Конференція високого рівня «Гельсінкі+50», яка пройшла нещодавно у столиці Фінляндії, стала нагодою для обговорення майбутнього Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), нагальну необхідність реформи якої підкреслила російська війна проти України. Попри відсутність загальної згоди щодо потреби рішучих змін, багато учасників, зокрема міністр закордонних справ Фінляндії Еліна Валтонен, яка тепер також головує в Організації, закликали розпочати підготовку до побудови ОБСЄ 2.0.

Найбільш конкретний пакет заходів, покликаних вивести ОБСЄ з глухого кута, представила Україна – щоб інституційно посилити ОБСЄ, а також створити можливість цій Організації, у тому числі, діяти превентивно.

Власний кореспондент Укрінформу в Австрії поспілкувався з постійним представником України при міжнародних організаціях у Відні Юрієм Вітренком про деталі цієї української ініціативи та про поточний стан справ в Організації. З інтерв’ю, окрім іншого, можна дізнатися, чи є «русофобія» в Організації та як Секретаріат ОБСЄ соромиться «називати лопату лопатою», а також про оцінку потенційної ролі ОБСЄ в мирному врегулюванні російської війни проти України.

КОНФЕРЕНЦІЯ ПІДТВЕРДИЛА КЛЮЧОВЕ МІСЦЕ УКРАЇНИ В ПОРЯДКУ ДЕННОМУ ОБСЄ

- Нещодавно ви взяли участь у конференції «Гельсінкі+50» , присвяченій 50-річчю Гельсінського заключного акта. У зв'язку із цим маю два питання: чи була на заході офіційна делегація РФ, країни, яка порушила всі принципи цього Акта? І чи підтвердила конференція центральне місце України в порядку денному ОБСЄ?

- Конференція в Гельсінкі стала етапною подією для ОБСЄ й ключовим елементом цьогорічного Фінського головування. Вона була організована на дуже достойному рівні, і ми вдячні фінським колегам за продуманий і збалансований формат.

Україна була в центрі уваги: Президент Володимир Зеленський виступив ключовим спікером разом із президентом Фінляндії Александером Стуббом. Той факт, що глава нашої держави був єдиним запрошеним лідером іноземної держави, вже сам собою свідчить про пріоритетність української тематики для Фінського головування та ОБСЄ загалом.

Крім того, чинна голова ОБСЄ міністерка закордонних справ Фінляндії Еліна Валтонен у своїй вітальній промові чітко визначила пріоритети Організації: підтримувати Україну та притягнути Росію до відповідальності за загарбницьку війну.

У перший день роботи конференції відбулася окрема панель за участю міністра закордонних справ України Андрія Сибіги, а також два паралельні заходи, присвячені нашим військовополоненим та ситуації з правами людини в тимчасово окупованому Криму. Важливо, що Андрій Сибіга на полях Конференції зустрівся з колишніми військовополоненими з батальйонів «Айдар» та «Азов». Була також активна присутність нашого громадянського суспільства, зокрема, відома правозахисниця Олександра Матвійчук виступала на одній із центральних панелей як ключовий спікер. Вдячний за активну участь у Конференції і Медійній ініціативі за права людини та Центру прав людини «Зміна». Представники України також узяли участь у молодіжному форумі, що відбувся напередодні Конференції.

Тому, відповідаючи на ваше запитання, можна чітко сказати: так, цей етапний для ОБСЄ захід підтвердив ключове місце України на порядку денному Організації. Я радий, що ми використали «Гельсінкі+50», завдяки також сприянню наших фінських друзів, максимально ефективно.

Щодо Росії – формально делегація РФ, на жаль, була присутня, але організатори розробили формат, що фактично звів її участь нанівець. Російську делегацію, яка була представлена лише двома особами з їхньої місії при ОБСЄ, ніхто фактично не бачив і не чув, і в них не було процедурної можливості щось сказати, зірвати чи зіпсувати.

Їхня ізоляція була очевидною. Для них це середовище було максимально некомфортним, адже ледь не в кожному виступі кожної панелі Росію називали головною загрозою для регіону ОБСЄ, звинувачували в агресії, порушенні Гельсінських принципів, нищенні правопорядку в Європі й далі за списком. Особливо показовим стало те, що навіть на заключній сесії, коли тривало кількагодинне обговорення, росіяни не виступили жодного разу.

Єдине, що вони зробили, – поширили напередодні Конференції письмову позицію, у якій висловили невдоволення Фінським головуванням, звинувативши його в «дискримінації».

- Стосовно обговорення майбутнього ОБСЄ: чи є конкретні напрацювання за результатами конференції «Гельсінкі+50»?

- Через кризу, в якій перебуває система європейської та загалом міжнародної безпеки з огляду на російську агресію, а також відсутність довіри всередині ОБСЄ, єдиним конкретним напрацюванням став офіційний запуск Фінським головуванням Фонду «Гельсінкі+50». Його мета – ефективніше управляти позабюджетними внесками донорів, зокрема для проєктної діяльності, разом із підтримкою України.

Як відомо, Росія з 2022 року блокує зведений бюджет ОБСЄ, тому держави-учасниці шукають креативні способи виправити цю ситуацію. Наприклад, існує Програма підтримки України (Support Program for Ukraine), яка фінансується поза регулярним бюджетом ОБСЄ – завдяки добровільним внескам держав-донорів.

- Тобто Фонд «Гельсінкі+50» покликаний підтримувати й цю програму?

- Так, планується вдосконалити систему управління, розподілу позабюджетних коштів і звітності, зробити її більш прозорою, гнучкою та ефективною. Наразі конкретного затвердженого формату й структури фонду нема, але є загальні домовленості, і вже визначені суми для діяльності.

УКРАЇНА ПРОПОНУЄ СКЛИКАТИ СПЕЦІАЛЬНУ ОГЛЯДОВУ КОНФЕРЕНЦІЮ ОБСЄ ДЛЯ РЕФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ

- Повертаючись до «Гельсінкі+50», чи можна сказати, що ця конференція дала старт реформуванню або перезапуску ОБСЄ? Про важливість почати «будувати ОБСЄ 2.0» говорила, зокрема, і міністр закордонних справ Фінляндії Еліна Валтонен.

- Хотілося б, щоб ця конференція стала своєрідним вододілом між тією ОБСЄ, яку ми знаємо, та ОБСЄ майбутнього.

На жаль, попри важливість подібних дискусій та амбітних заяв, які сприяють мотивації держав-учасниць і покращенню міжнародного іміджу ОБСЄ, усі добре усвідомлюють: доки триває повномасштабна російська агресія, реформування організації в її нинішньому форматі, з наявними процедурами та динамікою, залишається надзвичайно складним, якщо не неможливим завданням.

- Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга запропонував п’ять кроків для комплексної реформи ОБСЄ. Один із них – відмова від застарілого правила консенсусу, яким активно зловживає Росія. Наскільки ймовірно, що це правило буде змінено?

- Це наша мета. Цей пункт є першим в українському баченні модернізації ОБСЄ та підвищення її відповідності нинішнім викликам. Правило консенсусу сьогодні – головне гальмо для роботи організації. Навіть застосування підходу «консенсус мінус 1» є наразі проблематичним, адже бажання виключити Росію бракує, на жаль, далеко не одній делегації.

Тому ми закликаємо держави-учасниці почати оновлення організації з перегляду цього релікту холодної війни – правила консенсусу. Для цього ми пропонуємо скликати Спеціальну оглядову конференцію ОБСЄ, на якій розглянути можливість ухвалення рішення про зміну процедурних правил, щоб ухвалення рішень відбувалося кваліфікованою більшістю у дві третини, як це, зокрема, доволі успішно працює у Генеральній Асамблеї ООН щодо важливих питань миру і безпеки. Та й тут, у Відні, правило кваліфікованої більшості діє, зокрема, на генеральних конференціях МАГАТЕ.

- На якому рівні має відбуватися така оглядова конференція?

- Конференція має бути на рівні міністрів закордонних справ, оскільки Рада міністрів закордонних справ (РМЗС) є головним органом ухвалення рішень в ОБСЄ.

Ми розуміємо, що це потребує активної підтримки наших партнерів. Але без енергійних дій і просування цієї ідеї й надалі зберігатиметься «прокрастинація» – пробуксовка, яка є зараз.

- Друга пропозиція України стосується механізму припинення членства держав, які порушують Гельсінський заключний акт. Які юридичні чи статутні механізми можна реалізувати для цього? Чи має ця ідея підтримку серед держав?

- Раніше мало хто задумувався над нелегітимністю членства Росії в Раді Безпеки ООН – допоки це питання не порушила Україна.

Так само і тепер ми стимулюємо дискусію та пропонуємо шлях уперед. Сподіваємося, що після роботи з партнерами динаміка зміниться, і більше держав-учасниць ОБСЄ підтримають цю ідею.

Підтримку ми розраховуємо отримати, хоча розуміємо, що це буде складно. Але нічого не роблячи, ми далеко не зайдемо.

- Щодо механізму реалізації цієї ідеї – це та сама оглядова конференція?

- Так, відповідне рішення могло б бути ухвалене в рамках Спеціальної оглядової конференції ОБСЄ. Або ж можна піти іншим шляхом.

Наприклад, Рада ООН з прав людини у 2022 році кваліфікованою більшістю ухвалила рішення про призупинення членства Росії. Аналогічно Рада міністрів закордонних справ ОБСЄ могла б розглянути це питання, ухвалити політичну декларацію про призупинення участі агресора або створити умови, щоб Росія сама вийшла з ОБСЄ.

РОСІЯ В ОБСЄ ІЗОЛЬОВАНА, НА ЇЇ ЗАХИСТ НЕ ВИСТУПАЄ НАВІТЬ БІЛОРУСЬ

- Як це було з Парламентською Асамблеєю ОБСЄ, де Росія зрештою сама заявила про призупинення членства, звинувативши Асамблею у «русофобії»… До речі, яка ситуація з «русофобією» в ОБСЄ?

- Так, саме хотів навести цей приклад з ПА ОБСЄ, коли росіянам не видавали візи, вони були там політично ізольовані й самі розуміли, що на них там ніхто не чекає.

Щодо «русофобії», то це лише пропагандистське кліше Росії, яке вона використовує для маніпуляцій. Усі наші партнери – цивілізовані демократичні держави, які не ізолюють і не ображають людей за національною ознакою. Це – типова російська КДБ-шна маніпуляція, один із численних наративів Кремля – нібито весь світ об’єднався проти них.

Утім, ізоляція Росії справді існує, але не через «русофобію», а через її загарбницьку війну проти України. Кожного тижня на засіданнях Постійної ради та Форуму безпекового співробітництва ОБСЄ розглядається питання російської агресії, і лунають чіткі заяви на підтримку України – від країни, що головує (цього року – Фінляндії), представників ЄС, Великої Британії, Канади та інших наших партнерів. На захист Росії не виступає навіть Білорусь.

СПЕЦИФІКА ТЕРМІНОЛОГІЇ: ЯК «ТРОЙКУ» ПЕРЕТВОРИТИ НА «ТРІЙКУ»

- Щодо реформи ОБСЄ, одна з пропозицій України полягає у вдосконаленні інституту Головування. Зокрема, йдеться про розширення повноважень так званої Трійки ОБСЄ, а також посилення самого інституту Головування. Як саме Україна бачить посилення ролі «Трійки»? І, до речі, чому в офіційних комунікаціях ОБСЄ вживають русизм «Troika»?

- Заяви «Трійки» у тому форматі, як зараз функціонує ОБСЄ, мають найвищу політичну вагу та легітимність. Ми вдячні нинішньому складу «Трійки». Нині до неї входять Фінляндія, Мальта і Швейцарія – це дійсно ефективні партнери.

Нещодавно вони зробили важливу спільну заяву з нагоди 50-річчя Гельсінського заключного акта, в якій Україні було приділено ключову увагу, а також чіткі політичні декларації зі сигналами про підтримку України й засудження агресора з нагоди третіх роковин повномасштабної агресії Росії та у відповідь на посилення російського повітряного терору. Саме ця політична вага й тиск є наразі, мабуть, чи не єдиним реальним інструментом впливу ОБСЄ у політико-дипломатичному вимірі. Тому посилення ролі «Трійки» й максимальна підтримка цього формату повністю відповідають нашим національним інтересам.

Так склалося, що в ОБСЄ та інших міжнародних організаціях, а також наші партнери використовують саме російське «Тройка». Я ніколи не вживав це слово в офіційному чи приватному дипломатичному спілкуванні, завжди говорю українською «Трійка».

Що ж до інституту Головування загалом, то він має бути чітким дороговказом для роботи всієї організації, передусім для Секретаріату ОБСЄ. Ми розуміємо, що вплив Росії в багатьох міжнародних структурах залишається надзвичайно високим, і, на жаль, це стосується також Секретаріату ОБСЄ. Тому чим сильнішою буде політична й адміністративна роль Головування, тим ефективнішим буде управління організацією в умовах російської агресії, яка триває.

До речі, повертаючись до правильної термінології, для мене навіть не згадана «Тройка» є найбільш прикрим моментом. Значно гірше, що навіть ключові міжнародні та європейські ЗМІ досі вживають термін «війна в Україні» – а це серйозне викривлення суті подій, вигідне лише агресору. Людина з Глобального Півдня, десь в Африці чи Латинській Америці, читаючи заголовок зі словами «війна в Україні», навіть не зрозуміє, що на нашу державу напали, що це не якийсь громадянський конфлікт. Тому єдино правильне формулювання – «війна проти України».

Ми ведемо активну боротьбу проти такої термінології в ОБСЄ. І тут я маю зауважити, що постійно відчувається спроба Секретаріату ухилятися від демонстрації справжньої суті війни – як то кажуть наші партнери, «називати лопату лопатою» («To call a spade a spade»). Вони в Секретаріаті досі дуже соромляться терміна «російська агресія проти України».

- Я саме хотів поговорити з вами про термінологію. «Війна в Україні» – це, власне, те, що говорить генеральний секретар Ферідун Сінірліоглу. У своїх виступах, зокрема на нещодавній конференції в Гельсінкі, він не згадує Росію як державу-агресора й не акцентує увагу на природі загарбницької війни РФ проти України. Отже, це не лише проблема медіа, а й один із керівників ОБСЄ говорить так. Ви не цікавилися цією ситуацією?

- Звісно, це дуже слушне й важливе зауваження.

До речі, на конференції в Гельсінкі виступу генсека ОБСЄ передував виступ генерального секретаря ООН – глобальної організації, яка задає загальний тон. І в ньому, на жаль, також не було належної риторики і згадки Росії.

Це реальна проблема. Ми наполягаємо на коректному відображенні фактів і реалій, боремося за кожен термін, за кожен сигнал.

Що ми бачимо у випадку генерального секретаря ОБСЄ та багатьох інших очільників міжнародних структур? Бажання, буцімто, зберегти відкритими канали посередництва з іншою стороною – агресором.

Не варто також забувати, що генеральний секретар ОБСЄ – класичний і досвідчений турецький дипломат, колишній постійний представник Туреччини при ООН у Нью-Йорку. І тому тут, вочевидь, також екстраполюється турецька дипломатична школа та позиціонування й роль Анкари як нинішнього важливого переговорного майданчика між Україною та Росією, за що ми дійсно вдячні турецьким друзям.

Проте ми й надалі наполегливо працюватимемо з генсекретарем та Секретаріатом ОБСЄ над більшою амбітністю їхніх публічних сигналів – щоб вони, в ідеалі, «дотягували» до заяв «Трійки».

- Але погодьтеся, це було дуже дивно – говорити на конференції до 50-річчя Гельсінського заключного акта про проблеми з невиконанням його принципів і не згадати Росію як основного порушника усіх десяти принципів.

- Згоден із вами на всі 100 відсотків. Для нас це неприйнятно. Ми передали відповідні сигнали. Генеральний секретар та його команда вважають, що подають інформацію так, що усе для всіх зрозуміло.

Єдине, що можу додати, – під час двосторонніх зустрічей з українською стороною Ферідун Сінірліоглу висловлює солідарність з Україною, озвучує правильні меседжі й демонструє належне розуміння ситуації. Він також дав згоду на участь у важливих для нас заходах у найближчому майбутньому, про що стане відомо трохи пізніше. Варто враховувати й те, що генсек ОБСЄ, попри сильний тиск Росії, став одним з чотирнадцяти іноземних лідерів, які прибули до Києва з візитом солідарності на треті роковини повномасштабної російської війни.

Водночас він прагне бути корисним як можливий посередник, зокрема у питанні повернення українських дітей та військовополонених. Мабуть, саме тому Ферідун Сінірліоглу своєю дуже загальною риторикою, вочевидь, дає зрозуміти, що не може одразу, ще на початку своєї каденції, «спалити мости» з Росією, до якої, можливо, на певному етапі та за нашої згоди йому треба буде звертатися у рамках можливих посередницьких процесів.

ЛАВРОВУ ВАРТО ПОДУМАТИ, ЧИ ЇХАТИ У ВІДЕНЬ

- Рада міністрів цього року відбудеться у Відні. Напевно, австрійська сторона видасть Лаврову візу. Як Україні та її партнерам реагувати на це?

- До заходу залишилось ще пів року, тому я не хотів би зараз робити конкретні прогнози. Проте ми всі бачили, що на минулій Раді міністрів на Мальті Лавров був присутній. Чи допомогло йому це? Швидше ні, бо він і його делегація залишились ізольованими, їх не вислухали і вони були приниженими. Багато делегацій покинули зал під час його виступу.

Ми також бачили, як під час засідання Всесвітньої конференції спікерів парламентів у Женеві, коли виступала голова Ради федерації РФ Матвієнко, кілька десятків глав делегацій влаштували скоординований демарш та залишили залу. Чи було їй приємно це бачити? Гадаю, ні. Нехай думають, чи варто взагалі приїжджати на такі заходи.

- Наступного року головування в ОБСЄ перебере Швейцарія. Які очікування від цього головування? Чи залишиться війна Росії проти України в центрі порядку денного?

- Абсолютно, очікуємо саме так. Швейцарія, як системний і досвідчений міжнародний гравець, заздалегідь готується до головування. З нами відбувалися вже неодноразові консультації, навіть на рівні столиць. У мене є регулярні контакти з послом Швейцарії при ОБСЄ Рафаелем Негелі, який очолюватиме Постійну раду наступного року. До речі, він активно долучився до візиту делегації ОБСЄ до Києва.

Виступи швейцарських представників на засіданнях Постійної ради та інших заходах в ОБСЄ є доволі сильними, проукраїнськими, з правильними меседжами. Ми маємо їхні чіткі зобов’язання і запевнення, що тема України залишиться ключовою, як це є наразі під час головування Фінляндії. Звичайно, за умови, що не відбудуться кардинальні зрушення у напрямі ширшого мирного врегулювання.

Тож сподівання – поінформовано-оптимістичні.

ПРО РОЛЬ ОБСЄ В МИРНИХ ПРОЦЕСАХ СЛІД ГОВОРИТИ ПІСЛЯ ТОГО, ЯК БУДУТЬ ВІДОМІ ФОРМАТ ТА УМОВИ ВРЕГУЛЮВАННЯ

- Чи може ОБСЄ відігравати якусь роль у мирних переговорах та після них, під час післявоєнного врегулювання? Може, знову буде якась Спеціальна моніторингова місія для спостереження за дотриманням режиму припинення вогню?

- Це гарне питання. Ми його постійно обговорюємо з партнерами, вони цікавляться нашим баченням, і ми ділимося своїм, зокрема зі Секретаріатом та Головуванням ОБСЄ. Наразі моя особиста відповідь така: спочатку необхідно зрозуміти загальний формат та умови врегулювання, і лише після цього можна буде визначати можливу роль ОБСЄ.

З огляду на об’єктивно обмежені ресурси організації, роль ОБСЄ не може бути лідерською або вирішальною у мирних процесах. Натомість вона може виконувати допоміжну функцію у тих сферах, де має відповідні компетенції та інструменти. Це передусім моніторинг. Однак через велику протяжність лінії фронту ОБСЄ, на мою думку, здатна виконувати радше допоміжну роль поруч із потужнішими гравцями.

У майбутньому, коли дійде справа до виборів, ОБСЄ має великий досвід і порівняльні переваги у підготовці та спостереженні за виборами.

За будь-яких сценаріїв затребуваними для нас залишатимуться вже згадані три незалежні інституції ОБСЄ – правозахисна, зі свободи ЗМІ та щодо нацменшин.

Як під час війни, так і після неї важливими й потрібними Україні залишатимуться цілком конкретні і практичні проєкти ОБСЄ, про які, на жаль, мало відомо пересічним українцям: з гуманітарного розмінування, щодо зниклих дітей, психологічної і соціальної підтримки, пом’якшення екологічних наслідків агресії, кіберстійкості, верховенства права, медіаграмотності та інші.

Василь Короткий, Відень