Повномасштабне вторгнення РФ в Україну у 2022-му стало несподіванкою для більшості західних урядів і спецслужб. Очікування обмеженого конфлікту не справдилися – натомість Європа зіткнулася з найбільшою війною на континенті із часів Другої світової.

Недооцінка волі українського народу до спротиву, а також неправильне сприйняття намірів Кремля стали одним із найпомітніших провалів західних розвідок останніх років. Водночас нинішній етап війни ставить перед Європою нові питання: чи усвідомлює вона, що Росія веде війну гібридними засобами і проти неї, та як має виглядати ефективна стратегія стримування РФ у цих умовах?

У розмові з Укрінформом Арндт Фрейтаг фон Лорінґхофен, колишній віцепрезидент Федеральної розвідувальної служби Німеччини (БНД) та ексзаступник генерального секретаря НАТО з питань розвідувальної співпраці та безпеки, аналізує причини помилкових оцінок перед вторгненням, рівень готовності Німеччини до гібридних загроз і перспективи трансформації БНД у повноцінну оперативну службу з можливістю діяти проти РФ. Він також оцінює можливість посилення європейської розвідувальної співпраці, ризики для безпеки Європи й те, чому Росія досі не відчуває достатньої відплати за свої дії.

УСІ РОЗВІДКИ У ПРОГНОЗАХ ТРИВАЛОСТІ ВІЙНИ НЕОДООЦІНИЛИ СИЛУ УКРАЇНСЬКОГО ОПОРУ

- Моє перше запитання стосується вашого великого досвіду у сфері розвідки. Американські та британські спецслужби попереджали про можливе масштабне російське вторгнення в Україну. Багато європейських служб, зокрема і БНД, були радше скептичними. Які, на вашу думку, причини цієї хибної оцінки?

- Справді, переважна більшість європейських спецслужб не очікувала повномасштабного вторгнення з наступом на Київ. Це стосується не лише Німеччини, а й багатьох інших країн.

Звісно, усі усвідомлювали, що Росія стягнула велику кількість військ навколо України. Тому багато хто припускав можливість регіонально обмеженої атаки, але необов’язково повномасштабного вторгнення.

Однією з причин, на мою думку, було те, що американці та британці лише частково ділилися своєю дуже конкретною розвідувальною інформацією. Найбільш чутливі дані не передавалися повністю – поширювалися передусім зроблені на їх основі висновки. Водночас вважали, що масштабне вторгнення з ударом на Київ створило б для самої Росії значні ризики та труднощі.

- Пізніше була й політична критика, зокрема з боку тодішнього віцеканцлера Роберта Габека, який звинувачував БНД у хибних оцінках як щодо початку війни, так і щодо її можливої тривалості. Як ви сьогодні оцінюєте цю критику? Це були помилки лише розвідслужб чи політичні лідери також не сприйняли попередження достатньо серйозно?

- Я вважаю, що й політичні керівники частково не сприйняли ці попередження достатньо серйозно.

Що стосується тривалості війни, то помилилися не лише європейські служби, а й американські та британські. У цьому питанні ми всі прорахувалися.

Передусім це пов’язано зі значним недооціненням української стійкості, готовності суспільства до оборони, а також політичного керівництва країни.

У цьому сенсі йдеться про колективний провал західних – і частково інших – спецслужб.

БНД УЖЕ ДАВНО ОЦІНЮВАЛА РЕЖИМ ПУТІНА БІЛЬШ КРИТИЧНО, НІЖ ФЕДЕРАЛЬНИЙ УРЯД

- Як би ви сьогодні оцінили рівень експертизи щодо Росії у Федеральній розвідувальній службі Німеччини? Чи достатньо там фахівців, які справді розуміють російську політику, суспільство та стратегічну культуру?

- Чинний президент БНД – визнаний експерт з України. Він був послом Німеччини в Києві, і його публічні заяви свідчать про глибоке розуміння як ситуації в Україні, так і агресивної політики Росії.

Вважаю це дуже доброю передумовою для того, щоб БНД і надалі активно працювала над цими темами. Служба традиційно має сильну експертизу щодо Росії. Нині вона, звісно, дедалі більше доповнюється українським виміром.

Важливо й те, що Німеччина – на відміну від деяких інших західних служб – після завершення холодної війни ніколи не припиняла з допомогою розвідувальних засобів спостерігати за Росією та аналізувати її.

На жаль, з БНД так часто буває, що саме помилки чи хибні оцінки потрапляють у заголовки. Водночас інсайдери знають, що загальний рівень експертизи є дуже солідним.

БНД протягом багатьох років оцінювала режим Путіна значно тверезіше й критичніше, ніж федеральний уряд. З власного досвіду знаю, що в службі давно усвідомили, наскільки сильно російське керівництво сформоване середовищем колишнього КДБ та структурами організованої злочинності.

Також там дуже рано побачили відродження російського імперіалізму та центральну роль України в цій стратегії.

СТВОРЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО РОЗВІДУВАЛЬНОГО АЛЬЯНСУ – ГАРНА ІДЕЯ

- Повернімося до міжнародної співпраці. У вас  тривалий досвід роботи в НАТО. Як оцінюєте нинішню взаємодію розвідок у межах Альянсу? Наскільки реалістичною є справді тісна й довірча співпраця, якщо певні держави мають різні політичні інтереси, наприклад, проросійський курс Орбана або нещодавні геополітичні амбіції США щодо Гренландії?

- Ви абсолютно справедливо вказуєте на обмеження такої співпраці. Утім, у світі розвідки є певна власна динаміка, яка не завжди повністю визначається політикою.

Під час моєї роботи в НАТО у 2016–2019 роках, наприклад, між розвідками країн-членів Альянсу існував дуже високий рівень консенсусу щодо російського імперіалізму, ситуації в Україні, а також військових і гібридних намірів та можливостей Москви. Водночас політичні позиції відповідних урядів часто значно сильніше розходилися.

Звісно, ця співпраця має свої межі. Якщо президент США різко змінює політичний курс, наприклад у питанні Гренландії, розвідувальні служби не будуть відкрито цьому суперечити.

Проте загалом співпраця розвідслужб у НАТО розвивалася дуже позитивно. Те саме, до речі, стосується Європейського Союзу.

Однак ідеться передусім про аналітичну взаємодію: обмін оцінками, а не проведення спільних операцій під егідою НАТО чи ЄС. Такі операції здійснюються окремими службами або в рамках партнерських форматів.

Як це часто буває, поодинокі випадки розбіжностей стають новинами, тоді як значно більша кількість випадків збігу оцінок залишається поза увагою.

- Міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус запропонував створити європейський аналог розвідувального альянсу Five Eyes. Як ви оцінюєте цю ідею? Чи вона реалістична? І які країни могли б до неї долучитися?

- Загалом вважаю це гарною ідеєю. Разом із Герхардом Конрадом, колишнім координатором спецслужб в ЄС, ми висловлювали пропозицію, подібну до цієї, ще приблизно рік тому в статті у Frankfurter Allgemeinen Zeitung.

Сьогодні ситуація така: європейські держави хочуть і надалі тісно співпрацювати зі США – як у військовій, так і в розвідувальній сферах. Але вони вже не можуть бути упевнені, що американці цього також хочуть.

Дискусія щодо Гренландії стала показовим прикладом. До того ж американські представники час від часу навіть натякали, що можуть обмежити передавання розвідувальної інформації Україні. І в нас, звісно, тоді теж подумали: це може статися і з нами.

Ми більше не можемо, як раніше, повністю покладатися на США у питанні обміну критично важливою інформацією. Тому потрібно посилювати можливості німецьких служб і водночас зміцнювати співпрацю між європейцями.

Це навряд чи може бути формат у межах усього Євросоюзу – радше невелика група країн, адже в ЄС є держави, які поводяться, наче «підводні човни» Росії.

Отже, наша відповідь має складатися з двох частин: по-перше, посилення оперативних спроможностей БНД; по-друге, розширення співпраці з ключовими партнерами. Франція та Велика Британія, безумовно, були б основними партнерами. Важливу роль могла б відігравати і Польща. Інші країни – залежно від готовності та можливостей.

Європейські розвідки дуже різняться за своєю спеціалізацією. Східноєвропейські більше зосереджені на Росії, тоді як служби на Балканах чи в Південній Європі мають інші пріоритети, часто зумовлені географією.

З якими країнами співпрацювати тісніше, залежить також від тем. Актуальні події можуть дуже швидко змінювати такі пріоритети.

Війна в Ірані це тепер демонструє дуже чітко. Ще кілька тижнів тому, напевно, сказали б, що центральний стратегічний виклик для Європи – російська загроза. Якщо конфлікт на Близькому Сході переросте в довготривалу війну, це також матиме значний вплив на безпеку Європи – і відповідно на форми розвідувальної співпраці.

У ФРН ЗРОСЛО УСВІДОМЛЕННЯ ГІБРИДНИХ ЗАГРОЗ РФ, АЛЕ ПРАКТИЧНИХ ЗАХОДІВ РЕАГУВАННЯ ЩЕ МАЛО

- У своїй книзі «Напад Путіна на Німеччину» ви ретельно аналізуєте загрозу російської дезінформації. Які наративи Кремля вважаєте сьогодні найбільш небезпечними в Європі та Німеччині?

- Є низка сталих наративів. Їхня небезпека полягає в тому, що вони спрямовані на підрив демократії та сил політичного центру в Європі. У багатьох країнах, зокрема й у Німеччині, праві сили значно посилили свій вплив. У деяких європейських державах ультраправі партії можуть навіть увійти до урядів.

У Німеччині я цього поки що не бачу, хоча «Альтернатива для Німеччини», разом із Християнським демократичним союзом, демонструє високі результати в опитуваннях. Водночас наразі важко уявити, що АдН очолить федеральний уряд.

Проблема полягає в тому, що ці сили – антиєвропейські і здебільшого проросійські. Це послаблює як обороноздатність Європи, так і єдність ЄС. Саме в цьому я бачу найбільшу загрозу для континенту – і ми вже досить близько підійшли до межі.

- Наскільки добре, на вашу думку, Німеччина підготовлена до протидії російській дезінформації та гібридним загрозам?

- На жаль, досі все ще дуже обмежено. І Німеччина тут не виняток – це стосується більшості демократичних країн ЄС і НАТО. Єдині держави, які справді добре підготовлені, – це Україна та Молдова, оскільки вони перебувають під значно сильнішим тиском. У них ми сьогодні можемо багато чого навчитися.

Водночас у Німеччині помітно зросло суспільне й політичне усвідомлення гібридної війни та дезінформації, особливо за останні два роки. Сьогодні навіть федеральний канцлер відкрито говорить про гібридну війну, зазначаючи, що ми вже не перебуваємо в мирі, хоча ще й не у стані війни.

Є й перші інституційні кроки. Новостворена Рада національної безпеки вже на першому засіданні займалася гібридними загрозами. Крім того, було ініційоване створення координаційного центру федерального уряду з протидії гібридним атакам. Новий президент БНД Мартін Єґер на Мюнхенській конференції з безпеки зробив сильний акцент на гібридній війні. Загалом можна сказати, що на рівні риторики та суспільного усвідомлення відбулися суттєві зміни.

Однак практичні заходи досі вживається недостатньо. Росія не лише не зменшує свою активність, а й діє дедалі агресивніше. Достатньо згадати плани вбивства глави Rheinmetall Арміна Паппергера, диверсійні акції, як-от інцидент із пакетом DHL у Лейпцигу, чи атаки на залізничну інфраструктуру в Польщі. У цих випадках лише дивом вдалося уникнути жертв – і, вочевидь, саме вони й були метою Росії.

Усе це показує: наше стримування не працює. Росія не відчуває реальних наслідків. Захід реагує лише реактивно – через підвищення стійкості, кіберзахист або викриття. Але більшість експертів, зокрема і я, упевнені, що потрібне поєднання реактивних та активних дій, оборонних і наступальних заходів, щоб стримувати і справді впливати на поведінку Росії.

НАМ ПОТРІБНА ДОКТРИНА ГІБРИДНОГО СТРИМУВАННЯ

- Як ви вже зазначили, реакція Німеччини досі була доволі стриманою. Які контрзаходи ви вважаєте доцільними, зокрема у сфері гібридних або прихованих операцій?

- Думаю, нам потрібна доктрина гібридного стримування. У класичній військовій стратегії існує стримування – конвенційне чи ядерне. У гібридній сфері такого концепту поки що немає.

Потрібно визначити, які саме спроможності можуть реально стримувати Росію від ведення агресивної гібридної війни.

Я бачу два ключові напрями: кіберпростір та інформаційний простір. У кіберсфері Німеччина та інші західні держави могли б продемонструвати здатність проникати в російську інфраструктуру, здійснювати розвідку і, за потреби, навіть підривні дії. Стримування працює лише тоді, коли є і спроможність, і політична воля її застосувати. Наразі ні те, ні те не було чітко продемонстровано.

Є приклади, коли кілька західних країн це вже робили. Наприклад, у 2018 році під час проміжних виборів у США американці тимчасово від’єднали від інтернету «фабрику тролів» у Санкт-Петербурзі – Internet Research Agency, – щоб запобігти втручанню у вибори. Це також стало демонстрацією технічних можливостей робити таке.

Таких прикладів більше, але вони не публічні. Водночас Німеччина поки що не діяла в такий спосіб.

Німеччина також повинна розвивати відповідні спроможності й чітко визначити правові й технічні рамки їх застосування. Кіберстримування має центральне значення, бо тісно пов’язане із захистом критичної інфраструктури.

Другий напрям – інформаційні кампанії. Під час холодної війни Захід активно їх використовував – через Radio Free Europe, Radio Liberty, BBC, Deutsche Welle тощо.

Сьогодні можливостей значно більше – завдяки соцмережам та інтернету. Навіть попри блокування в Росії, значна частина інформації все одно проникає.

Ми маємо використовувати ці можливості й проводити інформаційні кампанії набагато активніше й системніше.

Україна дуже яскраво демонструє, наскільки ефективними можуть бути кібер- та інформаційні операції. Захід може із цього вчитися.

Проблема в тому, що наш менталітет досі не перейшов у режим гібридної війни. Ми досі поводимося так, ніби перебуваємо в мирі, а це вже неадекватно й неефективно.

БНД РОЗБУДОВУЄ НОВІ СПРОМОЖНОСТІ, СТРУКТУРИ ТА ПРАВОВУ БАЗУ

- Федеральний уряд планує суттєво розширити повноваження БНД. Чи може в майбутньому служба здійснювати наступальні операції – наприклад, диверсії в Росії у відповідь на диверсії в Німеччині?

- Вважаю, що так. Тепер вживаються зусилля щодо адаптації закону про БНД, і ця реформа має містити такі можливості.

Коли БНД сьогодні говорить, що Росія має «відчути біль» – як сформулював Мартін Єґер у Мюнхені, – то я розумію це так, що йдеться також про оперативні заходи, зокрема в кібер- або інформаційному просторі.

Насамперед необхідно створити відповідні спроможності, структури та правову базу. А вже їхнє застосування – це політичне рішення.

- Чи вважаєте, що нинішній федеральний канцлер готовий до цього?

- Очевидно, що глава БНД має підтримку канцлера у прагненні зробити службу більш оперативною – щоб вона перестала бути лише, як він висловився, «службою для написання звітів».

Це було б справжнім переломним моментом для Німеччини, адже раніше БНД не мала мандата діяти оперативно, як більшість інших спецслужб світу.

У цих обмежень є історичні причини, пов’язані з нацистським минулим. Крім того, Німеччина тривалий час покладалася на американську розвідку.

Тепер нам доведеться «подорослішати», якщо хочемо грати у вищій лізі спецслужб світу.

РОСІЙСЬКА ЗАГРОЗА ДЛЯ ЄВРОПИ В ГІБРИДНІЙ СФЕРІ МОЖЕ ЗНАЧНО ЗРОСТИ НАЙБЛИЖЧИМИ РОКАМИ

- Повернімося до військового виміру. Як ви оцінюєте нинішні військові спроможності Росії? Чи поділяєте оцінку, що Росія, можливо, до 2029 року буде здатна атакувати територію НАТО?

- Росія вже багато років активно переозброюється і розвиває свої військові спроможності. Водночас їй не вдалося перемогти у війні проти України. І це породжує певну неоднозначність у висновках.

Якщо говорити про конкретні дати, як-от 2029 рік, є ризик створити ілюзію, що Європа до того часу ще в безпеці і лише потім зіткнеться з військовою загрозою.

Я був би обережним із таким підходом, адже він заснований тільки на військових спроможностях і повністю ігнорує гібридний вимір. Саме в цій сфері ризики можуть значно зрости вже найближчими роками – ще до завершення військового переозброєння Росії.

Поточна геополітична ситуація також може бути небезпечною для Європи, особливо поки Дональд Трамп у Білому домі й у багатьох питаннях займає позицію, значно більш прихильну до Росії, аніж до України. З погляду Кремля це може створювати враження, що США не підтримають Європу у критичний момент. Таке російське сприйняття може виявитися небезпечним для Європи.

Крім того, безпекова ситуація в Європі сильно залежить від інших конфліктів, тепер – від війни в Ірані.

Загалом є ризик формування нестабільної ситуації в Європі – не останньою чергою через можливі політичні розколи всередині Європейського Союзу. Якщо, наприклад, у Франції чи Польщі відбудеться правий поворот, це може зашкодити амбіціям щодо спільної європейської оборони.

Тому я вважаю уявлення, що Росія переозброїться й у 2029 році зможе напасти з використанням військових засобів, надто спрощеним. Реальність значно складніша і, ймовірно, небезпечніша.

ВІЙНА НАВКОЛО ІРАНУ ЯВНО ГРАЄ ПУТІНУ НА РУКУ, ТЕПЕР ВІН НЕ ГОТОВИЙ ДО СЕРЙОЗНИХ ПЕРЕГОВОРІВ

- Ви згадали фактор Дональда Трампа. Тепер тривають мирні переговори за посередництва США. Чи бачите ви реальний шанс на мир?

- Я не налаштований оптимістично, оскільки не бачу жодних ознак готовності Росії до реальних компромісів чи серйозних переговорів.

Сполучені Штати за Дональда Трампа значною мірою наблизилися до російських позицій. Війна навколо Ірану також зміцнює позиції Росії – через ціну на нафту, постачання військового обладнання та техніки на Близький Схід і зміщення туди політичного фокусу. За таких умов я бачу мало перспектив для успішних переговорів.

- Вас називають експертом із Росії. Як би ви описали нинішню політичну систему РФ, наскільки стабільним є цей режим?

- Я не вважаю нинішню систему нестабільною. Путін міцно закріпив свою владу. Політична опозиція знищена. Найнебезпечніші для Путіна опозиціонери були вбиті, а ті небагато, хто залишився, між собою розсварені.

Путіну вдалося мобілізувати підтримку населення через теми націоналізму та імперіалізму. На відміну від інших країн, у Росії так і не сформувався по-справжньому сильний громадянський рух. Багато людей намагаються триматися осторонь політики.

Також усередині владного апарату чи олігархії я тепер не бачу акторів, які могли б становити серйозну загрозу для Путіна.

Повна поразка у війні проти України могла б створити для нього небезпечні ризики, але тепер це не проглядається.

Тому я вважаю, що режим Путіна ще довго зможе існувати. Захід має це враховувати. Усе інше було б думками про бажане. Заходу слід посилювати свої військові спроможності та будувати переконливе стримування. Лише на цій основі пізніше знову стануть можливими серйозні переговори з Москвою.

- В Україні все ж часто сподіваються на потрясіння в Росії. Що могло б стати тригером для таких процесів?

- Поки що я не бачу всередині Росії сил, які могли б становити безпосередню загрозу системі, – ні в регіонах, як це було наприкінці Радянського Союзу, ні серед олігархів, ні в армії.

- На завершення: яким ви бачите подальший розвиток війни Росії проти України? І який вплив може мати ескалація на Близькому Сході?

- Нинішня ескалація на Близькому Сході спричинює в мене велике занепокоєння. Насамперед неясно, які конкретні воєнні цілі Сполучені Штати там насправді переслідують.

Є небезпека, що США, Ізраїль і, можливо, весь Близький та Середній Схід загрузнуть у довготривалій війні. Ми вже бачили такі розвитки ситуацій в Іраку, Афганістані чи Лівії. Уявлення, що військової мети можна досягти за кілька тижнів, у реальності часто виявляється ілюзією.

Якщо конфлікт в Ірані переросте в довготривалу війну або навіть у громадянську війну, це матиме значні геополітичні наслідки. Стратегічний фокус Сполучених Штатів ще сильніше зміститься з України на Близький Схід.

Це, імовірно, означатиме, що військові ресурси – наприклад, системи Patriot, боєприпаси та інше обладнання – будуть посилено застосовуватися там і менше надходитимуть в Україну.

Для України це створило б дуже складну ситуацію.

Також велику роль відіграють зростальні ціни на нафту й газ. Для Росії високі ціни на енергоносії – справжній подарунок для воєнного бюджету. Війна навколо Ірану явно грає Путіну на руку.

Василь Короткий, Берлін

Фото автора