З моменту повномасштабного вторгнення Росії в Україну в Європейському Союзі відбулися тектонічні зміни у сприйнятті нашої держави та її ролі у безпеці всього континенту. Не вагаючись, Європейський Союз вже у 2022 році надав Україні статус кандидата на вступ та відіграв критично важливу роль у наданні допомоги для відбиття військової агресії. Російська агресія дала поштовх в усвідомленні геополітичних змін та змусила переосмислити власне місце Європейського Союзу на світовій арені, шукати відповідь на нові виклики.

Укрінформ поспілкувався з главою Представництва України при Європейському Союзі, обговоривши перспективи та можливі механізми вступу нашої держави в ЄС, зокрема, «поетапний» варіант, формати подальшої допомоги Україні, а також санкційний тиск на Росію, знерухомлені суверенні активи РФ, оборонні плани Європи, бажання Брюсселя унеможливити зловживання правом вето, залучення ЄС до переговорів про мир в Україні тощо.

ЄС ПРОҐАВИВ ЗЛОЯКІСНІ ЗМІНИ, ЯКІ ТРИВАЛИ В РФ ІЗ 2007 РОКУ

- Завершується четвертий рік війни. За вашими спостереженнями, як трансформувалося сприйняття російської загрози в Європі з моменту повномасштабного вторгнення?

- Відбулася насправді карколомна трансформація. Повномасштабне вторгнення Росії в Україну стало переломним моментом для Європи. Сприйняття Росії трансформувалося з «проблемного партнера» у системну воєнну загрозу. Європейська безпекова політика зазнала структурних змін: від переозброєння та розширення НАТО до енергетичної незалежності й посилення санкцій. Ця трансформація має довгостроковий характер і визначатиме політичний та безпековий ландшафт Європи на десятиліття вперед.

До 2022 року значна частина європейських еліт розглядала Росію як складного, але раціонального партнера, з яким можливі діалог і економічна співпраця. Але перші зміни відбулися, напевно, з 2007 року, в тому числі після Мюнхенської промови Путіна. До того Росія ще демонструвала зацікавленість у співпраці з ЄС. У питанні безвізового режиму вони нас навіть подекуди випереджали. Але в якийсь момент Росія відчула себе достатньо сильною та багатою і вирішила посилювати інтеграційні процеси навколо себе. Досить активно, а потім і агресивно, почали проштовхуватися ідеї Євразійського союзу…

Проте ЄС, на жаль, проґавив ці злоякісні зміни у російській зовнішній політиці або обрав шлях свідомо їх не помічати. Існувала ілюзія нормальності, в тому числі в окремих країнах-членах, таких як Німеччина, що за рахунок міцних економічних стосунків РФ не може піти ва-банк. Ця ілюзія зберігалася навіть після 2014 року. У той же час Україна все ж таки сприймалася як країна на периферії інтересів Європи, не ототожнювалася із колективним Заходом, фактично, існувало неформально вето на саму ідею прийняття України до ЄС.

Але після повномасштабного вторгнення РФ в Україну 24 лютого 2022 року відбулося реальне переосмислення: Росія почала сприйматися як ревізіоністська держава, що веде агресивну війну проти європейської системи безпеки.

У 2022 році НАТО офіційно визначило Росію як «найбільш значну і пряму загрозу» безпеці союзників у новій Стратегічній концепції.

Країни ЄС активізували координацію оборонної політики та збільшили військову допомогу Україні. Проте навіть після повномасштабного вторгнення традиційне сприйняття України не змінилося одномоментно. Це був тривалий процес, але на сьогодні вже можна констатувати, що ми пройшли точку неповернення.

Символічним моментом стала промова, відома як «Zeitenwende» (перелом епохи), виголошена канцлером Олафом Шольцем у Бундестазі. Німеччина створила спеціальний фонд у 100 млрд євро для модернізації армії та відмовилася від політики стриманості у військових поставках, а Фінляндія і Швеція стали членами НАТО.

Зросла увага до кібербезпеки, інформаційних операцій та диверсійної діяльності. Країни Європи почали активніше протидіяти російській пропаганді та втручанню. Посилилися механізми санкцій, експортного контролю та боротьби з обходом санкцій.

Усвідомлюючи весь спектр існуючих та майбутніх загроз, а також гостру необхідність посилення оборонних спроможностей, в ЄС відбулися певні процеси реформування на інституційному рівні. Зокрема, у 2024 році в Єврокомісії вперше в історії ЄС призначений комісар з питань оборони та космосу, ним став литовський політик Андрюс Кубілюс. Також у Європейському парламенті був створений комітет з питань оборони і безпеки.

ЄС СТРАТЕГІЧНО ПЕРЕОСМИСЛЮЄ ВЛАСНУ БЕЗПЕКУ

- Як ви можете прокоментувати ідею створення Європейського оборонного союзу, а також Європейської ради безпеки та об’єднаних європейських військ? Здається, формат зустрічей міністрів оборони у форматі «Ради ЄС із закордонних справ (оборона)» не є достатньо ефективним.

- Ідея створення Європейського оборонного союзу, а також Європейської ради безпеки й Об’єднаних європейських військ, яку просуває комісар ЄС з питань оборони і космосу Андрюс Кубілюс, ще перебуває у процесі осмислення, але виглядає логічною відповіддю на кардинальні зміни в безпековому середовищі Європи на тлі триваючої повномасштабної збройної агресії Росії проти України та змін у форматі трансатлантичного партнерства.

Сьогодні ЄС залишається потужним економічним гравцем, але його оборонна складова значною мірою фрагментована та залежна від НАТО і, передусім, від США. Створення Європейського оборонного союзу могло б означати глибшу координацію оборонних бюджетів, спільні закупівлі озброєння, стандартизацію озброєнь та військової техніки, а також формування реальних спільних сил швидкого реагування під егідою ЄС. Це не обов’язково альтернатива НАТО, а радше спроба посилити європейський стовп Альянсу. Рішення дійсно мають ухвалюватися швидше та ефективніше.

Створення Європейської ради безпеки могло б стати механізмом швидшого ухвалення стратегічних рішень у кризових ситуаціях, оминаючи тривалі міжурядові узгодження. Однак тут постає складне питання суверенітету: чи готові всі держави-члени ЄС передати частину контролю над своїми збройними силами на наднаціональний рівень? Без політичної волі провідних країн ЄС така ініціатива ризикує залишитися декларативною.

Україна також має бути частиною цього процесу в контексті нашого майбутнього членства. Це якраз та сфера, де ми з першого дня можемо зробити свій внесок. З’явилася нова якість України – ми вже не лише отримувачі допомоги. З нашою потужною армією ми можемо посилити ЄС. Так, зараз ми потребуємо допомоги, але оборона буде дуже важливим напрямом нашої взаємодії з Євросоюзом.

ПОЕТАПНИЙ ВСТУП УКРАЇНИ В ЄС – ПРАГМАТИЧНИЙ ІНСТРУМЕНТ ПРИШВИДШЕННЯ ІНТЕГРАЦІЇ

- Однією з гарантій безпеки для України справедливо вважається її вступ до Союзу. Зараз обговорюється так званий поетапний процес, з урахуванням геополітичних реалій, які диктують терміновість. Чи підходить Україні такий варіант і як запобігти затримці України на якомусь з цих проміжних етапів на шляху до повноправного членства?

- Почнімо із тези про те, що вступ є гарантію безпеки для України. Але це ще й гарантія безпеки для ЄС. Це обопільний інтерес. У прикладному плані ми вже є передньою лінією оборони Європи. Також ідеться про певну послідовність дій Європейського Союзу, який у 2022 році прийняв важливе політичне рішення, надавши Україні статус кандидата на вступ. Враховуючи величезний розмір інвестицій у різних формах та в форматі різних інструментів, у тому числі нещодавній кредит на 90 млрд євро, для ЄС було б недалекоглядно залишити Україну десь на роздоріжжі.

Насправді концепція поетапного вступу не нова. Ми бачили щось подібне під час вступу інших країн у минулому, в тому числі під час великої хвилі розширення. Встановлювалися перехідні періоди, які дозволяли державі-кандидату підготуватися до вступу, і надавалися певні гарантії, що, коли держава інтегрується до відповідних секторів європейського ринку, вона готова і в плані законодавства, і в плані практик, а економічні гравці готові до конкуренції.

В нашому випадку йдеться про прискорення процесів без шкоди для якості. Поетапний процес вступу може бути для України не компромісом, а прагматичним інструментом пришвидшення інтеграції – за умови правильної побудови цього процесу.

Поетапна модель може передбачати поступову економічну інтеграцію до внутрішнього ринку ЄС та синхронізацію доступу до політик та інструментів ЄС із завершенням виконання зобов’язань за відповідними переговорними кластерами.

Такий підхід не підриває принцип merit-based (прогрес, заснований на заслугах), а навпаки – посилює його. Він встановлює орієнтовні часові рамки, що створюють політичну дисципліну та мотивацію для реформ.

Україна вже продемонструвала, що здатна працювати в такій логіці: завершено скринінг у рекордні строки, підготовлені дорожні карти реформ, виконані технічні умови для відкриття низки переговорних розділів. Важливо, що навіть відсутність формального відкриття Кластера 1 (Основи) не призвела до уповільнення реформ.

Україна поставила амбітну, але вимірювану ціль – завершити внутрішню підготовку до членства до кінця 2027 року. Більша визначеність щодо часової перспективи вступу не суперечить підходу “за заслугами”, а, навпаки, підсилює його.

- Єврокомісарка з розширення Марта Кос неодноразово підкреслювала, що реформи є невід’ємним критерієм вступу. Як зараз в ЄС оцінюють прогрес у наших реформах, особливо в частині, що стосується верховенства права? Які найбільші виклики ви бачите у цьому контексті?

- Оцінки в межах останнього звіту про розширення ЄС є найпозитивнішими для України з 2023 року. Водночас у ЄС чітко розуміють, що для відкриття й закриття переговорного Кластера 1 (Основи) ключовими залишаються реформи у сфері верховенства права та антикорупції.

Європейська комісія наголошує на незворотності змін, ефективній імплементації, стабільності інституцій під час війни та збереженні політичної єдності навколо реформаційного порядку денного.

ЄС уважно оцінює не лише нормативну базу, а й практичні результати – судові рішення, кадрові процедури, реальні вироки у справах про корупцію.

Україна демонструє, що навіть в умовах війни здатна рухатися швидко та системно. Саме тому сьогодні важливо поєднати реформаторську динаміку з чітким політичним сигналом з боку ЄС про незворотність і стратегічну неминучість членства України.

ЄВРОПА НАДСИЛАЄ УКРАЇНСЬКИМ БІЗНЕСАМ БЕЗЛІЧ ПОЗИТИВНИХ СИГНАЛІВ

- Які сигнали отримує український бізнес щодо перспектив доступу до внутрішнього ринку ЄС на перехідному етапі?

- Питання є доволі комплексним, адже на сьогодні велика частина української продукції може вільно експортуватися до ЄС, і саме ЄС є нашим найбільшим торговельним партнером.

Але внутрішній ринок ЄС складається із певних секторів. На сьогодні є позитивні сигнали у багатьох із них, до прикладу, у телекомі: ми приєдналися до роумінг-зони ЄС, що є елементом внутрішнього ринку послуг. Інший приклад – транспорт, у нас діє лібералізація вантажних перевезень та відкрите небо. Це все так звані безвізи, як люблять їх називати у Києві: торговельний, транспортний, енергетичний, митний, цифровий.

Правова система Європейського Союзу у контексті переговорів про вступ поділена на 35 тематичних розділів, які для зручності та прискорення переговорного процесу об'єднані у 6 основних кластерів.

Коли відповідний розділ закриватиметься, і він передбачає секторальну інтеграцію, це означає відкриття доступу до внутрішнього ринку ЄС у цьому секторі. Звісно, перехідні періоди за окремими із них можуть бути тривалими.

У межах переговорів можуть бути запропоновані перехідні періоди – додатковий час після дати вступу, необхідний для практичної імплементації відповідних норм.

Водночас такі перехідні періоди мають бути чітко визначеними та обґрунтованими. Зважаючи на це, реальному сектору необхідно вже зараз усвідомлювати ступінь своєї готовності до імплементації європейського законодавства та чітко комунікувати свої потреби з урядом.

Отже, зараз у нас є безліч позитивних сигналів для українського бізнесу, а також позитивних прикладів інтеграції українського бізнесу, проте це секторальна інтеграція, і вона є неодноманітною.

Різний поступ пояснюється безліччю причин, як економічних (потреба капіталовкладень, побудови інфраструктури), але також і політичних.

- Кредит у 90 млрд євро – на якому етапі зараз підготовка технічних документів для відкриття першого траншу? Коли його можна очікувати та яку роботу має виконати Україна зі свого боку? Адже саме ми відповідальні за розробку відповідної фінансової стратегії.

- Підготовка першого траншу в рамках Кредиту на підтримку України (Ukraine Support Loan) триває у плановому технічному режимі у тісній координації з Європейською комісією. Паралельно опрацьовуються як бюджетна, так і оборонна складові кредиту, відповідно до визначених пріоритетів.

Ухвалення Регламенту щодо Ukraine Support Loan очікується до 24 лютого. Після цього будуть завершені формальні процедури, необхідні для запуску фінансування.

За поточним графіком, перший транш орієнтовно очікується у квітні 2026 року за умови своєчасного завершення всіх технічних процедур.

Україна зараз активно готує консолідовану фінансову стратегію на 2026 рік, узгоджену з макрофінансовою програмою МВФ. Основним у цій роботі є міністерство фінансів, але паралельно тривають активні дискусії між міністерством оборони та відповідними структурами у Брюсселі у частині оборонного бюджету. Отже, ми знаходимося у прямому діалозі з партнерами і не чекаємо фіналізації документів, рухаючись паралельно.

Цей кредит є важливим інструментом підтримки макрофінансової та безпекової стійкості України в умовах війни, і сторони налаштовані на його своєчасний та ефективний запуск.

ДЛЯ ЄС ВАЖЛИВО ВІДПРАЦЮВАТИ СТРАТЕГІЮ ПОВОЄННИХ ВІДНОСИН З РФ

- Європа прагне отримати стабільне місце за столом переговорів про мир в Україні. Чи бачите ви перспективи такої участі за нинішньої ситуації і хто, на вашу думку, міг би отримати такий мандат?

- Європейський Союз послідовно підкреслює свою зацікавленість у тому, щоб відігравати активну роль у формуванні майбутньої архітектури миру в Європі. Масштаби політичної, фінансової та безпекової підтримки України, санкційні заходи проти Росії, а також провідна роль ЄС у повоєнному відновленні логічно зумовлюють очікування належного залучення Союзу до відповідних переговорних процесів.

Водночас на цьому етапі участь Європейського Союзу має чітко окреслений характер. Зокрема, участь єврокомісарки Дубравки Шуїци у засіданні Ради миру у Вашингтоні відбувається у статусі спостерігача від імені ЄС і виключно у частині, присвяченій ситуації в Газі.

Це свідчить про зацікавленість Європейського Союзу у міжнародних мирних зусиллях загалом, але формалізований мандат ЄС вимагає погодження усіх держав-членів ЄС.

Наразі на першому плані Коаліція охочих, яка приймає участь у формуванні гарантій безпеки для України, і така робота також може сприйматися як елемент залученості Європи. До речі, навіть на інституційному рівні ЄС залучений до процесу, адже у певних зустрічах участь приймають як президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, так і президент Євроради Антоніу Кошта.

Поки зарано, мабуть, говорити про те, хто може мати відповідний мандат на рівні ЄС, але такі дискусії ведуться.

У ширшому контексті для ЄС важливо відпрацювати стратегію подальших відносин з Росією. Важливо досягти миру, підтримати Україну, але виникає питання: що далі? Від того, на яких умовах завершиться війна, залежатиме стабільність ЄС і його відносини з РФ, яка нікуди не зникне.

- Окремі держави-члени ЄС наразі намагаються відновлювати контакти з Путіним. Чи доцільні такі контакти зараз і чи здатний ЄС виробити єдину позицію щодо справедливого миру для України і надати чіткі гарантії безпеки?

- Важливо, щоб такі контакти з боку окремих лідерів були скоординованими та висловлювали спільну позицію. Також такі контакти не повинні відбуватися заради контактів. Вони повинні мати конкретну ціль – сприяти мирному процесу, посилювати нашу позицію і бути скоординованими не лише з державами-членами, а й з Україною. Такі контакти можуть бути корисними за цих умов.

Зараз ми бачимо, що Європейський Союз залишається об’єднаним у своїй принциповій позиції щодо України, яка ґрунтується на повазі до міжнародного права, суверенітету та територіальної цілісності. Окремі двосторонні контакти окремих держав-членів з Путіним не змінюють спільної лінії ЄС, зафіксованої у рішеннях Європейської Ради та послідовній санкційній політиці.

Врешті-решт, саме через інституційні механізми ЄС формується єдина позиція щодо справедливого миру та параметрів безпекових гарантій для України. Єдність Союзу не означає відсутності дискусій, але вона означає здатність ухвалювати спільні рішення, які відображають колективні інтереси безпеки Європи.

САНКЦІЙНИЙ ТИСК НА РОСІЮ МАЄ БУТИ МАКСИМАЛЬНИМ

- Чого можна очікувати в новому пакеті європейських санкцій проти РФ і чи були пропозиції з українського боку щодо певних секторів російської економіки?

- Очікуємо, що 20-й пакет санкцій ЄС проти Росії, підготовлений Єврокомісією у лютому 2026 року та який має бути ухвалений до четвертої річниці повномасштабного вторгнення, буде фокусуватися на трьох ключових блоках: енергетиці та «тіньовому флоті», фінансовій системі та торгівлі.

Розраховуємо, що пакет буде спрямований на скорочення доходів РФ від енергоносіїв, закриття каналів обходу та посилення тиску перед переговорами.

Українська сторона вже традиційно виступає з досить категоричних позицій, що санкційний тиск та обмеження мають носити максимальний характер, щоб примусити Кремль сісти за стіл переговорів. Ми зі свого боку здійснюємо, зокрема, кінетичний тиск на нафтогазовий сектор РФ, але також зацікавлені в тому, щоб унеможливити доступ РФ до критичних технологій для їхнього ВПК.

Актуальне таргетування металургії, сировинних потоків, ІТ-сектору, фінансової системи та ядерної енергетики Росії. Хоча у питанні ядерної енергетики залишаються складнощі, адже деякі держави-члени ЄС продовжують співпрацювати з РФ у цій сфері і мають певні плани. Ми доносимо інформацію про безпекові ризики, які несе в собі збереження каналів взаємодії з РФ у сфері ядерної енергетики.

Важливою є санкційна відповідь за окупацію Запорізької АЕС: пропонується запровадити адресні заходи проти осіб, безпосередньо причетних до незаконного управління АЕС на підставі переданих доказових досьє.

Підтримуємо комплексну заборону на надання морських послуг суднам тіньового флоту, а також практичних кроків з блокування таких суден у Балтійському морі та Данських протоках. Для санкційної коаліції це шанс перетворити точкові арешти суден на системну стратегію тиску на російський енергетичний експорт у 2026 році.

Вкрай актуальним, на нашу думку, є посилення контролю за діяльністю європейських компаній та їхніх дочірніх структур у третіх країнах, щоб унеможливити потрапляння до РФ критичних товарів, технологій та послуг, у тому числі компонентів для ракет і дронів. Українська сторона виступає за фіксацію обов’язковості no Russia clause (пункт про виключення РФ, – ред.).

Розраховуємо, що естонська ініціатива щодо повної заборони на в’їзд до ЄС для громадян РФ, причетних до агресії, буде реалізована. Пропонуємо масштабувати цей підхід на рівень усього ЄС і Шенгенської зони.

Візові обмеження щодо учасників агресії розглядаються як логічне доповнення до персональних фінансових санкцій і важливий елемент загальної стратегії «персональної ціни» за участь у війні. Україна окремо наголошує на потребі розширити індивідуальні обмеження щодо олігархів і бенефіціарів війни, а також осіб із третіх країн, які допомагають РФ обходити обмеження.

Третім країнам варто усвідомити, що, дозволяючи чутливим матеріалам чи елементам для виробництва зброї потрапляти в РФ через їхню територію, вони наражають себе на серйозні ризики. Йдеться про потенційну втрату доступу до ресурсів чи технологій. Насправді дуже помітно, коли в якоїсь країни в рази виростає експорт певних товарів протягом року, і дуже важко пояснити це потребами виробництва чи споживання. І зараз Європейський Союз готовий приймати жорсткі рішення проти цих країн, навіть незважаючи на те, що такі рішення є політично складними, адже впливають на двосторонні відносини.

Російські селебріті, які відкрито підтримують війну, не повинні мати право в’їзду на територію ЄС.

Жодних послаблень або делістингу (вилучення окремих позицій або імен з санкційних списків, – ред.) не може бути до встановлення справжнього миру. На цьому тлі є неприйнятими спроби окремих держав-членів домогтися виключення з-під санкцій окремих російських олігархів після 15 березня 2026 року.

ПЕРСПЕКТИВА ПОВЕРНЕННЯ ДО ОБГОВОРЕННЯ РЕПАРАЦІЙНОГО КРЕДИТУ ЗАЛИШАЄТЬСЯ

- Які перспективи використання та конфіскації знерухомлених російських активів на користь України? Чи буде знову обговорюватися Репараційний кредит?

- У контексті питання використання знерухомлених активів РФ, відповідно до законодавства ЄС, центральні депозитарії цінних паперів в ЄС, зокрема Euroclear, продовжують спрямовувати надприбутки від знерухомлених активів до бюджету ЄС з метою подальшої передачі Україні через програми, що фінансуються з бюджету Союзу (95%) та Європейський фонд миру (5%).

Що стосується питання конфіскації знерухомлених активів РФ, то, враховуючи, що ані Репараційний кредит, ані надання позики Україні в розмірі 90 млрд євро не розглядаються як дії, що є еквівалентними конфіскації 200 млрд знерухомлених активів РФ, це питання можливо було б розглядати крізь призму колективної самооборони або обов’язкових до виконання рішень міжнародних судових інстанцій.

Держави-члени ЄС мають передбачити у своєму національному законодавстві можливість позбавлення держави-агресора імунітетів на основі відповідних рішень та актів ООН і ЄС, навіть якщо ці держави не є безпосередніми сторонами конфлікту, але в рамках концепції колективної самооборони.

У §1650 Рішення ЄСПЛ у справі Ukraine and the Netherlands v. Russia відзначено, що при винесенні майбутнього рішення щодо компенсації, Суд обов’язково враховуватиме функціонування Реєстру збитків і подальші домовленості щодо компенсаційного механізму.

Хоча ЄСПЛ прямо не регулює конфіскацію іноземних державних активів, практика Суду передбачає можливість присудження сатисфакції, а отже, відкриває шлях до механізмів реалізації цього права. За цих обставин важливою є підготовка юридичного підґрунтя в ЄС для подальшого виконання відповідного рішення.

Хочу відзначити важливість кроку ЄС, який ухвалив рішення про знерухомлення російських активів на невизначений період. Адже раніше із кожним продовженням терміну на 6 місяців окремі країни-члени фактично шантажували більшість, вимагаючи для себе певних преференцій в обмін на погодження рішення. Такої можливості у них більше немає.

Перспектива повернення до питання Репараційного кредиту залишається. Ми розуміємо, що внутрішньополітична ситуація в деяких держава-членах непроста, але робота має продовжуватися, і ця ідея може бути реалізована – можливо, не в найближчі тижні чи місяці, але від наших контактів з інституціями, з державами-членами ми отримуємо сигнали, що це питання знаходиться в полі зору. Робота над компенсаційним механізмом, над Реєстром збитків триває, і ми повинні бути готові, у разі, якщо цей ресурс стане нам доступний, скористатися ним.

ДЛЯ УКРАЇНИ ВАЖЛИВА ПОЛІТИЧНА ВОЛЯ ЄС ДІЯТИ РІШУЧЕ

- Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн закликає Євросоюз бути готовим до просування більшої кількості важливих рішень кваліфікованою більшістю голосів держав-членів, а не одноголосно, адже традиційні вето окремих країн у питаннях, що стосуються України, гальмують прогрес. Як би ви це прокоментували? Чи не дасть це главі угорського уряду додаткових балів перед виборами і чи потребуватимуть такі кроки змін у Договорах ЄС?

- Заклики Президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн відображають реальну дискусію всередині ЄС про здатність Союзу ухвалювати стратегічні рішення в умовах сьогодення.

Ми пам’ятаємо, що рішення про відкриття першого переговорного кластера для України було заблоковане однією державою з суто політичних міркувань, адже Україна зробила все необхідне, продемонструвавши політичну волю.

З юридичної точки зору не всі кроки щодо ширшого застосування кваліфікованої більшості потребують негайних змін до Договорів ЄС. Чинні договори вже містять інструменти, які дозволяють розширювати застосування голосування кваліфікованою більшістю без формального перегляду договірної бази. Це було б оптимальним рішенням. Але все одно треба ухвалити консенсусом відповідне рішення, щоб перейти до розширеного застосування кваліфікованої більшості.

Для України ключовою є не сама юридична форма, а політична воля ЄС діяти рішуче і не дозволяти окремим вето блокувати стратегічні рішення. Дискусія про реформу механізмів ухвалення рішень є частиною ширшої розмови про готовність Європейського Союзу до розширення та зміцнення своєї геополітичної ролі.

Євген Матюшенко, Брюссель

Фото: Євген Матюшенко, Представництво України при ЄС