Говоримо нині про одного з найбільш важливих партнерів і для України, і для Європи, для Європейського Союзу, – про Сполучені Штати Америки. Партнер непростий, особливо за часів президента Дональда Трампа.

Це на собі відчули не тільки в Україні та Європі, а й у всьому світі. Нам сьогодні важливо розуміти, де ми є у відносинах із нашим, як ми вважаємо, стратегічним партнером.

Чому стратегічним? Тому що без допомоги, без підтримки з боку Сполучених Штатів Америки, особливо в перші роки цієї війни, Україні було би вкрай важко вистояти. У 2025-му році президент Трамп майже повністю переклав питання військової та фінансової підтримки України у війні з Росією на Європу.

Європа гідно впоралася, відповіла на цей виклик, підтримала Україну фінансами, ресурсами, зброєю. Але ставлення президента Трампа до російсько-української війни і до України час від часу змінюється. Зараз маємо сплеск приязного ставлення до України.

Про відносини України зі США, розвиток військово-технічного співробітництва між двома країнами говоримо з генерал-майором запасу Збройних Сил України Володимиром Гавриловим, який служив аташе з питань оборони України у США (2015-2018), а також був заступником міністра оборони України (2022-2023).

- Отже, що сталося? Чому Трамп змінив ставлення до відносин з Україною, зокрема в галузі ВТС?

- Зрозуміло, що в основному на Трампа і його близьке оточення вплинула ситуація на фронті. Спроможність України завдавати ударів по території Росії на велику глибину з певними елементами військової стабілізації на фронті, а також зрозуміла перспектива розвитку цього конфлікту – все це не на користь Росії.

Це справило потужне враження на команду Трампа, яка ще пару років тому розуміла й оцінювала ситуацію під впливом Путіна. І до останнього Росія намагалася їм показувати якісь дані про своє просування, перемоги і так далі.

Але сигнали про реалії на землі через американську розвідку також почали доходити і до верхів: про те, що насправді все не так, як Путін у телефонних розмовах і особисто Трампу розказував. Пропав елемент певної довіри між лідерами Росії і Сполучених Штатів.

І на фоні наших успіхів та демонстрації наших технологічних спроможностей сформувалося більш-менш стабільне розуміння, що Україна в цьому конфлікті йде все ж таки до якогось позитивного розвитку. Відповідно, всі питання, пов'язані з військово-технічним співробітництвом з Україною, почали отримувати додаткові позитивні для нас зміни, пов'язані в першу чергу з доступом до технологій, що ми і побачили по ракетах для комплексів Петріот, більш швидких процедурах продажу американського озброєння за європейські гроші та дуже швидкій роботі логістики з Америки по доставці того, що закуповується.

- Дійсно, динаміка досить швидка і показова. Місяць тому був саміт «Групи семи» в Евіані, і там президент Зеленський порушував питання, що нам потрібна ліцензія на ракети до Петріот. Пройшов місяць, і на саміті НАТО в Анкарі вже Трамп публічно заявляє про те, що США позитивно налаштовані щодо ліцензії.

Звісно, це хороша новина, але ми також звикли, що все може дуже швидко змінитися. Наскільки швидко цей намір передати ліцензію на виробництво ракет до Петріот буде виконаним?

- Так, з адміністрацією Трампа треба бути реалістами, не поспішати зі швидкими висновками про те, що вже все вирішено. Поки що це декларації, вони не оформлені ніякими документами чи конкретними домовленостями. Але разом із тим треба розуміти, що в цілому ситуація з військовою допомогою США позитивно вплинула в тому сенсі, що ми почали більше покладатися на самих себе і більше звертати увагу на спроможності Європи, оскільки інших варіантів немає.

Американський напрямок для нас залишається вкрай важливим з точки зору складних технологічних систем, як-от протиповітряна оборона, особливо в питанні антибалістики, продовження постачання систем Хаймарс, Атакамс, деяких систем протиартилерійської боротьби. Того, що немає чим замінити в Європі або в Україні.

Але оскільки війна зараз перейшла в таку стадію, що більшою мірою використовуються недорогі безпілотні системи, які виготовляються вже в основному в Україні, ми стали менш залежними від Америки, тому ми можемо більш спокійно планувати різні сценарії і не бути повністю залежними від рішень адміністрації Трампа.

Єдиним критичним елементом для нас на сьогодні залишається саме контрбалістична боротьба, тобто отримання доступу до Петріот-ПАК-3.

Це поки що єдина з систем, яка демонструє свою ефективність. Тому важливо отримати документальне підтвердження на всіх рівнях рішення про передачу нам ліцензій на виготовлення ПАК-3. Ми знаємо, що це не швидкий процес, і він не може бути реалізований тільки Україною, оскільки потрібно було б мати повний цикл виробництва. Ми знаємо аналогічний досвід Японії, тому можна передбачити, що це буде якийсь гібридний варіант реалізації цієї ліцензії, можливо, разом з німецькими компаніями, які вже займаються виготовленням ПАК-2, повністю знають, як це робити.

А паралельно треба сильно розвивати власну спроможність, аби в рамках європейської ініціативи антибалістичної коаліції виходити на якийсь варіант у майбутньому.

Але в будь-якому разі, навіть негайне отримання ліцензії на ПАК-3 не дасть нам швидко цього ресурсу, в найближчий рік точно. Це зрозуміло.

- Президент Зеленський заявив, що дуже важливо, аби ракети до Петріотів з маркуванням Made in Ukraine чим швидше стали реальністю. Звісно, всі ми цього би хотіли. Але ліцензія – це штука досить складна і потребує великої підготовчої роботи. Що нам належить зробити?

- Це досить складний шлях, хоча б тому, що цю ракету в США не єдина компанія Raytheon виробляє, деякі компоненти надходять від Боїнга, від інших компаній, із кожною з них треба укладати ці ліцензійні угоди. І від того, наскільки швидко вони будуть спроможні ці угоди підписати і реалізувати, буде залежати отримання кінцевого продукту. В будь-якому випадку, навіть якщо ми почнемо процес, але не дамо результату протягом 12 місяців, це буде дуже корисно для нашої промисловості – засвоїти технології і перейти в лігу тих, хто знає, як це робити.

Саме з цієї точки зору це більше проєкт на перспективу. Я не впевнений, що ми зможемо дуже швидко отримати готовий продукт, особливо зроблений в Україні. Треба враховувати багато моментів: і безпековий – де їх збирати, і компонентний – звідки їх брати, і технологічний, пов'язаний з інженерно-технічним забезпеченням, матеріалами тощо. Ясно, що ми зробимо це швидше, ніж будь-яка інша країна світу, тому що ми працюємо 24 на 7, у нас багато адреналіну, але є речі, які не можна прискорити, сам процес займає певний час, наприклад, виготовлення двигунів, головок самонаведення. І все одно ти будеш заручником технологічних ланцюжків. Тому в найближчій перспективі ця ліцензія не дасть швидкого ефекту, але вона нам допоможе більш швидко розвивати кластер антибалістичних спроможностей.

- Отже, отримання ліцензії – для України це свого роду білет до клубу привілейованих країн, і якщо ти вже там, багато що спрощується, зокрема в плані доступу до технологій. І тому на першому етапі це буде, мабуть, все ж таки більше складання, а не виготовлення від нуля до кінцевого виробу.

- Так, складання ми зможемо забезпечити за наявності компонентів. Крупна вузлова зборка робиться відносно швидко, але це все одно займе місяці. При цьому кількість виробів буде невелика, тому що ми будемо заручниками імпортованих компонентів, а їх кількість обмежена.

Тому що той же Боїнг, який виготовляє головки самонаведення для ПАК-3, має контракти на постачання таких самих головок із Пентагоном, з Японією, можливо, з країнами Перської затоки. А там темпи не такі великі.

- Днями Президент Зеленський назвав цифру: 300 ракет нам треба, щоби пройти зиму, а до зими ще далеко. Де їх брати вже зараз?

- У нас є варіант САМП-Т, французько-італійський комплекс, який зараз пройшов дуже глибоку модернізацію з урахуванням його застосування в Україні, саме протибалістичний варіант, і ракета Астор. І Франція теж дає нам ліцензію на виробництво цих ракет.

Відповідно, ми можемо скористатися і цим напрямком також. І, можливо, Європа зараз дещо більше попрацює над масштабуванням цього комплексу з точки зору кількості ракет і їх ефективності.

Це не компенсує Петріоти, це зрозуміло, але додасть нам додаткове джерело посилення спроможності.

Є інші країни у світі, з якими треба працювати, щоб компенсувати дефіцит. Південна Корея має чудовий контрбалістичний комплекс, який вони прийняли на озброєння в 2025 році.

Треба постійно і серйозно говорити на цю тему з американцями: якщо ви не можете дати потрібну кількість, допоможіть отримати доступ до чогось іншого, що є у світі. Це має бути постійний діалог з логікою, яка їм, американцям, зрозуміла.

- Ви впевнено говорите про ПАК-3. Ми знаємо, що йдеться саме про цей тип ракет?

- Про ПАК-3 – мається на увазі надання нам ліцензії. Ракета ПАК-2 простіша, вона виробляється в кількох країнах світу, в Німеччині є завод по виробництву ракет ПАК-2.

В Японії є спроможність виробляти ПАК-3, але в дуже малій кількості. Там є і завод по виробництву ПАК-2, вони можуть нарощувати виробництво, але ця ракета не спроможна збивати балістичні цілі, вона більше застосовується проти літаків та крилатих ракет.

Тобто проблемою є саме ракета ПАК-3, яка збиває саме балістику. І ми повинні виходити з того, що треба розвивати антибалістичну компоненту, шукати ці ракети, самим розробляти і виробляти, шукати інше рішення проблеми.

Ключове рішення – мати власну балістичну компоненту, свою, щоб Росія розуміла, що на кожну їхню балістичну ракету щось таке прилетить і до них.

- Отже, ліцензії на виробництво ракет нададуть не тільки США, а й французи, італійці. Чи впораємося, чи зможемо все це поставити на потік?

- Тут будуть великі виклики, починаючи від інженерно-технічного складу до виробничої бази. На даному етапі всі ці ліцензії, оголошення про їх надання Україні мають дуже потужний політичний і психологічний ефект. І тому їх роль важлива.

Це говорить про те, що є повна довіра до того, як розвивається ситуація, що у нас є підтримка. І підтримка буде тільки збільшуватися, тому що надання ліцензії – це наступний рівень великої довіри до партнера, який не всі у світі мають.

І це потужний сигнал на Росію, що процес відкриття різних технологій для України буде тільки продовжуватися. Вперше в історії України ми заходимо в режим реалізації виробництва по ліцензії якогось оборонного продукту на нашій території. У нас ще такого не було. Відповідно, у нас нема досвіду, як це робити. І все треба буде робити з ходу, з наявними компаніями, групами, які у нас хоч якось розуміються в цьому.

Ми можемо інвестувати в це діло наш час і енергію, готові витрачати стільки, скільки треба. У нас є дуже потужні елементи креативності, які дозволяють інколи більш дорогі рішення робити по-іншому, більш дешевим способом, на який розробники за кордоном просто не звертали уваги. Ми постійно працюємо в режимі знаходження бюджетних варіантів, простих рішень, які легко масштабувати, які дають результат уже завтра.

- Це все незаперечно. Але виникає інше питання, яке є не менш важливим. Ми здатні, ми можемо: ми – це хто? Хто отримує ліцензію? Уряд, Мінекономіки, Міноборони, Державна служба експортного контролю? Хто буде координувати і розподіляти виконання завдань за цим проєктом?

- В Америці, наприклад, основну ліцензію на якийсь продукт, зроблений на замовлення Пентагону, зберігає Пентагон. У нашому випадку це може бути міжурядова угода, яка регулюватиме взагалі цей напрямок, де буде прописано, що з боку України для реалізації цього проєкту визначена певна компанія.

Тобто може бути якась компанія, яка буде основною, головним конструктором, умовно кажучи, і яка отримає цю ліцензію, а далі вона буде розбиратися по окремих ліцензіях на окремий компонент. Це такий варіант, але він має бути дуже чітко зафіксований у двосторонніх угодах. Це може бути наше Міністерство оборони, яке потім відповідно до домовленості з американською стороною буде делегувати окремі частини цієї ліцензії підприємствам нашого оборонно-промислового комплексу.

Іншого нема: або міністерство оборони, або компанія, визначена в угоді, яка в якості генерального підрядника буде виконавцем, це вже політичне рішення.

- Повернімося до Європи. Антибалістична коаліція і проєкт ФРЕЯ. За часом це може дати результат скоріше, ніж створення власного виробництва в Україні за ліцензіями?

- Це цікавий варіант, тому що в нас уже почалися розробки і пошук національного антибалістичного продукту. Ми дуже близько підійшли до українського варіанту перехоплювача. Компанія «Файр Пойнт» продемонструвала ФП-7Х перехоплювач, який має перехоплювати балістичні ракети. Вони продемонстрували саму ракету, яка буде кудись летіти з потрібною швидкістю, що дозволяє кудись швидко прилетіти. Це прототип, але в ньому повністю відсутня система наведення, а в антибалістичній системі саме наведення є найбільш чутливим елементом.

Традиційно такі системи роками розроблялися в світі, в основному в США та СРСР. Радянський Союз до кінця не вирішив питання гарантування високої якості перехоплення, вірогідність перехоплення була недостатня через технологічну відсталість. Американці далі просунулися, в ПАК-3 вони вийшли на варіант рішення для певної категорії ракет.

Можливо, ми зможемо підійти до цієї частини, наведення, по-іншому, креативно, відійти від традиційних, класичних речей, подумати, чи є варіанти швидше зробити це, використовуючи сучасні напрацювання в компонентах, програмному забезпеченні, штучному інтелекті, нанотехнологіях. І, можливо, тоді на виході буде українська система наведення, за ефективністю не гірша, аніж те, що дає ПАК-3 або САМП-Т, але на порядок дешевша і швидша для виробництва і масштабування. Я сподіваюся, що у цьому секторі, якщо ми зможемо зосередити зусилля, буде проривний варіант українського перехоплювача ФРЕЯ.

- Наскільки можна зрозуміти, на відміну від, скажімо, безпілотних систем і антидронів, коли йдеться про балістику або про ракетні технології взагалі, тут немає ринку, на якому можна взяти комерційні компоненти, як до дронів. Усе, що треба до ракети, робиться окремо, як продукція військового призначення. Тому тут набагато складніше, мабуть, знайти такі ж дешеві й ефективні рішення, як для дронів.

- А раніше ніхто не пробував це робити, ні Америка, ні Європа, бо там розробка цих систем здійснювалася в рамках державних програм. На державні програми виділяли величезні кошти, і там ніхто не думав щось закупляти на комерційній основі, одразу розроблявся окремий, унікальний продукт, який має відповідати певним характеристикам. Відповідно, воно виходило наприкінці дороге, складне, але якось задовольняло потреби.

У принципі, поки ніхто не думав, чи можна зробити у цій системі наведення сенсори з використанням простих бюджетних речей, які можуть дати той же результат.

- Буквально днями з’явилось повідомлення про європейський проєкт перехоплення балістики в космосі. Провідні європейські компанії, не уряди, в тому числі німецька MBDA, Thales, Safran і Airbus заявили про намір спільно працювати над проєктом Bliksem EXO – перехоплення в космосі. Це реально чи це буде так само, як і з літаком п'ятого покоління у виконанні європейських країн?

- Вони можуть це зробити, питання тільки ресурсів і часу. Технологічно ці великі корпорації готові і знають, як це робити. Ясно, що це робиться в умовах відсутності впевненості в гарантіях з боку США, адже зараз у Європі розгорнута система протибалістичної оборони на базі американського комплексу THAAD. Ця американська система розгорнута в Румунії й у Польщі та виконує задачі і для Європи, і для Америки, в першу чергу захищаючи від загроз з боку Ірану.

В Європі повністю відсутня схожа система, були спроби щось побудувати в 1990-х роках, але не пішло. Коли йдеться про кооперацію в Європі, починаються проблеми, тому що різні учасники, і не завжди продукт виходить таким, як усі хотіли. По ходу якась із країн потрапляє в якусь економічну халепу, і починають переглядати. Тому успішних кейсів не так багато. Airbus – єдине, що можна визнати позитивним прикладом, він конкурує з Боїнгом на світовому ринку.

Протибалістична оборона зі збиттям цілей у космосі – це унікальний домен, у якому конкурентів в інших країнах фактично немає, треба тільки самим щось робити. Вони, якщо буде ресурс, зроблять якийсь гібрид – наскільки він буде ефективний, подивимося. Але їм усе одно треба спільно цим займатися, окремо жодна країна Європи не спроможна це зробити.

- Ну, нехай спробують, побажаємо успіхів.

Схоже, влітку 2026 року Україна досягла певного моменту, коли змінилася якість. На саміті НАТО в Анкарі в декларацію записали, що Україна є контрибутором безпеки. Всі країни-члени НАТО погодилися, що Україна виконує головну місію, фактично, функцію НАТО – стримує Росію. Паралельно вже десяток дронових угод, так званих Дрон-діл, укладено, остання з них – буквально вчора – з Європейським Союзом. На виході, як каже Зеленський, – така ж угода з США. Це наш внесок у спільну безпеку. Ми тепер не тільки просимо – дайте снаряди, дайте танки, дайте радянські літаки, – ми самі маємо, що запропонувати.

Наші пропозиції щодо безпеки й озброєнь прямо дотичні до оборони і війни сучасного типу, характер якої абсолютно змінився. Це війна технологій, коли лінія фронту і поняття фронту розмиваються, бо далекобійні удари, дрони й антидрони докорінно змінюють саме поняття поля бою.

Але зараз нам конче потрібні контрбалістичні засоби. Нам також потрібні від США не лише ліцензії – це вкрай важливо і добре, що вже почалася конкретна робота. Нам потрібна також партнерська підтримка США, щоби там розуміли, що на Росію треба тиснути. І тому наступним важливим кроком мало би стати прийняття закону, розробленого покійним сенатором Гремом, про санкції проти Росії. Наскільки це вірогідно зараз?

- Станом на сьогодні, особливо після смерті Грема, вірогідність проходження цього закону дуже висока. Це пов'язано з елементами емоцій у Конгресі й у Сенаті. На це впливають також персональні відносини, які у Трампа були з Ліндсі Гремом.

Америка – емоційна країна, вони дуже полюбляють символи. Тому я не буду здивований, якщо все буде нормально. Якщо цей закон буде прийнятий, дуже швидко почнеться його реалізація. Його назвуть «Законом Грема». Єдине, що певні параметри санкційних обмежень будуть коригуватися офісом президента Трампа, він хоче залишити за собою повноваження по впровадженню цих санкцій.

Ми побачимо – що буде на виході. Але головне, що сам цей документ – потужний політичний сигнал для Росії: у президента США є повний набір інструментів закручувати гайки проти вас та інших країн, які вам будуть допомагати.

- Навіть з урахуванням тих змін, які вже встигли внести в цей законопроєкт і які передають більше повноважень президенту Трампу, безумовно, це був би дуже важливий крок. А до того, як буде ухвалений цей закон, мабуть, ще більш важливо, щоби Трамп не телефонував Путіну.

Дякую за розмову, побажаємо успіхів усім, хто займається цією вкрай важливою сьогодні справою – ракетою ПАК-3, зробленою в Україні.

Ігор Долгов

Фото Данила Антонюка

Повну відеоверсію інтерв’ю дивіться на ютуб-каналі Ukrinform