Цими днями минуло 120 років від його народження. У Польщі 2026-й оголошений роком Єжи Ґедройця, який належить до найвизначніших інтелектуалів ХХ століття. Чи не найвпливовіший польський повоєнний політичний діяч був послідовним і активним прихильником незалежності України, Литви й Білорусі, головним речником польсько-українського примирення. Без перебільшення твердять, що його Вітчизна – уся Східна Європа. 

ДЛЯ БОГЕМИ ҐЕДРОЙЦЬ БІЛЬШ ВІДОМИЙ ЯК ВИДАВЕЦЬ І РЕДАКТОР ЖУРНАЛУ «КУЛЬТУРА» (1947 Р.) 

Та це був не просто журнал. Він створив у Франції інтелектуальний центр, який зберігав за часи комунізму глибинну польську культуру та воднораз формував у міжвоєнного покоління тяжіння до свободи, незгоди з тоталітарними режимами, розуміння мирного співіснування націй на європейському континенті. 

Редакція журналу несподівано стала автором засад зовнішньої політики незалежної Польщі після перемоги ідей «Солідарності» у 1989 році, форумом для емігрантських авторів. Редактор друкував твори, заборонені комуністичною цензурою. Наприклад, «Архіпелаг ГУЛАГ» Солженіцина. 

Ґедройць з легкістю погоджувався на оприлюднення праць провідних українських інтелектуалів, дисидентів та істориків, згадувати яких було заборонено в СРСР. Серед них – Богдан Осадчук (1920–2011) – історик, якого вважають «архітектором» польсько-українського діалогу; Юрій Лавріненко (1905–1987) – літературознавець, упорядник знаменитої антології «Розстріляне відродження»; Юрій Шевельов (1908–2002) – видатний літератор і мовознавець; Борис Левицький (1915–1984) – політолог, визнаний експерт з радянських репресій і національних рухів та інші. 

Із цього погляду, журнал «Культура» чимось нагадував Інститут дослідів Волині в канадському Вінніпезі, про який ми не раз згадували в колі земляцького «Волинського братства» у Києві. 

ЯК СФОРМУВАВСЯ ФЕНОМЕН РЕДАКТОРА «КУЛЬТУРИ» 

Народився Єжи в Мінську 27 липня 1906 року. Буремні події того часу змушували родину з Мінська переміщатися до Москви, потім до Петербурга, згодом до Польщі. 

Навчався у Варшавському університеті. Студіював історію, закінчив юридичний факультет. В університеті відвідував семінар українського історика Мирона Кордуби, де був єдиним поляком. От там він глибоко пізнав нашу історію та зблизився з українськими діячами. 

Молодеча завзятість спонукала його до заснування «Клубу злостивих щенят», що об’єднував молодих людей, мотивованих ідеями, а не кар’єрним ростом. 

Пізніше редагував часопис «Бунт молодих». За публікації критичних до влади статей йому навіть загрожувало інтернування до концтабору Береза Картузька. 

У 1941 році добровольцем вступив до війська, служив у Польському корпусі генерала Андерса. Спочатку – в Іраку, потім – в Італії, де пройшов шлях аж до битви під Монте-Кассіно. 

Після війни в 1946 році заснував у Римі «Літературний інститут», який згодом переїхав до безпечної Франції. А з 1947-го почав видавати часопис «Kultura» (Париж). 

ЄЖИ ҐЕДРОЙЦЯ ВЕЛИЧАЮТЬ РЕДАКТОРОМ З ВЕЛИКОЇ ЛІТЕРИ 

Пан Редактор не почувався затишно в гостинному Парижі, не заривався в лушпиння власного творчого ремесла. Інститут у результаті продуманої конспіративної тактики таємно отримував із СРСР тексти самвидаву. 

Ґедройць координував діяльність з перекладу праць дисидентів на польську, французьку, англійську мови. Прикладом може бути хоча б «Інтернаціоналізм чи русифікація?» Івана Дзюби. 

Він збирав повідомлення, перекази, згадки про арешти та переслідування таких постатей, як В’ячеслав Чорновіл, Василь Стус, Євген Сверстюк, Валентин Мороз, Леонід Плющ, той же Іван Дзюба. А потім «скутечно» поширював на Заході. 

Не оминав Редактор і гострих питань – Волинської трагедії, операції «Вісла». Не деталізував, прагнув бачити головне – майбутній спільний ворог і України, і Польщі – Москва. 

Доктрина Ґедройця (ULB – Україна, Литва, Білорусь) закликала політиків Польщі (у спрощеному вигляді) до такого: 

► визнати втрату східних земель і не претендувати на Вільнюс чи Львів; 

► підтримати незалежність України, Литви й Білорусі; 

► відмовитися від імперських амбіцій та будувати відносини зі сусідами на рівних правах. 

На мій погляд, фундаментальна праця іншого визначного поляка Збіґнєва Бжезінського «Велика шахівниця: панування Америки і її геостратегічні імперативи» (1997 р.) ґрунтується на ідеях Єжи Ґедройця стосовно європейського континенту. 

У 1994 році польська держава удостоїла пана Редактора найвищої нагороди – ордена Білого Орла. Єжи Ґедройць відмовився від цієї відзнаки. Він зробив це з двох причин: як принциповий протест проти політичного курсу тодішньої влади Польщі та як продовження свого особистого правила, якого він дотримувався ще до війни, – не приймати польських державних відзнак. 

Помер Єжи Ґедройць 14 вересня 2000 року. Номер 637 часопису «Kultura» був останнім. 

На знак пошани й пам’яті про польського пана Редактора одна з вулиць міста Києва названа його іменем. 

Сергій Шевчук, політик, публіцист, громадський діяч