Протести в Ірані: основні сценарії розвитку подій
Іранський режим сьогодні активно бореться з кризою легітимності, спричиненою економічним колапсом та соціальним гнівом. Питання про те, чи вдасться його повалити руками народу або під впливом зовнішнього втручання, досі відкрите.
Протести в Ірані, що розпочалися 28 грудня після того, як іранський ріал швидко втратив вартість стосовно долара, вступили у другий тиждень. Це підвищення обмінного курсу, що передусім вплинуло на ціни на основні споживчі та імпортні товари, спричинило масові протести спочатку серед торговців Великого базару в Тегерані, до яких швидко приєдналися студенти та мешканці великих міст, а згодом і менших населених пунктів. Демонстранти вийшли на вулиці у 27-ми провінціях (загалом їх в Ірані 31). Сили безпеки відреагували жорстко, використовуючи для розгону протестувальників силу та сльозогінний газ. На початку протести обійшлися без арештів та жертв, але в перші дні нового року надійшло повідомлення про першу смерть.
За даними інформаційного ресурсу активістів з прав людини в Ірані HRANA (Iran Human Activists News Agency), унаслідок протестів в Ірані вже загинуло щонайменше 35 людей, зокрема 29 протестувальників, четверо дітей та двоє співробітників іранських сил безпеки. Тільки в Тегерані було затримано сотні людей, по всій країні їх кількість сягає тисяч.
Учора протестувальники повідомили про взяття під контроль двох міст на заході країни – Абданана та Малекшаха. Населення обох – приблизно 25 тисяч.
Усю минулу ніч у великих та малих містах Ірану протестанти провели на вулицях, скандуючи гасла про повалення режиму. Як зазначають очевидці в соцмережах, у малих населених пунктах на вулиці виходять ледь не всі мешканці, залишаючи вдома лише найменших, найстарших і хворих. Серед нових та активно поширюваних слоганів – заклик до іранської армії перейти на бік народу.
ТРАМП ОБІЦЯВ ДОПОМОГТИ, АЛЕ НЕ СКАЗАВ КОЛИ
2 січня іранських протестувальників підтримав президент США Дональд Трамп, заявивши, що Вашингтон прийде на допомогу, якщо влада далі їх убиватиме. За словами глави Білого дому, американська сторона «у повній бойовій готовності».
3 січня Тегеран відповів Трампу заявою МЗС, у якій розцінив його слова як втручання у внутрішні справи країни та висловив готовність дати «швидку й рішучу» відповідь на будь-яку агресію.
Верховний лідер країни аятола Алі Хаменеї мовчав майже тиждень від початку протестів, а потім пригрозив учасникам демонстрацій жорсткою відповіддю та пообіцяв поставити «бунтівників на місце». У масових протестах аятола звинуватив підбурювачів із-за кордону, зокрема зі США та Ізраїлю.
Нинішні протести стали найбільшими в Ірані з 2022-го, коли смерть 22-річної Махси Аміні під час тримання під вартою в поліції спровокувала загальнонаціональні демонстрації.
Загалом протести для Ірану – справа не така вже й незвична. Вони проходили у 2009, 2017–2018, 2019, 2022–2023, 2023–2024 роках. Більша частина й наймасовіші з них мали економічний характер через раптове підвищення цін на пальне, інфляцію, кризу водопостачання, енергетичні проблеми, санкції та зниження доходів тощо. Приводом до масових протестів також ставали соціальні та внутрішньополітичні проблеми: оскарження результатів президентських виборів, вимоги щодо проведення політичних реформ, смерть Махси Аміні після затримання поліцією моралі. Ці протести поєднує одна спільна риса – усі вони були жорстко придушені або розігнані. Минулими роками протести здебільшого охоплювали великі міста або периферію, цього ж разу до великих міст доєдналися мешканці менших населених пунктів.
«МИ НЕ БОЇМОСЯ СМЕРТІ, БО ВСЕ ОДНО НЕ ЖИВЕМО»
Причиною погіршення економічного становища в Ірані стала передусім 12-денна ірано-ізраїльська війна 13–24 червня 2025 року. Країну накрили висока інфляція, зростання цін на основні продукти харчування та споживчі товари, що призвело до різкого зниження купівельної спроможності громадян. Цього разу протести охопили не лише великі міста, а й сільську місцевість, де населення зазнає голоду через скорочення субсидій.
Риторика опозиції вийшла за межі тільки економічних питань та пропозицій щодо «реформ». У ній уже переважають вимоги щодо відсторонення від влади верховного лідера Ірану Алі Хаменеї, призначення «перехідної національної ради» і проведення у країні референдуму та нових виборів. Тепер іранці активно вимагають відставки чинної влади з такими гаслами: «Смерть диктатору!», «Хліб, праця, свобода!», «Геть Хаменеї!». У деяких невеликих населених пунктах люди намагалися потрапити до місцевих поліцейських дільниць і навіть ненадовго брали під контроль певні громадські будівлі.
Міжнародні оглядачі вважають, що найважливішою рисою протестів 2025–2026 років в Ірані є встановлення «рівності між центром та периферією», коли мешканці останньої вийшли на вулиці з такою ж силою, що й населення великих центрів. Якщо в минулому провінції вимагали «хліба», а центр – «свободи», то цього разу обидві сторони вимагають повалення режиму.
«Ми не боїмося смерті, бо все одно не живемо. Ми не будемо захищати життя, яке нічим не відрізняється від перебування в могилі», – цитують зарубіжні ЗМІ протестувальницю з Керманшаху. «Мій батько очолив революцію у 1979 році, а тепер він бачить, як ця революція пожирає нас, і сьогодні він стоїть на барикаді поруч зі мною», – поділився протестант з Ісфахані.
Через протести у країні вже обмежили пропускну здатність інтернету та доступу до платформ соціальних мереж для перекриття потоку інформації, але це не заважає збільшенню кількості протестантів щодня.
ЩО ВІРОГІДНІШЕ: ПОВАЛЕННЯ РЕЖИМУ ЧИ ОПЕРАЦІЯ «ВИКРАСТИ ХАМЕНЕЇ»
Проти іранського режиму в цих протестах працює низка чинників: широка географія протестів, участь усіх верств населення (чоловіків, молоді, жінок, міського середнього класу, сільського населення); відкриті антиурядові гасла, що ставлять під сумнів легітимність системи. На режим грає лояльність силових структур до верховного лідера, відсутність єдиного центру опозиційного керівництва, ефективний апарат репресій та контролю інформації, а також досвід успішного придушення попередніх хвиль протестів.
На цьому етапі більшість міжнародних аналітиків сходиться на думці, що швидке повалення режиму малоймовірне, хоча сама система перебуває у стані довготривалої ерозії. Попри посилений багатовимірний тиск – економічний, військовий, політичний та інформаційний, режим усе ж ще не дійшов до точки свого неминучого краху. Більшість оцінок сходиться на тому, що Ісламська Республіка досі зберігає ключові механізми стабільності режиму, і його крах відбудеться, але не зараз.
Серед можливих сценаріїв розвитку подій окреслюють кілька. Перший з них – виживання режиму навіть за умови тривалого тиску, його стійкість попри протести та економічні труднощі. Цей сценарій серед західних та турецьких аналітиків вважають найбільш імовірним.
Другий сценарій – поступова внутрішня трансформація в Ірані, але ніяк не раптовий крах режиму. Тут вважають можливим поглиблення наявних проблем та нашарування нових, які мають підточити режим зсередини поступово й повільно. Ймовірно, але довготривало.
Третій сценарій – найцікавіший, пов'язаний з подіями у Венесуелі. Паралелі з Венесуелою деякі аналітики проводять, зокрема, з огляду на економічне виснаження через санкції та спроби міжнародної спільноти делегітимізувати владу. Але на цьому етапі більшість оглядачів в англомовних джерелах вказують, що прямий «венесуельський сценарій», тобто викрадення іранського диктатора, для Ірану поки що (ключове «поки що») малоймовірне.
Четвертий сценарій, який вважають імовірним західні аналітики, – зовнішня військова ескалація, яка може не послабити, а, навпаки, посилити режим. Пояснення логічне та перевірене часом – зовнішні загрози здебільшого підсилюють націоналістичну, патріотичну та ідеологічну згуртованість усередині країн, й Іран – не виняток. Переведення уваги від внутрішніх проблем до спільного протистояння ворогові – цей сценарій називають середньоймовірним і водночас вигідним режимові.
Турецький аналітик зі стратегічних питань Осман Газі Кандемір у статті для видання İndependent Türkçe пояснює ймовірність повалення режиму в Ірані. Він звертає увагу, що падіння авторитарних лідерів майже ніколи не є наслідком раптової зради чи зовнішньої змови, а, навпаки, результатом тривалого внутрішнього розпаду системи. Експерт упевнений, що держава, силові структури та еліти залишають тоталітарного лідера не тоді, коли з’являється «зрада», а коли він втрачає здатність захищати їхні інтереси та забезпечувати виживання системи. За приклади він наводить Мадуро, Саддама Хусейна, Каддафі, де «зрада» була не причиною, а фінальною ознакою краху системи. Експерт вбачає нинішні процеси в Ірані, який уже давно перебуває в системній кризі, каталізатором, але не причиною для швидкого або неминучого падіння режиму.
ХТО НАСТУПНИЙ?
Іранці обіцянку Трампа стати на їхній захист одразу підхопили й очікують на відповідні дії. Щоб американський президент не забув, «перейменували» на його честь кілька вулиць. Також вони почали руйнувати символи режиму – знищувати пам’ятники його лідерам. Зокрема, у соцмережі Х оприлюднили відео руйнування пам’ятника генералові Касему Сулеймані, якого в січні 2020 року було ліквідовано за наказом Дональда Трампа.
Знайшли уже й заміну для Хаменеї – принца Резу Пехлеві, який свого часу був пілотом F-5, проходив стажування у ВПС США. Але після перемоги Ісламської революції в Ірані у 1979 році, коли монархію повалили, був змушений разом із сім’єю втекти до Єгипту. Того ж року він перебрався до родини в Марокко. Після смерті батька в 1980-му став главою династії Пехлеві у вигнанні. Згодом перебрався у США, де закінчив Військово-повітряну академію США та університет Південної Каліфорнії. Активно налагоджував контакти з монаршими родинами в Європі, усіляко поширював плани зміни влади режиму. Але воднораз і раніше, і тепер він виступає проти зовнішнього втручання у справи Ірану, навіть для повалення режиму.
«Ми розуміємо, що ми сила і нас багато, але пам'ятаємо і розгони протестів минулих років. Тому тепер нам потрібна зовнішня підтримка – США чи іншої країни, також підтримка нашої армії, адже серед них теж багато незадоволених. Ми віримо, що Хаменеї ось-ось втече в Москву, як зробив Асад. А його місце займе принц Реза Пехлеві», – прокоментував ситуацію Укрінформу один із представників іранської діаспори в Туреччині.
Принц Реза Пехлеві на своїй сторінці у соцмережі Х написав, що готовий узяти на себе ту роль, до якої його закликають іранці, – лідера національного повстання. «Я взяв на себе ініціативу, щоб очолити цей перехід... Йдеться про самовизначення,... свободу,... відбудову нашої країни», – зазначив він.
Він також опублікував відео із закликом до іранців 8 та 9 січня рівно о 8-й ранку почати скандувати гасла та співати на вулицях чи вдома. Також принц пообіцяв надалі публікувати відео із закликами до дій. Очевидно, що зірковий час для принца Пехлеві настав, але лишається відкритим питання, чи має він удосталь впливу та сил, щоб сприяти поваленню режиму.
MAKE IRAN GREAT AGAIN
Відомий турецький аналітик Мурат Єткін пише про те, що у Венесуелі та Ірані йдеться не про окремі кризи, а про послідовну модель дій, у якій сила й геополітичний розрахунок переважають над міжнародним правом. На його думку, венесуельський сценарій показав таке: якщо зовнішнє втручання не отримує серйозного спротиву і не має високої ціни, то воно, дуже ймовірно, може бути повторене в інших регіонах, зокрема на Близькому Сході. Іран у цьому контексті розглядається як наступна потенційна ціль, де замість прямої війни можуть бути застосовані обмежені військові удари, розвідувальні операції та внутрішня дестабілізація. І ключове питання вже полягає не в тому, чи це станеться, а коли і в якій формі.
Американська операція у Венесуелі, безперечно, примусила здригнутися не лише Мадуро, а й усіх лідерів тоталітарних режимів. Навряд чи це означає, що в найближчому майбутньому всі вони будуть викрадені та постануть перед судом за свої злочини. Але алгоритм дій було продемонстровано на практиці. Така ймовірність щодо іранського режиму тепер оцінюється як невисока, але деякі ознаки вже вселяють оптимізм. Адміністрація США не приховує, що оцінює події в Ірані з точки зору можливості військового втручання проти ісламського режиму. Трамп уже почав адаптувати власне гасло MAGA (Make America Great Again – «Зробимо Америку знову великою») до Ірану, представивши гасло MIGA (Make Iran Great Again – «Зробимо Іран знову великим»).
Вашингтон, поширюючи твердження про те, що зміна режиму необхідна «для збагачення іранського народу» як в Ірані, так і в усьому світі, розпочав спроби поглибити економічну та політичну кризу в країні, щось на кшталт того, як було з Венесуелою. І причиною для втручання можуть бути не лише протести, а й спроби Ірану відродити свою ядерну програму.
Іранський режим (особливо радники Хаменеї) сприймають заяви Трампа як «атаку на суверенітет» і «підтримку заколоту», що більше схоже на передсмертні агонії, аніж на рішучу відсіч. Адміністрація Трампа оцінює іранську внутрішню кризу як «найбільшу можливість» для повалення режиму із часів революції 1979 року. Динаміка подій покаже, чи не буде змарнований цей момент.
Ольга Будник, Анкара
Фото: АА
