Поки тривають розмови про можливе перемир'я, а майбутні гарантії безпеки для України лишаються предметом гострих дискусій, Захід намагається осмислити уроки, які принесла війна Росії проти України: від стрімкого розвитку дронових технологій до ефективного витіснення російського Чорноморського флоту силами, що фактично не мають власного класичного флоту.

Про найімовірніші сценарії завершення війни, майбутнє українського військового флоту, дискусію довкола гарантій безпеки і членства в НАТО, а також про те, як напруження між Оттавою і Вашингтоном вплинуло на позицію Канади щодо України, Укрінформ поговорив із віцеадміралом у відставці Марком Норманом, який майже 40 років прослужив у Королівських військово-морських силах Канади і завершив кар'єру на посаді заступника начальника Штабу оборони, другій за значенням посаді в Збройних силах Канади.

ВІЙНА, СКОРІШЕ ЗА ВСЕ, ЗАВЕРШИТЬСЯ НЕ ПОВНОЮ ПЕРЕМОГОЮ, А КОМПРОМІСОМ

- Як би ви схарактеризували роль Канади у підтримці оборони України?

- Канада залишається надійним союзником України. Я щиро вірю, що чинний уряд повністю відданий підтримці української оборони: фінансово, матеріально й потенційно надаючи можливості виробляти озброєння для України.

- З огляду на поточну ситуацію на полі бою, які сценарії завершення війни ви вважаєте найбільш імовірними?

- Думаю, жодній зі сторін не вдасться оголосити тотальну перемогу, й доведеться йти на певний компроміс. Українські сили зараз у кращому становищі, аніж рік тому, але питання в тому, як довго це триватиме, адже людська ціна цієї війни величезна. Росії, ймовірно, доведеться віддати частину захопленого, але й Україна муситиме йти на поступки. Крим, на жаль, і надалі залишатиметься складним питанням у переговорах. Виглядає так, що незабаром Росія вичерпає свій запал, і Україна цілком може опинитися у ще вигіднішій переговорній позиції. Хотілося б вірити, що десь наприкінці 2026 чи у 2027 році ця війна завершиться мирною угодою, але я можу бути надто оптимістичним.

- Чи вважаєте ви удари України по російській нафтогазовій інфраструктурі стратегічно важливими?

- Безумовно. Вони абсолютно легітимні й узгоджуються з характером цього конфлікту, а також із тим типом необмежених ударів, яких Росія завдає по Україні. Я вбачаю в ударах по російських енергооб'єктах не принцип "око за око", а легітимні цілі. Одна з ключових стратегічних вразливостей Росії – це її здатність продовжувати фінансувати воєнну машину, а ця здатність напряму пов'язана зі спроможністю видобувати і продавати нафту й природний газ. Цілком зрозуміло, що сторона, яка захищається, атакує один із центрів ваги спроможностей супротивника. Чим більше Україна здатна підривати спроможність Росії підтримувати воєнні зусилля, тим більше це схиляє шальки терезів на користь України.

І хоча Росія аж ніяк не демократія, громадська думка там, навіть попри жорсткий державний контроль, теж є фактором. Я не маю сумнівів, що росіяни дедалі більше втомлюються від цього конфлікту, і це ускладнює для режиму Путіна можливість продовжувати війну.

УКРАЇНА ЗАЛИШАЄТЬСЯ ЛІДЕРОМ У БОЙОВИХ ІННОВАЦІЯХ

- Раніше ви згадували про неймовірні темпи бойових інновацій України. Чи наздогнали західні армії цей темп?

- Україна досі лідер у бойових інноваціях. Погляньте на нещодавній досвід США в Ірані: він добре показує, що традиційна військова чисельність не завжди є рецептом успіху і що менші та дешевші автономні системи з асиметричним підходом мають значний потенціал. Україна продовжує лідирувати не лише в технологіях, а й у доктрині та тактиці їх застосування. Всім нам є чого повчитися. Шлях уперед полягає у паралельному розвитку традиційних і нетрадиційних спроможностей, а не у виборі одного замість іншого: вони мають бути інтегровані та розвиватися разом. Жодна окрема спроможність сама по собі не принесе перемогу, і саме це ми бачимо на передовій в Україні.

- Україна відтіснила Чорноморський флот Росії переважно за допомогою морських дронів і ракет, не маючи власного звичайного флоту. Як колишньому командувачу флоту, що це говорить вам про те, який флот має будувати Україна у післявоєнний період?

- Перший урок: асиметрія – це виграшна стратегія. Другий – те, що ми звикли вважати традиційною морською потугою, має реальні вразливості. Проте ці уроки не є універсально застосовними всюди: тактика й доктрина відкритого океану відрізнятимуться від закритого, прибережного середовища, як-от Чорне море.

Що ж до майбутнього українського флоту, то Україна може і повинна стати лідером у розробці екіпажних і безекіпажних систем. Окрім автономних систем, має бути місце і для менших берегових морських платформ, як надводних, так і, потенційно, підводних. Автономні системи дуже ефективні у своєму середовищі, але мають обмеження щодо дальності й автономності ходу. Вони не спроможні забезпечити той самий рівень стримування та присутності, як традиційні сили. Україні необхідно знайти баланс між традиційними й нетрадиційними платформами. Ідеальним мені видається змішаний флот швидких патрульних катерів, під'єднаних до мережі безекіпажних систем.

МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ МАЄ БУТИ ПОВ'ЯЗАНЕ З НАТО

- Україні, ймовірно, буде складно самостійно гарантувати власну безпеку, тому особливого значення набувають зовнішні дієві гарантії. З суто військової точки зору, що найефективніше стримуватиме Росію?

- Я вважаю, що Україна має бути частиною інтегрованої європейської системи безпеки, яка має формальний чи неформальний зв'язок із НАТО. Україна повинна знати, що підтримка, яку вона отримує від країн Європи та інших партнерів, триватиме. Помилкою буде залишити Україну наодинці протистояти російській агресії.

- Канада публічно підтримує набуття Україною повноправного членства у НАТО. Однак генеральний секретар НАТО Марк Рютте заявив, що наразі серед союзників немає консенсусу з цього приводу. Який реальний вплив має Канада, щоб домогтися цього консенсусу?

- Канада залишається авторитетним голосом у НАТО, особливо за нинішнього уряду прем'єр-міністра Карні. Канада займає конструктивну позицію та може відіграти важливу роль у визначенні безпеки України в рамках будь-яких майбутніх домовленостей. Тому те, що Канада бере участь у цих дискусіях, корисне і для України, і для ширшої європейської безпеки.

Звісно, геостратегічна ситуація змінилася через нинішню політику США. Не думаю, що американська позиція щодо НАТО зазнає кардинальних змін навіть тоді, коли нинішній президент піде з посади. Ця криза назрівала давно, Трамп просто дав їй поштовх і змусив Європу серйозно подивитися на себе.

Європейські столиці тепер прагнуть більш незалежної європейської системи безпеки, і Канада хоче бути її частиною, причому не лише політичних домовленостей, а й пов'язаних економічних і промислових відносин. Канада вірить, що європейська безпека важлива для глобальної безпеки. Це означає, що Канада буде союзником України у перемовинах із ключовими європейськими столицями.

КАНАДА ВЖЕ НЕ ОГЛЯДАЄТЬСЯ НА США

- Зважаючи на позицію Вашингтона щодо України, чи достатньо самої лише європейської та канадської підтримки, щоби втримати Україну у військовому й економічному сенсі?

- Не певен, чи достатньо, але постійно більші обсяги допомоги обнадіюють. Я вважаю підхід нинішньої адміністрації США безвідповідальним та ірраціональним. Утім, сподіваюся, що позиція США щодо України зміниться. Переконання президента Трампа, що саме Путіна варто підтримувати в цих стосунках, виявилося помилкою, хоч сам Трамп цього може й не визнати. Все ж у 2026 році є більше простору для підтримки України з боку США, ніж було у 2024 чи 2025 роках, і це позитивний знак.

- Як напруження між Оттавою і Вашингтоном вплинуло на українську політику Канади?

- Підхід Канади до України та інших питань геостратегічної ваги змінився разом із нашим ставленням до визначення і відстоювання власних інтересів. Ми пройшли принаймні десятиліття, коли, по суті, втратили орієнтир, не дуже розуміючи, що є нашим національним інтересом і за що варто боротися. На щастя, нинішнє керівництво Канади це розуміє. Чинна криза у відносинах зі США дала нам відчуття легітимності стояти на власних ногах.

Раніше ми могли займати позицію Вашингтона в тих чи інших питаннях, бо відчували певний непрямий тиск це робити. Але тепер канадці й уряд, що діє від їхнього імені, визнали, що ми – суверенна держава, яка ухвалюватиме суверенні рішення. Так, ми залежимо від низки відносин, важливих з точки зору національних інтересів, але робитимемо те, що самі вважаємо правильним.

Це стосується й України: ми були послідовним, стабільним союзником, і цей уряд продовжує цю підтримку незалежно від того, що думає Вашингтон. Раніше ми могли робити щось частково тому, що думка Вашингтона мала для нас значення. Тепер ми робимо це, бо це правильно, і наші союзники-однодумці в європейських столицях цілком поділяють цю позицію. Це дало нам справжнє відчуття, що ми стоїмо на власних ногах.

ОБОРОННА ПРОМИСЛОВІСТЬ І ВЕТЕРАНИ: УРОКИ УКРАЇНИ ДЛЯ ПІСЛЯВОЄННОГО ПЕРІОДУ

- Оборонна промисловість України, особливо виробництво дронів, значно зросла за час війни. Чи бачите ви Україну постачальником або співвиробником для західних армій, коли війна завершиться?

- Так, бачу, хоча й не розумію поки, як виглядатиме перехід від воєнного стану до мирної оборонної промисловості. Утім, Україна може дати багато уроків на тему масштабування промисловості й розвитку технологій. Вже триває хороша співпраця між канадською та українською промисловістю, і її варто продовжувати, причому в обидва боки. Є реальна цінність у тому, щоб і надалі підтримувати українську промисловість, і в тому, щоб український досвід, інтелектуальна власність та ноу-хау допомагали відбудовувати західні військові можливості.

- Україні згодом доведеться реінтегрувати сотні тисяч бойових ветеранів у цивільне життя. Які уроки з канадської системи підтримки ветеранів слід засвоїти Україні?

- По-перше, одна з найбільших складностей реінтеграції людей після військової служби – це відчуття ізоляції, що має матеріальний і соціальний виміри. Сила українського суспільства полягає у тому, що всі проживають війну разом. Сподіваюся, що коли справа дійде до реінтеграції, культурний і суспільний вимір не буде таким складним, як в інших країнах, саме завдяки цьому відчуттю суцільної, однорідної української спільноти: усі є частиною воєнних зусиль, незалежно від того, у формі вони чи ні. Це якраз була одна з історичних невдач західної реінтеграції: люди відчувають ізоляцію. Тож якщо Україна пам'ятатиме про це, то матиме набагато більший успіх у реінтеграції людей із суспільної точки зору.

З матеріальної точки зору найважливішим буде перебудувати економіку України під післявоєнні умови, які потребуватимуть такого ж рівня мобілізації, який ми бачили під час війни, але спрямованого на відбудову економіки. Колишні військові не мають просто повертатися до свого попереднього життя, вони мають отримати роль у відбудові України, так само важливу, як і їхня роль у її захисті.

Максим Наливайко, Оттава

Фото Canadian Armed Forces та Укрінформ