Війна США та Ізраїлю в Ірані триває 9 тижнів. Це значно більше, аніж 4-6 тижнів, про які заявляв Трамп, коли починав. І це вже майже 60 днів – термін, після якого війна без схвалення Конгресу США може стати незаконною.

Щоправда, війна як така призупинилася, Трамп оголосив перемир’я ще 8 квітня, потім продовжив, згодом ще продовжив. Так само, як уже робив з ультиматумами і дедлайнами. «Зрештою, терміни визначатиме головнокомандувач», – наголосила речниця Білого дому Керолайн Лівітт, а подальші кроки залежатимуть від розвитку переговорного процесу.

Правова норма про 60 днів навряд чи зупинить Трампа або матиме якийсь ефект. Разом із тим, можна скористатися цим приводом і подивитися, куди «президент миру» привів США з 25 січня 2025 року. До речі, з 465 днів в Овальному кабінеті він в Ірані воює вже 60, тобто майже 15% своєї нової каденції.

Отже, ретроспективний огляд: президент Трамп, його обіцянки, зобов’язання і досягнення (чи провали) у контексті війни в Затоці. Про це говоримо з директором програми «Північна Америка» Ради зовнішньої політики «Українська призма» Олександром Краєвим.

- Війна в Затоці триває майже 60 днів. Але вже протягом кількох тижнів ситуація поставлена на паузу – ні війни, ні миру. Мирні переговори розпочалися, але були перервані, проте перемир’я продовжується, і зберігається невизначеність. Для «президента миру», яким себе проголосив Дональд Трамп, 9 тижнів війни – це багато. Повертаючись до нашої розмови в Укрінформі наприкінці 2024 року, пригадую, що ви тоді в риториці Трампа побачили не лідерство, а бажання простих рішень для складних питань. Війна з Іраном – це було просте рішення для Трампа?

- Трамп явно розраховував, що воно буде простим. Згадайте, що він уже на другий день війни сказав, що ми ж, по суті, вже перемогли. Все, ми молодці, ми все зробили: в Ірані знищений весь ракетний потенціал, знищена здатність виробляти збагачений уран. Через кілька днів Трамп почав заявляти, що знищений і весь іранський флот. Для нього це вже нібито було рішення. Отже, він сам створив цю складну ситуацію, і він сам же намагається її вирішити якомога простіше. Щоправда, виходить з перемінним успіхом. Наприклад, за день до першої зустрічі делегацій США та Ірану в Ісламабаді він 17 разів протягом одного дня оголосив, що Америка перемогла – на різних платформах, в ефірах, телефонних дзвінках, у своїй соцмережі Truth Social.

Це є той самий елемент трампівської радикальності та навіть певної непередбачуваності. Але його пошук простих рішень продовжується: ми бачимо його метання між миром, війною, переговорами, новою атакою, блокуванням, розблокуванням Ормузу. Це ж насправді просто спроба знайти ось той самий найпростіший варіант, те, що прямо зараз має спрацювати. Бо навіть дипломатія в нього не виглядає як багатокрокова гра, а лише одноразова.

- А не здається вам, що це просто чергова димова завіса?.. Реагують ринки, реагують ціни, все це відчуваємо і ми, відчувають самі ж американці. І це позначається врешті-решт на рівні підтримки Трампа, зараз вона найнижча за весь час. Що він хоче отримати?

- Він хоче мати перемогу або щось, що зможе назвати перемогою. І тому він готовий заради цього ризикувати. І він дійсно ризикує своїми показниками підтримки, ризикує майбутнім своєї партії на проміжних виборах цього року, бо в першу чергу все має бути скероване на вибори, на здобуття хоч якоїсь, але перемоги на цих виборах. Трамп, мені здається, не тішить себе ілюзіями. Він прямо казав керівництву республіканської партії на зустрічі в Мар-а-Лаго: хлопці, ви маєте перемагати, інакше мені оголосять імпічмент, і ми з вами нічого не зробимо. Тому Трампу потрібно показати американцям силу.

Загалом, це дуже цікавий аспект – сприйняття зовнішньої політики американським народом. Вони можуть не підтримувати операцію Трампа, і як показують Pew Research і Reuters, більше 75% американців не підтримують те, що відбувається. Але більше 60% з них кажуть, що ми маємо перемогти. Мовляв, так, це погано, але ми не можемо показати слабкість. Якщо вже ми почали цю бійку, ми цю бійку маємо закінчити. Тому Трампу тут потрібна хоча б якась, але перемога.

- Але подивіться на тих американців, які хочуть перемоги. Я не думаю, що вони за перемогу готові платити довший час, а ціна на пальне вже зашкалює, вона підвищилася на 40%, перевалила за 3 долари за галон уже давно і продовжує зростати. Народ дійсно хоче воювати, перемагати і платити?

- Ніхто не хоче платити. Але Трампу треба віддати належне: якщо він щось і вміє в політиці, то це контролювати інформаційні наративи і вчасно переводити певні теми. Все менше і менше в Америці говорять про списки Епштейна, хоча досі питання нібито відкрите, але ніхто не був покараний. Усе менше й менше говорять про порушення, які вчиняла міграційна поліція ІСЕ, хоча вона продовжує це робити. Все менше і менше говорять про те, що Трамп так і не зупинив інфляцію, а на цьому фоні й росте ціна на пальне. І, на жаль, Трампу це вдається. Так само, як проведенням операції у Венесуелі він свого часу відволік увагу від міграційної кризи і кризи наркотиків, так зараз з Іраном йому вдається маніпулювати і відводити увагу від реальних економічних проблем. Але проблема є, і всі за це платять.

- Перемога сама по собі не вирішить усі питання і не додасть Трампу пунктів стільки, скільки йому треба. Наслідки війни кожного дня стають більш відчутними, тому навіть коли в один прекрасний день Трамп проголосить перемогу, ринки назад, до вихідної точки ніколи не повернуться. Тож виникає питання, наскільки оце змагання між відволіканням уваги і завершенням справи, хоч яким би це завершення було, виправдане? Він говорив про 4-6 тижнів операції. Війна триває вже 9. І скільки ще попереду?

- Стільки, скільки дозволить Конгрес. Бо насправді цей рубіж у 60 днів, про який ви згадали, – це той момент, коли керування операцією, подальші рішення щодо її проведення мають перейти до Конгресу, має розпочатися розгляд цього питання в Сенаті. І, до речі, якщо Сенат знайде порушення в тому, як була розпочата ця операція, то Трампа в ідеальних умовах мали б притягнути до відповідальності за перевищення владних повноважень. Але за останній місяць Сенат п’ять разів провалював голосування, причому з мінімальним відривом: останнє голосування було 52 проти, 47 за. Тобто розрив буквально такий, що деякі республіканці приєдналися до демократів, вони готові голосувати проти свого президента, бо розуміють, що це порушення. Але 5 спроб показали, що Конгрес не готовий займатися цим питанням. А отже, на жаль, Трамп поки що має карт-бланш. Тимчасово чи постійно, – не зрозуміло, але дійсно, Конгрес нічого не може з цим зробити.

- Навіть якби Конгрес визнав ці дії порушенням закону, ситуацію до стану «до війни» не повернеш, а невизначеність не може тривати безкінечно, тому цю ситуацію треба вирішувати. Трамп мав дві опції: наземна операція і оголошення перемоги. Зараз опція, скоріш за все, одна – блокада. Тримати блокаду стільки, скільки що? Скільки витримає Трамп чи поки Іран не зробить якийсь крок?

- Це той момент, коли можна порівнювати американську політику з покером. Бо зараз це якраз той останній раунд ставок, коли з п’яти карт усі п’ять уже на столі, ти знаєш, що у тебе, приблизно розумієш, що в опонента, але ви продовжуєте підвищувати ставки, ніхто не скидає карти, ніхто не зупиняється на якомусь рубежі. І це по суті те, що ми бачимо в Ірані: блокує Іран, американці блокують ще сильніше. Іран обстрілює один корабель, Штати захоплюють три кораблі в Індійському океані і зупиняють один на виході з Ормузу. Іран зриває переговори, а Штати на другі переговори взагалі не приїжджають. Іде психологічна гра, хто поступиться першим. Але ця гра все-таки веде до переговорів, тому що 2 тижні тому американці запропонували стартовий документ, Іран показово його відкинув. Минулого тижня Іран пропонує документ, в якому 3 позиції відтворюють ті, які були в американців. Що це, як не натяк: так, ви сильні, ми також сильні, але є кілька точок, які ми можемо обговорити. Тому мені здається, що ця гра м'язами, оце блокування і все інше – насправді просто перевірка, хто перший зламається і як саме зламається.

- Воно так, але при цьому відбуваються публічні маніпуляції. Що треба, що головніше для Трампа, для Америки? То це блокада Ормузької протоки, як зараз. То, навпаки, вільне мореплавання і торговельне судноплавство. То уран, про який він знову згадав, і зараз знову головна тема – уран. У мене навіть виникла підозра, чи не з цього приводу була телефонна розмова з Путіним?

- По-перше, дійсно, він може застосувати фактор росіян. Всі бачили, як він пробачив росіянам підтримку Ірану протягом цієї війни і те, що Росія допомагала з розвідкою. І все це – явно заради того, щоби потім цей елемент використати, мовляв: ви ж бачите, ми на вас натиснемо. Давайте ми разом вирішимо цю проблему, і потім ми зможемо вирішити інші проблеми. Це, до речі, дуже негативний дзвіночок для наших переговорів. А по-друге, такі постійні переходи між темами, ця певна наративна гнучкість вигідна Трампу. Насправді, можна оголосити перемогу, коли треба. Відповідно ідея зміни режиму прийшла на 5-й день війни. Ідея того, що основна ціль операції – знищити іранський флот, була на 2-й день війни. Ідея про уран народилася десь через тиждень. Тобто Трамп так само, як і багато інших диктаторів, просто може вибрати, що саме він буде вважати перемогою, і сказати: ось бачите, я ж казав про це – я це й виконав.

- Так, можливість міняти правила по ходу – це важливий елемент психологічного тиску, маніпуляції і спосіб розв'язати собі руки. Але разом із тим це нагадує не тільки «дзвінок другу», але також суто російський спосіб дії: спочатку ми створюємо проблему, а потім запрошуємо всіх разом її вирішувати. Тим більше, що цей уран насправді є дуже вагомим трофеєм і для Путіна, і для Трампа, і, звісно, для Ірану, який усіма силами намагається утримати його, хоча б частково. Але врешті-решт треба буде показати якийсь трофей публіці. Де і як його взяти?

- Це хороше питання. Раніше, ще кілька тижнів тому вважали, що трофеєм буде острів Харк. Той самий, на якому знаходяться заправні станції, на якому вантажиться нафта, що йде на Китай. Потім – оцей другий острів, уже ближче до самої Ормузької протоки, на якому є запаси збагаченого урану, тому що там був завод із центрифугами, розбомблений минулого року. Мовляв, поки що до нього не могли дістатися ні Корпус вартових ісламської революції, ні американські військовослужбовці. Іншим варіантом перемоги, який пропонував Ізраїль, було б знищення Хезболли або хоча б перемога над Хезболлою. Але ми бачимо, що американці дистанціювалися від цієї теми. Іноді Трамп згадує, що їм треба підписати мирну угоду, мається на увазі Лівану й Ізраїлю, але нічого не відбувається. Тому результатом для Трампа, я боюся, буде лише угода. Тобто, хоча б якась, де хоча б десь буде зафіксовано, що Америка молодець, що Іран від чогось відмовився або Іран сказав, що не буде більше збагачувати уран, або частково відмовився від ракетної програми. Трамп, як колись Чемберлен, може вийти з літака і сказати: «Я приніс мир нашому поколінню». Це теж цілком для нього буде достатньо, як було достатньо і в попередніх випадках, де він був миротворцем.

- Ви згадали Хезболлу, і це важливе питання, тому що Трамп обрав для цієї війни таку досить особливу стратегію, він обрав союзника чи союзник обрав Трампа, тут ще можна дискутувати. Отже, на поверхню вилізають зв'язки Ірану з його проксі, у боротьбі проти яких ніяк не можуть поставити крапку Ізраїль та інші учасники. Адже натяки Ірану на те, що він може заблокувати море і з іншого боку, – це так само використання аргументу проксі-сил. З ними нічого не сталося, так же?

- Абсолютно. Операція Ізраїлю в Лівані триває, ми бачимо, що почалися вже міські бої, продовжується наступ. А ще є сектор Гази, в якому також розігруються плани продовження наступу, незважаючи на підписання угоди про припинення вогню. Є ще єменські хусити, які поновили свої атаки. Ми бачили атаки навіть на центри з базами даних великих ШІ-корпорацій. Тому ця проблема насправді залишається, і вона буде тільки активізуватися, тому що це класична зовнішньополітична безпекова доктрина: чим гірша ситуація у диктаторського режиму, тим більш схильний він буде до радикалізації, тобто до терактів, більшої крові, поширення цієї війни. І це, до речі, повністю відповідає апокаліптичній іранській стратегії, бо блокування Ормузу, яке почали саме іранці, найбільше б'є по них: 55% їхнього прибутку приходить якраз через Ормуз. Але своїми обстрілами сусідніх держав і блокуванням протоки вони хотіли показати: якщо ви не зупините Штати, ви підете на дно разом із нами, ми затягнемо туди весь регіон. Для когось це спрацювало, для когось ні, але це зовсім не означає, що вони від цієї тактики відмовляться.

- Поки не спрацювало, але наслідки вже відчувають усі, зокрема і Європа. Для Європи це дуже болюче питання, тим більше на фоні невизначеності США відносно НАТО. А зараз ситуація з енергоносіями критична, кожен день конфлікту її тільки погіршує. На цьому тлі, якщо прибрати великі ціли, гучні гасла і так далі, здається, що найбільшу вигоду отримує Китай. Чому так сталося? Трамп це бачить?

- Мені здається, бачить. Але бачить дуже по-трампівськи. Три тижні тому, як тільки почалася перша блокада Ормузу, він казав, що це дуже сподобається китайським друзям. І, як він постійно писав, коли ми зустрінемося, Сі мене дуже дружньо, міцно обійме і подякує. Пройшло менше місяця, і Трамп заявляє: Китай потрібно зупинити, вони передають ракети Ірану. І, до речі, це правда – китайськими ракетами був обстріляний авіаносець «Авраам Лінкольн». На щастя, ніхто не постраждав, ракети вдалося подавити. Це було скоєно ще місяці тому, і тільки зараз Трамп про це згадав. Отже, чому Китай отримує такий зиск? Бо Трамп моментами дає їм можливість це робити. Так само, до речі, з Росією.

Трамп не вводив вторинні санкції відносно Китаю за Іран, загрози нових мит і тарифів не було, реального дипломатичного демаршу або політичного засудження співпраці не було, бо Трамп готувався до зустрічі з Сі. Як тільки зустріч зірвалася, Трамп почав вести більш жорстку риторику. Але ні щодо Росії, ні щодо Китаю Трамп не здійснює жодних спроб реально зупинити їхню співпрацю з Іраном. Але хоч якою була б причина, Китаю дозволяється це робити, Штати не роблять нічого, щоб зупинити Китай у підтримці інших диктаторів. А тому Китай продовжує це робити.

- Схоже, що результат певною мірою є протилежним тому, який хотів отримати Трамп перед виборами, коли гасло було «Дрил, бейбі, дрил», покладаємося на власні сили, проводимо реіндустріалізацію і весь світ заливаємо нафтою й нашим газом, і венесуельським трохи, бо це вже майже наше. Але війна в Затоці та реагування ринків нафти і газу призвели до абсолютно неочікуваних, я так розумію, Трампом наслідків. По-перше, повернення до атомної енергетики, що дуже симптоматично. По-друге, в тих трьох галузях, де і відбувалася конкуренція Китаю зі США – сонячна енергетика, електромобілі, акумулятори, – за два місяці війни Китай зробив такий стрибок, що я не знаю, скільки треба мільйонів тонн нафти додатково видобути в Штатах, щоби зрівнятися з цим.

- Це так, і ми бачимо, що Європа не те що підіграє в цьому плані Китаю, але, як мінімум, не чинить йому спротиву, на який можна було очікувати. Ми бачимо, що Трамп ображений на європейців, що вони йому не допомогли в Ормузі. Ну, звісно, хто б не образився на Трампа, коли він називає Європу пентюхами, ледарями, ідіотами і боягузами, а потім дивується, чого ж після таких «лесних» коментарів вони не хочуть до нього приходити на підтримку. Звісно, не хочуть. І звісно ж, вони не будуть зупиняти Китай. Так, вони побоюються китайського автопрому, вони усвідомлюють, що китайський бізнес не завжди грає чесно і чисто. Але Китай Європі потрібен. Китай Європі потрібен через рідкісноземельні метали. Китай Європі потрібен для виведення неекологічних бізнесів за межі Європейського Союзу, адже зелений курс 2030 продовжує працювати. А тому складається абсолютно дивна ситуація, коли Китай потрібно зупиняти, але це буде набагато дорожче, аніж дати йому поки що працювати, займати свою нішу на західних ринках, мати доступ до ресурсів. Будь-яка зараз ситуація буде нести якісь втрати для умовного колективного Заходу, назвемо це так. І поки що вони вибрали шлях менших втрат. Тобто не йти на пряме протистояння з Китаєм, дозволити йому капіталізувати цю ситуацію, а далі видно буде.

- Блокуючи Ормузьку протоку, Трамп переконував весь світ, що це його рішення, воно буде тривати стільки, скільки треба, Ірану це страшніше, ніж військові дії. Блокаду Трамп аргументує не тільки тим, що треба від них отримати згоду на мир, а ще й тим, що без блокади Ормузької протоки Іран щодня заробляв би 500 мільйонів доларів. А іншою рукою Трамп знімає санкції з російської нафти, яка в танкерах, і це приблизно той самий обсяг грошей і нафти. Як так?

- Ми тут повернулися до першої тези – Трамп буде робити те, що є найпростішим. Найпростішим у плані затрат ресурсів, часу і, в принципі, його політичного капіталу. У нього була альтернатива – піти на нормальні перемовини з Іраном, створити якусь нову схему контролю за Ормузькою протокою, зрештою, домовитися заново з європейцями, бо все-таки термінали для прийому нафти і скрапленого природного газу в Європі, американського мається на увазі, є і в Литві, і в Німеччині, і Болгарія має контракти, і Румунія. Це все можна було зробити. Є Норвегія, яка збільшила свій видобуток порівняно з минулим роком на 10%. Є Японія, яка вже давно є третім найбільшим гравцем навіть на європейському нафтогазовому ринку. Є ОПЕК. Ми бачимо, що Об'єднані Арабські Емірати виходять з ОПЕК, а Трампу це і вигідно. Можна там укладати нові контракти, але це все довго. Це той ефект планування, якого Трамп постійно хоче уникати. От зняти санкції з російської нафти, яка вже в морі, – це ж так просто зробити. Раз-два – і росіяни готові підігнати все, що треба.

Тому, на жаль, ось тут це спрощення відносин і стратегії, яке Трамп проводить, знайшло своє найбільше втілення. І, на жаль, якраз ударило і по нас також.

- Ну й телефонна розмова Трампа з Путіним нібито є сигналом також, що війна Росії проти України для Трампа ще не відійшла десь зовсім на задній план. Він про це нібито думає, пам'ятає. І нібито навіть сказав Путіну, що з Іраном допомагати не треба, ти там розберись собі спочатку з Україною.

І знову він повторив, що угода між Росією та Україною вже ось близько. Я не знаю, звідки він це бере і на чому це все ґрунтується. Так само і «коротке перемир’я».

- Це вторинне. Тим паче, ви знаєте, як Путін любить у розмовах з Трампом грати ось із цими історичними темами: Трамп постійно згадував, як Путін йому розказав про спільну величну історію, про здобутки, знову печеніги, знову половці. Для Трампа це спрацювало. Тому я переконаний, що це наратив Путіна, це ідея Путіна, до якої Трамп дослухався. Звісно, ми бачимо ту ж саму проблему, яка й раніше була у Трампа. Йому не важливо, як це станеться, мається на увазі підписання договору. Йому не важливо, хто переможе в результаті. Йому не важливо, як буде відбуватися процес контролю, розведення і так далі.

Йому важливо, щоб була угода. Він уже скільки повторює, що от-от, дев'яту війну я вже завершу. От-от, зараз буде все там зроблено. Він каже, що там усе важко, і він не розуміє, чому важко. Дуже трампівська фраза: але я хочу, щоб це швидше закінчилося. І оце бажання – швидше, простіше і якомога активніше – призводить до того, що один раз говоримо з Путіним, слухаємо Путіна. Потім поговоримо з Зеленським, він послухає Зеленського. Поговоримо з європейцями, послухаємо європейців. Але бажання одне: ви мені щось підпишіть, покажіть мені договір імені Трампа, красивий, класний, що от ми зупиняємо вогонь. На один день? Та будь ласка! 9 травня? А що це? А, окей, понеділок. Добре, зупиняйте на один день. Тому, на жаль, бачимо спрощення смислів, спрощення процесів. По суті це десакралізація дипломатії як такої, коли все зводиться або до бартеру, або до одного телефонного дзвінка. Оце все, що ми маємо від дипломатії Трампа.

- До речі, про мирні угоди Трампа – їх уже дев'ять, бо він до цього переліку додав Ліван-Ізраїль. Там ще воюють, але він уже мир установив. Тому президент-миротворець продовжує діяти. А його гнучкість і спосіб ведення дипломатії, історичні екскурси від Путіна, – все це отримало правильну оцінку, демонстрацію і блискуче виконання під час візиту короля Чарльза ІІІ. Але чи матиме наслідки?

- Матиме, але ми їх, на жаль, не побачимо одразу. Бо, як ми побачили по розмові Трампа з Путіним, король йому не вправив мізки. Але тут треба розуміти, що, по-перше, Чарльз трохи нестандартний монарх сучасного періоду, по суті, це монарх, який має політичні амбіції і має позиції. Мало того, що має, він їх втілює, він максимально політизований монарх, з позитивної точки зору. Монарх, який завжди був уособленням стабільності, виголошує позиції Великої Британії: для нас пріоритет – єдине НАТО, ми не дамо ображати свою армію – він дуже красиво зрубав трампівські закиди в бік королівського флоту. Дуже по-джентльменськи, але дуже чітко. І він сказав, що Україна – пріоритет для Британії, не можна забувати цю тему. Цей посил був особливо важливим від короля.

А Трамп – політична сорока, він любить усе, що блищить. А що блищить красивіше, аніж британська королівська сім'я? Що яскравіше себе показує, аніж монарх Британії? Мені здається, саме тому він до короля дослухається. Хоч як би там було, але король – це та людина, до якої він дослухається, бо він на щабель вище. Трамп хоче бути як король, адже не випадково Білий дім підписав спільне фото: два королі. Вибачте, для республіки, яка скоро святкуватиме 250 років перемоги над королівською сім'єю, виникає дуже велике питання щодо якості цього посту.

Але саме тому, що король сам по собі особливий, Трамп до нього готовий дослухатися. Мені здається, у довготривалій перспективі це матиме свої наслідки. Але цей результат треба закріпити, Трампу треба частіше нагадувати, підштовхувати його в правильну сторону. І тоді це буде працювати.

- Якби ще було, кому підштовхувати, з цим якраз велика проблема. Завершимо давайте тим, що в останній день квітня, як я довідався, в Ірані відзначається день Перської затоки, це у них офіційне свято. Хотілося б, щоб історія з війною в Затоці і з тим, що там відбувається зараз, скоріше закінчилася. Це по-перше. По-друге, щоб наслідки цієї війни для України були мінімальними, а ті позитивні моменти, які ми можемо вхопити, були використані максимально. А по-третє, ще раз зрозуміти і подивитися, наскільки цей світ є крихким і взаємопов'язаним.

Коли може закінчитися війна, ми говорили. А от як ви думаєте, хто переможе – Трамп, Конгрес чи Іран?

- Я дуже сподіваюся, що переможе Конгрес. Тому що перемога Конгресу приведе нас до, я би не сказав, стабільного, але більш урівноваженого результату. Вона приведе нас до переговорів. Я не думаю, що переговори принесуть комусь перемогу, бо ані Іран, ані Штати не є в позиції абсолютної переваги. Хоч як би це малювали Тегеран чи Вашингтон, немає абсолютно ані військової, ані політичної переваги. Конгрес у цьому випадку буде лобіювати інтереси американського народу. Маємо сподіватися на це. А інтереси американського народу – зупинити, по суті, зовнішньополітичне свавілля і сконцентруватися на тих проблемах, які в рік виборів є важливими.

Ціни на продукти, ціни на пальне, інфляція, безробіття, яке другий місяць на фоні іранської війни росте в Штатах, що, в принципі, дуже дивно для американської економіки. І через те, що є цей запит на внутрішню політичну стабільність, я вірю, що ми швидше прийдемо до зовнішньополітичної стабільності. Тому що не може бути стабільним те, що стоїть на крихких ногах. А в контексті Сполучених Штатів, особливо останніх років, внутрішня політична стабільність дуже чітко резонує із зовнішньополітичною стабільністю. Якщо немає одного, про інше годі й говорити.

- Власне, про це і говорив, це й обіцяв Дональд Трамп перед виборами. За першу частину строку він не впорався. Але він має ще тисячу днів. Побачимо.

Ігор Долгов

Фото: Кирило Чуботін, Укрінформ

Повну відеоверсію інтерв’ю дивіться на ютуб-каналі Ukrinform