.

Також хочу згадати операцію «Вівальді»: вона була ефективною і де-факто стабілізувала фронт.

У ДИЗЕЛЬНІЙ УГОДІ НЕМАЄ ЛОГІКИ З ПОГЛЯДУ НАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ США

- Ми вже торкнулися теми американської адміністрації. Вашингтон знову намагається тиснути на Україну й укладає сумнівні угоди з Путіним. Про що це свідчить?

- Переговорники Віткофф і Кушнер явно проросійські в тому сенсі, що підтримують інтереси Росії, а не Сполучених Штатів.

Залишивши осторонь форму, яку обрав Дональд Трамп і яка значно погіршила відносини між Європою та Сполученими Штатами, наведу один приклад. Був великий галас, коли Трамп погрожував військовим нападом союзнику по Альянсу – Данії. Чи помітив хтось, що два тижні тому було підписано угоду, вигідну Данії, Гренландії та Сполученим Штатам? Домовитися про неї було нескладно. Я кажу це тому, що за цією формою стояв принаймні якийсь американський національний інтерес – запобігти утвердженню китайських чи російських військових інтересів у Гренландії, якщо вона отримає незалежність від Данії. Згоден, форма була погана, але в ній хоча б була певна логіка. Однак у випадку з дизельною угодою я не бачу жодної логіки з погляду національних інтересів США.

Американський президент дякує Путіну за допомогу американській економіці, хоча це принципово не вплине на ціну нафти: 300 тисяч тонн, 500 тисяч тонн чи мільйон тонн на місяць – для Сполучених Штатів це лише кілька відсотків їхнього щомісячного споживання. Саме споживання дизельного пального в Америці становить приблизно 18 мільйонів тонн на місяць.

Експорт нафти з Росії в липні цього року сягав 750 тисяч тонн. І раптом Трамп дозволяє Путіну експортувати в багато разів більше. Середній показник за останній рік, навіть до великих ударів, становив приблизно три мільйони тонн на місяць. Коли я дивлюся на ці цифри, можу зробити лише один висновок: це вигідно лише Росії, а єдиний, хто отримує вигоду, – російський державний бюджет. Це гроші, за які можна купити безпілотники «Shahed», «Герань-5» та інші версії цієї зброї, яка щомісяця летить на Україну.

- Як мали б реагувати європейські союзники? Раніше вони одразу починали переконувати американських партнерів…

- Я дуже позитивно оцінюю те, наскільки помірковано європейські союзники відреагували на це. Вважаю, що це правильно.

Трамп схожий на маятник. Тепер він схиляється до дуже проросійської, а не проамериканської позиції. І маятник знову хитнеться назад. Мушу сказати, що європейські лідери мудрі в цьому плані або принаймні досвідчені. Усі, як то кажуть, вчаться, і ніколи не можна двічі зайти в ту саму річку. Вони знають, що якби тепер кричали, лаялися та критикували, то лише погіршили б ситуацію. Трамп налаштований кричати на всіх. Він справді вірить, що якщо напише у Twitter чи Truth Social, що буде припинення вогню, то так і станеться. Це його спосіб мислення. Тому тепер немає сенсу кричати на нього. Це як кричати на хмари. Ось чому спокійна реакція – найкращий варіант. Маятник знову хитнеться назад. Я впевнений у цьому, тому що американський президент, незважаючи на певні часткові кроки, які він зробив, зрештою повинен понад усе дбати про американські національні інтереси. І не лише через двох проросійських переговорників, а й завдяки ширшому колу людей навколо нього.

ЄВРОПА ЗАЛИШИТЬСЯ СОЮЗНИКОМ США, АЛЕ БУДЕ МЕНШЕ ВІД НИХ ЗАЛЕЖАТИ

- Нове загострення відносин між Україною та США вже супроводжувалося кількома ракетними атаками без попередження та, сподіваємося, тимчасовим порушенням роботи Starlink. Якщо США справді вирішать припинити передавати Україні розвідувальні дані, чи зможе Європа забезпечити її необхідною інформацією?

- Так. Вона не така детальна й обширна, як американська, але Європа має такі можливості.

Це буде ще одна сфера, у якій Європа стане незалежнішою від Сполучених Штатів. Це ще один чинник, який зашкодить американським інтересам. Для США Європа є найбільшим ринком, особливо коли йдеться про американську оборонну промисловість та її технології. Протягом останніх 70 років Європа була одним із найважливіших ринків для Сполучених Штатів.

У той момент, коли нам доведеться виробляти власні системи ППО, бо ми не можемо покладатися на Patriot, відбудуться фундаментальні зміни. І річ не лише в тому, що американці не хочуть постачати нам ці системи, – вони просто виробляють 625 таких ракет на рік, тоді як споживання сягає тисяч штук на місяць.

- То Європа стане незалежною в цій галузі?

- Це займе час, можливо, десять років, але Європа працює над цим разом з Україною. І разом вони досягнуть успіху.

Те саме стосується розвідки та супутникової навігації. Це займе певний час, але Європа інвестуватиме в ці технології з безпрецедентною швидкістю. Перехідний період буде складним, але Україна з ним упорається. По-перше, вона розробить деякі власні системи, а по-друге, європейці допоможуть їй у тому.

У результаті цього ми залишимося союзниками Сполучених Штатів, але будемо менше від них залежати.

ВАЖЛИВО ТРИМАТИ РОСІЮ ЯКОМОГА ДАЛІ ВІД ЧЕСЬКИХ КОРДОНІВ

- Незабаром вийде друком ваша книга «У бойовому режимі». Про що вона?

- Книга буде опублікована чеською мовою на початку листопада, і ми хотіли б, щоб у лютому вона вийшла українською.

Після того як я пішов із посади урядового представника та загалом припинив працювати в уряді, захотів зафіксувати ці роки. У мене було дві причини для цього. Мені потрібно було «вирватися з цього».

Я був залучений до багатьох справ – Чеської ініціативи з боєприпасів, постачання важкого обладнання в перші дні війни. Це часто були дуже складні речі, які я переживав не лише тут, у Чехії, а й в Україні: від лінії фронту до лікарень, де багато поранених людей і тих, що помирали. Було багато складних моментів, тож мені потрібно було «відпустити» їх.

А по-друге, протягом усіх цих років багато іноземних колег, а також люди в Чеській Республіці запитували мене: «Як ви це зробили? Чому чехи? Зрештою, це така маленька країна. Чому ви вплутуєтеся у справи між великими державами?». Саме на це я хотів відповісти.

- І як ви відповіли?

- Я описав, що за цим було. Це фактично перша книга інсайдера, погляд за лаштунки: яка робота там відбувається і що згодом спонукало до появи заголовків у The Wall Street Journal та The Washington Post, де писали, що чехи винайшли спосіб постачати величезну кількість боєприпасів щороку.

У книзі я описую, як це насправді сталося, з якими перешкодами ми зіткнулися, як працювала координація з Америкою, Британією та Україною, як ми отримували зброю з усього світу й чому це вразило світ. Президент Петр Павел сказав у 2024 році, що ми знаємо, де взяти зброю. Весь світ був цим вражений. І це здивування було виправданим.

Тож я описую, як усе це працювало, як це було створено, скільки це коштувало і що це насправді означало.

- І наостанок. Кілька днів тому голова чеської Служби безпеки та інформації (BIS) Міхал Коуделка назвав Росію головною загрозою для безпеки Чехії. Ви поділяєте цю оцінку? Адже Чехія навіть не має спільного кордону з Росією…

- У 2013 році, ще молодим, я приєднався до міжнародного секретаріату НАТО, де почав працювати. У 2014 році я повернувся й почав працювати в Міністерстві оборони Чехії, бо був абсолютно впевнений у тому, що Росія – найбільша загроза для Чеської Республіки. Одним із питань, над якими я працював, було озброєння України. Це була моя мета і мрія ще у 2014 році.

Дуже важливо тримати цю загрозу для Чеської Республіки якомога далі від чеських кордонів. Я так думав у 2014 році й так думаю досі. Росія – найбільша загроза.

Ми, на жаль, побачимо набагато гірші речі, ніж ті, які пережили останніми роками. Ми, безумовно, побачимо їх в Україні, але також у Чеській Республіці, Польщі та країнах Балтії. Але ми це переживемо.

Ольга Танасійчук, Прага

Фото авторки