Поки Україна демонструє успіхи на полі бою, стримуючи російське вторгнення, і продовжує удари вглиб території Росії, Європейський Союз готується здійснити перші виплати в межах кредитної програми підтримки України, зокрема для потреб оборони. Водночас Росія не припиняє жорстоких атак проти мирного українського населення та відкидає змістовні мирні переговори.

Укрінформ зустрівся в Брюсселі з відомим бельгійським експертом з питань оборони Рожером Хузеном – колишнім полковником бельгійської піхоти, який має бойовий досвід, здобутий у колишній Югославії, Афганістані та Центральній Африці. Він також займався стратегічними питаннями у Міністерстві оборони Бельгії та в НАТО.

Під час розмови йшлося, зокрема, про сприйняття російських гібридних загроз у Європі та про те, як політики й суспільство мають усвідомити їхню невідкладність, щоб не втратити дорогоцінний час для зміцнення стійкості та нарощування обороноздатності.

ЩОБИ ЗМІНИТИ ХІД ВІЙНИ, МІЖНАРОДНА СПІЛЬНОТА ПОВИННА РОБИТИ БІЛЬШЕ

- Ви часто зазначали, що для України «немає миру без зброї». З огляду на нинішню ситуацію на полі бою, чи відповідають обсяги та темпи оборонної допомоги Європейського Союзу Україні можливостям воєнної економіки Росії, чи європейський підхід досі потребує структурних змін?

- За останні два роки я помітив, що Україна виконала величезну роботу з розвитку власної оборонної промисловості, і добре тримається завдяки власним зусиллям. Звісно, все, що роблять ЄС та окремі європейські країни, допомагає.

Але я вважаю, що ми як європейці маємо перш за все подякувати українському народу та керівництву за величезну роботу, яку вони виконують. Звичайно, навіть обмежена допомога – військова, фінансова чи гуманітарна – допомагає українському народу та Збройним Силам України. Але, на мою думку, для того, щоб змінити хід цієї війни, міжнародна спільнота, особливо Європа, повинна робити більше.

ВІЙСЬКОВУ МОГУТНІСТЬ КРАЇНИ ВИЗНАЧАЮТЬ ТРИ ФАКТОРИ

- Ми спостерігаємо масштабну еволюцію в повітряній кампанії України – систематичні удари по російських об’єктах, у тому числі ППО, бензовозах та радарах на глибині від 30 до 200 км. З військової точки зору, чи ефективна ця кампанія, а також удари вглиб Росії по об’єктах енергетичної інфраструктури?

- Військова могутність країни – це те, що ми, військові, називаємо бойовою міццю збройних сил, помноженою на потенціал країни продовжувати боротьбу протягом тривалого часу та на волю народу до боротьби.

Отже, є три фактори, які визначають військову могутність країни. І якщо ви можете вразити один із них або ж і всі три, ви можете виграти війну. Україна зараз завдяки ударам великої та середньої дальності впливає на потенціал Росії продовжувати воювати. На мою думку, це найкращий спосіб змінити хід цієї війни.

На лінії фронту вже понад три роки сторони перебувають у глухому куті. Вплив на зменшення волі населення РФ до війни, враховуючи площу країни та кількість населення, може бути дуже складним завданням.

Тож зменшення потенціалу Росії продовжувати війну в довгостроковій перспективі – найкращий курс дій, і Україна це чудово розуміє.

Те, що ми спостерігаємо упродовж останніх п'яти-шести місяців, насамперед удари вглиб та середньої дальності, справді шкодять Росії. Україна руйнує нафтогазову інфраструктуру РФ, атакує її військово-промисловий комплекс, б’є по всіх елементах, необхідних Кремлю для продовження війни в довгостроковій перспективі.

Тож Україна насправді може змусити Путіна зупинити війну та розпочати раунд переговорів.

ЗА ВИНЯТКОМ КРАЇН БАЛТІЇ, НАТО ЗАНАДТО ПОВІЛЬНО ЗАСВОЮЄ УРОКИ ВІЙНИ

- Українські командири буквально щотижня адаптують тактику дій. Однак доктрина НАТО все ще глибоко вкорінена в складних, багатодоменних маневрах, спрямованих на досягнення переваги в повітрі. Чи протоколи НАТО та національна оборонна політика, особливо Бельгії, справді враховують ці українські уроки, чи західні процеси закупівель та навчань усе ще занадто повільні та негнучкі?

- Майже всі держави-члени НАТО, включаючи Бельгію, за винятком країн Балтії, занадто повільно засвоюють уроки, отримані на полі бою в Україні.

У нас досі є те, що ми англійською називаємо «red tape», старі звички. У військових організаціях досі існує інерція щодо впровадження нових доктрин, методів і тактик та процедур, наприклад, у придбанні обладнання та систем озброєння.

У всіх країнах НАТО чудово розуміють, що нам потрібно розширювати масштаби, робити все набагато краще і наслідувати український приклад, але інерція на різних рівнях і в різних сферах занадто велика, щоб ми могли адаптуватися достатньо швидко.

ДЛЯ МОСКВИ ІСНУЄ ШИРОКИЙ КОНТИНУУМ МІЖ ВІЙНОЮ І МИРОМ

- Кожен громадянин Європи фактично є мішенню сучасних гібридних операцій Росії. Які конкретні вразливості в бельгійській та європейській інфраструктурі загалом вас найбільше турбують зараз і як нам переконати цивільне населення, що воно вже перебуває під прицілом?

- Це питання на мільйон доларів – як переконати наше населення? Саме тому я нещодавно опублікував свою нову книгу «Сутінкова війна» – щоб підвищити обізнаність бельгійського суспільства та, сподіваюся, також сусідніх країн, що Росія атакує Європу гібридними діями, атакуючи нашу інфраструктуру за допомогою цифрової зброї.

У європейському мисленні країна перебуває або у стані війни, або у стані миру, і між цими двома поняттями не існує нічого. Але для Москви існує широкий континуум між миром і війною, і в цій «сірій зоні» росіяни застосовують багато інструментів, щоб послаблювати нас, посилювати поляризацію, впливати на наші суспільства і знижувати потенціал для самооборони.

Тож головне завдання полягає у підвищенні обізнаності як населення, так і наших політиків щодо необхідності чинити цьому опір, зміцнювати нашу стійкість та розробляти стратегію удару у відповідь, щоб більше не зазнавати подібних атак.

ДОКИ НЕ ВІДБУДЕТЬСЯ СЕРЙОЗНИЙ ІНЦИДЕНТ, БЕЛЬГІЙЦІ НАВРЯД ЧИ ВИМАГАТИМУТЬ ПОСИЛЕННЯ ОБОРОНИ

- Як ви вважаєте, заклики до зміцнення оборони йдуть знизу вгору чи згори вниз? Адже, як і в будь-якій демократії, політики залежать від громадської думки, тому, можливо, такі експерти, як ви, не пов'язані з політикою, також могли б допомагати підвищити рух «знизу вгору».

- Знаючи своїх співгромадян і те, як працює політика в моїй країні, я боюся, що спочатку нам доведеться зіткнутися з дуже серйозним інцидентом із жертвами, перш ніж обізнаність стане достатньо великою, щоб діяти. Так це працює в Бельгії.

Думаю, аналогічна ситуація – і в більшості країн Західної Європи: тільки після якогось інциденту ми отримаємо вимогу від громадян до політиків, а також тиск «знизу вгору».

Звичайно, є винятки, як-от міністр оборони Тео Франкен, який чудово усвідомлює мету гібридних атак і те, що відбуваються в «тіньовій зоні» між війною та миром. Але, на жаль, його колеги-політики все ще вагаються, не усвідомлюючи того, що відбувається за лаштунками або «під ватерлінією».

Є люди, які продовжують просувати ці теми, але боюся, що ми й надалі стикатимемося з опором, поки не станеться щось серйозне.

- Бельгія працює над новим кодексом оборони, який запроваджує концепцію «militaire crisistijd» (час військової кризи) і дозволяє державі пріоритезувати військові конвої, реквізувати цивільну інфраструктуру та залучати певний цивільний персонал ще до офіційного оголошення війни. Чи цей кодекс надасть військовим необхідні інструменти, чи він лише ризикує спричинити внутрішні тертя?

- Завдяки оборонному кодексу ми матимемо інструменти, наприклад, для розвитку військової мобільності на випадок якихось інцидентів у Східній Європі. Він створить необхідні умови для збройних сил Бельгії, і це те, що потрібно державам-членам НАТО у разі конфлікту. Тож у військовому сенсі він дуже важливий. Але цей кодекс не сильно змінить менталітет бельгійських політиків та цивільного населення.

Війну проти України і все, що відбувається в країнах Балтії, Румунії чи Польщі, пересічні бельгійці сприймають як щось дуже далеке. Це не те, чим вони готові перейматися, тож усвідомлення, що потрібно діяти зараз, досі дуже обмежене.

Ми, бельгійці, все ще маємо менталітет «поживемо – побачимо» та «все владнається, якось переживемо».

БЕЛЬГІЯ МОЖЕ СТАТИ ОСНОВНИМ ТРАНЗИТНИМ ВУЗЛОМ НАТО У РАЗІ ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 5

- Ви згадали Східний фланг, і ми вже багато чули про потенційні сценарії, коли Росія може атакувати принаймні одну з країн Балтії, щоб посіяти хаос і спробувати зруйнувати єдність НАТО. Але якщо буде активовано статтю 5, однією з основних ролей Бельгії буде слугувати транзитною територією для британської чи американської зброї, що рухатиметься на схід. Чи вважаєте ви, що логістична інфраструктура зараз здатна впоратися з таким інтенсивним військовим навантаженням?

- Справді, Збройні сили Бельгії і частина бельгійського суспільства стануть транзитним вузлом для решти НАТО або деяких держав-членів НАТО. За останні два-три роки в цьому плані було зроблено багато, але ми все ще далекі від реалізації всього, що дійсно потрібно.

Нам знадобиться щонайменше два, а то й три чи чотири роки, щоб виконати все необхідне в різних сферах, аби бути справжнім транзитним вузлом. Йдеться про портову та залізничну інфраструктуру, необхідну для транзиту великої кількості військової техніки та персоналу. Треба також адаптувати мости. Навіть мобільні медичні центри все ще потрібно придбати.

Отже, перш ніж Бельгія буде справді готова до великої війни на східному фланзі Європи, треба ще багато зробити.

Загалом, люди працюють, усвідомлення потенційної небезпеки підвищилося як у збройних силах, так і в суспільстві, і це вже стало політичним питанням. Але до повної готовності нам потрібно щонайменше ще кілька років.

ЄВРОПА БУДЕ ГОТОВА ДО ОБОРОНИ ЛИШЕ ЗА П'ЯТЬ РОКІВ

- Як випускник Національного військового коледжу США, який особисто став свідком подій 11 вересня, ви маєте унікальне розуміння американського стратегічного мислення. З огляду на те, що політичні зміни у Вашингтоні створюють постійну нервозність у Європі, чи вважаєте ви, що НАТО може залишатися надійним стримуючим фактором, якщо європейські країни не досягнуть справжньої «стратегічної автономії»?

- Перш за все, я маю зазначити, що Україна допомагає нам виграти достатньо часу для збільшення нашого оборонного потенціалу. Дозвольте пояснити. Я вважаю, що через війну у вашій країні Росії знадобиться щонайменше п'ять років, щоб мати змогу розпочати нову велику агресію проти європейської країни.

І ці п'ять років будуть вирішальними для Європи, щоб розвинути власну стратегічну військову автономію. Тому ми повинні бути особливо вдячні українському народу за те, що він дозволив нам отримати більше часу, щоб мати змогу захистити себе навіть без великої допомоги Сполучених Штатів.

Коли під час розмов із європейськими колегами ми аналізуємо все, що відбувається в галузі оборони в європейських країнах, – наші програми закупівель, те, як зростають витрати на оборону, я справді вірю, що лише протягом приблизно п'яти років Європа буде достатньо сильною, щоб захистити себе.

Це питання потужності нашої оборонної промисловості. Навіть американський військово-промисловий комплекс не здатний достатньо швидко виробляти все, що потрібно, – у цій сфері існує багато проблем.

- Дані Інституту вивчення війни (ISW) свідчать, що весняно-літній наступ Росії зайшов у глухий кут: росіяни захопили у 15 разів менше території, ніж за аналогічний період минулого року, водночас зазнавши чистих територіальних втрат у деяких секторах через українські контратаки. На вашу думку, чи матиме якась зі сторін здатність цього літа проводити справжні маневри оперативного рівня, чи ми спостерігатимемо постійну гіперпрозору «кілзону»?

- Коротка відповідь на запитання, чи буде вікно для маневрів оперативного рівня, – «ні».

Ані росіяни, ані українці не зможуть по-справжньому відкинути противника. З українського боку це пов’язано з нестачею живої сили та бронетехніки, бойових машин піхоти та артилерії, а з російського – із зіткненням з потужною обороною українців у поєднанні із кілзонами, які контролюють дрони.

Той факт, що поле бою стало повністю прозорим, є головною перешкодою для початку масштабних наступів – тепер жодна зі сторін не здатна на це по-справжньому.

Тож повернуся до одного з ваших перших питань – центром тяжіння, по якому б’є Україна, є російський військово-промисловий комплекс, а також їхня нафтогазова інфраструктура. Це дійсно спосіб завдати Росії суттєвої шкоди і змусити Путіна сісти за стіл переговорів.

Євген Матюшенко, Брюссель

Фотографії надані Роджером Хузеном