Каймо Кууск обійняв посаду генерального секретаря міністерства оборони Естонії у вересні 2024 року, маючи за плечима значний досвід у дипломатичній та розвідувальній сферах. У 2019–2023 роках він очолював посольство Естонії в Україні, відігравши ключову роль у координації військової допомоги Естонії під час повномасштабного вторгнення Росії. В інтерв’ю «Укрінформу» він розповів про головні підходи до безпеки Естонії, виклики, пов’язані зі спільним кордоном із Росією, вплив інформаційних технологій на полі бою та перспективи спільних військових навчань.

МИ ПОВИННІ ПЕРЕЗАПУСТИТИ НАШУ ОБОРОННУ ПРОМИСЛОВІСТЬ

- У лютому 2022 року ви перебували в Україні як посол і були фактично в епіцентрі подій, адже зустрічали в аеропорту поставку протитанкових ракетних комплексів «Джавелін». Чи усвідомлювали ви вже тоді, наскільки серйозною є ситуація?

- Це було 18 лютого, за шість днів до початку великої війни, розв’язаної Росією. Ми були в аеропорту «Бориспіль» разом із військовим аташе. З українського боку був заступник міністра оборони, дуже хороший хлопець, і він підтвердив, що ці «Джавеліни» будуть негайно передані підрозділам на передову, а не залишаться десь на складах. Це було найважливішим повідомленням, бо я знав, що ефективність цих систем наближається до 100%. Для мене було важливо розуміти, що ми допомагаємо Україні та її фронтовим підрозділам знищувати російські танки, якщо буде потрібно. Звісно, ми тоді не очікували, що війна набуде таких масштабів і триватиме понад три роки, та й досі триває.

- Після цього ви перейшли від дипломатії до керівної ролі в обороні. Як змінилося ваше особисте бачення війни та відповідальності Естонії за ці понад три роки?

- Насамперед, робота послом в Україні дала мені особисте бачення й тісний зв’язок з Україною. Це справді найчарівніша країна, і я хотів би допомагати їй максимально. Перебуваючи там, я багато подорожував. За п’ять днів до початку повномасштабної війни ми з іспанським послом побували на українсько-білоруському кордоні. У жовтні 2021 року ми були на нульовій лінії на Сході разом із генеральними секретарями майже всіх міністерств Естонії – це дало мені особисте уявлення про тактичну ситуацію. Зміна професійної ролі у вересні 2024 року розширила моє розуміння міждержавних і регіональних взаємозв’язків. Усвідомлення того, що ви боретеся за свою свободу, а ми допомагаємо вам – і водночас боремося за свою – це поєднання досвіду, отриманого у Києві й на теперішній посаді. Те, що ми повинні робити тут, на Заході – це перезапустити власну оборонну промисловість, щоб допомогти вам і водночас бути краще підготовленими до майбутнього. Це також результат уроків, винесених із моєї професійної діяльності в Україні, на посаді, яку я зараз обіймаю. Адже, як уже згадувалося, ми не очікували, що російсько-українська війна набуде таких масштабів і триватиме так довго, хоча, як тепер видно, попередження були. Але просто зняти снаряди з полиць і передати їх Україні – цього замало. Запаси вичерпуються – потрібно налагодити власне виробництво. Це ті моменти, які я хотів би особливо підкреслити.

ЗА ПОРОЖНІМ СЛОВОМ «НЕЙТРАЛІТЕТ» НЕ СХОВАЄШСЯ

- У квітні 2023 року Естонія зробила дуже рішучий крок, передавши Україні всі свої причіпні гаубиці. Це був безпрецедентний вчинок, який став прикладом для багатьох інших країн. Як було ухвалено це рішення і звідки така політична чіткість?

- Думаю, це поєднання нашого історичного досвіду та географічного розташування. Ми засвоїли з минулого, що за порожнім словом «нейтралітет» не сховаєшся. Ми вже пробували. У 1939 році ми оголосили себе нейтральними. Думали, що зможемо сховатися від історії, але у такому сусідстві це просто неможливо. Тож, навчені спогадами наших дідусів і бабусь, ми зрозуміли: потрібно діяти. Ми не можемо просто стояти осторонь і сподіватися, що звіра нагодують, і він більше не буде голодним. Це не працює. Із 1991 року ми реалізували в Естонії абсолютно інший підхід. Ми живемо в компактній країні (я наполягаю – ми не маленькі! (усміхається, – авт.), і хоча не можемо конкурувати з великими країнами за обсягами, ми можемо бути першими і показати приклад: певні кроки можна робити, і при цьому світ чи суспільство не руйнуються. Коли ми передали вам наші причіпні гаубиці, ми ризикували. Але водночас ми зменшили ризик, допомагаючи вам цими гарматами знищувати спільного ворога. Хтось має вчитися з історії – ми намагаємося бути саме тими, хто це робить.

- І завдяки прикладу Естонії деякі інші союзники почали активніше передавати озброєння… Наприклад, у 2022 році ідея передати Україні танки «Леопард» вважалася надто сміливою, але вже у вересні 2023 року вони були доставлені. Тепер ми маємо їх уже кілька років. Те ж саме і з винищувачами…

- Абсолютно вірно. Передача винищувачів (F-16, – ред.) здавалася абсолютно неможливою. Деякі з великих союзників навіть кричали на нас: «І не згадуйте основні бойові танки, навіть теоретично». Але якщо ми подаємо приклад – ми позбавляємо інших відмовок. Якщо така компактна країна, як Естонія, може щось зробити, тоді виправдання інших вже не мають сили. Це стосується і збільшення оборонного бюджету. Якщо якась більша країна каже, що не може собі цього дозволити, бо їм потрібно вкладати в систему охорони здоров’я, – ми можемо глянути на них широко розплющеними очима і спитати: «А ви думаєте, ми не повинні інвестувати в нашу систему охорони здоров’я?»

МИ НЕ ЗБИРАЄМОСЯ НІЧОГО ПОЧИНАТИ, АЛЕ БУДЕМО ЗАХИЩАТИСЯ

- Поговорімо про ситуацію на спільному кордоні з Росією, зокрема в Нарві, де проживає багато так званого російськомовного населення. Яка ситуація там зараз? Чи турбує міністерство оборони Естонії також проведення так званих спільних російсько-білоруських навчань «Запад», як їх називає Росія?

- Насамперед, що стосується «Западу» – ми повинні подякувати вам, Україні. Ви зробили величезну роботу, знищуючи російську військову техніку та ліквідуючи багатьох військових агресора. Завдяки вам їм зараз важко зібрати достатню кількість підрозділів для цих навчань. І це не просто слова, коли ми говоримо, що Україна зараз насправді захищає Європу. Це так. Ви є частиною Європи – і ви її захищаєте.

Так, ми маємо спільний кордон із Росією, така наша географія. Ми підтримуємо вас і на власному досвіді знаємо, що таке агресія. Ми усвідомлюємо, що зараз живемо в епоху політики сили. І якщо агресор Путін сказав, я цитую: «Де ступає нога російського солдата, те вже є наше», – ми сприймаємо це буквально. Саме тому ми маємо зміцнювати наш східний кордон, східний фланг НАТО, так, щоб жоден російський солдат ніколи не ступив на нашу територію.

Тому ми будуємо Балтійську оборонну лінію і розміщуємо підрозділ у нашому естонському місті Нарва. Це наше право вирішувати, де логічно розміщувати наших військових та сили оборони. Ми не робили цього 30 років, але тепер робимо, бо, як показує досвід України, надзвичайно складно відвоювати території, захоплені Росією.

- Колишня прем’єрка Естонії Кая Каллас колись сказала: «Диктатор зайде так далеко, як ми йому дозволимо». Чи ці слова також формують нинішнє військове планування Естонії? І які кроки, окрім збільшення витрат на оборону до 5% ВВП, вживаються для зміцнення безпеки країни?

- Так, з наступного року ми підвищуємо оборонні витрати у середньому до 5,4% ВВП. Ми інвестуємо ці кошти у власну свободу. Ми вкладатимемо у спроможності, які, на нашу думку, необхідні для того, щоб захистити Естонію – і захистити так, щоб агресор навіть не перетнув наш кордон. Я вже згадував про Балтійську оборонну лінію, але хочу також підкреслити важливість здатності завдавати ударів у глибину, тобто знищувати ворога ще на його території. Ми не збираємося нічого розпочинати, але будемо захищатися. Це ті уроки, які ми винесли, і це повністю відповідає тому, що сказала Кая Каллас: не дозволяйте агресору просуватись уперед – зупиняйте його ще на межі свого кордону.

Коли почалася повномасштабна війна Росії, ми справді сподівалися, що якщо Україна з нашою допомогою змусить Росію відчути біль на полі бою, то та відступить. Ми помилялися. Росії потрібно надати відсіч. І наше планування, і підтримка України мають будуватися саме на такій логіці.

МИ ПОВИННІ ВЧИТИСЯ У ВАС, БО РОСІЯНИ ТЕЖ ШВИДКО РОЗВИВАЮТЬСЯ

- Якщо говорити про взаємну співпрацю, чи могли б ви розповісти більше про роль Естонії в ІТ-коаліції на підтримку України, зважаючи на серйозну загрозу з боку Росії у сфері гібридних і кібервійськових операцій?

- ІТ – це сфера, значення якої іноді недооцінюють, бо важко зробити (і показати) ефектні кадри, як саме проходять бої в кіберпросторі. Але ІТ справді дуже важливі, і вони присутні на полі бою, навіть якщо їх не видно візуально. Російську агресію проти України порівнюють із Першою світовою війною через масоване використання артилерії. Але навіть у випадку артилерії сьогодні потрібні ІТ-системи для точного наведення вогню.

ІТ – це п’ятий домен НАТО нарівні із сухопутними, повітряними, морськими та космічними операціями, що підкреслює його важливість. Україна це добре розуміє – ви насправді дуже сильні в ІТ та кіберпросторі. Ми очолюємо ІТ-коаліцію, але не самі, разом з іншою компактною країною, Люксембургом. І загалом наша ІТ-коаліція показала успіх – ми зібрали для України понад 1 мільярд євро, як у вигляді прямої фінансової допомоги, так і фінансування обладнання за запитами від України. Насправді потреба ще більша, ніж ця цифра, але ми будемо продовжувати.

- Через брак артилерії українці розвинули широку лінійку дронів. Як просувається спільне виробництво БПЛА між Естонією та Україною?

- Ваші знання та досвід у цій сфері зараз найкращі у світі. Нам потрібно вчитися у найкращих. Можу з гордістю сказати, що у травні ми провели щорічні військові навчання «Їжак» («Hedgehog»), у яких брали участь 18 000 військових Естонії та країн-союзниць. Ми змогли запросити український підрозділ безпілотників, який був повністю інтегрований у ці навчання. Вони продемонстрували нам та нашим союзникам – британцям, шведам, фінам, – що здатна зробити найкраща нація у війні дронів. Ми повинні вчитися у вас, бо росіяни, ці кляті агресори, також дуже швидко розвивають свої можливості.

Ми активно підштовхуємо наші компанії до співпраці з українськими – для тестування їхніх розробок. Є кілька естонських компаній, присутніх в Україні, і навпаки – деякі українські компанії відкривають філії у нас, розпочинаючи виробництво або спільне виробництво.

- Поговорімо більше про спільні військові навчання. Раніше Естонія тренувала українську 12-ту бригаду спецпризначення «Азов», яка зараз стала частиною 1-го армійського корпусу. Чи плануються подальші спільні навчання? Адже в Україні бачимо, як змінюється сучасна класична війна, щороку з’являються нові методи. Тож коли говоримо про спільні тренування, це справді обмін досвідом?

- Так, ми тренуємо українські підрозділи, але водночас і самі вчимося у вас. Ви згадали тренування корпусу «Азов» – це справді була двостороння співпраця. Ми також є частиною багатонаціональної навчальної операції «Interflex»,  яка забезпечує базову підготовку українських військових. Її очолюють британці, і ми будемо продовжувати брати в ній участь.

Наша взаємовигідна підготовка триває вже багато років. Ми навчали ваших артилеристів користуванню певними системами, які передали вам, але водночас ми вчимося у вас – як бути успішними проти такого агресора на полі бою. Тож я б сказав: «Ми раді співпрацювати», а не просто: «Ми раді вас тренувати».

- В одному з інтерв’ю ви сказали, цитую: «Що ще ми можемо зробити?» То що далі? Які плани на майбутнє щодо військової співпраці?

- Навесні почалося формування «коаліції охочих», яка мала б допомогти гарантувати мир, якщо його можливо досягти у відносинах із Росією. Поки що це не спрацювало. Естонія оголосила про свою готовність долучитися, і ми дотримуємося своєї обіцянки. Якщо такий процес справді розпочнеться – ми в ньому братимемо участь, бо це також означає формування архітектури безпеки нашого регіону. Ми не стоятимемо осторонь.

Безумовно, ми будемо і надалі підтримувати повноправне членство України в НАТО, бо це справжня гарантія безпеки. А ще є низка проєктів і ідей, які я поки що не буду озвучувати публічно. Краще нехай ворог відчує їх на полі бою, ніж прочитає про них наперед, навіть якщо у дуже поважному медіа.

Анна Костюченко, Київ